Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Якими були передумови референдуму 1991 року?
За свідченнями тогочасного секретаря Кримського обкому КПУ Леоніда Грача, ідея автономії виникла після його поїздок до Узбекистану, де на той час мешкала більшість кримських татар.
У жовтні 1921 року утворили Кримську Автономну Соціалістичну Радянську Республіку. Відповідний документ підписали Ленін та Калінін. Історично Крим у 1921-1945 роках мав статус автономної республіки, але без елементу національно-територіальної автономії. Тодішня Конституція Криму декларувала дві державні мови — російську та кримськотатарську. Частка кримських татар у владі сягала 40-45%. Після передачі Криму до складу УРСР у 1954 році багато мешканців не розуміли, якою буде доля регіону, адже він відійшов від Росії до України.
Згодом у 1989 році Верховна Рада СРСР ухвалила постанову про засудження депортації кримськотатарського народу. Він отримав можливість повертатися на батьківщину, що викликало невдоволення місцевої влади. Однією з основних вимог кримськотатарського народу були можливість повернутися на історичну батьківщину та відновлення національно-територіальної автономії Криму як Кримської АРСР.
Водночас Кремль намагався зупинити розвиток суверенітету в усіх радянських республіках. Нові автономії могли допомогти в цьому. Тому питання кримської автономії набуло подвійного значення в тогочасному політичному процесі.
У квітні 1990 року на сесії Кримської обласної ради депутати порушили питання про підвищення статусу півострова до рівня автономної республіки. Частина депутатів та населення бачили це як можливість здобути більшу незалежність від Києва та Москви. Сесія ухвалила звернення до Верховних Рад СРСР та РРФСР з вимогою скасувати рішення радянської влади у 1945-1946 роках щодо ліквідації Кримської АРСР.
Як мовиться в книжці «#КрымНаш. Історія російського міфу», 12 червня 1990 року Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка затвердила Декларацію про державний суверенітет та проголосила створення демократичної держави у складі Союзу. За місяць, 16 липня, аналогічне рішення ухвалила Українська Радянська Соціалістична Республіка. І хоча обидві з них перебували у складі однієї держави, вони почали будувати відносини на нових правових засадах.
19 листопада 1990 року Леонід Кравчук і Борис Єльцин підписали в Києві Договір між УРСР та РРФСР, стаття 6 якого засвідчувала, що сторони визнають і поважають територіальну цілісність одна одної.
У листопаді 1990 року позачергова сесія Кримської обласної ради ухвалила Декларацію про державний і правовий статус Криму. У документі йшлося про право народів Криму відновити державність у формі суб’єкта Радянського Союзу та учасника Союзного договору.
Реалізація цього права мала відбутися шляхом референдуму. Сесія затвердила дату — 20 січня 1991 року. Також ухвалили тимчасове положення про порядок референдуму та звернення до союзних республік з проханням забезпечити участь громадян, депортованих з Криму.
Чому автономія Криму — це план Москви?
«Це рішення не УРСР, а далекоглядний план, який розробляли поза межами Криму. Це проєкт спецорганів з центру — Москви. Вони хотіли мати додатковий вплив на території України, котра вже фактично йшла до незалежності. Відповідно контролювати стратегічно важливий регіон у Причорномор’ї, де перебуває база Чорноморського флоту в СРСР. Це і вплив та просування інтересів на територію приморських регіонів — Грузії, Румунії, Болгарії, Туреччини. Тому ослаблення України через просування автономії на території Криму — це була геополітична карта тоді радянського, а потім російського керівництва», — розповідає Вадим Задунайський, доктор історичних наук, професор кафедри світової історії нового і новітнього часу в УКУ, в ексклюзивному коментарі для НЗЛ.
Чому референдум не відповідав інтересам кримських татар?
За словами кандидата історичних наук Сергія Громенка, на референдумі 1991 року про статус Криму запропонували створити територіальну автономію, а не національно-територіальну. Це означало, що влада в Криму належатиме етнічним росіянам, які на той час становили більшість населення півострова. Кримські татари, депортовані за часів СРСР, лише починали повертатися на історичну батьківщину, не були етнічною більшістю і не могли суттєво вплинути на результати голосування. Саме тому лідери кримськотатарської громади закликали бойкотувати цей референдум, оскільки запропонована автономія не відповідала інтересам корінного народу Криму.
Своєю чергою на початку 1990-х українське політичне керівництво не розглядало навіть можливості формування національно-територіальної автономії кримських татар. Наприклад, перший Президент України Леонід Кравчук у 1991 році зауважував: «Стосовно кримськотатарського народу в мене така позиція: ми маємо створити для нього умови, й економічні також, для його переселення на історичну батьківщину… Сьогодні потрібно розв’язувати питання таким чином, щоб кримськотатарський народ, який перебуває в Криму і є сьогодні меншиною відносно населення Криму, зайняв з урахуванням історичного аналізу відповідне місце в державних владних структурах, які є сьогодні в Криму… Говорити про перетворення територіальної кримської автономної республіки на національно-територіальну немає достатніх підстав».
На запитання «Ви за відтворення Кримської АРСР як суб’єкта Союзу РСР і учасника Союзного договору?» позитивно відповіли понад 94% його учасників. Не чекаючи реакції союзного центру, 12 лютого 1991 року Верховна Рада УРСР прийняла закон про відновлення Кримської АРСР у складі України. Це рішення ґрунтувалося на підтримці з боку російськомовної громади Криму та хибних уявленнях щодо кримськотатарського національного руху.
Новий статус регіону пізніше внесли до Конституції, що діяла до 1996 року. Коли 4 вересня 1991 року Верховна Рада Криму прийняла Декларацію про державний суверенітет, Київ її не скасував. У тексті було формулювання про намір побудувати демократичну державу у складі України.
1 грудня 1991 року в Криму за незалежність України проголосувало понад 54%. У Конституції Криму 1992 року знову підтверджувався статус у складі України, хоч багато положень суперечили українському законодавству. Проте головне: референдум 1991 року жодним чином не ставив під сумнів належність Криму Україні. Розпад СРСР у цьому сенсі нічого не змінив.
Водночас рішення про створення Кримської АРСР у складі України розчарувало багатьох жителів півострова. Адже вони сподівалися, що Крим стане безпосереднім суб’єктом Радянського Союзу. Невдоволені політичні радянські лідери Криму вже на початку 1992 року стають відкритими сепаратистами: проголосили Крим державою, що будує відносини з Україною з урахуванням договорів. З 1992 до 1995 року тривала боротьба з центральною українською владою.
Фактичний перелом у відносинах між центром і автономією стався після ліквідації в березні 1995 року «інституту президентства» в Криму та скасування законів, які фактично проголошували його самостійним утворенням, йдеться в книжці «Питання автономії Кримського півострова».
Тільки після укладення 1997 року «Великого» Договору про дружбу, співробітництво й партнерство між Україною та Російською Федерацією офіційна Москва відмовилася від претензій на Кримський півострів.
Як відбулася окупація Криму?
Перші ознаки початку спецоперації з окупації Криму Росією спостерігали ще 20 січня 2014 року. Саме тоді на півострові з’явилися вантажівки без номерів та російські військові зі зброєю, яких назвали «зеленими чоловічками». Одночасно під «прикриттям» загонів місцевої самооборони створили формування з російських козаків.
20 лютого 2014 року, на тлі подій у Києві, починається запланована Кремлем спецоперація з окупації Криму. Російські спецслужби організували в Севастополі та Сімферополі антиукраїнські мітинги, на яких головну роль відігравали спеціально завезені громадяни Росії. Вони провокували конфлікти та намагалися дестабілізувати ситуацію.
У ніч з 21 на 22 лютого антиукраїнські виступи посилилися. Керівники міліції та СБУ в Криму почали ігнорувати накази з Києва. 22 лютого Південний військовий округ ЗС РФ перевели на повну бойову готовність.
23 лютого в Севастополі почалась активна фаза військової операції. На мітингу «обрали» проросійського голову міськадміністрації, створили «самооборону Криму». Цього ж дня почалося масове перекидання російської техніки та військ на півострів.
27 лютого озброєні люди без розпізнавальних знаків захопили урядові будівлі в Сімферополі. Верховна Рада Криму під тиском оголосила про проведення референдуму про приєднання до Росії.
1-16 березня росіяни захопили основні військові та адміністративні об’єкти в Криму. Попри це, окремі підрозділи ЗСУ в Криму продовжували чинити опір.
16 березня в Криму провели псевдореферендум про приєднання до Росії. Більшість країн світу не визнали його через недотримання стандартів волевиявлення. 18 березня Путін оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Чому існують протилежні погляди на майбутнє кримської автономії після деокупації?
— Існує багато розбіжностей в баченні статусу Криму після деокупації між президентом, Верховною Радою та громадським сектором.
— Посилення контролю з боку центральної влади України може викликати невдоволення в Криму.
— Частина українських політиків і громадськості виступають за ліквідацію кримської автономії після деокупації.
— Розширення кордонів автономії на територію Херсонської області може викликати неоднозначну реакцію в Україні через негативний історичний досвід.
Питання майбутнього статусу Криму дуже політизоване як в самому Криму, так і в Україні. Це ускладнює компроміс. Водночас будь-яка реформа автономії вимагає змін Конституції, для яких зараз не існує політичних умов.
Авторка тексту: Олена Суліковська
Фото: Укрінформ
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
