Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
09:00
загальнонаціональна
хвилина памʼяті
З першої спроби дестабілізації ситуації в Криму у 2003-му, конфлікту з приводу спорудження Росією дамби в Керченській протоці до острова Тузла, до окупації півострова пройшло 10 років.
26 лютого 2014 року тисячі кримських татар, українців та інші небайдужі на свій страх і ризик вийшли на мітинг на підтримку територіальної цілісності України, організований Меджлісом кримськотатарського народу та рухом «Євромайдан Крим». Водночас під стінами Верховної Ради АРК того дня зібралися й представники проросійських організацій. Між проукраїнськими та проросійськими учасниками мітингів сталися сутички. Тоді загинули 2 людини. Наступного дня озброєні російські спецпризначенці захопили будівлі Верховної Ради АРК та Ради міністрів АРК у Сімферополі, фактично, відбулася окупація півострова.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними та засудили дії Росії. Проти країни-агресорки запровадили низку економічних санкцій. 27 березня 2014 року була прийнята резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Територіальна цілісність України», в якій, зокрема, підкреслюється, що референдум у Криму і Севастополі не має законної сили. Резолюцію підтримали 100 країн, 11 проголосували проти, 58 утримались. Проти проголосували Білорусь, Болівія, Венесуела, Вірменія, Зімбабве, Куба, Нікарагуа, Північна Корея, Росія, Сирія, Судан.
26 лютого 2020 року Президент України Володимир Зеленський підписав Указ №58/2020, про День спротиву окупації Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Уже 9-й рік поспіль основне гасло цього дня — «Спротив триває».
Як насправді відбувалася окупація Криму та які історичні передумови слугували швидкій та безболісній для Росії окупації півострова?
Історик та уродженець півострова Ігор Кошіль розповідає: «З історичного погляду перша анексія Криму відбулась ще у 1783 році, коли Російська імперія порушила міжнародну угоду, яка гарантувала незалежність Кримського Ханства.
Після краху імперії у 1917 році Україна неодноразово намагалася встановити контроль над Кримом, одна з таких спроб ледве не увінчалася успіхом і увійшла в історію нашої держави як похід Петра Болбочана, проте втримати півострів так і не вдалося: більшовицькі війська у 1921 році оголошують півострів Кримською АРСР, так званою національно-територіальною автономією у складі СРСР.
Під час Другої світової у травні 1944 року СРСР депортує кримських татар, а 30 червня 1945 року Кримську АРСР скасують та приєднають до Російської РФСР у статусі звичайної області.
За часів «відлиги» Кримську область, зважаючи на тісні історичні та економічні зв’язки, передали до складу Української РСР. Це питання і досі викликає багато дискусій, але точно знаємо одне — все відбулося згідно з законами того часу.
Після краху радянської імперії Крим обрав свій шлях: незалежність у складі України.
Водночас відновлення Кримської автономії багато хто сприйняв як бомбу уповільненої дії, наголошуючи на тому, що вона не розв‘язує історичних та національних проблем регіону».
Крим у період Незалежної України: від Тузли до окупації півострова. Хронологія подій.
Сцена 1: Перша криза у російсько-українських стосунках. На Тузлу відреагували, а на окупацію у 2014-му — ні
Вересень 2003. Навколо острова Тузла, площею 3 км², починає здійматися «пил» нового конфлікту. РФ раптово почала активну фазу будівництва дамби до українського острову з метою з’єднання її з російським берегом.30 вересня 2003 МЗС України направило МЗС Росії ноту протесту. Для особистої участі у розв’язанні конфлікту президент України Леонід Кучма терміново перериває візит у Латинську Америку і прямує на Тузлу. Зрештою Росія визнала приналежність Україні острова Коса Тузла і «вод навколо нього». Проте вже тоді РФ зазіхала на територіальну цілісність України та робила перші кроки для дестабілізації ситуації.
Сцена 2: Харківські угоди. Трикутник: газ, Янукович та Чорноморський флот РФ
У квітні 2010 уряд Януковича та Державна дума РФ ратифікують угоду, згідно з якою якою термін перебування Чорноморського флоту Російської Федерації у Севастополі продовжено з 2017 до 2042 року з автоматичним продовженням на 5 років. Термін перебування флоту збільшено в обмін на здешевлення для України російського газу шляхом застосування знижки у вигляді анулювання митних зборів.
« Після того, як згідно з домовленостями з владою Росії у Криму почали поселятися ветерани ЗС РФ, а Севастополь на 25 років став базою російського Чорноморського флоту, контроль України над півостровом значно ослаб. Багато кримчан справді, як казав уже покійний Леонід Кравчук, «жило в Росії, не виїжджаючи з України». Все це також відіграло свою роль у швидкій та «безболісній» для Росії анексії АРК у 2014 році», — додає історик Олег Стецишин.
Сцена 3: «Невидимий» зв’язок між Майданом та подіями на півострові
18-20 лютого, після кількох місяців важкого протистояння, відбувається масовий розстріл демонстрантів на київському Майдані, який пізніше отримав назву розстріл «Небесної сотні». За даними Генпрокуратури України, загинуло 78 прихильників Євромайдану та 13 співробітників правоохоронних органів.
«Розстріл людей на Майдані, за яким стояли російські спецслужби, фактично, започаткував війну Росії проти нашої держави. «Революція гідності» стала одним із тих чинників, через які Путін відважився на окупацію частини України. Майдан не тільки переміг режим Януковича, він ще й поставив хрест на всіх спробах Кремля підпорядкувати собі нашу державу, утримати її в зоні свого впливу. Зважаючи на те, що Україна у той час була ослаблена і в ній була очевидна криза влади, Росія й наважилася на агресію проти Криму», — пояснює історик Олег Стецишин.
Сцена 4: Початок кінця
20 лютого 2014 року — дата початку збройної агресії на території Криму.
Чорноморський флот РФ переводить свої військові частини на півострові на посилений режим охорони. З Севастополя в напрямку Феодосії висунулися бронетранспортери, призначені нібито для того, «щоб зміцнити охорону флотських об’єктів».
Так під «димовою завісою» подій у Києві почалася операція захоплення Криму, про що свідчить, зокрема, напис на російській державній нагороді — медалі «За повернення Криму».
Сцена 5: По два боки барикад
23 лютого відбувся найбільший мітинг проросійських сил у Севастополі. З трибуни вперше пролунали заклики не визнавати українську владу.
24 лютого «Зелені чоловічки» на борту кораблів ВМФ РФ уже прямували в бік Севастополя.
26 лютого — вирішальний день в новітній історії Криму. Конфлікт досягає свого апогею. Під Верховною Радою АРК два мітинги: один — проросійський, інший — за територіальну цілісність України, представлений небайдужими кримськими українцями та кримськими татарами. Зі сторони проросійських активістів було помічено військових регулярних військ Російської Федерації, які в подальшому брали активну участь у захоплені аеропортів, адміністративних будівель та військових частин. Унаслідок суперечок того дня загинуло 2 людини.
««Зелені чоловічки» Путіна практично не відчули опору від населення АРК саме тому, що ментально більшість населення півострова не вбачало нічого катастрофічного у приході російської влади. Клька масових акцій протесту, в яких після початку анексії брали участь кримські татари, ситуації вже змінити не могли. І в цьому винні, звісно, не лише прихильники «русского міра», але й ті українські політики та чиновники, які протягом 1991-2014 років не займалися поширенням в Криму українських ідей, не проводили політики українізації, ніяк не протистояли російським впливам», — коментує непросту ситуацію Олег Стецишин
27 лютого 2104 року російські військові без розпізнавальних знаків заблокували будинки парламенту та уряду АРК у Сімферополі. Фактично, Крим вже був окупований.
Російсько-українська війна та доля кримських татар. Як живе окупований півострів під час повномасштабного вторгнення?
Кримськотатарський народ послідовно виступав за збереження територіальної цілісності України і проти анексії Криму Росією. Кримськотатарська діаспора, а також кримські татари заявили про невизнання російської окупації Криму. У відповідь Росія заборонила в’їзд кримськотатарським лідерам Мустафі Джемілєву та Рефату Чубарову.
З 2014 року близько 30 тисяч кримських татар змушені були покинути територію півострова. Про це розповів керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Ігор Поночовний. За час окупації було викрадено 22 активістів, щонайменше 18 кримських татар зазнавали катувань, понад 200 людей переслідуються за політичними мотивами, принаймні 136 людей утримуються як політичні в’язні.
За останні 9 років Росія перетворила Крим на справжню військову базу. З перших днів повномасштабного вторгнення РФ використовує півострів як плацдарм для наступу на Херсонську та Запорізькі області. Курортний Крим, який донедавна приваблював тисячі туристів з-за кордону, нині є сірою зоною, на території якої проводять найбільші махінації із награбованим українським зерном.
Ракетні удари по Україні завдають безпосередньо з території півострова та його територіальних вод. Цивільна інфраструктура використовується у військових цілях.
Окупаційна влада продовжує незаконний призов жителів Криму на військову службу. Росія незаконно використовує кримських татар, змушуючи корінних мешканців півострова воювати на їхній стороні, кидаючи у найзапекліші бої як гарматне м’ясо. Кримські медики змушені обслуговувати війська, які безпосередньо беруть участь у бойових діях.
Школи використовуються як місця для розміщення військ, поранених та полонених солдатів, а також для зберігання боєприпасів.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим було зафіксовано низку протестних акцій проти країни-агресорки. Усі вони не носили масового характеру та були поодинокими. Небайдужі знімали відеоролики, робили пости у соціальних мережах, як у 2014-му виходили на мітинги. Чи не всіх активістів уже притягнуто до кримінальної відповідальності за статтею «дискредитація збройних сил РФ».
«Для кримських татар Крим — єдина національна Батьківщина, місце, де їхній народ сформувався як етнос, нація. Кримські татари на всіх етапах нашої історії завжди ставилися до нас з повагою, і ми відповідали взаємністю. Зараз багато з них служать у лавах ЗСУ, звільняють нашу землю від окупанта, вірячи, що одного дня вони пліч-о-пліч з іншими Героями звільнять їхній рідний Крим», — ділиться Ігор Кошіль.
Авторка тексту: Юлія Грицан
Фото: vinrda.gov.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
Оберіть рівень підтримки
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше499 грн/міс
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше416 грн/міс
499 грн/міс
При оплаті 4999 грн за рік
