Ядерні бої на палицях. Чому Індія і Китай б’ються на кордоні?

Два велетні

Торік Індія стала найбільш населеною країною на планеті, обійшовши Китай. Тепер у цих двох країнах сумарно живе понад 2 млрд 870 мільйонів людей. І кількість людей — це не єдиний показник, за яким Індія рухається вперед. Вона плавно налагоджує свої соціальні проблеми, у неї зростає економіка, а разом з цим — і вплив у світі. Зовсім нещодавно індійський прем’єр Нарендра Моді приймав у себе саміт Великої двадцятки — лідерів найбільш могутніх держав світу. Та все-таки Китай досі попереду.

У КНР — одні з найбільших у світі економіка та військо. Індія, звісно, входить в десятку найпотужніших економік, але Китай буквально другий: попереду нього лише США. Тому довгі руки Пекіна продовжують тягнутися до всіх його сусідів. Насторожено на величезну комуністичну країну дивляться і Тайвань, і Японія, Південна Корея і навіть Філіппіни. Країни південно-східної Азії часто співпрацюють, щоб втримати Китай у хоч якихось межах. І їм у цьому потужно допомагає США. А тепер все більше можливостей виступати проти Китаю має Індія.

Ближній бій високо в горах

Кордон між КНР та Індією пролягає високо в Гімалайських горах. Місце те, безперечно, живописне, але вкрай віддалене від цивілізації. Насправді там настільки високо, що майже немає рослинності і життя. Селища, які лежать неподалік цього регіону, ще кілька років тому навіть не здогадувалися про існування таких держав як Індія та Китай: настільки ця місцина важкодоступна для людей та інформації. Але це не зупиняє військові патрулі.

Справа в тому, що цю високу кам’яну пустку Індія з Китаєм між собою не можуть поділити. Кордон там подекуди є невизначеним: на деякі ділянки території претендують обидві країни. Тож коли військові з двох сторін зустрічаються на землі, яку кожен вважає своєю, стаються неприємні інциденти. Взагалі Нью-Делі з Пекіном домовилися, що стрілянини між ними не має бути і військові (в теорії) повинні просто зупинятися і вимагати від противника вийти з цієї землі. Так дійсно часто і стається, тоді для комунікації своєї вимоги солдати використовують плакати з підготованими написами. Але деколи все минає не так мирно.

Вже бували ситуації, коли вояки двох країн билися між собою на палицях. У певних випадках китайські солдати нападали на індійців з битками, обмотаними колючим дротом. Були навіть загиблі. Ні в що більше такі сутички наразі не переросли, що, безумовно, добре, враховуючи ядерний потенціал Китаю та Індії. Натомість суперечка за кордон розвинулась несподіваним чином.

Священний регіон окупованого народу

Чому дві країни, у кожній з яких живе близько півтора мільярда людей, турбує невеликий клаптик гірської землі? Вся справа в тому, де саме пролягає цей кордон. По північну сторону Гімалайських гір у межах КНР лежить Тибет. Офіційно — це автономний регіон Китаю, але певний час він був незалежною державою, яка боролася за свою свободу. А керував цією державою святий правитель — релігійний лідер буддистів Далай-Лама. Коли комуністичні війська Пекіна ґрунтовно зайняли територію Тибету, Далай-лама XIV був змушений тікати. Куди? Звісно ж, в сусідню Індію.

Уряд Тибету у вигнанні досі функціонує в Індії, там досі живе Далай-лама XIV. Прикордонний з Тибетом індійський штат зветься Аруначал-Прадеш і у ньому є священні місця буддистів — найважливіші поза територією КНР. Тож Китай боїться, що визвольних рух тибетців, які в більшості — буддисти, може цим скористатися. Що як Далай-лама повернеться? Що в такому разі робити? Як цьому запобігти? У Пекіні вирішили поширити вплив на Аруначал-Прадеш і зробити буддизм китайським.

Диктатура, геноцид і прикордонні села

Тибетці — відмінний від китайців народ. КНР — це взагалі багатонаціональна держава. Абсолютну більшість населення у ній становлять ханьці (хоча і ті розмовляють великою кількістю різних діалектів, часто не взаємозрозумілих між собою). Але це на сході країни, ближче до моря. А ось західні регіони населені не ханцями. На півночі Китаю живуть монголи. На північному заході, в провінції Сіндзян — уйгури. Південний захід, ближче до Гімалаїв, здавна заселяють тибетці. Оскільки КНР — держава авторитарна, в якій все вирішує комуністична партія, і демократії там і близько немає, національні меншини утискають. Особливо чутливими є проблеми уйгурів. Цей тюркський народ влада Китаю піддає жорстоким репресіям, нищить їхню культуру, відправляє людей у концентраційні табори і, за повідомленнями, навіть примусово стерилізує уйгурських жінок. Багато хто називає ці дії геноцидом.

У всіх регіонах, де живуть відмінні від ханьців народи, комуністичний уряд поселяє все більше китайців. У Тибеті з цим ситуація особливо цікава. Влада Комуністичної партії Китаю (КПК) почала будувати на кордоні з Індією села, які китайською називають сяокан. У них розбудовують інфраструктуру, проводять зв’язок та інтернет і селять людей. Частина з них — тибетці, але багато також селять ханьців. Так Пекін не тільки колонізує територію, зменшуючи вплив корінного місцевого народу, але й створює свої аванпости на суперечливому кордоні. Індія на це відповідає і час від час виводить війська на гірські вершини. Напруга наростає і жодна сторона не збирається йти на поступки.

Демократія на півтора мільярда людей

Прикордонні китайські села-сяокан мають ще одну загрозу. Вони гарні і розвинені. З опаленням і зв’язком. Вони привабливі для людей, які живуть по іншу сторону суперечливого кордону. Індія — це величезна країна і в ній живе багато різних народів, які говорять різними мовами. Ніхто з них не становить такої більшості, як ханьці в Китаї. І ті з них, що живуть далеко від цивілізації, можуть не відчувати себе індійцями. Нью-Делі боїться, що Китай їх переманить, тому й сам вирішив виділити кошти на розвиток прикордонних поселень.

Індія — країна демократична. У ній відбуваються вибори і змінюється влада. Керує нею уряд прем’єра Нарендри Моді. Його партія — це індуїстські націоналісти, які намагаються уніфікувати розрізнені народи Індії на основі традиційної культури і релігії. Демократичність, втім, не заважає Нью-Делі підтримувати тісні контакти з Росією. Вони з Москвою не союзники, але і точно не вороги. Китай натомість — близький російський союзник. Суперництво цих двох велетенських країн — це битва за вплив в регіоні, який в минулому столітті визволився з-під влади європейських імперій. Але водночас — це битва між демократією і авторитаризмом. Битва між двома ядерними державами. Тому досить дивно, що зброєю в цьому бою є палиці і проведений інтернет.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: India’s Press Information Bureau, via Reuters

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики