Великдень

Значення Великодня для УПА

Для УПА Великдень був святом великої надії. Про це свідчать і звернення, які видавали командири повстанської армії та провідники ОУН з нагоди свята до своїх підлеглих.

«Загалом лейтмотивом було порівняння страждань Христа на Голгофі зі стражданнями України: під окупацією спочатку німецькою, потім радянською. Проводилася аналогія між розіп’яттям Христа і розпинанням ворогами України. Воскресіння було променем надії, на який потрібно сподіватися Україні у своїй боротьбі за незалежність. І висувалося гасло: “Христос Воскрес, Воскресне Україна!”», — розповідає дослідник.

Окрім того, у цей період після зими пожвавлювалася повстанська боротьба. Тож Великдень і воскресіння Христа символізували відродження збройної боротьби.

«Весна — це не тільки період відродження природи, а й час пожвавлення повстанської боротьби, бо взимку вона теж завмирала. Особливо наприкінці 1940-х років, коли повстанців було небагато, вони споруджували бункери й криївки в малопомітних місцях і могли проводити під землею листопад, грудень, січень, лютий і частину березня. Навесні вони виходили», — ділиться Ігор Бігун.

Великдень у підпіллі 40-х років та теперішній час. Чи змінилося щось?

Саме святкування Великодня — молитви, писанки, крашанки, великодній кошик — істотно не змінилося. Проте, за словами Ігоря Бігуна, зменшилася кількість людей, які дотримуються цих релігійних традицій. Зокрема, через те, що раніше українське село мало незмінну традицію — ходити до церкви.

«Не слід забувати, що багато командирів УПА й провідників ОУН виховувалися в сім’ях священників. Степан Бандера теж був сином греко-католицького священника, колишнього капелана Української Галицької армії. Тому для учасників визвольного руху це було органічне середовище. Релігійну складову, як і загалом релігію та віру в Бога, провід ОУН і командування УПА підтримували й культивували у своїй ідеології», — коментує Ігор Бігун.

Про що свідчать архівні фото зі святкування Великодня в підпіллі?

Найпомітніше, за словами Ігоря Бігуна, те, що на фотографіях святкування відбувалося в лісі. Водночас на знімках бачимо звичні для нас великодні атрибути: паску, ковбасу, крашанки. Однак Ігор Бігун звертає увагу на одну світлину.

«На серії фотографій, зроблених 1948 року в лісах під Миколаєвом Львівської області, є крайовий провідник Зиновій Тершаковець та інші. Промовиста деталь цієї світлини — пляшка шампанського. Це була святкова пляшка, яку, напевно, або приберегли, або спеціально десь роздобули, щоб підсилити атмосферу свята. Проте загалом алкоголь в українському підпіллі був офіційно заборонений».

Звідки члени ОУН та УПА брали їжу для святкування?

Своєрідне волонтерство існувало також в УПА та ОУН. Оскільки державного апрату не було, а відповідно й заводів і фабрик, вони розраховували на українське населення.

«У період Другої світової війни, особливо німецької окупації, на територіях, підконтрольних УПА, могли діяти кустарні підприємства: пекарні, м’ясарні. Пізніше утримувати такі підприємства стало неможливо. Тож розраховували на населення. Це називалось запіллям УПА, тобто тилом», — розповідає дослідник.

Керівні органи мережі ОУН різного рівня також мали відділи, які відповідали за певні напрями роботи. Вони називалися референтурами. Наприклад, військова референтура займалася обліком і підготовкою військових фахівців. Референтура пропаганди випускала пропагандистську продукцію, готувала тези для агітації. Господарські референтури займалися заготівлею харчів серед населення. Це була загальна структура харчового постачання, без прив’язки суто до Великодня чи інших свят. 

«До Великодня починали готуватися завчасно. Зокрема, серед населення було багато прихильників визвольного руху — родичів повстанців: матерів, батьків, сестер, братів. Вони за кілька днів могли всім селом пекти паски чи робити якісь інші приготування. Крім того, в тих місцевостях, де УПА контролювала територію, повстанці могли прийти в село і розташуватися по хатах. Спочатку відділ ішов на службу Божу, а потім господарі запрошували повстанців».

Великдень 1948 року, ліси на схід від Миколаєва Львівської області

За святковим столом зліва направо перший ряд: «Петро», «Федір» (Зиновій Тершаковець, провідник Львівського краю, командир ВО «Буг»), «Горський»; другий ряд: «Ворон» (Михайло Данильців), «Славко».

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Повстанський Великдень 1948 року, ліси на схід від Миколаєва Львівської області

За святковим столом — провідник Львівського краю ОУН і командир військової округи УПА «Буг» (1946-1948) Зиновій Тершаковець «Федір», в. о. референта Служби безпеки Проводу ОУН (1947-1948) Ярослав Дякон «Мирон», рефернт СБ Львівської округи Євген Пришляк «Ярема» і їхні підлеглі.

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Зліва направо: провідники «Федір» (Зиновій Тершаковець), «Мирон» (Ярослав Дякон)
і «Ярема» (Євген Пришляк) їдять крашанки

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Повстанці Північно-західного краю ОУН (Волинська область) святкують Великдень 29 квітня 1951 року

Зліва направо сидять волинські повстанці «Роман» (імовірно, Степан Пешко, загинув), «Бойко» (загинув), «Береза» (загинув), «Калина» (потрапив у полон), «Явір» (загинув) і Федір Денисюк («Потап», «Рижий», «Ясний»).

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Невідомі повстанці на святкуванні Великодня, 1949 рік

Джерело: фейсбук / Український Визвольний Рух – ОУН і УПА 

Невідомі повстанці святкують Великдень з крашанками, ковбаскою та хлібом

Джерело: галузевий державний архів СБУ

Невідомі повстанці святкують Великдень з крашанками, ковбаскою та хлібом

Джерело: галузевий державний архів СБУ

Повстанці за Великоднім столом, 1946 рік, Лемківщина (військова округа «Сян»)

Джерело: архів Віталія Манзуренка

Повстанці за Великоднім столом, 1946 рік, Лемківщина (військова округа «Сян»)

Джерело: архів Віталія Манзуренка

Великдень 1945–1949 років, Гуцульщина



Зліва праворуч: Олексюк Павлина «Орися» — дружина кущового провідника «Їлака»; Олексюк Дмитро «Їлак», «Вій» — бунчужний сотні «Святослава», кущовий провідник ОУН; невідомий; Дмитро Білінчук «Хмара» — командир сотні ім. Б. Хмельницького; член штабу тактичного відтинка № 21 «Гуцульщина»; невідомий; Федір Столащук «Лужок» — згодом заступник кущового провідника Дмитра Олексюка; невідомі.

Джерело: Яворівський фотоархів УПА, надано проєктом «Локальна історія»

Як визначають дату? Ще у 325 році на першому Нікейському соборі вирішили впорядкувати спосіб визначення дати проведення Пасхи. Тоді ухвалили, що Великдень потрібно святкувати після весняного рівнодення у першу неділю після повного Місяця. Більшість східних церков визначають дату Пасхи за традиційною системою — юліанською пасхалією. Зокрема, так вираховують святкування Православна церква України (ПЦУ) та Українська Греко-Католицька церква (УГКЦ). Водночас Римсько-Католицька церква (РКЦ) в Україні визначає дату Пасхи за григоріанською пасхалією.

Цитата. «У григоріанській пасхалії дата весняного рівнодення приблизно збігається з астрономічним рівноденням, тож вона точніша. Водночас юліанська пасхалія, за якою досі обчислюють Великдень у східних церквах, менш точна і має накопичену похибку», — каже священник УГКЦ Андрій Максимович.

У 2026 році за григоріанським календарем весняне рівнодення припадає на 20 березня, а перший пасхальний повний Місяць — на 2 квітня. Тож у західній традиції наступна неділя після нього — 5 квітня — Великдень. У східній традиції дата обчислюється за юліанським календарем і власним пасхальним циклом. Також Великдень обов’язково має святкуватися після єврейської Пасхи.

Який календар використовує кожна церква? РКЦ в Україні користується григоріанським календарем, який запровадив Папа Григорій XIII у 1582 році. Натомість УГКЦ та ПЦУ відзначають нерухомі свята за новоюліанським календарем та Великодні свята за юліанською пасхалією.

За яким календарем живе Україна? Державне та повсякденне життя відбувається за григоріанським календарем, який використовується у більшості країн світу. Водночас у церковному житті більшість українських церков, зокрема ПЦУ та УГКЦ, з 2023 року перейшли на новоюліанський календар. Відповідно до нього УГКЦ та ПЦУ святкують нерухомі свята, до прикладу Різдво, в один день із РКЦ України. Натомість рухомі свята — такі як Великдень — УГКЦ та ПЦУ визначають за юліанською пасхалією.

Як святкують українці за кордоном? У 2026 році греко-католицька громада в Польщі святкуватиме Великдень разом із католиками, а не з православними. Зокрема, ще у 2021 році УГКЦ дозволила своїм закордонним громадам самостійно визначати дату святкування, щоб вона збігалася з місцевими парафіями. Водночас православні храми Польщі місцевої автокефальної церкви святкуватимуть Великдень 12 квітня.

Що відомо? У путівнику можна дізнатися про свята та обряди, яких дотримувалися українці, підготовку до Великодня та інше.

Загалом цей проєкт обʼєднав експертні знання істориків, фольклористів та етнографів про повний цикл українських весняних свят від Стрітення до Рахманського Великодня. 

Де завантажити? Путівник можна завантажити за посиланням.

Довідка. Zagoriy Foundation — лабораторія соціальних проєктів, підтриманих Глібом та Катериною Загоріями. Місія організації — уможливлювати позитивні сценарії майбутнього України.

Фото: Zagoriy Foundation

Детальніше. Обливаний чи Поливаний понеділок — стародавній звичай, який походить з язичницьких часів. Давні слов’яни вважали, що у цей день вода має чудодійні властивості. Приміром, вона проганяє злі сили. Обливання символізувало очищення від усього лихого. Обливали водою не лише людей, але й худобу, ікони та навіть могили.

У пізніші часи звичай став елементом залицяння. Юнаки з відрами води ходили по хатах, де жили неодружені дівчата, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Існувала народна прикмета: якщо дівчину в цей день обіллють, то вона вийде заміж за коханого.

Фото: credo.pro

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики

Детальніше. Обливаний чи Поливаний понеділок — стародавній звичай, який походить з язичницьких часів. Давні слов’яни вважали, що у цей день вода має чудодійні властивості. Приміром, вона проганяє злі сили. Обливання символізувало очищення від усього лихого. Обливали водою не лише людей, але й худобу, ікони та навіть могили.

У пізніші часи звичай став елементом залицяння. Юнаки з відрами води ходили по хатах, де жили неодружені дівчата, та обливали їх. А ті натомість дарували хлопцям писанки на знак вдячності. Існувала народна прикмета: якщо дівчину в цей день обіллють, то вона вийде заміж за коханого.

Обливаний понеділок в Україні сьогодні

Наразі цей звичай перетворився на розвагу. У цей день українці обливають один-одного водою. У деяких містах облаштовували водяні містечка, а також «‎суху зону»‎, де відвідувачі свята могли обсушитись та переодягнутися. Іноді ця розвага перестає бути веселою та нагадує справжнє хуліганство, коли юнаки обливають без згоди дівчат та інших перехожих крижаною водою посеред вулиці. 

Проте другий рік поспіль свято відзначають без масових гулянь, а у родинному колі. Адже через пандемію та карантинні обмеження будь-які масові зібрання в Україні заборонені.

Фото: credo.pro

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики