Вікторія Амеліна у спогадах друзів та колег. НЗЛ законспектувало розмову на Victoria Day
Ярина Груша, письменниця, перекладачка та культурна менеджерка
Ярина разом із Вікторією була в літературній школі в Карпатах. У той момент Віка залишила свою роботу в IT-сфері й уже виходив її перший роман, тоді вони й почали спілкуватися.
«Коли я над чимось працюю, я завжди веду цей внутрішній діалог з Вікою. І зараз мені його не вистачає. На певному рівні я продовжую вести цей діалог», — ділиться Ярина своїми спогадами про Вікторію Амеліну.
«Вона [Вікторія Амеліна, — ред.] говорила про себе як людину, яка розслідує загибель Володимира Вакуленка, потім про Аллу Горську, яка розслідувала загибель “Розстріляного відродження”. І от, власне, вона говорила про цю сумну традицію, коли письменники повинні дізнаватися про те, що сталося з їхнім попереднім поколінням», — каже Ярина.
І додає, що ця «сумна традиція» збереглася і з книжкою «Looking at Women, Looking at War» — це незавершена праця Вікторії Амеліної, яка поєднує щоденникові записи, інтерв’ю, репортажі з місць воєнних злочинів та поезію.
Після її загибелі друзі та колеги — Тетяна Терен, Ярина Груша, Саша Довжик і чоловік письменниці Олександр Амелін — підготували рукопис до друку.
Софія Челяк, журналістка, культурна менеджерка і менеджерка з партнерств Руху Veteranka
Софія знала Вікторію ще до того, як вони подружилися: коли вийшла друком книжка «Синдром листопада», Челяк саме працювала
у книгарні в Івано-Франківську. Тоді їй дуже сподобалася книжка і вона її швидко прочитала. Але дружити дівчата почали пізніше, як каже Софія, ймовірно, у вісімнадцятому-дев’ятнадцятому році.
«Це, мабуть, якийсь рівень суперблизькості до людини, коли ти можеш навіть не думати про те, що інколи треба тримати свої емоції. Просто ти поводишся як є, і тебе людина приймає такою, як ти є», — розповідає Софія про дружбу з Вікторією.
У травні, в рік своєї загибелі, Вікторія написала Софії, що хоче видати збірку поезій — «Свідчення» у «Видавництві Старого Лева». Це були всі вказівки, які залишила письменниця. Вже після загибелі Вікторії упорядкувати збірку допоміг Олександр Амелін, який переглянув усі файли і чернетки.
«Віка дуже хотіла, щоб я допомогла їй свого часу з підбором художника або художниці. Ми тут залишили Данила Мовчана, і це якась моя суб’єктивна думка, що це була дуже хороша історія. Данило — іконописець, але з початку повномасштабного вторгнення почав малювати акварелі про війну. І також його акварелі, як на мене, мали ту саму метафоричну мову, якою говорила Вікторія, коли говорила про воєнні злочини у своїй поезії», — ділиться Софія історією створення збірки поезій Вікторії Амеліної «Свідчення» вже після її загибелі.
Марина Слободянюк, координаторка навчальних і стратегічних проєктів Truth Hounds
Перше знайомство з Вікторією відбулося в офісі Truth Hound, тоді керівник організації, що документує воєнні злочини й злочини проти людяності, сказав: «Марино, ти маєш прийти. Віка Амеліна має щось важливе сказати. Це буде важлива зустріч». У той час Вікторія знайшла щоденник Володимира Вакуленка. Тоді Марина зрозуміла, що Амеліна проробить чимало важливої роботи, — так і сталося.
«В кімнаті було мало місця для її пасіонарності. Настільки велика відданість справі, стільки енергії, бажання докластися до відновлення справедливості. Зробити так, щоб нарешті ми всі не були в центрі чергового розстріляного відродження, чого так боялася Віка», — ділиться думками Марина Слободянюк про роль Вікторії в Truth Hounds.
Зараз багато інших свідчень Вікторії — в активній роботі, зокрема справа вбивства Володимира Вакуленка та інших трьох жертв російських військових. Ці справи розглядають у німецькій прокуратурі.
Вікторія також привезла багато матеріалів із деокупованого Херсону, де окупаційні війська знущалися з місцевих та розграбовували культурну спадщину. Цей масив інформації команда досі використовує під час розслідування та планування наступних місій.
«Це ж Віка: вона перша залізе в якийсь підвал, навіть якщо він не був ще перевірений, але вона знає, що там могла бути катівня або могли залишитись якісь важливі речі чи документи», — розповідає Марина про те, як досі допомагає команді робота Вікторії.
Максим Ситніков, виконавчий директор Українського ПЕН
Вони познайомилися восени 2021 року, коли Максим прийшов в Український ПЕН. Він допомагав Віці збирати книжки для Нью-Йоркського літературного фестивалю, який мав відбутися у 2022 році, тоді вони спілкувалися онлайн. А наживо побачилися вже у Львові, в Центрі Довженка. Це була одна з перших культурних подій Українського ПЕН після початку повномасштабного вторгнення.
«Ті, хто знають Віку і спілкувалися, знають її стиль, такий жартівливий, прямолінійний, дуже легкий», — каже Максим.
Вікторія започаткувала волонтерські поїздки Українського ПЕН спочатку на схід та північ, а потім на південь.
«Віка взяла участь у чотирьох волонтерських поїздках наших. І це один із таких проєктів, який став дуже популярним, дуже важливим для нас усіх. Станом на зараз вже відбулося тридцять п’ять таких поїздок, понад сто авторів з України й інших країн долучаються до цих поїздок», — ділиться Максим.
Оля Русіна, журналістка, письменниця та перекладачка
Ольга познайомилася з Вікторією у 2021 році на Нью-Йоркському літературному фестивалі. Тоді вона не встигла записати повністю інтервʼю з Амеліною як організаторкою фестивалю. Тож домовилися про зустріч у Києві. Саме Віка порекомендувала Ользі вступити в Український ПЕН.
«Їй було дуже важливо, що це не просто письменники з Києва, Львова приїхали і зробили, як їм здається, краще. Їй було важливо, щоб власне місцева громада була головним голосом у цьому і головним співтворцем», — розповідає Ольга про задум Вікторії організувати Нью-Йоркський літературний фестиваль.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: колаж НЗЛ
У Києві, а також у Вишгородському й Бучанському районах Київщини тривають екстрені відключення. Графіки відключень світла не діють. Про це повідомили в ДТЕК.
Що ще відомо? В «Укренерго» повідомили, що росіяни вдарили по енергетиці в Київській, Харківській, Сумській, Полтавській, Дніпропетровській, Вінницькій, Черкаській і Кіровоградській областях. Знеструмлення зафіксовано щонайменше в шести регіонах України.
Нагадаємо. Росіяни атакували цивільну інфраструктуру у Ладижині на Вінниччині. Унаслідок удару загинули двоє людей. У громаді оголосили триденну жалобу.
81-річний британський письменник М. Джон Гаррісон здобув Букерівську премію з літератури за постапокаліптичний роман «Кінець усього». Він став найстаршим лауреатом в історії премії. Про це повідомили на сайті премії.
Що ще відомо? Книжку Гаррісона «Кінець усього» обрали серед шести творів, які увійшли до короткого списку Букерівської премії 2026 року. Загалом журі розглянуло 163 книжки.
Про що книжка? «Кінець усього» — сатиричний роман-антиутопія. У центрі сюжету — чоловік, що збирає речі на узбережжі, та його тітка, озброєна пістолетом. Разом вони намагаються вижити на узбережжі графства Кент у недалекому майбутньому.
Довідка. Міжнародна Букерівська премія — одна з найпрестижніших літературних нагород у світі, яку щороку присуджують за найкращий роман, перекладений англійською мовою та опублікований у Великій Британії чи Ірландії.
Фото: David Parry / Букерівська премія.
Росіяни атакували цивільну інфраструктуру у Ладижині на Вінниччині. Унаслідок удару загинули двоє людей. У громаді оголосили триденну жалобу. Про це повідомив виконувач обов’язків голови Ладижинської громади Олександр Коломієць.
Що ще відомо? На Київщині внаслідок атаки РФ одна людина загинула, ще дев’ятеро — постраждали. Найбільше пошкоджень зафіксовано у Білоцерківському, Вишгородському та Бориспільському районах.
Володимир Зеленський нагородив волонтерку, засновницю книжкового застосунку UnderBooks і співачку Дашу Астаф’єву орденом княгині Ольги III ступеня. Про це йдеться в указі Президента.
Хто ще отримав нагороду? Зокрема, орденом княгині Ольги III ступеня також нагородили кінорежисерку, сценаристку й продюсерку Марину Горбач, громадську діячку й керівницю інтерактивних виставок Ukraine WOW і «Той день» Ярославу Гресь, а також виконавчу директорку Української кіноакадемії та співзасновницю онлайн-платформи Dzyga MDB Анну Мачух.
Загалом Президент відзначив державними нагородами низку діячів культури та мистецтва.
Нагадаємо. Цьогоріч Даша Астаф’єва разом з учителем української мови й літератури Артуром Пройдаковим читали текст для Радіодиктанту національної єдності.
Фото: Офіс Президента
Учора, 9 листопада, конгресмен-республіканець Томас Массі вніс ініціативу про імпічмент міністра оборони США Піта Гегсета у зв’язку з війною в Ірані. Він оголосив вісім статей імпічменту, звинувативши очільника Пентагону в незаконному веденні війни без дозволу Конгресу і зловживанні повноваженнями керівника відомства. Про це республіканець заявив під час виступу.
Що ще відомо? Сам Піт Гегсет назвав ініціативу Массі «фарсом», а конгресмена — «невдоволеним». На захист Гегсета також виступив держсекретар США Марко Рубіо.
Нагадаємо. Напередодні лідер Демократичної партії у Палаті представників Хакім Джеффріс повідомив, що партія розгляне резолюцію про імпічмент міністра оборони Піта Гегсета. Розгляд відбудеться 10 листопада.
Володимир Зеленський вніс до Верховної Ради законопроєкт про відновлення декларування для працівників СБУ та розвідки, які не беруть безпосередньої участі в бойових діях. Про це свідчить картка законопроєкту. Президент закликав Раду невідкладно підтримати документ.
Що пропонується? Для військовослужбовців Нацгвардії, ДПСУ, Держспецзв’язку, УДО, ЗСУ, Держспецтрансслужби та поліцейських особливого призначення відстрочка від подання декларацій зберігатиметься.
Для військовослужбовців інших державних органів відстрочка діятиме лише тоді, коли на момент завершення строку декларування вони безпосередньо беруть участь у бойових діях. Подати декларацію потрібно буде протягом 90 днів після завершення участі в бойових діях, припинення воєнного стану або звільнення зі служби.
Військовослужбовці, які не подавали декларації після 2021 року, матимуть 90 днів після набрання законом чинності, щоб це зробити. Виняток — ті, для кого й надалі діятиме спеціальний порядок декларування.
Водночас для військовослужбовців ЗСУ відстрочка від подання декларацій зберігатиметься до кінця воєнного стану.
Що ще відомо? Також не можна буде приховувати від громадськості декларації низки високопосадовців. Зокрема, керівництва Офісу Президента і РНБО, народних депутатів, суддів, прокурорів, керівників правоохоронних органів і начальників військових адміністрацій.
Як було раніше? Раніше військовослужбовці СБУ могли не подавати декларації під час воєнного стану незалежно від того, чи брали вони безпосередню участь у бойових діях. Подати декларацію вони мали протягом 90 днів після припинення воєнного стану або звільнення зі служби. Водночас декларації окремих працівників СБУ могли бути закритими для публічного доступу з міркувань безпеки.
Нагадаємо. Законопроєкт з’явився на тлі операції НАБУ і САП «Карфаген». Зеленський відреагував на участь деяких співробітників СБУ у справі «Хімпрому», назвавши цю ситуацію «ганебною» та «абсолютно неприпустимою».
Контекст. 4 листопада НАБУ і САП викрили організацію, яка платила правоохоронцям за прикриття шахрайських кол-центрів і іншого незаконного бізнесу. Організація мала мережу з 52 шахрайських колцентрів, де працювали 2700 людей. За даними слідства, до схеми були залучені посадовці СБУ, Офісу генпрокурора, Нацполіції та представники кримінального середовища.
Докладніше про те, хто входив до організації — читайте у новині НЗЛ.
Фото: Володимир Зеленський / Telegram
Харківщина. Унаслідок російської атаки постраждали восьмеро людей. Пошкоджено житлові будинки, автомобілі, електромережі й господарські споруди.
Херсонщина. Увечері 9 листопада російський FPV-дрон влучив у багатоповерхівку. На дев’ятому поверсі загорілася квартира. Постраждала жінка.
Полтавщина. У Кременчуці російський БпЛА влучив у промислове підприємство. Постраждалих немає.
Фото: ДСНС
У Вишгородському районі Київщини загинула жінка внаслідок російської атаки. Також відомо про двох постраждалих. Зруйновано двоповерховий приватний житловий будинок і гараж. Про це повідомив очільник Київської ОВА Тимур Ткаченко.
Що ще відомо? Унаслідок російської атаки на Одещині загинули три людини, ще троє — постраждали. Пошкоджено складську будівлю з продуктами харчування. В Одеському районі внаслідок влучання загорівся двоповерховий житловий будинок і гараж на території кооперативу.
Поліція повідомила про підозру ще одному учаснику сутичок у Петропавлівській Борщагівці на Київщині. Йдеться про хлопця 2004 року народження. За даними слідства, його підозрюють у перешкоджанні законній діяльності ЗСУ. Про це повідомила речниця Київської обласної прокуратури Юлія Колтак, передає «Суспільне».
Що відомо? За даними слідства, хлопець закликав перекинути службовий автобус, у якому перебували військовослужбовці Нацгвардії. Разом з іншими людьми він розхитував транспорт і бив ногами по кузову, намагаючись його пошкодити.
Сьогодні, 9 листопада, суд має обрати підозрюваному запобіжний захід. Прокуратура проситиме взяти його під варту без права внесення застави.
Нагадаємо. Суд відправив під варту трьох учасників сутичок у Петропавлівській Борщагівці — Віктора Єну, Валентину Молоду і Тетяну Кірєєву.
Контекст. Події в Петропавлівській Борщагівці сталися 2 листопада на території тимчасового пункту дислокації військової частини 3121, яка належить до 1-го корпусу НГУ «Азов».
За повідомленням корпусу, біля військового містечка почали збиратися цивільні з вимогою видати мобілізованих військовослужбовців, які перебували на території пункту. Після відмови вони заблокували роботу військового містечка й намагалися потрапити всередину.
Після того як на місце прибув командувач Національної гвардії України Олександр Півненко, він провів родичів деяких військовослужбовців на територію військового об’єкта й показав умови, у яких перебувають мобілізовані та військовослужбовці, затримані після СЗЧ. Четверо військовослужбовців, затриманих після СЗЧ, мали травми. Їх доправили до госпіталю на обстеження.
Докладніше про події в Петропавлівській Борщагівці — читайте у новині НЗЛ.
Служба безпеки України завершила розслідування і скерувала до суду обвинувальний акт щодо теракту у Львові 22 лютого 2026 року. Тоді внаслідок подвійного вибуху загинули поліцейська і військовослужбовець Нацгвардії. Також 26 людей отримали поранення. Про це повідомили в СБУ.
Що відомо про фігурантку справи? За даними слідства, увечері 21 лютого жінка заклала дві вибухівки у сміттєві контейнери поблизу орендованої квартири. У вікні помешкання вона залишила телефон з увімкненою онлайн-трансляцією, щоб росіяни могли стежити за місцем і дистанційно активувати вибухівки.
До схеми також залучили мешканку Харкова. За даними слідства, вона зателефонувала до поліції і повідомила про нібито пограбування магазину у Львові.
Після прибуття патрульних пролунав перший вибух. Коли на місце приїхали додаткові наряди поліції і Нацгвардії, дистанційно активували другу вибухівку.
Що відомо про покарання? Жінку судитимуть за вчинення теракту, незаконне поводження зі зброєю і вибухівкою, а також незаконне виготовлення вибухових пристроїв. Їй загрожує довічне увʼязнення з конфіскацією майна.
Нагадаємо. 22 лютого у Нацполіції заявили, що підозрювана у підриві — 33-річна мешканка Рівненщини. За даними слідства, вона виготовила саморобні вибухівки й заклала їх у сміттєві баки за вказівкою спецслужб РФ.
Город може початися з кількох грядок біля підʼїзду або теплиці за парканом. Для людей, чиї історії зібрали в тексті, земля стала місцем, де можна вирощувати їжу для себе й інших, вчитися нового, працювати разом із сусідами й потроху облаштовувати життя.
Після початку повномасштабного вторгнення Юлія і Євген Моїсеєви виїхали з Київщини до Стрия на Львівщині. Хоча родина й сама вимушено покинула домівку, вона почала допомагати іншим людям, які також переїхали через війну: шукала для них житло, збирала речі й готувала безплатні обіди для близько 200 людей.
Спочатку людям вистачало даху над головою і наявноі їжі, проте бойові дії тривали, і подружжя почало думати, як далі годувати стільки людей.
Юлія і Євген знайшли 16 гектарів землі на закинутій фермі в селі Горішньому на Львівщині — це майже 22 футбольні поля. Люди, яких вони годували, допомогли відновити будівлі й облаштувати ферму. Улітку 2022 року подружжя зібрало перший урожай.
Згодом господарство почало розростатися: на фермі з’явилися тварини й теплиця, а землю зорали. Зараз там працюють близько 30 сімей, а ще приблизно 300 родин господарство підтримує.
Людям, які через війну залишили свої домівки, ця земля дала змогу знову господарювати, працювати й забезпечувати продуктами себе та інших.
Світлана і Володимир Петрови хоча все життя прожили в місті, давно хотіли мати город і самостійно вирощувати хоча б частину овочів та фруктів. Власна земля означала для них меншу залежність від магазинів і цін на продукти. Зрештою вони знайшли недорогий старий будинок у Гранові на Вінниччині, оселилися там, знайшли роботу й почали господарювати.
За кілька років у обох зʼявилися проблеми зі здоров’ям: лікарі заборонили чоловікові важку фізичну працю, а Світлані стало складніше працювати на землі. Відмовлятися від городу вони не хотіли, тож почали думати про теплицю й мотоблок, які могли б полегшити роботу. На їхнє придбання Світлана отримала 40 тисяч гривень у межах програми «Урожайний шлях».
З теплицею довелося розбиратися довше — перший урожай довелося вирощувати методом спроб і помилок. Помідори там росли помітно краще, ніж просто неба, але родині бракувало знань, як за ними доглядати. Тоді Світлана почала вчитися разом із сусідкою Оленою.
Олена Овчіннікова у серпні 2014 року виїхала з Єнакієвого на Донеччині до Одеси. Синові тоді було чотири роки, а сама Олена була вагітна другою дитиною. Родина планувала провести в Одесі два тижні, але до Єнакієвого вони більше не повернулися. У 2016 році придбали будинок у Гранові, а ще через два роки в родині народилася третя дитина.
З часом біля будинку з’явилася теплиця, у якій родина тепер вирощує овочі для себе. Саме тоді Олена із сусідкою Світланою почали шукати, де навчитися, і розбиратися, як вирощувати овочі в теплиці.
У Боярці є дві ініціативи, які з приватних подвір’їв зробили спільний город. Одну з них започаткувала Людмила Тюрменко. Вона зібрала побажання мешканців свого багатоквартирного будинку, а згодом сусіди облаштували грядки біля під’їздів і почали вирощувати там їжу для себе. Тепер люди, які можуть не мати власної землі, мають спільну ділянку, а разом з нею і спільну відповідальність за те, що на ній росте.
Для людей, які не мають власної землі, ці грядки стали місцем, де можна вирощувати щось своє просто біля дому. Водночас спільний город потребує спільних рішень: мешканцям потрібно домовлятися, що садити, як доглядати за рослинами та як розподіляти врожай.
За кілька кілометрів, на території районної лікарні, створили інший громадський город — «Сади здоров’я». Поки що тут є чотири підвищені грядки, двосекційний компостер та інструменти. Ініціатива поєднує вирощування їжі з гарденотерапією — роботою із землею та рослинами, яка допомагає психологічно розвантажитися.
Важливий тут не так майбутній урожай, як сам процес: посадити рослину, доглядати за нею, спостерігати, як вона росте, і знаходити спокій у звичній праці.
Усі ці історії об’єднує бажання людей мати свою землю й вирощувати на ній їжу для себе та інших. Тож вони віднаходять способи це зробити: хтось разом із сусідами шукає, де навчитися, інші діляться досвідом, а комусь вдається отримати грант на розвиток господарства.
Текст: Данило Четверіков
Фото: проєкт «Урожайний шлях»
