Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Напад на агресора
Коли війська з території України вторглися на території Російської Федерації на початку серпня 2024 року, багато хто з оглядачів не надав цьому великого значення. Зрештою, схожі рейди уже відбувалися у Білгородській області: в них брали участь не регулярні частини ЗСУ, а окремі українські підрозділи, зокрема, ті, що складаються з російських добровольців, які воюють на стороні України. Тоді все обмежилося кількома днями сутичок і відступом підрозділів назад на територію України. Але цього разу ситуація інша.
Броньована техніка, маркована знаком трикутника, просувалася територією РФ. Серед неї були й військові машини виробництва країн НАТО. З’явилися повідомлення про те, що була задіяна артилерія з української сторони і велика кількість бойових дронів. Наступного дня з’явилися відео, на яких було видно, як десятки російських військовослужбовців здаються в полон.
Пройшло кілька днів, а ситуація не змінювалася. Ба більше, з’явилися відеодокази того, що військова колона, яку Москва відправила на підтримку своєї територіальної цілісності, була знищена. За тиждень президент Зеленський визнав, що Україна проводить військову операцію на території Курської області РФ, а командувач українськими військами генерал Сирський зазначив, що зараз Київ контролює близько тисячі кілометрів квадратних російської території. То навіщо все це було?
Послабити тиск
Точних цілей і планів, які стояли за втіленням операції в Курській області, ми не знаємо. Відверто кажучи, ніхто не знає, окрім людей, які безпосередньо були залучені до їхньої розробки. Оскільки військові цілі українське керівництво тримає в таємниці, ми не намагатимемося їх розгадати. Натомість проаналізуємо короткострокові наслідки, які вже є. По-перше, звернемо увагу на військову ситуацію. Найбільшою проблемою зараз, звісно ж, є невпинний російський наступ на сході нашої держави та окупація півдня країни. Відповідно, цілком ймовірно, що, нападаючи на територію РФ, українські війська бажають відтягнути російські сили з власне окупованих українських територій, послабивши так тиск окупаційних армій Москви на Сили оборони України. Саме таку мотивацію офіційно озвучило українське МЗС.
Але тут слід враховувати, що людські та матеріальні можливості Росії є дуже значними. Існує вірогідність того, що Кремль використає для війни в Курській області переважно військові структури з інших частин Росії, а не ті, які вже беруть участь в окупаційних боях проти України. Так, є інформація про те, що Москва перекинула війська із Запоріжжя і Херсонщини, але також надіслала підрозділи з Калінінградської області, яка розташована далеко на узбережжі Балтійського моря.
Обмінний фонд
Ще однією ключовою проблемою України є визволення полонених. Українські військові, а часто й цивільні, які потрапляють у руки РФ, зазнають катувань і перебувають в нелюдських умовах, тож повернути їх додому якомога швидше — завдання першочергове. Можливо, захоплення сотень військовополонених росіян, яких потім можна обміняти на українців, і було однією з цілей операції на Курщині. А навіть якщо не було, то такий позитивний побічний ефект точно зʼявився.
Цікавим тут є те, що захоплені в Курській області військовополонені — це, здебільшого, солдати строкової служби. Тобто це не професійні військові, не найманці і не колишні ув’язнені російських тюрем. Кремль офіційно заявляє, що у війні проти України строковиків не використовують. Можна припустити, що для російського суспільства ця тема є досить чутливою, особливо якщо враховувати масштабну суспільну травму, пов’язану з використанням мобілізованих солдатів у війнах проти Афганістану і Чечні. Тож захоплення їх в полон може бути козирем для України в процесі обмінів.
До того ж напад на війська Москви в місці, в якому ворог цього не очікував, дозволив знищити російську техніку і солдатів. Справжні масштаби цього дійства наразі покриті туманом війни — інформація про таке секретна і точно ми знати поки нічого не можемо. Але чи могли українські генерали розраховувати, що нападом на Курську область можна додатково виснажити війська РФ? Безумовно, так. Втім, як це все вплине на фронт в Україні поки говорити надто рано.
Вимоги і переговори
Багато оглядачів зазначають, що Київ може використати контроль над частиною території Російської Федерації на можливих майбутніх переговорах. Мовляв, Москва окупувала частину України, ЗСУ — частину Росії, тож логічно було б обмінятись. Втім, тут є певні труднощі. Не слід забувати, що Кремль чітко озвучив свої вимоги для того, аби лиш почати хоч якісь мирні переговори. Путін вимагає від України вивести війська з територій українських областей, на яких ідуть бойові дії, відмовитися від вступу в міжнародні альянси штибу НАТО і в перспективі послабити українські Збройні сили.
Можна, звісно, сподіватися, що контроль України над прикордонними землями РФ дозволить послабити ці вимоги російського президента, але з позиції Кремля це нелогічно. Москва записала окуповані українські регіони у свою Конституцію і, з юридичного погляду, для неї Запоріжжя і Курщина не відрізняються. Найбільш ймовірно, що тепер Путін вимагатиме виведення військ ще й з Курської області. Але ось чого точно вдалося досягти — так це відкинути пропозиції заморозити війну в такому стані, в якому вона є зараз. Таке, для прикладу, пропонував Китай, який є союзником Росії.
З погляду України і міжнародної спільноти окуповані регіони України саме такими і є — українськими, не російськими. Тож для міжнародної спільноти напад на Курщину є винятковим явищем, яке змінює ситуацію. Але для Кремля, який цілеспрямовано і невпинно роками стверджує, що України не існує і що окуповані російськими військами території сусідньої держави належать РФ, напад на Курську область може розглядатися як звичайне продовження війни. Власне, кремлівська пропаганда не те що не стала гучно висвітлювати бойові дії на Курщині, а навпаки, почала применшувати масштаб події і називати вторгнення «надзвичайною ситуацією».
Міжнародна перемога
Ще одним значним позитивом вторгнення в Курську область є демонстрація слабкості російської влади для міжнародної спільноти. Погрози ескалацією, ядерними ударами і якимись неймовірними небезпечними наслідками для світу є однією з найбільш ефективних політик Кремля. Москва заявляє, що якщо ви будете стріляти по РФ, стане тільки гірше. І тут раптово країна, яку ви ще нещодавно погрожували захопити за три дні чи то тиждень, після двох з половиною років великої війни нападає на вашу власну територію. Самі кремлівські чиновники можуть вважати це простим продовженням війни, але для світової спільноти це виявилося великою несподіванкою і демонстрацією нездатності РФ захистити свої кордони. Не сталося ні ядерних ударів, ні масштабної мобілізації в Росії.
Україна отримала підтримку від світу у цьому вторгненні: ключові партнери, як то США чи європейські держави, заявили, що Київ має повне право на військові операції для своєї оборони. У перспективі це може допомогти переконати західних союзників України в тому, що зброю виробництва НАТО можна більш активно використовувати у війні проти Росії. Нагадаємо, що зараз є низка обмежень, наприклад, щодо використання далекобійних ракет західного виробництва в атаках на військові об’єкти всередині РФ. Якщо буде видно, що навіть безпосередній напад на російську територію не призводить до кінця світу чи серйозних ескалацій, ці обмеження можуть зняти.
Загрози і ефективність
Успішні військові операції, такі як напад на Курщину, також зупиняють низку російських наративів. У міжнародній спільноті Кремль просуває ідеї про те, що «попри те, як повільно йде російський наступ, окупаційні війська просуваються щодня». Мовляв, попри всю підтримку України і попри всі санкції, Росія не зупиняється і начебто виходить в плюс. І тут, в межах одного тижня українські війська захоплюють, за деякими підрахунками, вдвічі більше територій РФ, ніж війська Москви захопили територій України більш як за місяць. І це, якщо порівнювати з російським наступом на сході, з набагато меншими втратами.
Звісно, військові операції передбачають великий ризик. При наступах є вищі загрози втрат серед військових, ніж при обороні. Тому в ситуаціях, коли не можна обійтися однією лише обороною, слід добре обирати куди наступати. Якщо землі РФ були менш надійно захищеними, ніж, наприклад, окуповані частини України, то наступ на них якраз це й дозволив — захопити ворожі землі, людей і техніку, втративши значно менше людей. Не дивно, що це підняло бойовий дух не лише в українському суспільстві, але й скомпрометувало російський наратив про те, що війська Москви захоплюють більше земель у решті світу.
Нерівна війна
Росія — величезна держава в плані територій, кількості населення і ресурсів. Україна — значно менша, хоч за європейськими мірками теж є однією з найбільших країн континенту. Така перевага дозволяє Росії почуватися самовпевнено. Сьогодні у наступі на сході України війська Москви просуваються суто завдяки кількісній перевазі в людях і снарядах, просто знищуючи всі можливості оборонятися і жити в містах, де йдуть бойові дії. Сподіватися перемогти Росію кількісно Україна не може, тож треба діяти більш оригінально.
Дуже спокусливим видається бажання спровокувати падіння російського режиму. Мрії про те, що населення Росії стане незадоволеним війною, у російських містах почнуться протести і режим Путіна впаде та війна закінчиться є, власне, лиш мріями. Авторитарна країна, якою є РФ, тримається на силі і поки немає підстав вважати, що якась російська революція є реальною. Навіть сьогодні при нападі на Курську область немає жодного обурення ні зі сторони росіян, ні від російських топчиновників.
Наразі політичного виходу з війни Росії проти України немає. Жодна зі сторін не збирається йти на поступки. Поступки для України означають загибель, тож на них українці не підуть. Натомість РФ таки можна змусити до миру: від закінчення війни Росія не зникне, тож межі для поступок у них є. Для цього потрібно військовими зусиллями переконати кремлівське керівництво в тому, що вони не зможуть втілити задумане, у тому що в них на це просто не стане сили. Здійснити таке можна лише нестандартними методами. І несподіваними поворотами, такими як напад і окупація російських областей.
Автор тексту: Дмитро Спорняк
Фото: AP Photo/Evgeniy Maloletka
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
