Зимові гроші
Отримати кошти можна буде виключно протягом зими — від грудня 2024 року до лютого 2025-го. Способів для цього є три. Перший з них — через «Дію». За цим методом потрібно відкрити в одному з банків картку програми «Національний кешбек». Після цього в «Дії» цю картку потрібно активувати, зробити це можна в розділі «Сервіси». Тоді слід обрати послугу «Зимова єПідтримка», подати заявку на отримання допомоги і чекати, поки гроші прийдуть на рахунок.
Також гроші можна отримати без «Дії», особисто прийшовши в банк. Але зробити це зможуть лише кілька категорій людей: законні опікуни неповнолітніх дітей, люди, у яких через релігійні вірування немає ідентифікаційного коду (РНОКПП) та старші люди віком понад 65 років, у яких немає застосунку «Дія». Та гроші на руки не видадуть, просто в такому випадку картку «Національний кешбек» банк відкриє вручну.
Зрештою, третій спосіб — це «Укрпошта». Скористатися ним можуть пенсіонери та люди з інвалідністю першої та другої групи, які завжди отримують виплати власне через «Укрпошту». Перелік тих, хто зможе отримати зимову тисячу саме так, окремо формує Міністерство соціальної політики. Але тут є нюанс: витратити ці гроші вони зможуть також лиш через «Укрпошту», наприклад, на оплату комунальних послуг чи придбання товарів українського виробництва.
На що можна витратити?
Усі ці ускладнення легко пояснити тим, що зимову тисячу витрачати можна виключно на кілька категорій речей. Так, за них можна оплатити комунальні послуги. У такому разі тисяча буде найбільш буквальним вираженням соціальної підтримки, яке лиш можна придумати в зимовий період. Вочевидь саме через високу вартість утримання помешкань у холодну пору виплати призначили саме на зиму.
Також цю тисячу можна витратити на медичні послуги або ж на освіту. За неї можна купити лікарські засоби або книжки. Можна за ці гроші оплатити мобільний зв’язок, транспорт, включно з квитками Укрзалізниці. Можна вкластися у страхування, або купити військові облігації — державні цінні папери, які Уряд витратить на військо, а з часом вам кошти поверне з відсотком. Ну і, звісно ж, можна віддати ці кошти на благодійність чи задонатити на ЗСУ.
Та все ж, звідки ці гроші?
Державна скарбниця і її пригоди
Усі гроші, які виділяють органи влади, походять з державних заощаджень. Вони собі лежать на рахунках, які обслуговує Казначейство (держструктура, яка безпосередньо обслуговує бюджетні кошти) і Нацбанк, а Уряд з парламентом вирішують, куди їх розподілити. План, у якому розписують, куди вкласти державні кошти, скільки їх треба і звідки їх взяти, називають державним бюджетом. І тут є важливий момент. На державні рахунки гроші потрапляють з двох основних джерел: з податків, які платять українці, зареєстровані в Україні організації тощо; та від зовнішніх і внутрішніх запозичень (серед цих двох зовнішні — значно більші).
Майже всі кошти, які Україна отримує від податків, тобто ті, які не позичені, а власні, витрачаємо на оборону. Платимо воякам, закуповуємо обладнання, техніку, боєприпаси і таке інше. Коштів на решту витрат — а тобто на зарплати вчителям, медицину, державні програми, пенсії, спорт, культурні інституції і ще на безліч інших речей, не залишається. Тож гроші на них мусимо брати у наших іноземних партнерів. І тут є драматичний момент: майже всі наші союзники дають нам гроші з умовою, що Україна витрачатиме їх виключно на цивільні справи, не на військо. (Тут, звісно, пам’ятаємо, що техніку і боєприпаси нам надають окремо).
Витрати на оборону в бюджеті на 2025 рік за даними КМУ
Ось саме з цих позичених коштів, які не можна виділяти на армію, і дали гроші для зимової тисячі. Та чи не можна було їх витратити в інший спосіб? Міністерство економіки пояснює, що за низкою бюджетних програм не встигли використати кошти, тож їх і виділили на підтримку населення. Офіційно Уряд зазначає, що роздача коштів допоможе соціально незахищеним верствам населення легше пережити зиму, а тим, кому грошей вистачає, дозволить придбати щось додаткове і це допоможе підтримати малий та середній бізнес. Втім, як зазначають економісти, раптова поява великої кількості грошей може спричинити інфляцію — якщо купувати стануть різко більше, товарів настільки ж раптово більше не стане, то можуть вирости ціни.
Чи це взагалі доцільно?
Ми вже писали про те, як розподілили кошти в бюджеті на 2025 рік. Більшість із них виділили на військо та оборону загалом. Другою найбільшою статтею витрат стала соціальна підтримка, тобто виплата пенсій, пільг тощо. Ну а третьою за розміром статтею є охорона здоров’я. Тобто очевидно, що пріоритетом України станом на сьогодні є виживання. Це, зрештою, логічно: аби витримати війну, потрібно і забезпечувати військо, і потурбуватися, щоб цивільне суспільство нормально функціонувало. Без цього вся система держави й оборони може просто посипатися, як це було в УНР на початку минулого століття.
Пріоритети держбюджету на 2025 рік за даними КМУ
Отже, підтримувати ті групи населення, які цього потребують у складних умовах — це виправдано, це одна з основних функцій суспільства. Та чи виплата тисячі є найкращим для цього варіантом? Чи, можливо, гроші вирішили роздати, аби покращити думку людей про владу цим вкрай нехитрим способом?
«Юлина» і «Вітіна» тисячі
В історії України такі ситуації вже були. У 2008 році була так звана «Юлина тисяча», названа на честь тодішньої прем’єрки Юлії Тимошенко. Тоді тисячу гривень мали видати як компенсацію тим людям, які ще в часи до здобуття Україною незалежності мали вклади в Ощадбанку СРСР. З розпадом тієї держави вклади згоріли, та Україна зобов’язалася їх виплатити. Втім, у 2008 році грошей навіть на обіцяну тисячу гривень не вистачило і виплатили їх тільки половині вкладників (враховуємо, що на ті часи, з урахуванням інфляції, це були значно більші гроші, ніж у 2024 році). У 2012 році такі ж компенсації вирішив поновити вже Віктор Янукович і то була вже «Вітіна тисяча», з обіцянкою якої той йшов на вибори. Зрештою, пам’ятаємо і «ковідну тисячу» — її виплачували людям, які пройшли вакцинацію від коронавірусу.
Саме через те, що виплата тисячі всім людям може мати негативні наслідки, є дорогою і має за собою шлейф політичного, а не економічного ходу, і з’явилися заклики виділяти гроші виключно тим, кому вони справді потрібні — пенсіонерам, вимушеним переселенцям чи іншим верствам суспільства, які опинилися у складній ситуації. У будь-якому разі слід пам’ятати, що гроші з держбюджету є спільними коштами всіх українців і вирішувати, як саме ними слід розпоряджатися, можемо лише ми самі — чи через обраних нами посередників у парламенті, чи особисто. Тож, якщо маєте таку змогу і таки отримаєте зимову тисячу, задонатити її на допомогу війську — це дуже гарний варіант.
Ми створили цей матеріал як учасник Мережі «Вікно Відновлення України». Все про відновлення постраждалих регіонів України дізнавайтеся на єдиній платформі recovery.win
Автор статті: Дмитро Спорняк
Фото: Рівненська ОДА
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
- 24–28 лютого — для лідерів волонтерських спільнот на прифронті. Для тих, хто очолює гуманітарні штаби, проєкти допомоги ВПО, медичні чи соціальні ініціативи в прифронтових та деокупованих громадах.
- 24–28 березня — для волонтерів, які допомагають після прильотів, евакуюють людей, доставляють вантажі в складні точки чи займаються відновленням.
- 21–25 квітня — для тих, хто дбає про захисників, захисниць та їхні родини: фандрейзинг, забезпечення потреб, підтримка ветеранів та допомога в пошуку зниклих.
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
- Книгарня «Сенс» у номінації «Трендсетер видавничого ринку»;
- Юлія Козловець — директорка Міжнародного фестивалю «Книжковий Арсенал» у номінації «Амбасадор української книги»;
- «Книга на фронт» від ГО «Культурний десант» у номінації «За книжкову ініціативу, що сприяє промоції читання».
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
