Сирія

Що відомо? Ізраїльські літаки та дрони не давали сирійським силам наблизитися до зони проведення рейду, поки ізраїльські солдати не покинули територію. За даними сирійських військових, десятки військовослужбовців Ізраїлю прибули на чотирьох гвинтокрилах і перебували на місці понад дві години. 

Невідомо, що саме ізраїльські солдати робили на закинутій базі ППО протягом цього часу. Міністр оборони Ізраїлю Ісраель Кац написав, що війська Тель-Авіва «діють у всіх зонах бойових дій вдень і вночі заради безпеки Ізраїлю». Міністерство закордонних справ Сирії засудило удари, назвавши їх порушенням міжнародного права та суверенітету країни.

Нагадаємо. Раніше Ізраїль завдав ударів по складах зброї та військових базах у Сирії після того, як повстанці скинули режим диктатора Башара аль-Асада. Також Ізраїль увів свої війська до буферної зони між країнами, створивши там військові бази й заявив, що не дозволить новому сирійському уряду відправляти збройні сили на південь Сирії.

Довідка. Технічно Сирія та Ізраїль перебувають у стані війни з 1948 року — між країнами немає дипломатичних відносин. 1974 року обидві держави підписали угоду про створення буферної зони на кордоні. Тепер Ізраїль заявляє, що після скидання диктатора аль-Асада вважає угоду про буферну зону недійсною.

Ізраїльська армія завдалу удару по кількох танках урядових сил Дамаска на півдні Сирії. Це  відбулося на тлі сутичок між сирійськими військами, племенами бедуїнів та збройними загонами друзів — релігійної спільноти, яка є меншиною в Сирії. Про це повідомляє The Guardian.

За повідомленням Міністерства внутрішніх справ Сирії, загинуло понад 30 людей, ще близько сотні — поранені. Натомість базована у Великій Британії Сирійська обсерваторія з прав людини повідомляє про щонайменше 99 загиблих, зокрема двох дітей і двох жінок. 

Сутички в сирійському регіоні Свейда спершу почалися між збройними загонами релігійної спільноти друзів і кланами бедуїнів. Частина державних сил також виступила на боці бедуїнів, зазначає The Guardian. Речник МВС Сирії Нуреддін аль-Баба повідомив, що урядові сили увійшли до Свейду в понеділок для відновлення порядку. Лідери друзів закликали до припинення вогню і заявили, що не виступають проти сирійського уряду. 

Ізраїль, на території якого також проживає меншина друзів, завдав ударів по кількох танках сирійського уряду, які прямували до Свейди. «Ми не дозволимо завдати шкоди друзам у Сирії», — заявив міністр оборони Ізраїля і назвав ці удари попереджувальними. 

Нагадаємо. Раніше ізраїльські війська захопили буферну зону на території Сирії і завдали сотні авіаударів по військових об’єктах в Сирії.

Контекст. У грудні 2024 року повстанці скинули уряд сирійського диктатора Башара аль-Асада після 13 років громадянської війни. Відтоді новий уряд країни намагається встановити контроль над державою.

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Війна в Сирії почалася з демократичних протестів, але з того часу в неї вступили іноземні держави, а спротив диктатору розділився на різні течії. Та з них, що наступає сьогодні — Хайят Тахрір аш-Шам, починала з ісламізму, а зараз намагається стати більш світською.

Раніше ні повстанці, ні ісламісти, не могли наступати на режим аль-Асада, бо його підтримували РФ, Іран і Хезболла. Та тепер, коли союзники диктатора загрузли у війнах проти України й Ізраїлю, Хайят Тахрір аш-Шам вирішили скористатися шансом.

Усе почалося з протестів

У 2010 році в Тунісі вуличний продавець Мухаммед Буазізі вчинив самоспалення. Чоловік протестував проти свавілля авторитарної влади і повсюдної корупції після того, як його позбавили засобів для життя і принизили працівники поліції. Обурення дійшло до краю, тож тисячі людей вийшли на вулиці — почалася Жасминова революція. Приклад Тунісу виявився дуже принадним для інших арабських держав і протести поширилися по Північній Африці та Близькому Сходу. У Тунісі, Лівії, Єгипті та Ємені суспільство змогло скинути владу авторитарних правителів. Це все назвали Арабською весною — «пробудженням» народів арабського світу.

Протестний рух надихнув і групу сирійських хлопчаків — вони написали на стінах антиурядові слогани. Причин бути незадоволеними владою в Сирії було вдосталь: країною вже не перше десятиліття керував режим місцевого президента Башара аль-Асада — диктатора, влада якому дісталася у спадок від батька, який захопив її силою ще у 1971 році. Політичних свобод було обмаль, корупція процвітала, та й  навряд чи Сирію можна було назвати багатою. До всього, ще й клімат погіршив ситуацію: з 2006 до 2010 року країну охопила жахлива посуха, яка залишила селян без засобів для існування і змусила їх перебратися до міст, які не мали як розмістити стільки людей. Безробіття і бідність стали буденністю.

Для режиму аль-Асада простих написів на будинку, які закликали змінити владу, було достатньо, щоб підлітків заарештували і катували. Люди не змогли цього пробачити, тому багатотисячні мітинги проти влади почалися і в Сирії. Тоді уряд став відкрито розстрілювати мирні демонстрації і брати в облогу, а згодом й обстрілювати міста, що повстали. Такі жорстокі дії влади відвернули від неї частину державної армії. Низка солдатів і офіцерів перейшла на бік протестувальників і сформувала повстанську Вільну сирійську армію (ВСА). Почалася повномасштабна громадянська війна.

Воєнні успіхи повстанців та релігійні суперечки

Успіхи повстанців, які виступали за демократичні зміни і свободи в країні, спочатку були досить значними. Їхня боротьба викликала багато уваги в світі, низка країн почала їх підтримувати, допомогу надавали і США. Значні території Сирії перейшли під контроль демократичної опозиції, яка оголосила себе єдиним законним урядом. А втім, до складу цієї опозиції входили дуже різні люди. Поки частина повстанців виступала за упорядкування Сирії як вільної, рівної, світської держави, мотиви інших груп були більш релігійними. Тут слід згадати, що Башар аль-Асад, як і його батько, походили зі специфічної меншини — секти алавітів.

Так само як у християнстві є католики, православні та протестанти, в ісламі теж є кілька течій, основні з яких — суніти та шиїти. Більшість населення Сирії — суніти, так само як і жителі сусідніх з ними арабських країн та Туреччини. Натомість Іран сповідує шиїтський іслам. Секта алавітів офіційно теж є частиною шиїтів. Тому склалася цікава ситуація: сунітські держави почали підтримувати повстанців, а шиїтські — уряд диктатора аль-Асада. Так поступово опозиційні сили розділилися на кілька груп, хоч і об’єднаних спільною метою боротьби з аль-Асадом, а основною силою, яка їх підтримувала, стала Туреччина.

Ісламська Держава Іраку та Леванту

У ході бойових дій мільйони людей стали біженцями, сотні тисяч загинули. З глибини цієї катастрофи виникла ще одна сила, про яку почув увесь світ. У 2014 році значну частину території Сирії та сусіднього Іраку захопили радикальні ісламісти, які назвали себе Ісламською Державою Іраку та Леванту, скорочено ІДІЛ. Ці екстремісти заявили, що хочуть створити всесвітній халіфат — державу, яку очолює єдиний політичний і релігійний лідер, у якій всі мають жити за нормами шаріату — традиційного ісламського права. Кожного, чиї ідеали й цінності хоч трохи відрізняються від їхніх, терористи пообіцяли знищити.

Що найстрашніше, свої слова ІДІЛ почали втілювати в реальність: організовувати теракти, воювати з усіма сторонами і так заплутаного сирійського конфлікту та вбивати цивільних. Особливу репутацію бойовики Ісламської Держави здобули за використання сучасних технологій: вони активно вели соцмережі, публікуючи там відео страт мирних людей, особливо гучними стали записи обезголовлення заручників. Така активність в медіа привернула до терористів радикально налаштованих мусульман з усього світу, зокрема й з мусульманських регіонів РФ — російська мова стала другою за поширеністю серед бойовиків після арабської. Раптово увага усього цивілізованого світу сконцентрувалася саме на ІДІЛ.

Боротьба за незалежність Курдистану

Проти наступу бойовиків Ісламської Держави виступили абсолютно усі сторони війни в Сирії — і уряд аль-Асада, і демократична опозиція. Та просуваючись на північний схід країни, терористи несподівано зустріли могутній опір від ще одного специфічного війська. Досить ефективно воювати проти ІДІЛ почали бойові загони курдів. Цей розділений між Сирією, Туреччиною, Іраком та Іраном народ налічує близько 40 млн людей, але не має власної держави. У кожній з цих чотирьох країн курди борються за самоуправління, певну автономію, а то й за незалежність. Деякі з курдських організацій змагаються за свободу свого народу досить радикально, а «Робітнича партія Курдистану» навіть визнана терористичною організацією у Туреччині, США та ЄС.

Курдські війська в Сирії діяли більш обережно, тому стали основою «Сирійських демократичних сил» — ще однієї опозиційної організації, яка виступає за демократію, світськість та федералізацію Сирії, щоб отримати автономію. Боротьба курдів проти ІДІЛ була настільки успішною, що привернула увагу Вашингтона. США вирішили підтримати саме «Сирійські демократичні сили», розташували свої війська на контрольованій курдами території і допомагали їм боротися проти ісламістів. Але тут склалася парадоксальна ситуація. Туреччина — союзник Вашингтона по НАТО, виступила різко проти сирійських курдів, які тепер були союзниками США.

Анкара, яка вже не перше десятиліття бореться проти руху курдів за незалежність на своїй території, почала боятися активності цього народу в сусідній Сирії. Туреччина навіть проголосила сирійських курдів терористами, за всяку ціну бажаючи придушити їхній рух за свободу. Американські війська стали єдиною річчю, яка утримувала турецькі війська від нападу на «Сирійські демократичні сили», які активно знищували ІДІЛ, діючи разом зі США. Але не лише НАТО зреагувало на виникнення Ісламської Держави, в уряду Башара аль-Асада теж були свої союзники.

Російські бомбардування міняють ситуацію

Поки США, Туреччина та сунітські арабські держави підтримували різні групи повстанців, сирійський диктатор отримував допомогу від Ірану та РФ. Яскрава поява ІДІЛу на карті бойових дій дала Москві змогу втрутитися у війну безпосередньо. У 2015 році російські військово-повітряні сили почали бомбардувати сирійські землі. Кремль заявляв, що бореться з терористами, але його військова кампанія була спрямована не лише проти Ісламської Держави, а й, великою мірою, проти демократичної опозиції, яка повстала проти Башара аль-Асада.

Вступ у війну росіян кардинально змінив ситуацію на користь уряду диктатора. Державна сирійська армія почала відвойовувати території, контрольовані демократичною опозицією. Водночас війська аль-Асада застосовували силу і проти цивільного населення: в хід пішла навіть заборонена міжнародними конвенціями хімічна зброя, забравши тисячі життів мирних громадян. Допомогу уряду надавали і бойовики з іранського «Корпусу вартових Ісламської революції». З такою підтримкою Дамаск зумів відкинути повстанців до невеликої території на північному заході Сирії. Спільні бойові дії усіх сторін війни проти ІДІЛ також дали результат: терористична організація втратила, фактично, усі контрольовані нею території.

Тоді, у 2016 році, у війну відкрито вступила Туреччина. Війська Анкари допомогли підтримуваним ними повстанцям відбити наступ об’єднаних сил аль-Асада і Москви. Згодом, за президентства Трампа, США вирішили забрати свої війська з території курдів, тож Туреччина напала ще й на ці землі. Тоді курди мусили домовлятися з урядом Башара аль-Асада, щоб разом боротися проти турків. Відтоді й донедавна ситуація у Сирії залишалася незмінною. Значну частину країни контролює уряд диктатора, з протестів проти якого ця війна і почалася. Північний схід держави — досі під управлінням курдських «Сирійських демократичних сил», які проголосили там автономію. Північний захід Сирії утримує опозиція, яку підтримує Туреччина.

Тепер, коли Росія, Іран та Хезболла зосереджені на війнах проти України та Ізраїлю, аль-Асад залишився майже наодинці. Тож Хайят Тахрір аш-Шам — частина опозиції, яка раніше була пов’язана з Аль-Каїдою, а тепер намагається відбілити свою репутацію, перейшла в наступ.

До чого тут Україна?

Понад десятиліття війни залишило Сирію зруйнованою. Загинуло, за деякими підрахунками, до 600 тисяч людей. З 22 млн населення країни до війни, близько 6,6 млн відправилися за кордон, ще близько 6,7 млн стали внутрішніми біженцями. Поява великої кількості сирійців у Європі дозволила місцевим радикальним силам, які виступають проти міграції і які переважно є проросійськими, штибу «Альтернативи для Німеччини», вийти на передній план. Повстання проти диктатора наразі не дало результату: Башар аль-Асад досі контролює більшість території Сирії. Та найгірше — жодна зі сторін, яка чинила злочини проти мирного населення, окрім Ісламської Держави, не понесла покарань.

Попри всі заяви західних держав про неприпустимість використання хімічної зброї, НАТО так і не втрутилося у війну достатньо активно, аби зупинити режим аль-Асада. Російські бомбардування демократичних повстанців залишилися наче непоміченими, Москва продовжувала бути важливим учасником усіх міжнародних зустрічей і раз за разом блокувала будь-які рішення Ради Безпеки ООН стосовно Сирії, які могли б хоч якось вирішити ситуацію. Замість того, щоб активно діяти проти диктаторських режимів, держави вільного світу намагалися організовувати мирні переговори, які вже протягом багатьох років не дали абсолютно жодного результату.

Уряд диктатора не збирається нести будь-яку відповідальність. Повстанці не збираються жити під владою людини, яка спричинила сотні тисяч жертв свого народу. Це все, як того й можна було очікувати, призвело до поновлення бойових дій. А водночас, низка оглядачів зазначає, що цілковита відсутність відповідальності за злочини, вчинені Дамаском та Москвою в Сирії, стала однією з причин, які дозволили Москві почати повномасштабне вторгнення в Україну у 2022 році. Вже понад десять років РФ та Іран продовжують організовувати війни у світі, адже їх не зупинили у Сирії.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: REUTERS/Hosam Katan

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Ліван і Хезболла

Почнімо з того, що таке взагалі Хезболла? З одного боку, це — воєнізована організація, яку в низці країн світу визнали терористичною. При цьому вона має на диво багато ресурсів, як для терористів. Хезболлу вважають однією з найбільш озброєних недержавних організацій у світі. А все це тому, що з іншого боку Хезболла — це політична сила, яка має своїх депутатів в ліванському парламенті. Свій статус вона підкріплює підтримкою з Ірану, який масово озброює її бойовиків. Самі ж члени Хезболли претендують на те, що вони репрезентують погляди значної частини ліванського суспільства, а саме мусульман-шиїтів (станом на 2012 рік шиїти становили 27% від загальної кількості населення Лівану).

Ліван зазвичай згадують саме у зв’язку з Хезболлою, з різного роду атаками, обстрілами чи трагедіями. Це не зовсім справедливо, адже ця близькосхідна країна вкрай розмаїта. Шиїтська Хезболла є лиш однією з багатьох місцевих сил. Власне, вона навіть не є єдиною ліванською силою, яка виступає від імені шиїтів. Ще досить нещодавно, у 1990 році в Лівані завершилася громадянська війна. Передумовою для її початку за 15 років до того була якраз розмаїтість ліванського суспільства. І саме у цій війні слід шукати витоки угруповання Хезболла. Та перш ніж згадувати той конфлікт, треба розібратися у двох важливих питаннях: хто такі шиїти і хто крім них ще живе в Лівані?

Гори, море та імперії

Щоб зрозуміти чим живе Ліван, треба усвідомити як він виглядає. Це досить невелика держава розміром трохи більша за Чернівецьку область — найменшу в Україні. При цьому населення у ній— понад 5 млн, тобто більше ніж в будь-якій з українських областей. З цього вже можна зрозуміти, що щільність проживання людей там висока. Але якби лиш розмір Лівану робив його густонаселеним. Ця невеличка територія, на якій живуть так багато людей, затиснена між двома майже паралельними рядами гір, які тягнуться з півночі на південь фактично через усю країну. А збоку ще й Середземне море.

Таке розташування дозволило цим землям стати центром торгівлі. Свого часу територія сучасного Лівану була частиною Родючого півмісяця — регіону, у якому люди вперше на планеті навчилися вирощувати їжу. Через це тут виникли одні з перших на планеті міст, деякі з яких існують і досі. Наприклад, місто Бібл, від назви якого походить слово Біблія, досі має багато населення і є важливим центром життя у Лівані. Щоправда, жителі міста називають його не грецькою варіацією назви, а власною, місцевою — Джубейль. У давнину цей край звали Фінікією, його жителі колонізували усе Середземномор’я. Одна з фінікійських колоній — Карфаген, певний час була головним ворогом Давнього Риму. Але ніщо не скаже про вплив фінікійців більше за головний їхній спадок — фінікійська абетка лягла в основу грецького письма, на базі якого, своєю чергою, створили латинку і кирилицю.

І це все багатство було на Близькому Сході — в краєві, що споконвіку був багатий на великі і могутні імперії. Фінікію захоплювали єгиптяни, асирійці, вавилоняни, перси, греки, вірмени, римляни, знову перси і візантійці. Місцевий семітський народ тут жити весь цей час теж продовжував. В Середні віки край захопили арабські держави, сюди ж прибували хрестоносці і засновували тут свої королівства, які досить швидко знищили мусульмани. А потім все захопили турки. І під час всіх цих перипетій багато релігійних меншин утискали і переслідували. Втікаючи від гонінь, різноманітні віряни втікали в гори — туди, де зараз Ліван.

Країна-прихисток

Сьогодні більшість населення Лівану вважає себе ліванськими арабами (арабів з інших країн тут за своїх вважають зовсім не усі), а місцевий різновид арабської мови є тут основним. На цьому єдність закінчується. Діляться усі тут натомість за релігійними віруваннями і відповідними їм різними культурами. Мусульмани-суніти, мусульмани-шиїти та християни-мароніти становлять найбільші групи, але навіть кожна з цих спільнот охоплює менше 30% населення країни. Тобто, більшість не становить ніхто. То чому ж ми так багато чуємо саме про шиїтів і Хезболлу? Хто взагалі такі шиїти?

Як у християнстві є католики православні та протестанти так і в мусульманстві є багато різних груп. Найбільша з них — це суніти. Вони становлять більшість в більшості мусульманських країн. Набагато менша група — це шиїти, вони становлять більшість лиш в Ірані, Іраку та Азербайджані. І їх багато в Лівані, куди предки шиїтів втікали від переслідувань. Відколи в 1978-1979 роках в Ірані відбулася Ісламська революція і до влади прийшли релігійні лідери місцевих шиїтів, Тегеран взявся озброювати шиїтів по цілому Близькому сходу. В полум’ї Ліванської громадянської війни іранська диктатура знайшла собі близьких союзників.

Громадянська війна

Ліван проголосив свою незалежність у 1943 році від Франції (так, французи захоплювали цей край теж). Місцевий народ вирішив будувати республіку, в якій кожна релігійна група мала бути представлена окремо. Традиційно, президентами ставали християни-мароніти, прем’єрами — мусульмани-суніти, а головами парламенту — мусульмани-шиїти. Спершу, співжиття працювало. Та з часом кількість населення в різних спільнотах почала коливатися, сусідні країни теє ставали все більш нестабільними. В регіоні виникали ідеї панарабізму (дехто хотів об’єднати всіх арабів в одну державу) і поруч були війни. Напруга між релігійними спільнотами в Лівані наростала. Коли ж до Лівану прибули бойовики Організації визволення Палестини (ОВП), яких вигнали з Йорданії, баланс сил був зруйнований. Почалися збройні бої. То був 1975 рік.

Громадянська війна між релігійними спільнотами Лівану тривала 15 років. За цей час в суперечки між собою вступали не лише люди різних вірувань, але й різні групи всередині однакових релігій. Ба більше, у війну вступили і сусідні країни. Одну зі сторін підтримувала Сирія, за християн вступився Ізраїль, який дійшов аж до столиці – Бейрута, бажаючи побороти бойовиків з ОВП. Саме тоді для боротьби проти ізраїльських військ в Лівані сформувалася Хезболла — збройна організація ліванських шиїтів.

Мир і зброя

Коли в 1990 році більшість сторін війни домовилися про її припинення, бойовиків почали роззброювати. Але не всіх. За дотриманням мирних угод мала стежити Сирія. А оскільки Хезболла була просирійською організацією, її зброю залишили. Згодом Сирія сама впала в горнило власної громадянської війни, яка триває й досі і їй було вже зовсім не до Лівану. А ось Хезболла залишилася. У перипетіях післявоєнного часу влада в Лівані мінялася багато разів і певний час Хезболла була при владі. Та 2022 року на виборах втратила більшість у парламенті. Попри це, Хезболла зберігає значний арсенал зброї, а з ним і великий вплив. Так, одного з колишніх прем’єрів-сунітів Лівану — Рафіка аль-Харірі вбили бойовики Хезболли, але щодо причетності до цього злочину лідерів організації не було доказів.

А потім, в жовтні 2023 року почалася війна в Секторі Газа. Хезболла пообіцяла воювати проти Ізраїлю доки той не закінчить свою військову операцію проти ХАМАСу. Відтоді між шиїтським терористичним угрупованням та Ізраїлем відбуваються постійні обстріли. Внаслідок ракетних атак багатьох лідерів Хезболли вбили. Ізраїль, задля власної безпеки, прийняв рішення проводити і наземні операції на півдні Лівану. Іран — головний противник Ізраїлю, продовжує озброювати Хезболлу, а також ще й хуситів з Ємену та інших бойовиків. Фактично, війна в Лівані і на широкому просторі Близького Сходу вже триває. Ознак того, що бойових дій стане менше наразі немає.

Автор статті: Дмитро Спорняк

Фото: Wikimedia Commons

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Бойовики в Сомалі відвойовують землю в армії

Бійці ісламістського угруповання Аш-Шабаб відвоювали кілька локацій, що їх нещодавно захопила державна сомалійська армія. Бойові дії продовжуються, обидві сторони зазнають втрат. Раніше президент країни обіцяв покінчити із ісламістами протягом кількох місяців

Громадянська війна в Сомалі триває із 2009 року і за цей час забрала життя десятків тисяч людей. Бої відбуваються між місцевим відгалуженням терористичної організації Аль-Каїди та офційним урядом країни. У 2011 році у війну втрутилися також сили сусідньої Кенії. Це призвело до послаблення терористичних угруповань, але до повного їхнього знищення не дійшло.

У Сирії тривають протести проти проросійського президента

Вже другий тиждень південь Сирії, що перебуває під контролем уряду, потопає у протестах. Активісти вимагають відставки президента Башара аль-Асада, якого активно підтримує Кремль. Народне обурення почалося через підвищення цін на пальне та корупцію в економіці, але швидко переросло у заклики до повалення влади та напад на офіс правлячої партії.

У Сирії вже 12 років триває війна між багатьма сторонами, серед яких — демократичні повстанці, урядові війська, ісламісти ІДІЛ, курди та війська міжнародної коаліції. Внаслідок бойових дій близько 90% населення, що залишилося у країні, перебуває за межею бідності. Саме складні умови життя спричини до протестів.

Дітей у Великій Британії вербують банди після виключення зі школи

За період між 2021 та 2023 роками понад 1200 учнів були відсторонені від навчання, у чотирьох регіонах Англії (частина Великої Британії), де активно діють банди наркоторговців. Саме таких відлучених дітей намагаються вербувати злочинці для продажу заборонених речовин.

За систематичну погану поведінку в школі дітей в Англії можуть відстороняти від уроків, або навіть виключати зі школи. Доволі часто погану поведінку учнів, спричиняють різного роду розлади — як то розлад дефіциту уваги та гіперактивності, або аутизм. Зростання кількості проблем із ментальним здоров’ям та поведінкою серед англійських учнів, а з ними і відсторонень, спостерігаються після закінчення пандемії.

Ціни на газ у світі можуть зрости. Причина — страйк робітників газових підприємств в Австралії

Працівники двох великих заводів із видобутку зрідженого природного газу в Австралії збираються розпочати страйк 7 вересня. Причиною їхнього обурення є незадовільні умови роботи, серед них — стандарти підготовки та безпеки, а також оплата праці.

Якщо компанії не досягнуть угоди із робітниками, виробництво простоюватиме до 11 годин на день. Ці заводи виробляють понад 5% світового зрідженого природного газу, який вони постачають до Азії. За умови їхнього простою країни Азії будуть вимушені купувати газ із Атлантичного басейну. Це підвищить ціни на пальне, які і без того значно зросли після російського вторгнення в Україну.

Фото: Колаж НЗЛ

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Туреччина вважає сирійські курдські підрозділи Сил народної самооборони (YPG) терористичною організацією, яка пов’язана з курдськими сепаратистами у самій Туреччині. Водночас США, які є союзниками Анкари по НАТО, з 2014 року надають активну підтримку сирійським курдам. Америка вбачає у них ефективну противагу терористам Ісламської держави (ІДІЛ).

Турецький парламент схвалив пропозицію про продовження військових дій у Сирії та Іраку до 30 жовтня 2020 року. А Білий дім у свою чергу оголосив, що військові США не братимуть участі у запланованому Туреччиною наступі у північній Сирії та залишають позиції біля турецького кордону. Трамп уже давно хотів вивести американські війська з Сирії, а нещодавно поставив крапку у цьому питанні. Отже, сирійські курди залишилися сам на сам із Туреччиною з одного боку, та ІДІЛ та сирійською владою з іншого боку.

Довідка. Курди у Туреччині за офіційною статистикою становлять близько 16% населення. Після розпаду Османської імперії та створення Турецької республіки серед курдів стали рости сепаратистські настрої, водночас переслідування та знищення курдського населення стало політикою турецького уряду. Курдам офіційно заборонили говорити їхньою мовою.

Контекст. У вторгненні на курдські територіїу президент Туреччини Ердоган вбачає вирішення проблеми з біженцями. Адже у 2018 році до Туреччини прибуло 6 мільйонів біженців із Сирії. Вонт стали фінансовим тягарем та викликом для внутрішньої стабільності Туреччини.

Тому військова операція Туреччини має на меті 3 цілі, які озвучував сам Ердоган:

• нейтралізувати опорні бази сирійських курдів;
• встановлення контролю над прикордонною смугою і створити там «пояс безпеки» (фактично окупація);
• переселити на ці землі під наглядом турецької армії до 2 мільйонів сирійських арабських біженців, які проживають у Туреччині.

⟶ Реакція США на вторгнення Туреччини до Сирії: 3 варіанти від Трампа. Президент Америки розповів: «У нас є один із трьох варіантів: 

1) відправити тисячі військовослужбовців і перемогти у військовому плані; 

2) завдати серйозного удару по Туреччині у фінансовій сфері та з допомогою санкцій;

3) стати посередником між Туреччиною і курдами». 

⟶ Сенатори США хочуть ввести санкції проти президента Туреччини через Сирію. Сенатори оприлюднили проект санкцій, яким пропонують ввести обмеження проти президента Туреччини Реджепа Ердогана та вищих посадових осіб через військову операцію в Сирії.  

Зокрема хочуть обмежити американські активи високопосадовців та запровадити санкції за купівлю Туреччиною російської системи протиракетної оборони.  Також йдеться про обмеження проти будь-кого, хто проводив військові операції разом з Туреччиною або надавав їй військову допомогу.

Дізнайтеся більше про конфлікт у Сирії: 

• Американська зрада: що станеться з Сирією після виведення військ США (Європейська правда)

Фото: pexels.com