Рік війні в Судані: чому конфлікт триває?

З чого все почалося? Відокремлення Південного Судану

На території країни проживає кілька різних народностей. Переважна частина населення півночі Судану — мусульмани, тоді як на півдні проживає населення, яке дотримується християнських або анімістичних вірувань (віра в те, що предмети, природні явища, тварини чи люди мають душу — ред.). Через це жителі півдня тривалий час мали розбіжностіі з переважно мусульманським і арабським північним урядом Судану.

З моменту здобуття незалежності в 1956 році Судан пережив понад 15 переворотів і зазвичай перебував під владою військових з короткими періодами демократичного парламентського правління. 

За чотири місяці до офіційного проголошення незалежності Судану почалася Перша суданська громадянська війна, в якій суданський уряд представляв північ, а об’єднаний сепаратистський рух прагнув зробити південь незалежною державою. Конфлікт тривав 17 років, доки в Аддис-Абебі (Ефіопія) не було підписано угоду про створення Автономного регіону Південний Судан.

У 1983 році президент Судану Гаафар Німейрі проголосив країну ісламською державою і скасував автономію Південного Судану, де більшість населення складали християни. У відповідь на це спалахнула Друга громадянська війна. Це була найдовша громадянська війна в історії Африки, що тривала 22 роки.

Після більш ніж двох десятиліть конфлікту і жертв, що перевищили 2,5 мільйона осіб, у 2005 році в Найробі підписали Всеосяжну мирну угоду між урядом Судану і Південним Суданом. Південний Судан став напівавтономним регіоном і отримав гарантію проведення референдуму про незалежність через шість років. 

У 2011 році жителі Південного Судану проголосували за відокремлення від північної частини країни. Південний Судан був вперше визнаний незалежною державою 9 липня 2011 року, що зробило його 54-ю країною в Африці і 193-ю країною, яка приєдналася до Організації Об’єднаних Націй.

Причина теперішнього конфлікту

У 2003 році, під час чергового етнічного конфлікту арабської влади з повстанцями, нерегулярні військові формування об’єдналися з урядом, щоб допомогти придушити повстання в Дарфурі (регіон Судану). Ці сили стали відомі як «Джанджавід» — термін, що походить від арабського «дияволи на конях» і описує їхню страхітливу репутацію.

З часом групування переформувалось в Сили швидкої підтримки та у 2017 році під час правління ісламістського автократа Омара аль-Башира отримало офіційне визнання як військова сила. 

Вагомий урядовий переворот в контексті активної війни в Судані стався через два роки після цього. Країною почав керувати уряд, який був спрямований на демократичний розвиток, проте у 2021 році цивільна влада знову була повалена.

Суперництво між двома сторонами загострилось на початку 2023 року через міжнародно підтриманий план, за яким мав початись новий перехідний період СШП до складу чинної армії демократичного уряду. Сили швидкої підтримки наполягали на 10-річному графіку своєї інтеграції в регулярну армію, натомість чинна влада вимагала інтеграції протягом двох років. 

Сторони конфлікту

Головними дійовими особами у боротьбі за владу є генерал Абдель Фаттах аль-Бурхан — голова армії та лідер чинної ради Судану з 2019 року, та його колишній заступник у раді та лідер СШП — генерал Мохамед Хамдан Дагало, широко відомий як Хемедті.

Позиція Бурхана як керівника армії — нестабільна, оскільки після перевороту у 2021 році, коли демократичний уряд повалили опозиційні сили, прихильники колишнього ісламістського президента аль-Башира зайняли управні посади у війську.

Хемедті, який розбагатів на видобутку золота, є беззаперечним лідером Сил швидкої підтримки. Його прямі родичі — вищі командири та спонсори СШП, також до співпраці доєднались деякі цивільні політики, які до війни 2023 року були на стороні демократичного уряду.

СШП регулярно заявляє, що бореться за звільнення Судану від залишків режиму Башира, тоді як чинна армія стверджує, що намагається захистити державу від «злочинних» повстанців.

Свідки стверджують, що і СШП, і армія вчиняють вбивства за етнічною ознакою, сексуальні насильства та мародерства. Обидві сторони здебільшого заперечують звинувачення у свою адресу.

Обидві сторони використовують золото, найцінніший ресурс Судану, для підтримки своїх військових зусиль. Хоча суданська армія має більше зброї, авіації і приблизно 300 тисяч військовослужбовців, Сили швидкої підтримки за останні роки збільшили свою чисельність до близько 100 тисяч людей по всій країні та не здають позиції.

Наприкінці 2023 року СШП здійснили низку швидких наступальних операцій, щоб зміцнити свій контроль над Дарфуром і захопити ключовий сільськогосподарський регіон на південь від столиці країни.

Роль іноземних держав

Конфлікт також спричинив конкуренцію щодо впливу на Судан між світовими державами, такими як Об’єднані Арабські Емірати, Саудівська Аравія, Єгипет, Ефіопія, Іран та Росія.

Торік Саудівська Аравія і США привезли делегації обох угруповань до Саудівської Аравії на переговори. Досягнуті на них домовленості про припинення вогню не значили для двох сторін багато і неодноразово порушувалися, та спеціальний посол США в Судані наполягає на відновленні переговорів.

Попри це, бойові дії тривали навіть під час священного для мусульман Рамадану, попри заклики до припинення вогню з боку Ради Безпеки та Генерального секретаря ООН. Західні держави проявляють інтерес до конфлікту опосередковано, у 2019 році вони підтримали перехід до демократичних виборів після повалення Башира. 

15 квітня в Парижі відбулась конференція донорів, на якій європейські представники нагадали про важливість фінансування допомоги та забезпечення доступу для гуманітарних сил.

Вплив війни на населення

З моменту початку бойових дій, за офіційними даними, було понад 15 550 повідомлень про вбивство цивільного населення в Судані. Гуманітарні організації кажуть, що бойові дії, мародерство і бюрократичні перепони серйозно ускладнили можливість допомогти.

Сотні тисяч людей втекли до Єгипту, Чаду та Південного Судану, менша кількість — до Ефіопії та Центральноафриканської Республіки. Посилення політичного та етнічного конфлікту всередині Судану призвело до побоювань, що третя за площею країна в Африці може розколотися вдруге.

Фото: nytimes.com

Авторка тексту: Олександра Корж

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики