У Раді знову планують розглянути законопроєкт, який може загрожувати журналістським розслідуванням

Що ще відомо? Протягом понад 15 років Максим Буткевич і його колеги з ініціативи «Проєкт Без Кордонів» допомагали біженцям, які шукали притулку в Україні, рятуючись від політичних і релігійних переслідувань та війн у своїх країнах. У 2014 році організація почала допомагати людям, які були змушені виїхати з тимчасово окупованих Росією територій до інших регіонів України.

Що відомо про премію? Премія Пола Вайса призначена для правозахисників, журналістів і активістів, які захищають права людини та універсальне право біженців на притулок.

Довідка. Максим Буткевич — український правозахисник, журналіст і військовослужбовець. Після початку повномасштабного вторгнення у березні 2022 року Буткевич вступив до ЗСУ. У червні того ж року він потрапив у російський полон на Луганщині. У березні 2023 року окупаційний російський суд засудив його до 13 років ув’язнення за сфабрикованою справою. 

18 жовтня 2024 року Максима Буткевича звільнили з російського полону в межах обміну. 

Фото: організація «Принцип надії».

Тетяна, дружина ветерана

У січні 2025 року чоловік Тетяни дістав тяжке поранення. Відтоді родина проходить лікування й реабілітацію й паралельно оформлює необхідні документи.

Через тяжкість поранення, зазначену у висновку ВЛК, військова частина мала виплачувати чоловікові 100 тисяч гривень протягом лікування. Однак, за словами Тетяни, спочатку родина отримувала лише грошове забезпечення (стандартну зарплату військовослужбовця, без нарахування бойових) з поясненням, що на більше «немає грошей». Домогтися виплат вдалося приблизно через рік — після звернення до адвоката.

«Це дико, коли в складний період треба буквально виборювати кожен крок», — говорить Тетяна.

«Основна проблема — відсутність чітких алгоритмів»

Тетяна працює науковицею у державному університеті й звикла мати справу з бюрократією. Та навіть їй було складно зрозуміти, куди звертатися і які документи збирати. Однією з головних проблем вона називає відсутність зрозумілої інформації. Повний перелік документів часто можна отримати лише безпосередньо в установі, а поки родина їх збирає, вимоги можуть змінитися.

«Про багато речей взагалі не говориться», — каже Тетяна.

Наприклад, для одного з медичних висновків, окрім печатки лікаря, родині знадобилася адміністративна печатка закладу. За словами Тетяни, за замовчуванням її могли не поставити. Особливо складними такі процедури стають для людей, які живуть не у великих містах і мусять щоразу їхати до установи через один документ чи уточнення.

За півтора року родина Тетяни, за її підрахунками, близько 30 разів подавала копію однієї й тієї самої довідки про безпосередню участь у бойових діях. «Основна проблема — це відсутність чітких алгоритмів або доступу до них. Там, де вони є, проблем мінімум».

Хто може допомогти

Частину інформації Тетяна знаходила через знайомих і спільноту «Пласту»: писала про проблему у Facebook, і їй відповідали люди, які вже проходили схожий шлях.

Допомогти родині на перших етапах, за її словами, може й патронатна служба військової частини.

«Нам дуже не поталанило зі ставленням частини. Я бачила геть інші приклади, коли справді працює патронатна служба, наприклад, у Третій штурмовій бригаді. Тоді родина принаймні на перших етапах має підтримку», — ділиться Тетяна.

Серед інших місць, де родині вдалося отримати допомогу, Тетяна називає адміністративний відділ ТЦК, фахівців «Мілітарі Хаб» у ЦНАПі і службу супроводу Командування Медичних сил.

Оксана, дружина ветерана

У червні 2023 року чоловік Оксани підірвався на міні під час виконання бойового завдання. Спочатку його лікували у Львові. За словами Оксани, через велике навантаження на медзаклад лікарі пропонували ампутацію ноги. Родина хотіла спробувати зберегти ногу, тому продовжила шукати інші можливості лікування.

Згодом одна з лікарок запропонувала подати документи на лікування за кордоном. Чоловіка погодилася прийняти Норвегія. Туди родина поїхала разом із дворічним сином. Чоловік Оксани був лежачим пацієнтом і потребував постійної допомоги. Оксана допомагала йому пересуватися, митися й одягатися, водночас була вагітна другою дитиною.

«У нашій сім’ї локомотивом була я»

Коли за рік родина повернулася до України, частина процедур уже змінилася. Потрібно було оформити інвалідність, звернутися до ТЦК, Пенсійного фонду й інших установ. 

Якось родина дізналася про можливість стати на квартирний облік. За словами Оксани, у громаді їм про це не розповіли. Коли чоловік звернувся туди, працівники навіть запитали, звідки він знає про таку можливість.

«В нашій сім’ї локомотивом була я. Якщо знаєш свої права — заходиш у двері», — говорить Оксана.

Для консультацій вона телефонувала на урядову гарячу лінію, зверталася до Міністерства у справах ветеранів й системи правничої допомоги. Частину відповідей знаходила у ветеранських спільнотах.

За її спостереженнями, саме дружини часто стають тими, хто шукає інформацію і нагадує чоловікам, якими можливостями вони можуть скористатися. 

«Вони шукають цю інформацію, постійно десь у чатах спілкуються, передають одна одній, говорять це своїм чоловікам. Дзвонять по гарячих лініях — правова допомога, психологічна допомога, урядова гаряча лінія, пенсійні фонди. Це дуже кропітка робота», — каже Оксана.

І все це відбувається паралельно з доглядом за чоловіком, дітьми й побутом. «Ти контролюєш своє життя. Треба себе підняти, елементарні побутові речі зробити, їсти зварити, бо двоє маленьких діток, попрати, щоб у квартирі була чистота. І оце все — важко».

Однією з головних проблем Оксана також називає відсутність системного супроводу на рівні громад. Коли вона зверталася до місцевого відділу ветеранської політики, щоб дізнатися про програми для ветеранів, їй відповідали, що інформація є на сайті. Однак, каже Оксана, цього недостатньо. 

«У нас ветерани різної вікової категорії. У когось є сенсорний телефон з усіма додатками, а в когось просто кнопковий. Не всі можуть бачити інформацію на сайті», — розповідає Оксана.

Інформацію Оксана шукала через урядову гарячу лінію, систему правничої допомоги, Міністерство у справах ветеранів і ГО «Юридична сотня». Багато відповідей знаходила також у спільнотах та онлайн-групах — у людей, які вже проходили через подібні ситуації.

Пізніше Оксана сама почала публічно розповідати про можливості для ветеранів. За її словами, після цього в одній із місцевих установ відмовилися з нею спілкуватися.

Вона також намагалася стати фахівчинею із супроводу ветеранів у своїй громаді. Оксана стверджує, що їй відмовили, бо вона «багато знає» і розповідатиме іншим ветеранам про доступні можливості.

«Мене розуміє така сама дружина ветерана»

Найбільше Оксана хотіла б змінити ставлення людей, які працюють із ветеранами та їхніми родинами. На її думку, працівники державних і місцевих установ мають не лише виконувати процедури, а й пояснювати людям, які можливості вони мають і що робити далі.

Окремої уваги, каже Оксана, потребують родини загиблих, безвісти зниклих і військовополонених. Особливо бракує підтримки у невеликих громадах, де менше громадських і волонтерських організацій. Тому зараз Оксана разом із чоловіком працює над створенням власної громадської організації для ветеранів та їхніх родин.

Сама ж вона досі часто звертається по допомогу до жінок із подібним досвідом.

«Мене розуміє така сама дружина ветерана, як і я. Мене розуміють у чаті “Дружина ветерана”, де я можу поставити питання — і дівчата з таким самим горем чи такою самою ситуацією мене зрозуміють», — ділиться Оксана.

Авторка: Ірина Бондар

Про що фільм? У сюжеті кінострічки To Die to Live — історія трьох українських добровольців: Шахти, Танцюриста та Гончара. У 2014 році вони без військового досвіду долучилися до ЗСУ. Після двох років на фронті чоловіки намагалися повернутися до мирного життя, однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в лютому 2022 року знову приєдналися до війська.

Хто створив? Фільм створено в копродукції України, Латвії та Словаччини. Режисерка стрічки — Юлія Гонтарук. Загалом фільм знімали впродовж 12 років.

Довідка. Талліннський кінофестиваль — один із найбільших кінофестивалів Північної Європи. Його проводять у столиці Естонії з 1997 року. Щороку в програмі показують близько 250 повнометражних і 300 короткометражних фільмів з різних країн. У 2026 році фестиваль відбудеться з 6 до 22 листопада.

Фото: кадр з трейлеру

Що ще відомо? Щоб залучити перекладача, під час подання заяви потрібно вказати, які потреби слід врахувати — порушення слуху та/або мовлення.

Нагадаємо. З вересня 2024 року українці можуть укласти шлюб по відеозв’язку в застосунку «Дія», а на початку вересня 2026-го у запрацювала онлайн послуга розірвання шлюбу.

Про що йдеться? До прикладу, в путівнику 1-й окремий центр безпілотних систем розповів про скіфську стрілу на своїй нарукавній емблемі та її зв’язок із Deep Strike — ураженням цілей далеко за лінією фронту.

26-та окрема артилерійська бригада імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича описала посвяту в гармаші. Після першого пострілу новачка символічно приймають до артилерійського розрахунку за допомогою ритуалу з піропатроном і сажею.

Що ще відомо? Наприкінці путівника є форма, через яку військові, підрозділи, дослідники й інституції можуть додати інформацію про інші традиції. Команди проєктів планують оновлювати видання.

Хто працював над путівником? Цифрове видання разом з істориками, дослідниками та бойовими підрозділами створили проєкти «Витоки» і «Гальт».

Загалом над проєктом працювали 30 експертів, серед яких історики, етнографи, антропологи, журналісти і люди з військовим досвідом. Історичні матеріали також доповнили своїми традиціями й практиками близько 30 сучасних підрозділів ЗСУ.

Фото: надали організатори