Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Штаб 24 — це некомерційна громадська організація, яка спеціалізується на замовленні й постачанні спецтехніки, військової та гуманітарної допомоги у найгарячіші точки спротиву в Україні. Організація співпрацює зі Львівською, Харківською, Миколаївською та Луганською військовими адміністраціями, Київською міською радою, Міністерством оборони України, Мінцифри та Міністерством національної оборони Польщі.
Мовою цифр
За перший місяць війни команда Штабу 24 зібрала близько 3 млн доларів на амуніцію для українських військових. За зібрані кошти закупили близько 300 тепловізорів, 25 оптичних приладів, понад 500 касок та бронежилетів. Таку суму вдалося зібрати через «соціальне радіо».
«З допомогою наших друзів у перші тижні війни нам вдалося доставити в Бучу та Ірпінь 12 старлінків та понад 70 тепловізорів з Європи. Зараз ми сконцентрували свою допомогу на Харкові, Миколаєві та зоні ООС.
Одне з найскладніших замовлень, яким пишаємось — вдалося привезти два мобільних рентген-апарати для Харківського госпіталю. Нещодавно спільно з Міністерством цифрової трансформації ми закупили три тисячі бронежилетів та дві тисячі касок на схід», — ділиться співзасновник Штабу Олег Проць.
Про особисту відповідальність
«Робота Штабу 24 відрізняється від діяльності великих благодійних фондів тим, що ми децентралізовані та швидкі. Всі замовлення перевіряємо самостійно: на військовому полігоні тестуємо пластини від бронежилетів, якість патронів великих калібрів та техніку. Наша команда несе особисту відповідальність за людей, які довірили нам свої кошти, та військових, які розраховують на нашу компетентність. Кожен якісний бронежилет рятує життя, а вартісний тепловізор — знищує ще одного ворога», — розповідає співзасновник Штабу Костя Гощевський.
Зараз на постійній основі в організації працюють близько 20 волонтерів, а також перевірені постачальники найкращої військової амуніції й техніки з Європи та США. Команда координує свою роботу разом з іншими волонтерськими організаціями, зокрема львівським штабом «Крива Липа». Хлопці передають на фронт тепловізори, квадрокоптери, дрони, радіостанції та засоби індивідуального захисту. У розпорядженні Штабу 24 є кілька вантажних автомобілів та бусів, які можуть доставити техніку в кожен регіон.
«Я зрозумів, що допомагати своїй країні — це не лише тримати в руках зброю, а робити те, що вмієш найкраще, особливо якщо ця справа наближує нас до спільної мети», — каже Олег Проць, співзасновник організації Штаб 24.
Як усе почалося
Зранку 24 лютого, у перший день російського вторгнення, Олег згадує, як хвилювався лише за свою сім’ю, але точно вирішив, що буде робити далі.
«Через кілька годин ми з другом Максимом вже були у військкоматі. І хоч ми не військові, та дозвіл на зброю мали, і відразу долучилися до патрулювань, допомагали місцевій теробороні та силовикам. Ми побачили, які всі були заряджені та мобілізовані, людей вистачало. Між собою налагодили графіки чергувань, обмінювалися контактами. Втім для себе швидко зрозуміли: в той час, поки фактично дублюємо роботу правоохоронців, ми можемо бути корисними та ефективними в тому, що вміємо краще.
До війни ми були підприємцями, тож вміння організовувати людей та делегувати обов’язки були нашими сильними сторонами. З цього ми й почали активно фандрейзити».
У перший тиждень війни Максим Кочерган, співзасновник організації, перепрофілював роботу свого ресторану на соціальну допомогу переселенцям. У закладі волонтери готували комплексні обіди і доставляли їх у найближчі військкомати та шелтери, а також годували перших переселенців зі східних областей та столиці.
«У тому ж приміщенні ми облаштували склад для збору гуманітарної допомоги — постачання медикаментів одягу та амуніції. Щодня з кількістю переселенців зростала і кількість охочих допомогти. Ми залучали всі свої соціальні зв’язки та контакти, які напрацювали за мирного життя. Так поступово зібрали команду волонтерів і почали працювати цілодобово».
Костя Гощевський долучився до команди волонтерів як організатор. Допомагав із налагодженням логістики, правильного оформлення документації та ліцензій, займався пошуком перевірених постачальників. Розповідає, що спершу команда бралася за будь-яке замовлення, але коли достатньо «набили руку» — сфокусувалися на постачанні дорогої військової техніки та засобів індивідуального захисту.
Так з волонтерської ініціативи хлопці вирішили створити повноцінну громадську організацію, яку назвали Штаб 24 — як нагадування про день, коли все змінилось.
Фандрейзинг як новий стиль життя
Костя Гощевський: «Робота організації — це точно не комерційна історія. У нас до останнього часу навіть не було окремого рахунку, тому всі «хвости» закривали із власних кишень. І якщо в перші тижні донатили кошти для ЗСУ майже всі, то зараз ця підтримка стала більш прицільною. Маємо віддати належне тим компаніям, які повністю перепрофілювали свій бізнес на допомогу військовим.
Так зробили наші друзі з IT-компанії WECAN, які від початку війни активно співфінансують найбільші замовлення Штабу та віддають частину з прибутку бізнесу для нас, волонтерів, які знають як ними ефективніше розпорядитися. Ми ставили собі єдину ціль — виправдати довіру людей. Тепер відчуваємо в собі сили виходити в публічний формат, щоб ділитися результатами своєї діяльності та залучати всіх охочих для підтримки обороноздатності країни».
Координація по всій країні
Команда заручилася підтримкою представників місцевої влади та державних установ по всій країні. Організатори зізнаються: бюрократичну частину роботи вдається виконувати значно швидше, оскільки тепер і волонтери, і місцева влада однаково зацікавлені в результаті, тож комунікація між всіма сторонами відбувається напряму. Ефективно підтримують діяльність волонтерів і народні депутати, зусиллями яких складні замовлення вдається опрацювати оперативніше.
Костя Гощевський: «Для нас більше немає неможливих завдань. Найкраща мотивація — це отримати відео чи таке повідомлення: «Хлопці завдяки вам вчора ми поклали цілу ворожу колону. Нові дрони спрацювали на відмінно».
Зараз команда Штабу 24 працює без вихідних. Хлопці не прогнозують, що робитимуть після нашої Перемоги, адже війна змінила всі пріоритети.
Олег Проць: «Думаю, кожен з нас не проти повернутися до звичної роботи, коли це все закінчиться, проте ця війна зробила всіх нас іншими, сильнішими. І допоки бойовики рф виконують злочинні накази та мародерять — ми підіймаємося в очах цілого світу і стаємо впевненими у своїх силах як ніколи раніше.
Зараз фандрейзинг — те, чим ми живемо 24/7 і нам це подобається. Ти щодня відчуваєш, що потрібен своїй країні й хочеться зробити для неї більше».
Як підтримати діяльність Штабу 24
Сайт — http://shtab24.lviv.ua
Донати — https://secure.wayforpay.com/page?vkh=62723997-eb20-43ff-9396-0b6b22d1dba8
Соцмережі Штабу 24
Instagram — https://www.instagram.com/shtab_24/
Facebook — https://www.facebook.com/shtab24
Авторка тексту: Вікторія Чуревич
Фото: Street Style Hunter
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
