перемир'я

Президент зазначив, що Україна не веде переговори з РФ. Також він додав, що наразі існує три документи щодо миру — рамковий план із 20 пунктів, який доопрацьовують, документ про гарантії безпеки між Україною та США та план відновлення після припинення вогню.

Енергетичне перемир’я. За словами Зеленського, якщо росіяни готові до енергетичного перемир’я, то Україна теж.

Ракетна програма. Україна вже застосовує «Нептун», «Довгий Нептун», «Паляницю», «Фламінго» та «Сапсан». Деталі не розкриваються.

Вибори. Президент заявив, що готовий до проведення виборів під час війни. Він звернувся до США та ЄС із проханням допомогти забезпечити умови для їх проведення. У разі цього, за його словами, Україна буде готова до виборів упродовж 60-90 днів.

Також Зеленський попросив народних депутатів від «Слуги народу» та інших фракцій підготувати пропозиції щодо законодавчих змін, необхідних для проведення виборів під час воєнного стану.

Фото: Володимир Зеленський / Telegram

Чи буде зустріч?

Попри всі наполягання Дональда Трампа, Москва досі відкрито не погодилася на прямі переговори між Зеленським та Путіним. Насправді презирство Путіна до українського президента є настільки глибоким, що він навіть не називає його імені, зазначає The New York Times. Чи можливі переговори за такої ситуації — велике питання. Росія всіляко уникає прямої відповіді: про можливу зустріч двох президентів майже не говорять ані чиновники, ані державні медіа.

Як вказує NYT, Путін чітко дав зрозуміти, що не вважає Україну «життєздатною державою». Відповідно Зеленського, як українського президента, він не сприймає за гідного співрозмовника. Навіть міністр зовнішніх справ РФ Сєрґєй Лавров, посилаючись на президента України, зневажливо використовує фрази на кшталт «цей персонаж» та «ця людина». У коментарях, які наводить NYT, російський чиновник Канстантін Затулін саму лише зустріч Путіна із Зеленським називає «компромісом» з боку РФ. Як пишуть оглядачі NYT, Путін може використати невизначеність у переговорах для затягування часу.

Російські вимоги не зменшуються

До того ж немає ознак, що РФ послабила свої вимоги до України, які озвучувала в червні під час переговорів між українською та російською делегаціями, пише The Washington Post. Серед них: здача Україною частини своєї території РФ, навіть тієї, яку війська Москви не контролюють; міжнародне визнання належності окупованих регіонів до Росії; нейтральний статус України та заборона вступу до союзів; обмеження української армії. Крім того, РФ вимагає зняття західних санкцій.

На переговорах із Трампом президент України та лідери низки європейських держав обговорювали можливі гарантії безпеки: розміщення європейських військ в Україні, надання їм американської підтримки з повітря тощо. За словами Білого дому, Москва погоджується на гарантії безпеки лише за умови, що вони не передбачають вступу України до НАТО. Втім, заяви самого Кремля неодноразово це спростовували. РФ чітко виступає проти залучення будь-яких іноземних військ на боці українців.

Водночас українські військові не вважають можливі поступки Росії розумним кроком. Втрата українцями фортифікованих позицій у Донецькій області лише відкрила б РФ нові напрямки для наступу: на Харків, Дніпро і Запоріжжя, які не є добре укріпленими. «Це була б величезна та жахлива втрата позицій», — каже про можливе передання російським силам решти Донеччини український командир батальйону Денис Брижатий у коментарі для The Guardian. Інші українські військові вважають дипломатичні переговори звичайним відволікаючим фактором. «Який сенс віддавати Донеччину Росії?», — каже вояк з позивним Оптімус. «Після всіх жертв, які ми принесли, людей, яких ми втратили? Якби ми збиралися це зробити, ми могли б зробити це на самому початку війни».

Європа не вірить у мирні переговори

Лідери європейських держав не вважають, що перемовини з Владіміром Путіним до чогось призведуть, але підігрують Дональду Трампу, щоб наочно продемонструвати російський блеф. Про це пише Politico. На думку європейців, це виграшна стратегія: якщо вдасться досягти мирної угоди — це добре, але основний план полягає в тому, щоб вивести російський обман на чисту воду.

«Чи думаю я, що президент Путін хоче миру? Відповідь — ні», — каже про перемовини президент Франції Емманюель Макрон, який раніше неодноразово контактував з російським президентом, намагаючись попередити війну проти України.

На думку п’яти неназваних дипломатів, які коментували ситуація для Politico, європейські лідери вкрай скептично ставляться до можливості Кремля вести переговори, але мають оптимізм щодо того, чи каратиме Вашингтон Росію, якщо побачить, що Путін є головною перепоною до миру. 

Що відбувається?

Від часу свого повернення на посаду президента Дональд Трамп намагається знайти підходи до Владіміра Путіна, бажаючи завершити війну РФ проти України. Для цього американський президент спершу намагався йти на поступки Москві та навіть тиснути на Україну. У відповідь російський диктатор лише затягував час та відмовлявся від будь-яких кроків назустріч.

Тоді Дональд Трамп, заявивши, що розчарований, поставив Росії ультиматум: або вона погоджується на припинення вогню протягом 50 днів, або будуть наслідки. Про які саме наслідки говорив Трамп — незрозуміло, але оглядачі заявляли про масштабні санкції проти РФ. Незадовго до завершення цього терміну до Кремля полетів представник США Стів Віткофф. Після цього здійнялася ціла лавина заяв від Вашингтона, Москви, Києва та європейських столиць.

Якими можуть бути переговори?

Після зустрічі Віткоффа з російським президентом почалися розмови про прямі переговори між Путіним, Трампом та Зеленським. Кремль швидко оголосив, що не погоджується на зустріч з українським президентом, але готовий переговорити з Трампом. Сам американський президент заперечив повідомлення про те, що Путін отримає доступ до нього лише за умови згоди на зустріч із Зеленським.

Тоді почалися з’являтися повідомлення про те, що саміт США-РФ може відбутися на Алясці 15 серпня. Як зазначає The New York Times, сам факт зустрічі з президентом Трампом є дипломатичною перемогою Кремля, адже протягом кількох років російське керівництво було ізольоване від лідерів Заходу. Ба більше, з’явилася інформація про можливі теми переговорів: Трамп заявив, що «відбудеться певний обмін територіями» між РФ та Україною. Уточнень щодо того, про які території йдеться, він не надавав.

Чи бере в цьому участь Україна?

Президент Зеленський майже одразу після заяв керівництва США відкинув ідею здачі територій РФ. Відбулося це в суботу. Того ж дня неподалік Лондона відбулася зустріч високопосадовців з України, ЄС та США. Як зазначають у The New York Times, європейці намагалися з’ясувати, що саме обговорював Стів Віткофф з Путіним під час візиту до Москви. Як видається, РФ вимагає визнання російського контролю над окупованими територіями України, а в обмін готова погодитися на припинення вогню.

Після цього у неділю лідери семи європейських країн оприлюднили спільну заяву, в якій оголосили, що «шлях до миру в Україні не може бути визначений без України». Позиція Європи та України полягає в тому, що переговори можуть розпочатися лише після оголошення перемир’я, а не навпаки. Україна наголошує, що готова до припинення вогню, демонструючи свої мирні наміри для американської адміністрації, вказують в NYT. До того ж Україна і ЄС заперечують можливість зміни кордонів, тобто виступають проти обміну територіями.

Що про переговори кажуть на Заході?

Наразі кожна зі сторін намагається досягти своїх цілей, часто без огляду на інших. Адміністрація Трампа понад усе прагне досягти миру між Україною та Росією — виконання цього було однією з передвиборчих обіцянок американського президента, вказує NYT. РФ вкотре намагається домогтися повної капітуляції України на переговорах в обхід самої України та ЄС. «Трамп — нерозумно — намагається укласти мирну угоду, тоді як Путін — як завжди — намагається нав’язати йому “угоду”, яка вимагає капітуляції України», — прокоментував події колишній британський військовий аташе у Москві Джон Форман. 

Україна та ЄС натомість намагаються домогтися включення України до переговорів та врахування європейської позиції про те, що переговорам має передувати припинення вогню, пишуть в The Guardian. «Найнадійнішою гарантією безпеки була б відсутність обмежень щодо Українських збройних сил та підтримки України третіми країнами», — сказав у коментарі для Reuters неназваний посадовець Єврокомісії.

Контекст. 24 липня між Таїландом та Камбоджею почалися прикордонні перестрілки, які переросли в обстріли між країнами. Обидві сторони звинувачують одна одну в початку конфлікту. Зіткненням передували тижні напруги між країнами. Після п’яти днів бойових дій сторони домовилися про припинення вогню.

Довідка. До 1953 року Камбоджа була колонією Франції. Відколи вона стала незалежною, між Камбоджею та сусіднім Таїландом почалися суперечки щодо прикордонних територій. Час від часу вони спалахували у збройній формі.

Водночас Камбоджею протягом чотирьох десятиліть керував авторитарний лідер Хун Сен. У 2023 році він передав владу своєму синові, але й досі має величезний вплив. Як зазначають оглядачі The Guardian, бойові дії можуть бути спробою Хун Сена посилити позиції свого сина при владі.

Контекст. 24 липня між Таїландом та Камбоджею почалися прикордонні перестрілки, які переросли в обстріли між країнами. Обидві сторони звинувачують один одного в початку конфлікту. Зіткненням передували тижні напруги між країнами.

До 1953 року Камбоджа була колонією Франції. Відколи вона стала незалежною, між Камбоджею та сусіднім Таїландом почалися суперечки щодо прикордонних територій. Час від часу, вони спалахували у збройній формі. Зокрема, у 2008 році Камбоджа намагалася внести стародавній храм, який знаходиться в зоні, на яку претендують обидві держави, до списку спадщини ЮНЕСКО, що спровокувало сутички.

При цьому, чотири десятиліття Камбоджею керував авторитарний лідер Хун Сен. Він передав владу своєму синові Хун Манету лише у 2023 році, але й досі має величезний вплив. Як зазначають оглядачі The Guardian, бойові дії можуть бути спробою Хун Сена підкріпити позиції свого сина при владі.

Фото: Reuters

Навіщо це все було Ізраїлю?

Після довгих років боротьби проти підтримуваних Іраном бойовиків, уряд Ізраїлю бажав знищити спроможність самого Тегерана завдавати ударів по єврейській державі. Насамперед Тель-Авів хотів знищити ядерну зброю. Наразі немає доказів наявності в Ірану такої зброї: на це вказують і офіційні повідомлення самого Тегерана, і заяви західних розвідувальних служб. Але Ізраїль — а разом з тим і адміністрація президента США — вважають, що Ісламська Республіка працює над розробкою бойових ядерних технологій.

Отже, Ізраїль завдав удару, який назвав попереджувальним, знищивши військових керівників Ірану, частину ядерних розробок, кількох науковців, а також виробництво ракет й засоби ППО. Втім, глибоко під землею залишався великий іранський ядерний об’єкт, якого звичайною зброєю неможливо було досягти. Таку потужну бомбу — разом із засобами її доставлення — мають лише США. Певний час Дональд Трамп сумнівався щодо того, як Вашингтону діяти на Близькому Сході. Він навіть достроково покинув саміт G7, щоб зосередитися саме на цьому питанні. Та все ж США вдарили по цьому підземному об’єкту. Однак, за даними Reuters із посиланням на американську розвідку, руйнування було не остаточним. Дональд Трамп у відповідь заявив, що цілей таки було досягнуто, а оцінку розвідки назвав хибною. Тож, хоч іранські військові спроможності зазнали значних втрат, але тотальної перемоги для Ізраїлю не сталося.

Що потрібно Ірану?

Іран заперечує, що удари США й Ізраїлю повністю зупинили ядерні розробки. Нагадаємо, Ісламська Республіка запевняє, що розробляє технології виключно для енергетичних потреб. Для місцевого авторитарного уряду атаки на територію країни були також ударами по репутації. Війна між Іраном та Ізраїлем — у яких немає спільного кордону — потрібна була режиму аятол для посилення свого впливу в регіоні. Для цього Тегеран підтримував низку бойовиків в Лівані, Сирії, Іраку, Ємені та Секторі Гази.

До того ж режим мав стримувати й внутрішніх опонентів. Адже аятоли прийшли до влади внаслідок революції й утримують контроль за допомогою сили та ідеї про те, що Захід та Ізраїль є зовнішніми ворогами. А коли людям загрожує зовнішній напад, вони часто готові поступитися політичними свободами заради безпеки. Тепер же, коли Тель-Авів знешкодив більшість підтримуваних Тегераном бойовиків і може напряму атакувати Іран, постає питання: чи втримається режим аятол у своїх владних кабінетах?

Наразі виглядає, що так. Режим в Ірані нікуди не зник, і немає ознак, що йому загрожує масове повстання — принаймні в короткій перспективі. Міжнародні оглядачі Deutsche Welle зазначають, що станом на зараз скинути іранську владу можливо хіба що із застосуванням наземних військ іноземних держав — а це створює більше загроз, ніж можливостей.

Тож, з одного боку, Тегеран втратив міжнародний вплив, але аятоли зберігають владу. Аби показати свою силу у відповідь на удар США, Тегеран атакував місце розташування американських сил у Катарі, завчасно попередивши Вашингтон, щоб той вивів звідти своїх солдатів. Це може свідчити про прагнення Ірану уникнути масштабної війни. Власне, це завжди було тактикою Тегерана: підтримка іноземних бойовиків і уникнення прямих збройних конфронтацій. Це очевидне рішення, адже США мають набагато більше сил, тож початок прямої війни був би самогубством для Ірану.

Що потрібно США?

Після атаки Ірану на бази США могло здатися, що великої війни не уникнути. Але невдовзі після того президент США оголосив, що Ізраїль та Іран досягли перемир’я, яке Іран, утім, швидко порушив. Вочевидь, Дональд Трамп намагається уникнути прямої участі наземних американських військ у війні проти Ірану. Зрештою, саме це він і обіцяв своїм виборцям: збереження життів американських солдатів і відмову від участі у війнах на іншому боці планети. 

Водночас, розробка ядерної зброї значно посилила б режим аятол і поставила під пряму загрозу саме існуванні Ізраїлю — ключового союзника США в регіоні. Тож, аби підтримати Тель-Авів і зупинити можливе посилення Ірану, американські війська завдали удару, але лише одного.

А що з Росією?

На тлі всіх цих перипетій варто звернути увагу на роль РФ у подіях на Близькому Сході. Тегеран є одним із найближчих союзників Кремля. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі навіть літав до Москви з проханням про підтримку, та все обмежилося лише заявами. Заступник голови Ради безпеки Росії та експрезидент Дмітрій Мєдвєдєв навіть натякав на можливість таємної передачі Ірану ядерної зброї. Але якби це було реальним планом Кремля, чи озвучували б такі наміри відкрито?

Судячи з дій Москви у світі, наразі більшість уваги та ресурсів Росії зосереджені на війні проти України. Кремль навіть не допоміг дружньому режиму сирійського диктатора Башара аль Асада, який впав внаслідок довгої громадянської війни. Іран — країна значно більша і стикається з набагато серйознішими міжнародними викликами. Вочевидь, Росія намагається грати роль дипломатичної сили, підігруючи Дональду Трампу, який пропонував Путіну бути посередником. Можна припустити, що це все для того, щоб віднадити американського президента від підтримки України у війні з Росією.

Що з того Україні?

З усіх фактів, що наведені вище, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, якщо війська Тель-Авіва одним ударом вбивають кількох найвищих військових керівників, науковців та нищать ключові промислові, військові та наукові об’єкти Ірану, це свідчить, що влада в Тегерані не може достатньою мірою захиститися від таких атак — принаймні, поки що. Отже, вплив Ірану у регіоні зменшиться, але місцевий режим буде працювати над посиленням оборони і тим, щоб утриматися при владі.

По-друге, Іран має можливості й бажання завдавати ударів у відповідь, але робить це менш ефективно, ніж Ізраїль. Отже, існуванню Ізраїлю навряд чи щось серйозно загрожує, але бойові дії можуть загострюватися. Такий розвиток подій створює нові проблеми для сусідніх з Іраном держав, які опинилися поміж воюючих сторін, що шкодить їх безпеці, економіці та інфраструктурі.

По-третє, військово-промисловий комплекс Ірану зазнав удару — принаймні певний час Тегеран не зможе допомагати РФ зброєю, ба більше, сам її потребує. На початку повномасштабного вторгнення Іран постачав російській армії низку озброєнь — зокрема, ударні дрони типу «Shahed». Зараз ця допомога вже не є такою критичною для Росії, яка наростила власне виробництво військових безпілотників. Водночас роль Росії в подіях на Близькому Сході послабилася. Бажання Кремля завоювати Україну забирає у РФ щораз більше ресурсів, які раніше спрямовувалися на підтримку дружніх режимів, що зрештою зменшує вплив Путіна на міжнародній арені.

Можна припустити: сторони не знають, як продовжувати бойові дії. Ізраїль знищив заплановані цілі, Трамп зіграв свою улюблену роль міжнародного миротворця, а режим в Ірані уникнув великої війни та втримав владу. Утім, передумови для війни не зникли: іранський режим досі не визнає права Ізраїлю на існування, а Тель-Авів, звісно ж, не планує здаватися. Чинна влада Ірану не має сили змінити ситуацію, що, ймовірно, лише підштовхуватиме її до посиленої розробки ядерної зброї. Росія наразі теж не може втрутитися, а Ізраїль вже робить все, що може. Питання тепер полягає в тому, що робитимуть політики у Вашингтоні, як діятиме Китай — ще один союзник Ірану, до того ж значно могутніший, ніж РФ, — і яке рішення ухвалять громадяни Ісламської Республіки. Поки відповідей на ці питання немає, Близький Схід і далі нагадує порохову бочку, на якій сидять владні амбіції, сотні тисяч потенційних жертв і мільйони біженців.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Michael Bayazidi / Pexels

Контекст. Ось як Борис Ґудзяк, єпископ Української греко-католицької церкви, описує роки перед початком Першої світової: «західна цивілізація з великою самовпевненістю увігналася у ХХ століття. Світові та локальні імперії впевнено і навіть пихато проштовхували свої інтереси. Великобританія, Австро-Угорщина, Німеччина, Франція, Росія, Османська імперія були на піку слави та могутності. Крім політичної і військової певності панувала певність модерності, велика віра в прогрес. Мовляв, людина може розумом проникнути і опанувати все.

Минула індустріальна революція, поїхали паровози, поплили пароплави, метро переставало бути диковинкою, злетіли в небо перші літаки, вакцинація давали надію на подолання хворіб, що століттями косили європейців. Фройд амбітно взявся розгадувати закони людської підсвідомості. У 1910 році почав діяти Фонд міжнародного миру Карнеґі, перший експертний центр, що працював над проєктом тривалого миру з вірою, що міжнародні організації здатні назавжди відвернути небезпеку війни. Люди вірили у стабільність і непохитність свого світу та його засад».

Детальніше. У Комп’єнському лісі у залізничному салон-вагоні французького маршала Фоша німецькій делегації продиктували умови перемир’я (загалом 34 статті): припинення воєнних дій, виведення німецьких військ з окупованих територій і з лівого берега Рейну, здача частини озброєнь, створення на правому березі Рейну демілітаризованої зони тощо. Перемир’я набрало чинності об 11 годині ранку. Німеччина визнала себе переможеною. Будь-які воєнні дії припинялися. Але тоді Європа завершила війну без належних висновків. Санкції на Німеччину були покладені велетенські, країна озлобилася. І через одне покоління війна повернулася.

Щодо України, то 11 листопада 1918 року з’явився наказ головнокомандувача німецьким Східним фронтом про евакуацію німецьких військ з України (це була майже 500-тисячна армія). Гетьман Павло Скоропадський оголосив воєнний стан у Чернігівській, Полтавській та Київській губерніях. Україна стояла на порозі чергової гострої політичної кризи і зміни влади, швидкими темпами втрачала свою ледь здобуту незалежність. Попереду країну чекало сталінське ярмо, Голодомор та Друга світова війна.

Мовою цифр. Перша світова війна стала першим військовим конфліктом світового масштабу. У ній було залучено 38 з наявних на той час 59 незалежних держав. За час тієї війни було мобілізовано 73,5 млн осіб, загинуло 10 і поранено близько 20 млн військових. День закінчення Першої світової війни у багатьох країнах колишньої антинімецької коаліції є державним святом. Він присвячений всім ветеранам воєн, живим і вбитим на полях боїв.

Підписуйтеся на нашу щоденну безкоштовну розсилку найважливіших новин дня

Фото: institutfrancais-ukraine.com