Про Україну. У документах Епштейна близько двох тисяч разів згадується Україна. Зокрема, американського фінансиста цікавила нерухомість у Львові — місто згадується у документах 105 разів. 

Раніше в опублікованих файлах також фігурували імена політика Олександра Вілкула та експрезидента Леоніда Кучми. У листі 2016 року невідомий автор просить Епштейна допомогти Вілкулу отримати запрошення на інавгурацію Дональда Трампа. Кучму згадано у стенограмі, де неназваний юрист розповідає, що експрезидент був його клієнтом.

Про Росію. Джерела видання Daily Mail у розвідці вважають, що Епштейн керував найбільшою у світі операцією з використання сексуальної компрометації в інтересах російських спецслужб. Зокрема, коли вербував жінок для своєї мережі відомих людей. За даними джерел, Епштейн міг мати зв’язки з російською організованою злочинністю, яка могла його шантажувати. Це, на думку Daily Mail, пояснює, чому він легко привозив дівчат з Росії.

У листуванні від 11 вересня 2011 року невідомий відправник обговорює можливість зустрічі з Путіним під час запланованої поїздки до Росії. Окремо згадується, що ще одна така зустріч могла плануватися на 2014 рік. Також з інших повідомлень випливає, що Епштейн запевняв, що може надати Кремлю важливу інформацію про Президента Дональда Трампа напередодні саміту з Путіним у Гельсінкі 2018 року.

Про Трампа. В оприлюднених свідченнях є інформація, що Дональд Трамп влаштовував вечірки у своїй резиденції «Мар-а-Лаго», куди Епштейн приводив дітей, а президент США виставляв їх на «аукціон» серед багатіїв. У документах також містяться свідчення про звинувачення на адресу Трампа, ймовірно, в зґвалтуванні неповнолітньої дівчинки.

Хто ще фігурує? У файлах є лист Ілона Маска, який наприкінці 2013 року питав про зручний час для візиту на карибський острів Епштейна. Крім того, з опублікованих файлів випливає, що колишній принц Британії Ендрю підтримував регулярний контакт з Епштейном протягом двох років після того, як його визнали винним у сексуальних злочинах проти дітей. Також у документах знайшли фото, де британський принц стоїть на колінах над невідомою жінкою. Ймовірно, світлину зроблено у квартирі Епштейна в Нью-Йорку. 

Контекст. 19 листопада 2025 Трамп підписав закон, який зобов’язує Міністерство юстиції оприлюднити всі несекретні документи, пов’язані з Джеффрі Епштейном. У грудні 2025 року Мінʼюст США поширив першу частину файлів Епштейна. Серед десятків тисяч документів, що пройшли цензуру, багато світлин відомих людей.

Довідка. Джеффрі Епштейн — американський фінансист, якого вперше заарештували у 2008 році. Його засудили за сексуальне насильство над неповнолітніми та організацію проституції. Після 13 місяців у вʼязниці він уклав угоду з прокуратурою і вийшов на свободу. 

У 2019 році Епштейна вдруге заарештували — його звинувачували у торгівлі людьми. У серпні того ж року його знайшли мертвим у камері. За офіційними даними, він вчинив самогубство. 

Що відомо? Учасники ініціативи піднялися від бази «Заросляк» до метеостанції Пожижевська. Також частина групи, яка регулярно тренується та бере участь у програмах Second Wind Club, змогла піднятися на Говерлу. 

У межах поїздки ветерани працювали з льодоступами та трекінговими палицями, відпрацьовували командну взаємодію й навички пересування в складному зимовому середовищі.

Організатори діляться, що подібні ініціативи — це частина системного підходу до реабілітації ветеранів з ампутаціями. Поїздки допомагають відновити відчуття власного тіла, зміцнити впевненість у русі та створюють спільноту, де взаємна підтримка важлива не менше за фізичну підготовку.

Довідка. Second Wind Club — це спільнота для військових, ветеранів і ветеранoк з протезуванням, які прагнуть вести активне життя та займатися спортом. Долучитися до спільноти можна за посиланням.

Фото: Second Wind Club

Нагадаємо. Вчора, 1 лютого, Росія атакувала шахтарський автобус ДТЕК. Відомо про 12 загиблих та 16 поранених. Серед постраждалих — дев’ять мають важкі ушкодження. У Тернівці 2 лютого оголосили Днем жалоби за загиблими шахтарями.

Що передувало? 29 січня Верховний суд України визнав незаконним передавання та зміну цільового призначення земельної ділянки в Мархалівському лісі на Київщині, яку передали під НВМК. Це рішення фактично зупиняє будівництво на цій ділянці.

У постанові зазначено, що суд усвідомлює «надзвичайну суспільну значущість» створення кладовища як вшанування пам’яті героїв, але наголошує, що це має «здійснюватися в межах правового поля».

Чий позов підтримав суд? Громадська організація «Мархалівка. Підтримка», яка виграла касацію у Верховному суді, повідомила, що за рішенням суду, будівництво НВМК в Мархалівському лісі суперечить цілям збереження території, яка входить до Смарагдової мережі та охороняється українським і європейським законодавством. Відповідно до рішення, земельна ділянка більше не належить НВМК, а вирубка лісу та проведення поховань офіційно заборонено.

Скільки похованих на НВМК? Станом на листопад 2025 року на військовому меморіальному кладовищі поховали 185 українських захисників. Про це «Інтерфакс-Україна» повідомили в Міністерстві у справах ветеранів. Перше поховання солдатів на військовому кладовищі відбулося в серпні 2025 року. 

Довідка. 4 жовтня 2022 року Кабмін постановив створити державну установу «Національне військове меморіальне кладовище». Будівництво НВМК розділили на шість етапів (черг): більшість із них планували реалізувати у будь-якому разі, а окремі — за потреби. 

Раніше Ярослав Старущенко, заступник директора державної установи «Національне військове меморіальне кладовище», розповідав, що до першого пускового комплексу першої черги будівництва входять місця для традиційних поховань, колумбарна стіна, санітарна зона для персоналу, парковка й системи водопостачання й водовідведення. 

Також на території кладовища планують створити:

• зони адміністрації й охорони, магазин ритуальних атрибутів, будівлю трауру, меморіальну будівлю, додаткові колумбарні стіни (I черга);
• крематорій, флагшток заввишки 100 метрів і ще одну будівлю трауру (II черга); 
• додаткові місця для поховань, приміщення для поминків, готель для відвідувачів кладовища, автомобільні дороги, водонасосні станції й резервуари чистої води (III, IV, V і VI черги).

Раніше НЗЛ публікувало матеріал про суперечки забудовників і представників громадськості щодо майже кожного аспекту створення кладовища: від законодавчих підстав і відстані поховань від житлових територій — до вирубки дерев і рівня ґрунтових вод на обраній локації. Докладніше — читайте на сайті.

Реєстрація для цивільних. За словами міністра оборони, для реєстрації цивільним користувачам потрібно буде звернутися до ЦНАПу, а бізнесу можна пройти верифікацію через «Дію».

Реєстрація для військових. Для Сил оборони вже працює окремий захищений канал через систему DELTA. Для того, аби убезпечити Starlink від блокування, їм також треба буде внести термінал до «білого списку».

Детальну інструкцію щодо реєстрації терміналів опублікують найближчим часом.

Нагадаємо. Очільник Міністерства оборони Михайло Федоров заявив, що Україна разом із Space X розв’язують проблему використання Starlink на російських безпілотниках. За його словами, міністерство звернулося до компанії вже за кілька годин після появи таких дронів над українськими містами.

Контекст. Міністр оборони Михайло Федоров підтвердив, що 27 січня росіяни запустили по Україні дрони, оснащені супутниковими системами Starlink. Про це він заявив під час заходу «Армія дронів — 2025».

Радник міністра оборони з технологічних напрямів оборони Сергій Бескрестнов повідомив, що російські ударні дрони БМ-35 зі Starlink вже можуть долітати до Дніпра. Зокрема, на відміну від БпЛА типу «Молнія», цей тип дрона паливний і може пролітати до 500 кілометрів.

Що відомо? Серед врятованих — 11-річна дівчина, яку окупаційна влада намагалася відправити до інтернату. Росіяни, дізнавшись, що її мама служить у ЗСУ, відкрили проти неї кримінальну справу та незаконно позбавили батьківських прав. 

Також вдалося повернути 11-річного та 5-річного хлопців, яких військові РФ неодноразово вивозили до районного центру на так званий суд. Там дітей допитували, принижували, ображали й називали образливими словами, а на їхніх очах знущалися з батька.

19-річну дівчину, яку вдалося повернути з окупації, змушували перервати вагітність, ставили принизливі запитання та згодом відмовили в проведенні УЗД. 

З окупації також врятували 18-річного юнака, який був змушений навчатися в російській школі. У школі діяли кадетські класи з жорсткою дисципліною, повсюди були плакати «Юнармії». Крім того, за використання української та англійської мов дітей принижували.

Дніпропетровщина. У Тернівці 2 лютого оголосили днем жалоби за загиблими внаслідок атаки РФ по шахтарському автобусу ДТЕК 1 лютого. Відомо про щонайменше 12 загиблих та 16 поранених. Про це повідомили в ДТЕК.

Херсонщина. Росіяни вночі, 2 лютого, обстріляли житлові квартали Дніпровського району Херсона. 79-річна жінка та 75-річний чоловік отримали мінно-вибухові травми та забої.

Сьогодні о 10:42 сталися аварійні відключення високовольтних ліній між Румунією, Молдовою та різними частинами України. Це спричинило масові відключення в електромережі України. Про це повідомив міністр енергетики Денис Шмигаль. НЗЛ зібрало, що відомо станом на 12:11.

Відключення світла. На Київщині, Одещині, Дніпропетровщині та у Києві — екстрені відключення світла. Графіки не діють. Про це повідомили в ДТЕК. За прогнозами фахівців, електропостачання повернеться протягом найближчих 2-3 годин. Про це заявили в Міністерстві енергетики. 

Водопостачання. У всіх районах Києва відсутнє водопостачання через аварію в енергосистемі. Про це повідомив Київводоканал. 

Метро. Рух поїздів столичного метрополітену тимчасово призупинено. Причина — низька напруга в мережі. Схожа ситуація й у Харкові. 

«Укрзалізниця». Ситуацію з енергопостачанням на залізниці, що виникла через відключення зовнішнього живлення, стабілізували. Поїзди продовжують рух за своїми маршрутами. На вокзалах є світло й опалення, пункти обігріву працюють у штатному режимі.

Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.

Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?

Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами. 

Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу. 

Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?

Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему. 

За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.

Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання? 

Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.

Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати. 

Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати. 

Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання? 

Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.

Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста. 

Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.

Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.

По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.

Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?». 

Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?

Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.

Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?

Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо. 

Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.

Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим. 

Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?

Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію. 

Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го.  Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново. 

Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла. 

Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?

Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».

Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент. 

Авторка: Ірина Кравець

Фото: Андрій Якименко