09:00
загальнонаціональна
хвилина памʼяті
Заявляється, що нова ракета здатна досягати будь-якої точки Китаю, з яким в Індії вже виникали прикордонні сутички. До того ж прикордонні сутички нещодавно траплялися також між індійськими військами та армією Пакистану, в якого теж є ядерна зброя.
Однією з російських компаній, які отримали вибухівку військового призначення була «Промсинтез», яка, за даними СБУ, має зв’язки з російською армією. У квітні українські дрони атакували один із заводів, що належить цій компанії.
Контекст. Від початку повномасштабного вторгнення РФ в Україну, обкладена санкціями російська економіка переорієнтувалася на співпрацю з країнами так званого Глобального Півдня, передусім з Китаєм, Іраном та Індією. Індія, натомість, намагається водночас співпрацювати з РФ та США, щоб стримати вплив Китаю.
Контекст. Boeing 787-8 Dreamliner авіакомпанії Air India летів до аеропорту «Гатвік» у Великій Британії, який знаходиться за 40 кілометрів на південь від Лондона. Літак мав приземлитися в Лондоні о 18:25, повідомив британський аеропорт у соціальних мережах.
Літак впав на території кампусу місцевого медичного коледжу, повідомив представник правлячої в штаті партії Бхаратія Джаната. За його словами, основну увагу рятувальники зосередили на наданні допомоги постраждалим, оскільки аварія сталася поблизу житлових корпусів коледжу.
Що відомо ще? Як повідомив речник аеропорту Ахмедабада, його роботу тимчасово зупинено, а всі рейси — призупинено до нового розпорядження. Постраждалих доправляють до найближчих лікарень.
Довідка. Остання велика аварія авіакомпанії сталася у 2020 році, коли пасажирський літак дочірньої компанії Air India Express занесло та розламало навпіл на мокрій від дощу злітно-посадковій смузі. Трагедія відбулася в південному індійському штаті Керала. Тоді загинуло щонайменше 17 людей.
Фото: Ajit Solanki/Associated Press
Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти
Студенти вийшли на протест
Тисячі студентів вийшли на вулиці міст, вимагаючи більш справедливого ставлення до себе з боку уряду. Вони відчували, що у них відбирають перспективи на життя. Вони були обурені тим, що в їхній країні цінують не знання і вміння, а вірність владі і походження. І вони були цілком переконані, що так бути не має. Причиною для студентських протестів стали робочі місця на державних посадах. Точніше, те, як і кому їх віддали.
Робота на державних посадах — річ надзвичайно престижна і досить прибуткова у Бангладеш. Багато перспективних молодих людей хотіли б розвивати свою кар’єру в такому напрямку. Але влада країни вирішила інакше. Більш як половина місць на державних роботах була наперед відведена для певних груп суспільства, наприклад для родичів людей, які більше як півстоліття тому боролися за незалежність Бангладеш. Але що тоді робити всім решту в країні, у якій живе понад 170 мільйонів громадян? Чому не обирати людей за їх власними заслугами, а не за походженням?
З такими питаннями молодь вийшла на вулиці. Та влада зустріла студентів не з відповідями, а з кийками. На розгін протестів кинули підрозділи поліції і місцевих бангладеських тітушок. Прем’єрка країни Шейх Хасіна окремо закликала прихильників своєї партії нападати на протестувальників. Стерпіти корупцію чи несправедливість при владі ще було можна. Але пробачити напад на студентів — ні. Замість зупинити протести, це лише розпалило їх сильніше: до молоді приєдналися інші групи суспільства. Між владою та протестувальниками все більше наростала агресія. Уряд обмежував комунікації, сповільнював інтернет і застосовував зброю. Загинули понад 300 людей. Здавалося, ця жорстокість триватиме довго. Аж поки одного ранку представники армії не виступили з оголошенням: прем’єрка Хасіна покинула країну. Революція перемогла.
Країна бенгальців
Бангладеш має більш як в чотири рази меншу площу, ніж Україна. Попри це там живе понад 170 млн людей. Майже всі вони — бенгальці. Їхню країну майже з усіх сторін оточує Індія. Та це не заважало Бангладеш до 1971 року бути частиною Пакистану. Це особливо дивно, адже між цими двома державами — близько 1800 км. Це може виглядати досить дивно, бо це так і є. А причиною тому — колоніалізм. Річ у тому, що в минулому увесь цей регіон захопила Британська імперія. Коли ж місцеві народи здобули незалежність, вони поділились на дві держави за релігією. Більшість мусульман стала частиною Пакистану, всі решту — Індії. Той факт, що у бенгальців є власна мова і власна культура, здавалося, нікого не обходив.
У межах Пакистану бенгальці становили більшу частину населення, але ставилися до них не надто справедливо. Влада з власне Пакистану їх утискала, змушувала говорити своєю мовою і не допускала до керівництва державою. Бенгальці вирішили протестувати, але тоді Пакистан почав проти них репресії. Терпець увірвався. Бангладеш проголосив свою незалежність. Та її ще слід було відстояти. Почалася війна за свободу країни. Насильство було настільки масштабним, що дехто навіть вважає його геноцидом проти бенгальців. За деякими підрахунками, загинуло до трьох мільйонів людей. Але Бангладеш таки виборов свою незалежність.
Два правителі однієї сім’ї
Та хорошого життя перемога одразу ж не принесла. Лідера боротьби Бангладеш за незалежність і першого президента новоствореної країни — Шейха Муджібура Рахмана вбили під час військового перевороту у 1975 році. Разом з ним убили й велику частину його сім’ї. Дві дочки Рахмана були в той час за кордоном, а тому вижили. Пройшло трохи часу і одна з них повернулася на батьківщину. Там вона пішла слідами батька і також подалася в політику. Звали її Шейх Хасіна і їй судилося стати прем’єркою Бангладеш. І ще й пробути на цій посаді цілих 15 років.
До влади дочка батька бангладеської нації вперше прийшла у 90-х. Потім владу Хасіна втратила, щоб повернутися в крісло прем’єрки 2009 року. Відтоді країна надзвичайно розвинулася: її економіка є однією з найбільш динамічних в регіоні. Дохід на душу населення у Бангладеш зріс втричі за останнє десятиліття, а понад 25 мільйонів бенгальців змогли вийти з-за межі бідності.
Але ціною цього була демократія. Що довше Хасіна перебувала при владі, то більш авторитарними ставали її методи і ширилася корупція. Коли ж обурення людей дійшло до краю, сталася революція і прем’єрка була вимушена вдруге у своєму житті переховуватися в Індії. Сама Індія цінує свої стосунки з Бангладеш. Не останньою чергою через власне суперництво з Пакистаном: індійці з цією країною — закляті вороги.
Боротьба за вплив і за нове життя
Уряд революціонерів Бангладеш очолив нобелівський лауреат Мухаммад Юнус. Тепер вони розбираються, як їм налагодити життя у власній країні. А ось прем’єрка втікачка Шейх Хасіна тепер переховується в Індії. Це створює певну напругу між двома країнами. Бо ж якщо для бангладешців політикиня є скинутою диктаторкою, то для влади Індії вона близька і надійна партнерка.
Довгий час Нью-Делі утримувало тісні стосунки і мало вигідні економічні взаємини з урядом Шейх Хасіни. Це допомагало підтримувати вплив Індії в регіоні. Вплив, який уряд найбільш населеної країни світу дуже цінує, змагаючись за нього з Пакистаном та передусім з Китаєм. Стосунки з Бангладеш у цій історії є дуже символічними.
Памʼять на трьох
Коли бенгальці боролися за свою свободу і через значне насильство велика частина людей почала тікати до сусідньої Індії, Нью-Делі використало це як причину вступити у війну. Індійська армія показала тоді себе дуже успішно. Вона швидко змусила Пакистан до миру. Після минулих не надто успішних бойових дій з Китаєм така переможна війна стала для індійців виявом того, що вони можуть мати успіх.
До сьогодні ту війну в Індії її згадують з гордістю. Для Бангладеш та війна, звісно, стала початком їхньої незалежності, тож теж є надзвичайно символічною, виявом героїчної боротьби народу за свободу. Пакистан натомість воліє детально того конфлікту не згадувати. У шкільних програмах там не надто вдаються в деталі того, чому їхня країна втратила половину населення, як почалася війна і які були репресії проти бенгальців. Ісламабад у втраті Бангладеш звинувачує не власну репресивну політику, а Індію. Мовляв, це все було підлаштовано. Та все ж той програш мав вплив на ісламську країну. Він спонукав Пакистан серйозно зайнятися своєю армією і ядерною програмою.
Сьогодні громадяни Бангладеш взяли відповідальність за свою країну у власні руки і попереду їх чекає ще довгий шлях побудови омріяного життя. У цьому плані їм пощастило, адже Індія, попри свої близькі стосунки зі скинутою прем’єркою Шейх Хасіною, навряд чи буде намагатися повернути її на посаду. Попри всі недоліки свого релігійно-націоналістичного уряду, Нью-Делі — це все-таки не імперська столиця. Розглядаючи події далеко на півдні Азії, можна задуматися: а щоби було б в Україні, якби після Революції Гідності Москва не почала війну?
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Ferdous Hasan/Pexels
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Два велетні
Торік Індія стала найбільш населеною країною на планеті, обійшовши Китай. Тепер у цих двох країнах сумарно живе понад 2 млрд 870 мільйонів людей. І кількість людей — це не єдиний показник, за яким Індія рухається вперед. Вона плавно налагоджує свої соціальні проблеми, у неї зростає економіка, а разом з цим — і вплив у світі. Зовсім нещодавно індійський прем’єр Нарендра Моді приймав у себе саміт Великої двадцятки — лідерів найбільш могутніх держав світу. Та все-таки Китай досі попереду.
У КНР — одні з найбільших у світі економіка та військо. Індія, звісно, входить в десятку найпотужніших економік, але Китай буквально другий: попереду нього лише США. Тому довгі руки Пекіна продовжують тягнутися до всіх його сусідів. Насторожено на величезну комуністичну країну дивляться і Тайвань, і Японія, Південна Корея і навіть Філіппіни. Країни південно-східної Азії часто співпрацюють, щоб втримати Китай у хоч якихось межах. І їм у цьому потужно допомагає США. А тепер все більше можливостей виступати проти Китаю має Індія.
Ближній бій високо в горах
Кордон між КНР та Індією пролягає високо в Гімалайських горах. Місце те, безперечно, живописне, але вкрай віддалене від цивілізації. Насправді там настільки високо, що майже немає рослинності і життя. Селища, які лежать неподалік цього регіону, ще кілька років тому навіть не здогадувалися про існування таких держав як Індія та Китай: настільки ця місцина важкодоступна для людей та інформації. Але це не зупиняє військові патрулі.
Справа в тому, що цю високу кам’яну пустку Індія з Китаєм між собою не можуть поділити. Кордон там подекуди є невизначеним: на деякі ділянки території претендують обидві країни. Тож коли військові з двох сторін зустрічаються на землі, яку кожен вважає своєю, стаються неприємні інциденти. Взагалі Нью-Делі з Пекіном домовилися, що стрілянини між ними не має бути і військові (в теорії) повинні просто зупинятися і вимагати від противника вийти з цієї землі. Так дійсно часто і стається, тоді для комунікації своєї вимоги солдати використовують плакати з підготованими написами. Але деколи все минає не так мирно.
Вже бували ситуації, коли вояки двох країн билися між собою на палицях. У певних випадках китайські солдати нападали на індійців з битками, обмотаними колючим дротом. Були навіть загиблі. Ні в що більше такі сутички наразі не переросли, що, безумовно, добре, враховуючи ядерний потенціал Китаю та Індії. Натомість суперечка за кордон розвинулась несподіваним чином.
Священний регіон окупованого народу
Чому дві країни, у кожній з яких живе близько півтора мільярда людей, турбує невеликий клаптик гірської землі? Вся справа в тому, де саме пролягає цей кордон. По північну сторону Гімалайських гір у межах КНР лежить Тибет. Офіційно — це автономний регіон Китаю, але певний час він був незалежною державою, яка боролася за свою свободу. А керував цією державою святий правитель — релігійний лідер буддистів Далай-Лама. Коли комуністичні війська Пекіна ґрунтовно зайняли територію Тибету, Далай-лама XIV був змушений тікати. Куди? Звісно ж, в сусідню Індію.
Уряд Тибету у вигнанні досі функціонує в Індії, там досі живе Далай-лама XIV. Прикордонний з Тибетом індійський штат зветься Аруначал-Прадеш і у ньому є священні місця буддистів — найважливіші поза територією КНР. Тож Китай боїться, що визвольних рух тибетців, які в більшості — буддисти, може цим скористатися. Що як Далай-лама повернеться? Що в такому разі робити? Як цьому запобігти? У Пекіні вирішили поширити вплив на Аруначал-Прадеш і зробити буддизм китайським.
Диктатура, геноцид і прикордонні села
Тибетці — відмінний від китайців народ. КНР — це взагалі багатонаціональна держава. Абсолютну більшість населення у ній становлять ханьці (хоча і ті розмовляють великою кількістю різних діалектів, часто не взаємозрозумілих між собою). Але це на сході країни, ближче до моря. А ось західні регіони населені не ханцями. На півночі Китаю живуть монголи. На північному заході, в провінції Сіндзян — уйгури. Південний захід, ближче до Гімалаїв, здавна заселяють тибетці. Оскільки КНР — держава авторитарна, в якій все вирішує комуністична партія, і демократії там і близько немає, національні меншини утискають. Особливо чутливими є проблеми уйгурів. Цей тюркський народ влада Китаю піддає жорстоким репресіям, нищить їхню культуру, відправляє людей у концентраційні табори і, за повідомленнями, навіть примусово стерилізує уйгурських жінок. Багато хто називає ці дії геноцидом.
У всіх регіонах, де живуть відмінні від ханьців народи, комуністичний уряд поселяє все більше китайців. У Тибеті з цим ситуація особливо цікава. Влада Комуністичної партії Китаю (КПК) почала будувати на кордоні з Індією села, які китайською називають сяокан. У них розбудовують інфраструктуру, проводять зв’язок та інтернет і селять людей. Частина з них — тибетці, але багато також селять ханьців. Так Пекін не тільки колонізує територію, зменшуючи вплив корінного місцевого народу, але й створює свої аванпости на суперечливому кордоні. Індія на це відповідає і час від час виводить війська на гірські вершини. Напруга наростає і жодна сторона не збирається йти на поступки.
Демократія на півтора мільярда людей
Прикордонні китайські села-сяокан мають ще одну загрозу. Вони гарні і розвинені. З опаленням і зв’язком. Вони привабливі для людей, які живуть по іншу сторону суперечливого кордону. Індія — це величезна країна і в ній живе багато різних народів, які говорять різними мовами. Ніхто з них не становить такої більшості, як ханьці в Китаї. І ті з них, що живуть далеко від цивілізації, можуть не відчувати себе індійцями. Нью-Делі боїться, що Китай їх переманить, тому й сам вирішив виділити кошти на розвиток прикордонних поселень.
Індія — країна демократична. У ній відбуваються вибори і змінюється влада. Керує нею уряд прем’єра Нарендри Моді. Його партія — це індуїстські націоналісти, які намагаються уніфікувати розрізнені народи Індії на основі традиційної культури і релігії. Демократичність, втім, не заважає Нью-Делі підтримувати тісні контакти з Росією. Вони з Москвою не союзники, але і точно не вороги. Китай натомість — близький російський союзник. Суперництво цих двох велетенських країн — це битва за вплив в регіоні, який в минулому столітті визволився з-під влади європейських імперій. Але водночас — це битва між демократією і авторитаризмом. Битва між двома ядерними державами. Тому досить дивно, що зброєю в цьому бою є палиці і проведений інтернет.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: India’s Press Information Bureau, via Reuters
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
Оберіть рівень підтримки
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше499 грн/міс
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше416 грн/міс
499 грн/міс
При оплаті 4999 грн за рік