архівні фото

Значення Великодня для УПА

Для УПА Великдень був святом великої надії. Про це свідчать і звернення, які видавали командири повстанської армії та провідники ОУН з нагоди свята до своїх підлеглих.

«Загалом лейтмотивом було порівняння страждань Христа на Голгофі зі стражданнями України: під окупацією спочатку німецькою, потім радянською. Проводилася аналогія між розіп’яттям Христа і розпинанням ворогами України. Воскресіння було променем надії, на який потрібно сподіватися Україні у своїй боротьбі за незалежність. І висувалося гасло: “Христос Воскрес, Воскресне Україна!”», — розповідає дослідник.

Окрім того, у цей період після зими пожвавлювалася повстанська боротьба. Тож Великдень і воскресіння Христа символізували відродження збройної боротьби.

«Весна — це не тільки період відродження природи, а й час пожвавлення повстанської боротьби, бо взимку вона теж завмирала. Особливо наприкінці 1940-х років, коли повстанців було небагато, вони споруджували бункери й криївки в малопомітних місцях і могли проводити під землею листопад, грудень, січень, лютий і частину березня. Навесні вони виходили», — ділиться Ігор Бігун.

Великдень у підпіллі 40-х років та теперішній час. Чи змінилося щось?

Саме святкування Великодня — молитви, писанки, крашанки, великодній кошик — істотно не змінилося. Проте, за словами Ігоря Бігуна, зменшилася кількість людей, які дотримуються цих релігійних традицій. Зокрема, через те, що раніше українське село мало незмінну традицію — ходити до церкви.

«Не слід забувати, що багато командирів УПА й провідників ОУН виховувалися в сім’ях священників. Степан Бандера теж був сином греко-католицького священника, колишнього капелана Української Галицької армії. Тому для учасників визвольного руху це було органічне середовище. Релігійну складову, як і загалом релігію та віру в Бога, провід ОУН і командування УПА підтримували й культивували у своїй ідеології», — коментує Ігор Бігун.

Про що свідчать архівні фото зі святкування Великодня в підпіллі?

Найпомітніше, за словами Ігоря Бігуна, те, що на фотографіях святкування відбувалося в лісі. Водночас на знімках бачимо звичні для нас великодні атрибути: паску, ковбасу, крашанки. Однак Ігор Бігун звертає увагу на одну світлину.

«На серії фотографій, зроблених 1948 року в лісах під Миколаєвом Львівської області, є крайовий провідник Зиновій Тершаковець та інші. Промовиста деталь цієї світлини — пляшка шампанського. Це була святкова пляшка, яку, напевно, або приберегли, або спеціально десь роздобули, щоб підсилити атмосферу свята. Проте загалом алкоголь в українському підпіллі був офіційно заборонений».

Звідки члени ОУН та УПА брали їжу для святкування?

Своєрідне волонтерство існувало також в УПА та ОУН. Оскільки державного апрату не було, а відповідно й заводів і фабрик, вони розраховували на українське населення.

«У період Другої світової війни, особливо німецької окупації, на територіях, підконтрольних УПА, могли діяти кустарні підприємства: пекарні, м’ясарні. Пізніше утримувати такі підприємства стало неможливо. Тож розраховували на населення. Це називалось запіллям УПА, тобто тилом», — розповідає дослідник.

Керівні органи мережі ОУН різного рівня також мали відділи, які відповідали за певні напрями роботи. Вони називалися референтурами. Наприклад, військова референтура займалася обліком і підготовкою військових фахівців. Референтура пропаганди випускала пропагандистську продукцію, готувала тези для агітації. Господарські референтури займалися заготівлею харчів серед населення. Це була загальна структура харчового постачання, без прив’язки суто до Великодня чи інших свят. 

«До Великодня починали готуватися завчасно. Зокрема, серед населення було багато прихильників визвольного руху — родичів повстанців: матерів, батьків, сестер, братів. Вони за кілька днів могли всім селом пекти паски чи робити якісь інші приготування. Крім того, в тих місцевостях, де УПА контролювала територію, повстанці могли прийти в село і розташуватися по хатах. Спочатку відділ ішов на службу Божу, а потім господарі запрошували повстанців».

Великдень 1948 року, ліси на схід від Миколаєва Львівської області

За святковим столом зліва направо перший ряд: «Петро», «Федір» (Зиновій Тершаковець, провідник Львівського краю, командир ВО «Буг»), «Горський»; другий ряд: «Ворон» (Михайло Данильців), «Славко».

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Повстанський Великдень 1948 року, ліси на схід від Миколаєва Львівської області

За святковим столом — провідник Львівського краю ОУН і командир військової округи УПА «Буг» (1946-1948) Зиновій Тершаковець «Федір», в. о. референта Служби безпеки Проводу ОУН (1947-1948) Ярослав Дякон «Мирон», рефернт СБ Львівської округи Євген Пришляк «Ярема» і їхні підлеглі.

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Зліва направо: провідники «Федір» (Зиновій Тершаковець), «Мирон» (Ярослав Дякон)
і «Ярема» (Євген Пришляк) їдять крашанки

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Повстанці Північно-західного краю ОУН (Волинська область) святкують Великдень 29 квітня 1951 року

Зліва направо сидять волинські повстанці «Роман» (імовірно, Степан Пешко, загинув), «Бойко» (загинув), «Береза» (загинув), «Калина» (потрапив у полон), «Явір» (загинув) і Федір Денисюк («Потап», «Рижий», «Ясний»).

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Невідомі повстанці на святкуванні Великодня, 1949 рік

Джерело: фейсбук / Український Визвольний Рух – ОУН і УПА 

Невідомі повстанці святкують Великдень з крашанками, ковбаскою та хлібом

Джерело: галузевий державний архів СБУ

Невідомі повстанці святкують Великдень з крашанками, ковбаскою та хлібом

Джерело: галузевий державний архів СБУ

Повстанці за Великоднім столом, 1946 рік, Лемківщина (військова округа «Сян»)

Джерело: архів Віталія Манзуренка

Повстанці за Великоднім столом, 1946 рік, Лемківщина (військова округа «Сян»)

Джерело: архів Віталія Манзуренка

Великдень 1945–1949 років, Гуцульщина



Зліва праворуч: Олексюк Павлина «Орися» — дружина кущового провідника «Їлака»; Олексюк Дмитро «Їлак», «Вій» — бунчужний сотні «Святослава», кущовий провідник ОУН; невідомий; Дмитро Білінчук «Хмара» — командир сотні ім. Б. Хмельницького; член штабу тактичного відтинка № 21 «Гуцульщина»; невідомий; Федір Столащук «Лужок» — згодом заступник кущового провідника Дмитра Олексюка; невідомі.

Джерело: Яворівський фотоархів УПА, надано проєктом «Локальна історія»