Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
З чого все почалося? Відокремлення Південного Судану
На території країни проживає кілька різних народностей. Переважна частина населення півночі Судану — мусульмани, тоді як на півдні проживає населення, яке дотримується християнських або анімістичних вірувань (віра в те, що предмети, природні явища, тварини чи люди мають душу — ред.). Через це жителі півдня тривалий час мали розбіжностіі з переважно мусульманським і арабським північним урядом Судану.
З моменту здобуття незалежності в 1956 році Судан пережив понад 15 переворотів і зазвичай перебував під владою військових з короткими періодами демократичного парламентського правління.
За чотири місяці до офіційного проголошення незалежності Судану почалася Перша суданська громадянська війна, в якій суданський уряд представляв північ, а об’єднаний сепаратистський рух прагнув зробити південь незалежною державою. Конфлікт тривав 17 років, доки в Аддис-Абебі (Ефіопія) не було підписано угоду про створення Автономного регіону Південний Судан.
У 1983 році президент Судану Гаафар Німейрі проголосив країну ісламською державою і скасував автономію Південного Судану, де більшість населення складали християни. У відповідь на це спалахнула Друга громадянська війна. Це була найдовша громадянська війна в історії Африки, що тривала 22 роки.
Після більш ніж двох десятиліть конфлікту і жертв, що перевищили 2,5 мільйона осіб, у 2005 році в Найробі підписали Всеосяжну мирну угоду між урядом Судану і Південним Суданом. Південний Судан став напівавтономним регіоном і отримав гарантію проведення референдуму про незалежність через шість років.
У 2011 році жителі Південного Судану проголосували за відокремлення від північної частини країни. Південний Судан був вперше визнаний незалежною державою 9 липня 2011 року, що зробило його 54-ю країною в Африці і 193-ю країною, яка приєдналася до Організації Об’єднаних Націй.
Причина теперішнього конфлікту
У 2003 році, під час чергового етнічного конфлікту арабської влади з повстанцями, нерегулярні військові формування об’єдналися з урядом, щоб допомогти придушити повстання в Дарфурі (регіон Судану). Ці сили стали відомі як «Джанджавід» — термін, що походить від арабського «дияволи на конях» і описує їхню страхітливу репутацію.
З часом групування переформувалось в Сили швидкої підтримки та у 2017 році під час правління ісламістського автократа Омара аль-Башира отримало офіційне визнання як військова сила.
Вагомий урядовий переворот в контексті активної війни в Судані стався через два роки після цього. Країною почав керувати уряд, який був спрямований на демократичний розвиток, проте у 2021 році цивільна влада знову була повалена.
Суперництво між двома сторонами загострилось на початку 2023 року через міжнародно підтриманий план, за яким мав початись новий перехідний період СШП до складу чинної армії демократичного уряду. Сили швидкої підтримки наполягали на 10-річному графіку своєї інтеграції в регулярну армію, натомість чинна влада вимагала інтеграції протягом двох років.
Сторони конфлікту
Головними дійовими особами у боротьбі за владу є генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан — голова армії та лідер чинної ради Судану з 2019 року, та його колишній заступник у раді та лідер СШП — генерал Мохамед Хамдан Дагало, широко відомий як Хемедті.
Позиція Бурхана як керівника армії — нестабільна, оскільки після перевороту у 2021 році, коли демократичний уряд повалили опозиційні сили, прихильники колишнього ісламістського президента аль-Башира зайняли управні посади у війську.
Хемедті, який розбагатів на видобутку золота, є беззаперечним лідером Сил швидкої підтримки. Його прямі родичі — вищі командири та спонсори СШП, також до співпраці доєднались деякі цивільні політики, які до війни 2023 року були на стороні демократичного уряду.
СШП регулярно заявляє, що бореться за звільнення Судану від залишків режиму Башира, тоді як чинна армія стверджує, що намагається захистити державу від «злочинних» повстанців.
Свідки стверджують, що і СШП, і армія вчиняють вбивства за етнічною ознакою, сексуальні насильства та мародерства. Обидві сторони здебільшого заперечують звинувачення у свою адресу.
Обидві сторони використовують золото, найцінніший ресурс Судану, для підтримки своїх військових зусиль. Хоча суданська армія має більше зброї, авіації і приблизно 300 тисяч військовослужбовців, Сили швидкої підтримки за останні роки збільшили свою чисельність до близько 100 тисяч людей по всій країні та не здають позиції.
Наприкінці 2023 року СШП здійснили низку швидких наступальних операцій, щоб зміцнити свій контроль над Дарфуром і захопити ключовий сільськогосподарський регіон на південь від столиці країни.
Роль іноземних держав
Конфлікт також спричинив конкуренцію щодо впливу на Судан між світовими державами, такими як Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Єгипет, Ефіопія, Іран та Росія.
Торік Саудівська Аравія і США привезли делегації обох угруповань до Саудівської Аравії на переговори. Досягнуті на них домовленості про припинення вогню не значили для двох сторін багато і неодноразово порушувалися, та спеціальний посол США в Судані наполягає на відновленні переговорів.
Попри це, бойові дії тривали навіть під час священного для мусульман Рамадану, попри заклики до припинення вогню з боку Ради Безпеки та Генерального секретаря ООН. Західні держави проявляють інтерес до конфлікту опосередковано, у 2019 році вони підтримали перехід до демократичних виборів після повалення Башира.
15 квітня в Парижі відбулась конференція донорів, на якій європейські представники нагадали про важливість фінансування допомоги та забезпечення доступу для гуманітарних сил.
Вплив війни на населення
З моменту початку бойових дій, за офіційними даними, було понад 15 550 повідомлень про вбивство цивільного населення в Судані. Гуманітарні організації кажуть, що бойові дії, мародерство і бюрократичні перепони серйозно ускладнили можливість допомогти.
Сотні тисяч людей втекли до Єгипту, Чаду та Південного Судану, менша кількість — до Ефіопії та Центральноафриканської Республіки. Посилення політичного та етнічного конфлікту всередині Судану призвело до побоювань, що третя за площею країна в Африці може розколотися вдруге.
Фото: nytimes.com
Авторка тексту: Олександра Корж
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
