Україна

Цитата. «З жалем повідомляємо вам, що протягом останніх днів Україна здійснила три атаки на нафтопроводи “Дружба”… Ці атаки призвели до призупинення постачання нафти до обох наших країн… ми вважаємо дії України, які серйозно загрожують енергетичній безпеці Угорщини та Словаччини, абсолютно неприйнятними», — написали у листі міністри.

Контекст. Вночі 18 серпня Сили безпілотних систем разом з іншими підрозділами Сил оборони вдарили по нафтоперекачувальній станції «Нікольськоє» в Тамбовській області Росії. Унаслідок атаки спалахнула пожежа і повністю зупинилося перекачування нафти «Дружбою». Пізніше РФ відремонтувала нафтопровід, після чого Сили оборони України знову його атакували, зупинивши постачання нафти.

Згідно з повідомленням, співпраця дозволить створити 200 робочих місць у Великій Британії. До того ж Велика Британія надасть Україні допомогу на суму до 283 млн фунтів стерлінгів (приблизно 14,43 млрд гривень) протягом 2025-2026 фінансового року.

Цитата. «Поки ми продовжуємо спостерігати незмінну силу українського народу, Велика Британія стоїть поруч з ним, щоб надати допомогу, необхідну їхній країні не лише для того, щоб продовжувати боротьбу, а й для відбудови та відновлення», — заявила віцепрем’єр-міністерка Сполученого Королівства Анджела Рейнер.

Контекст. З 10 до 11 липня 2025 року в Римі відбувається четверта міжнародна Конференція з питань відновлення України. Це — зустріч представників урядів низки країн, міжнародних організацій, фінансових установ, бізнесу та громадянського суспільства. На ній обговорюють питання міжнародної підтримки відновлення, відбудови, реформування та модернізації України.

Цитата. «Ми вчимося на ситуації в Україні останніх років і реалістично думаємо про те, з чим може зіткнутися Тайвань… у реальних бойових діях», — зазначив один з високопоставлених чиновників у сфері оборони Тайваню.

Контекст. Військові навчання на Тайвані відбуваються щороку на тлі наростаючого тиску з боку КНР. Китай офіційно вважає Тайвань своєю територією і не виключає можливості встановлення контролю Пекіна над островом із застосуванням збройних сил. Натомість Тайвань вважає себе незалежною державою.

Цитата. Заступниця прессекретаря Білого дому Анна Келлі заявила, що рішення «було ухвалене, щоб поставити інтереси Америки на перше місце після огляду Міністерством оборони США військової підтримки та допомоги, яку наша країна надає іншим країнам світу. Сила Збройних сил Сполучених Штатів залишається безперечною — просто запитайте Іран».

Ці боєприпаси були виділені ще урядом Байдена в межах двох потоків підтримки України. Частина ракет надходила з наявних запасів США, на поповнення яких американське Міноборони отримувало гроші. Ще частина надходила за Ініціативою сприяння безпеці України, в межах якої уряд США фінансував закупівлю зброї в американських компаній безпосередньо для потреб української оборони.

Оновлено. Міноборони України повідомило, що не отримувало офіційних повідомлень щодо зупинки постачання допомоги від США.

«Українська сторона звернула увагу на повідомлення щодо затримки постачання певних елементів виділених раніше пакетів оборонної допомоги від Сполучених Штатів та зʼясовує актуальні фактичні обставини постачань», — зазначили у відомстві.

Молоді держави

Наприкінці 1917 року, коли у світі ще тривала Перша світова, а більшовики намагалися захопити владу в колишній Російській імперії, Фінляндія проголосила незалежність. На диво, Москва майже без опору відпустила фінів: комуністичний уряд визнав нову державу. Коли таке ж зробила УНР, росіяни різних політичних таборів кинули на неї свої армії. Але Фінляндія була інша. Вона перебувала під владою російських імператорів значно менший час: понад сотню років. А також залишалася автономним князівством із ширшими правами, ніж інші землі імперії. Спершу так само було й з українськими землями, але що довше вони перебували під орудою Санкт-Петербурга (тоді Москва не була столицею Росії), то менше прав залишалося. Фінам пощастило: вони зуміли втекти раніше, ніж їх позбавили автономії.

Зовсім уникнути війни Фінляндія не змогла — країна пережила громадянську війну між консерваторами та комуністами. Коли останні програли, то мусили діяти підпільно, не без допомоги Москви. Та все ж Фінляндія швидко стала демократичною капіталістичною державою, жила бурхливе життя і розвивала свою культуру. Україна натомість за майже таких самих умов зазнала окупації, репресій та геноциду.

Зимова війна

У 1939 році СРСР став набагато могутнішим, ніж на початку 20-х: щойно поділивши Польщу з Гітлером. Наступними в черзі були країни Балтії та Фінляндія. Москва оголосила їм ультиматуми: від країн Балтії вимагали погодитися на розміщення радянських військ на їхній території. Вони погодилися і їх швидко окупували. Натомість від Фінляндії СРСР зажадав частину територій. Однак фіни не поспішали погоджуватися. Вони почали переговори й пропонували свої рішення. Москві це не сподобалося. Тоді СРСР організував невеликий обстріл самих себе, звинувативши Фінляндію, й увів війська на її територію.

Армія Москви була значно більшою: тисячі танків і літаків, сотні тисяч солдатів. Фінляндія, з населенням заледве чотири мільйони людей, не могла виставити достатню кількість військ для протидії. А втім, фіни оборонялися запекло. СРСР втратив щонайменше 127 тисяч солдатів, тоді як Фінляндія — близько 26 тисяч. Успіхи молодої держави були феноменальними, але радянських військ було надто багато. У результаті вони уклали угоду: Фінляндія втрачала частину території, але зберігала свою незалежність. До речі, СРСР за цю війну викинули з Ліги націй (тодішнього аналога ООН). Нині про таке можна лише мріяти.

Війна-продовження

У 1941 році, коли колишні союзники — Третій Райх і СРСР — почали воювати між собою, Фінляндія долучилася. Вона дозволила гітлерівським військам прохід своєю територією і почала відвойовувати втрачені землі й допомагати німцям. Але в офіційний союз із Німеччиною не вступила. Проте, як відомо, вторгнення нацистів в СРСР великого успіху не мало. За кілька років війська Райху відкинули назад, а радянські солдати знову йшли в наступ на Фінляндію. Фіни знову надзвичайно вдало оборонялися і виграли кілька боїв.

Напевно, Москва могла б закидати фінів солдатами й танками й таки окупувати цю сусідню державу. Проте вся увага Кремля тоді була зосереджена на війні з німецьким Райхом. СРСР і Фінляндія уклали мирну угоду: фіни втратили частину земель, включно зі своїм другим найбільшим містом — Вііпурі (нині це російський Виборг), і були змушені платити контрибуцію. Але свою країну таки зберегли. Їм навіть не встановили комуністичну владу, як це сталося в Польщі, Чехословаччині й решті Центральної Європи. Ба більше, на фінські землі радянські війська навіть не вступали. Москва лиш вимагала, щоб Фінляндія сама викинула зі своїх територій німців, що фіни й зробили.

«Фінляндизація»

Після війни СРСР контролював половину Європи, й фіни цілком обґрунтовано боялися, що їх таки окупують. Адже за результатами мирних переговорів їхню армію обмежили. Тож вони обрали цікаву тактику: проголосили себе нейтральною країною, не приймали західної допомоги для відбудови, видавали втікачів із Союзу назад радянській владі й загалом поводилися на міжнародній арені так, щоб це задовольняло Москву. Саме це називають «фінляндизацією» і пропонують деякі міжнародні політики й активісти Україні. У певному сенсі, це те, що сьогодні робить влада Грузії.

Треба визнати, що Фінляндії вдалося зберегти незалежність аж до розпаду СРСР. Тепер це країна, яка щороку здобуває найвищі позиції в рейтингу щастя. Але чи спрацює такий сценарій з Україною? Навряд. Як показує історія, фіни героїчно боролися за свою державу, але й Москва не розглядала їх підкорення як перший пріоритет. У 1917-му комуністи визнали Фінляндію, щоб зосередитися на боротьбі з білим рухом та окупації інших національних держав, зокрема й УНР. Під час Другої світової Кремль спрямував зусилля на окупацію Центральної Європи. А під час Холодної війни цю нішу займало протистояння зі США. І невідомо чим усе закінчилося б, якби СРСР не розпався. Зрештою, Москва тривалий час не чіпала Афганістан, але потім все дуже швидко змінилося.

Між Фінляндією й Україною є одна ключова різниця: росіяни визнають, що фіни існують, а ось про українців вони іншої думки. Про це на офіційному рівні кажуть всі російські високопосадовці, включно з Путіним. Чи погодяться вони на вільне існування українців? Ба більше, Україна вже перебувала у фактичному стані «фінляндизації». До окупації Криму і початку бойових дій на сході нашої держави у 2014 році Україна була офіційно нейтральною державою, підтримувала тісні стосунки з РФ. А перспектив, що в осяжному майбутньому нас прийняли б до ЄС чи НАТО, було вкрай мало. Це не завадило Росії почати війну тоді. Чому це має завадити їй почати війну знову, трішки згодом?

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Pexels/Baptiste Valthier

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Придністровська війна

Не встигла Молдова у серпні 1991 року проголосити незалежність від СРСР, як від неї захотіла відокремитись частина території. На вузькій смузі землі, затиснутій між українським кордоном і річкою Дністер, яка відокремлює регіон від решти Молдови і яка й дала йому його назву — Придністров’я, владу захопили місцеві сепаратисти, які бажали зберегти радянські порядки. Тож вони проголосили створення так званої Придністровської Молдавської Республіки (ПМР). Пройшло зовсім небагато часу і між Молдовою та сепаратистами почалися бойові дії.

Здавалося б, що може протиставити цілій країні з 2,5 млн населення маленький регіон, у якому живе менш як 500 тисяч людей? Чи не могла Молдова швидко побороти сепаратистів? Виявилося, що не все так просто. У той час, на початку 90-х, уся структура колишнього СРСР посипалася і насправді ніхто — ні влада в Кишиневі, ні навіть колишній імперський центр в Москві не мали сил на жодні активні дії. До того ж на території ПМР стояла 14-та російська армія. 

Коли почалися бої, обидві сторони не мали чіткої переваги, але сепаратистам допомагала місцева радянська армія. Також на стороні Придністров’я воювали півтори сотні українських добровольців-націоналістів з організації УНСО (Українська народна самооборона — ред.) — згодом їхній провідник Дмитро Корчинський згадував, що вони прагнули здобути досвід бойових дій і хотіли ні то приєднати Придністров’я до України, ні то створити власну вільну від влади територію. Натомість один з ключових національно-демократичних політиків України того часу — В’ячеслав Чорновіл, приїздив до Кишинева і висловлював підтримку Молдові, виступаючи проти сепаратистів ПМР.

Бойові дії забрали життя близько семи сотень людей. Потім сторони підписали перемир’я: Молдова фактично втратила контроль над регіоном, а російська армія офіційно була визнана частиною миротворчого контингенту — ситуація певним чином схожа на події в Карабаху 90-х років. Проте ніхто у світі, навіть Москва, не визнали ПМР незалежною державою. Відтоді і до сьогодні російські війська залишаються в Придністров’ї, утримуючи Молдову в непрямій залежності від РФ. Кишинів немає достатньо сил, аби розв’язати цю проблему самостійно, тож всі погляди в ПМР і самій Молдові спрямовані в сторону Києва.

Чому саме Придністров’я?

На цьому маленькому клаптику території біля річки Дністер живе три народи, жоден з яких не становить більшості. Майже однакова кількість молдован, українців і росіян вживається У ПМР. Тому невизнана сепаратистська «республіка» і намагається імітувати радянську «дружбу народів»: наприклад, на придністровських грошах поруч спокійно сусідять російський імперський полководець Олександр Суворов і український поет Тарас Шевченко. Населення у цьому краї завжди було строкатим, адже землі Придністров’я були прикордонними майже всю історію. Їх ділили між собою різні держави — тут жили і племена Київської Русі, і степові кочівники, володіли ними і Велике Князівство Литовське, і Кримське Ханство, Річ Посполита і турки-османи. А потім цю територію завоювала Російська імперія.

Коли після Першої світової війни імперія почала розвалюватися, майже вся територія сучасної Молдови стала частиною Румунії, крім земель на лівому березі Дністра. На них претендувала УНР, але коли Україну окупували більшовики, вони захопили і цей край. Тоді в складі Української РСР Москва створила Молдавську автономну республіку. А вже після Другої світової війни, коли СРСР окупувала всю Молдову, Придністров’я приєднали до Молдавської РСР. Після стількох змін і переворотів, місцеве населення виявилося дуже розмаїтим і поміж собою три різні народи поєднувала лиш радянська комуністична ідеологія і російська мова. Тож, коли в 1991 році Кишинів став столицею незалежної держави, Придністров’ям легко скористалася Москва.

Російське минуле в майбутньому Молдови

Частина людей в Молдові хоче, щоб їхня країна залишалася окремою і незалежною, тому називає свою рідну мову молдовською. Ще частина хоче приєднатися до складу Румунії і цю ж саму мову називає румунською (так само її називає і Конституція Молдови, починаючи з 2023 року). І хоч молдовани і молдовські румуни по-різному говорять про свою культуру (одну і ту ж для них обох, бо вони дійсно є одним і тим самим народом), але вони разом бачать майбутнє своєї землі в складі ЄС. 

Від часу здобуття незалежності Молдова значно змінилася. Нею досить довго керували проросійські сили, але, відколи президенткою стала Мая Санду, країна налагодила тісні стосунки із Заходом і навіть стала кандидатом на членство в Євросоюзі. Сьогодні Молдова є прикладом для окупованих РФ народів, наприклад, про це говорять білоруси. А що з Придністров’ям? 

За останні 30 років ПМР перетворилася в абсолютно депресивний регіон без жодних зрозумілих перспектив. Фактично усю комерцію в регіоні контролює місцевий олігархічний холдинг під назвою «Шериф», але що і куди продавати з Придністров’я? До кордону Росії цьому сепаратистському анклаву — дуже далеко. Для Молдови і України це — окупована територія, з якою вести справи не будуть. Можливою є хіба нелегальна контрабанда. Але як в такому разі ПМР існує стільки десятиліть? Відповідь слід шукати далі на сході. Москва надає владі місцевих невизнаних сепаратистів різні поступки, наприклад, безкоштовно постачає газ та енергію, вимагаючи гроші за них від молдовської влади в Кишиневі. Молдова, звісно ж, платити за це відмовляється. 

Також Кремль продовжує утримувати в Придністров’ї близько півтори тисячі своїх військових. Офіційно вони там перебувають як миротворці та стережуть один з найбільших військових складів у Європі у селі Колбасна. Втім, як зазначають оглядачі, ніхто не знає, в якому стані є ці боєприпаси, деяким з яких — понад 60 років. До 2014 року Україна, як офіційний партнер РФ, дозволяла Москві постачати її війська у Придністров’ї через територію, підконтрольну Києву. Після початку російсько-української війни у 2014 році цей шлях перекрили. Російські військові могли добиратися до ПМР лише літаками через Молдову, але і цей спосіб припинив існування після того, як в Кишиневі обрали прозахідний уряд. Останні кілька років російські війська в Придністров’ї не мають жодного постачання, тож, скоріш за все, їх боєздатність не є набагато кращою, ніж в півстолітніх радянських снарядів, які вони охороняють.

Все залежить від України

Поки Москва контролює частину території Молдови, вона може чинити вплив на уряд в Кишиневі, при чому одразу кількома шляхами. Є досить елегантний економічний метод — енергія. Як і більшість Європи, Молдова донедавна повністю залежала від постачання російського газу. Прозахідний уряд Маї Санду намагається це вирішити. Після впровадження реформ ЄС надав Кишиневу кошти на модернізацію і тепер країна успішно змінює своє енергетичне сполучення в сторону Європи, щоб бути повністю незалежною у своїх рішеннях від Кремля. Але навіть це ще не все.

Водночас влада країни намагається інтегрувати придністровське населення м’якими методами. Через повну економічну безвихідь велика частина людей з Придністров’я їде працювати, вчитися і вивчати румунську мову у Молдову, зокрема, щоб їхати далі в Румунію. Зрештою, у молдовської держави є досвід розв’язання таких питань: у 90-х роках, окрім ПМР, незалежності вимагали також гагаузи — місцевий тюркський, але здебільшого православний народ. Цю критичну ситуацію тоді змогли залагодити, надавши їм автономію. Хоч до сьогодні Гагаузія є досить проросійською, але вона цілком нормально функціонує в межах Молдови. Та всі ці зусилля можуть виявитися марними, якщо в дію вступлять російські війська.

До 2014 року Україна давала Росії можливість дотягнутися до Придністров’я. Тепер Україна є єдиним, що зупиняє московські війська від доступу до Молдови. Аналітики неодноразово зазначали, що однією з цілей Кремля у війні проти України було відібрати в Києва доступ до Чорного моря, водночас зробивши сухопутний кордон між Росією та Придністров’ям. У такому разі ніщо б не зупиняло РФ від окупації всієї Молдови. Але російські війська зупинила українська армія. Коли Україна зупинить Росію остаточно, Молдова буде в безпеці, далеко від російських кордонів, під своєрідним прикриттям ЗСУ. Тоді в ПМР не буде жодного шансу на існування. В Молдові це розуміють і допомагають українським зусиллям. «Захищаючи Україну, ви захищаєте також Молдову», — зазначила торік президентка Мая Санду.

Автор статті — Дмитро Спорняк

Фото: Julian Nyča/Wikimedia Commons

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Що стало поштовхом

У 2004 році відбулися вибори президента. Результати численних соціологічних опитувань передбачали перемогу лідера опозиції Віктора Ющенка. Але несподівано для всіх голова Центральної виборчої комісії Сергій Ківалов оголошує інші результати: нібито з невеликою перевагою переміг тоді ще прем’єр-міністр України, людина з кримінальним минулим та проросійський політик Віктор Янукович. Натомість Ющенко з цим не погодився та закликав українців вийти на мирні протести.

Як це відбувалося 

Кольором революції, завдяки якому вона й отримала назву, став помаранчевий — офіційний колір президентської кампанії Ющенка. Символічно, що почалося все саме восени, коли навіть листя на деревах було помаранчевим. Гаслом була фраза «Ющенко — так», а основним місцем протестів став Майдан Незалежності.

На вулиці вийшли сотні тисяч людей — прихильників опозиції. Їхні вимоги змінювались, але, зрештою, головною ціллю стало проведення перевиборів президента. Революція, як і планувалося, була абсолютно безкровною: учасники акцій проводили їх мирно, а тодішня влада не застосовувала зброю проти демонстрантів. 

У різних містах проходили й мітинги за Януковича, а Харківська, Луганська та Донецька обласні ради хотіли створити автономії. Західні політики були стурбовані можливим роз’єднанням України.

Чим все закінчилося

Зрештою, результати виборів визнали недійсними та оголосили повторний другий тур — фактично третій, чого в історії України раніше ніколи не було. За результатами нього перемогу здобув уже Віктор Ющенко, а напруга в суспільстві спала: революція перемогла.

Значення для України

Після обрання президентом Віктора Ющенка курс України змінився: зокрема ми наблизилися до вступу в ЄС та НАТО. Революція також зіграла роль у сприйнятті України світом: люди побачили, що ми — не частина Росії, а окрема країна зі своїми поглядами та цілями, яка готова відстоювати свої права та свободу.

Текст підготував Арсеній Піпоян

Фото: atlanticcouncil.org

У Борисполі будуть доступні всі способи замовлення: зали, експрес-вікна, «Мак-драйв», доставка. 

У Києві додатково відкрили ще п’ять закладів:

• вул. Б. Хмельницького, 40/25;
• ТРЦ lavina Mall, вул. Берковецька, 6-Д;
• ТРЦ Retroville, просп. Правди, 47;
• ТРЦ РайON, вул. Миколи Лаврухіна, 4а;
• ст. м. Вокзальна, пл. Вокзальна, 2.

Новину підготувала Севч Юліанна

Фото: focus.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

З чого все почалося

Економіка Радянського Союзу була направлена на військово-промисловий комплекс, через що виникав дефіцит елементарних побутових речей та продуктів. Керівну роль в житті суспільства тоді відгравала комуністична партія, а опозиція займала меншість. Рішучій молоді України це не подобалося, тому вона вирішила протестувати.

Як відбувалися протести

Масові акції почалися з ініціативи Української студентської спілки (УСС) та Львівського студентського братства. Тоді молодь з різних міст України зібралася на площі Жовтневої революції (зараз це Майдан Незалежності), щоб висловити свою непокору комуністичній владі. 

Протестувальники розгорнули там наметове містечко (попри попередження міліції цього не робити) та почали протести. Лідерами революції виступили Олексій Доній та Маркіян Іващишин. Перші переговори з владою не дали результатів, та вона все ж змушена була реагувати на вимоги студентів, тому що протести лише розросталися. Активісти виступали з промовами в київських університетах та виголошували свої вимоги.

Чого вимагали студенти

Молодь висунула такі вимоги:

– відкласти підписання нового союзного договору (він мав зберегти СРСР як оновлений союз);

– провести перевибори Верховної Ради УРСР на багатопартійній основі (до цього головною партією в Раді була комуністична);

– забезпечити можливість проходження служби українців лише на території республіки (до цього юнаків відправляли в різні регіони СРСР);

– націоналізувати майно Компартії України та Ленінської Комуністичної Спілки Молоді України (ЛКСМУ);

– відправити у відставку голову Ради Міністрів УРСР Віталія Масола;

Успіх революції 

15 жовтня відбувся багатотисячний мітинг біля стін Верховної Ради. Також студенти взяли під контроль червоний корпус Київського університету.

16 жовтня було створено ще одне наметове містечко, до молоді почали приєднуватися робітники підприємств та організацій. Мітинги стали всеукраїнськими, а влада змушене була йти на поступки.

17 жовтня Верховна Рада прийняла постанову «Про розгляд вимог студентів, які проводять голодування в м. Києві з 2 жовтня 1990 року». Так частину вимог було виконано.

Роль в української історії

Революція на граніті засвідчила прагнення українців до самостійного розвитку. Вона стала однією з перших революцій в сучасній Україні та поштовхом до розпаду Радянського Союзу. Так студенти стали однією з найвпливовіших сил, що допомогла досягти незалежності України. Протести показали, що змінювати країну може кожен: потрібна лише рішучість.

Текст підготував Арсеній Піпоян

Фото: uinp.gov.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Гарантії безпеки

Безпека та оборона лежать в основі цієї організації, для цього вона й була створена. Якщо на одну з країн нападуть, це означатиме напад на всіх членів. У разі нової війни союзники України допомагатимуть їй не лише технікою та озброєнням, а й військами. Також це передбачає відповідь на застосування ядерної, хімічної чи бактеріологічної зброї з боку ядерних держав-партнерів (США, Великої Британії та Франції).

Розвиток української армії

Завдяки співпраці з НАТО в Україні вже запустили низку реформ, спрямованих на боротьбу з корупцією у секторі безпеки та оборони та впровадження найкращих практик держав-членів НАТО. Також членство в Альянсі передбачає спільні військові навчання із союзниками; розвиток озброєння та техніки, технологій кібербезпеки, логістики, обмін розвідданими.

Інвестиції

Якщо у країні буде безпечно, інвестори активніше відкриватимуть тут бізнеси та вкладатимуть гроші. Це позитивно вплине на економіку та забезпечить її розвиток. Для Польщі, Угорщини та Чехії приплив іноземних інвестицій після повідомлення про вступ зріс в 3,5 раза, для Болгарії — удвічі, для Румунії — на 141%. Також Україна зможе більше продавати власну зброю іншим державам, розвиваючи економіку.

Стимуляція підприємництва

Коли Україна вступить до НАТО, все менше країн будуть сприймати її як пострадянську з усім набором стереотипів — корупцією, злочинністю, бюрократією тощо, пишуть в Українській правді. Відповідно, іноземці почнуть більше співпрацювати з українськими бізнесменами, купуючи в них товари та послуги.

Геть від Москви

Вступ передбачає також і повний відхід від сфери політичного впливу Росії, повідомляє Українська правда. Після перемоги та приєднання України до Альянсу Росія вже не зможе погрожувати нам як раніше. Українці матимуть значно більший вплив на зовнішньополітичній арені.

Текст підготував Арсеній Піпоян

Фото: president.gov.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики