ОУН

Що ще відомо? За словами Богдана Червака, після смерті Марії Федак її «могила стала сакральним місцем» для Андрія та Софії Мельників. Згодом, коли помер Андрій Мельник, його поховали поруч із тещею, а через кілька десятиліть — і Софію Федак-Мельник.

Нагадаємо. 25 травня на НВМК перепоховали другого голову ОУН Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник. Їхній прах повернули з Люксембургу до України. Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року в Кельні та був похований на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі. Його дружина Софія Федак-Мельник померла 31 липня 1990 року. 

Наразі поховання на території НВМК є тимчасовим. У майбутньому Андрія Мельника та Софію Федак-Мельник перепоховають на території Українського національного пантеону. Сам пантеон планують створити поза територією НВМК. Про це НЗЛ повідомили в Українському інституті національної пам’яті.

Що ми знаємо про Євгена Коновальця? Засновник ОУН Євген Коновалець народився на Львівщині у вчительській сім’ї. Навчався в академічній гімназії та на правничому факультеті Львівського університету, а згодом став секретарем «Просвіти» у Львові. Під час Першої світової війни Коновальця мобілізували до австрійсько-угорської армії. У червні 1915 року після бою на горі Маківка він потрапив у російський полон. У таборі для військовополонених у Царицині (нині — Волгоград) познайомився з Андрієм Мельником — майбутнім другим головою ОУН.

Після втечі з табору Коновалець прибув до Києва, де сформував Галицько-буковинський курінь Січових стрільців. За даними Українського інституту національної пам’яті, під його керівництвом Січові стрільці стали однією з найбоєздатніших частин Армії УНР. У 1918–1919 роках Коновалець керував дивізією, корпусом і групою Січових стрільців у боях проти більшовицьких військ. Після рішення уряду УНР 6 грудня 1919 року про розпуск регулярного війська та перехід до партизанської боротьби Євген Коновалець видав наказ про розпуск підрозділів Січових стрільців. Наприкінці 1919 року він опинився в польському таборі для військовополонених у Луцьку. Після звільнення виїхав за кордон, зокрема жив у Відні та Празі.

Створення УВО та ОУН. Перебуваючи за кордоном, Євген Коновалець шукав спосіб продовжити боротьбу за українську державність. Так у серпні 1920 року з’явилася Українська Військова Організація (УВО). Коновалець очолив та активізував її діяльність. Організація діяла підпільно на західноукраїнських землях, а також розбудовувала мережу в еміграційних осередках за кордоном.

Наприкінці січня 1929 року у Відні зібралися представники різних українських націоналістичних організацій. Серед них — УВО, Легія українських націоналістів, Союз української націоналістичної молоді та Група української національної молоді. Зібрання тривало з 28 січня до 3 лютого 1929 року. Саме тоді створили Організацію українських націоналістів (ОУН), яку очолив Євген Коновалець.

Загалом наприкінці 1920-х–на початку 1930-х років Євген Коновалець зміцнював УВО та ОУН і розбудовував міжнародні зв’язки українського націоналістичного руху. Він налагоджував контакти з політичними колами різних європейських країн та організовував українські інформаційні служби за кордоном. За його участю осередки ОУН або споріднених організацій з’явилися у Франції, Бельгії, Канаді, Маньчжурії та США.

Вбивство провідника ОУН. Український інститут національної пам’яті пише, що Євген Коновалець пережив кілька замахів. У 1933 році радянські спецслужби почали готувати операцію щодо вбивства Євгена Коновальця. До неї залучили агента зовнішньої розвідки Павла Судоплатова.

23 травня 1938 року в Роттердамі Судоплатов зустрівся з провідником ОУН у ресторані «Атланта» й передав йому коробку шоколадних цукерок із запискою «від друзів», а також із вибуховим пристроєм усередині. За кілька хвилин після зустрічі, коли Коновалець вийшов на вулицю, стався вибух. Унаслідок цього він загинув. 28 травня 1938 року Євгена Коновальця поховали на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. 

Що відомо про Ольгу Коновалець? Ольга Коновалець походила з львівської родини Федаків, яка була тісно пов’язана з українським націоналістичним рухом. Зокрема, брат, Степан Федак, входив до УВО; батько, Степан Федак, був відомим філантропом, юристом і директором «Дністра», якого сучасники жартома називали «тестем ОУН», а її сестра Софія була дружиною другого голови ОУН Андрія Мельника.

У Львові Ольга познайомилася з Євгеном Коновальцем, а у 1922 році вони одружилися. Згодом, переїхавши за кордон, вона підтримувала діяльність свого чоловіка в українському визвольному русі. Під час проживання у Швейцарії закінчила навчання на здобуття фаху бібліотекаря. Після смерті Євгена Коновальця жінка працювала в бібліотеці патріарха Йосифа Сліпого у Римі. Померла Ольга Коновалець 6 червня 1979 року. Її поховали на цвинтарі «Кампо Верано» в Римі. 

Що відомо про Юрія Коновальця? У Берліні у 1924 році в подружжя Коновальців народився син Юрій. Проживав з батьками в Німеччині, Литві, Швейцарії та Італії. У Женеві Юрій навчався у французькій школі, а в Римі закінчив ліцей і політехнічний університет.

Після вбивства Євгена Коновальця у 1938 році 14-річний Юрій залишився з матір’ю Ольгою. Після Другої світової війни він жив у Римі й працював керівником римської філії голландської авіакомпанії. Помер 19 грудня 1958 року від раку. Похований на цвинтарі «Кампо Верано» в Римі.

Що передувало? 25 травня на НВМК перепоховали другого голову ОУН Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник. Їхній прах повернули з Люксембургу до України. Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року в Кельні та був похований на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі. Його дружина Софія Федак-Мельник померла 31 липня 1990 року. Докладніше про Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник — читайте у матеріалі НЗЛ. 

Нагадаємо. Поховання Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник на території Національного військового меморіального кладовища (НВМК) є тимчасовим. У майбутньому їх перепоховають на території Українського національного пантеону. Сам пантеон планують створити не на території НВМК. Про це НЗЛ повідомили в Українському інституті національної пам’яті.  

Контекст. У березні 2026-го голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Співробітник Українського інституту національної пам’яті Іван Стичинський раніше у коментарі НЗЛ зазначив, що пантеон видатних українців та Меморіал українських героїв — це різні проєкти. Зокрема, пантеон видатних українців — це ініціатива щодо перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Фото: Архів ОУН

Що ми знаємо про Андрія Мельника? Майбутній голова ОУН Андрій Мельник зростав на Дрогобиччині в сім’ї громадського активіста. Під час Першої світової війни він добровільно вступив до легіону Українських січових стрільців, хоча мав звільнення від військової служби за станом здоров’я. За словами історика Ігоря Бігуна, найкраще Мельник проявив себе саме як старшина легіону Українських січових стрільців в армії Австро-Угорщини та як один із творців формування Січових стрільців Армії УНР під час визвольних змагань 1917–1921-х років.

У 1916 році Андрій Мельник потрапив до російського полону, де в таборі для військовополонених у Царицині (нині — Волгоград) познайомився з засновником ОУН Євгеном Коновальцем. Пізніше Мельник став першим крайовим комендантом Української військової організації (УВО) на західноукраїнських землях. За цю діяльність він відбув чотири роки у польській в’язниці, де пережив тортури. Після звільнення, за словами історика Ігоря Бігуна, Мельник уникав активної участі в підпіллі й працював легально — управителем маєтків митрополита ГКЦ Андрея Шептицького.

Чому постать Мельника називають суперечливою?

Водночас у біографії Андрія Мельника рідко згадують епізод наради, скликаної Симоном Петлюрою 11 квітня 1919 року в Здолбунові. За словами Ігоря Бігуна, тодішній начальник штабу Дієвої армії УНР Мельник виступав за перемир’я з більшовицькою Росією та концентрацію сил у боротьбі з Польщею. 

Після смерті засновника ОУН Євгена Коновальця очолив організацію Андрій Мельник. Однак у 1940 році вона розкололася — на ОУН на чолі з Андрієм Мельником (відому як ОУН(м) або ж мельниківців) та на Революційну ОУН, яку очолив Степан Бандера (відому як ОУН(б) або ж бандерівців). Історик зазначає, що під час німецько-радянської війни ОУН(м) під керівництвом Андрія Мельника переважно співпрацювала з Третім Райхом, навіть попри репресії з боку гітлерівських спецслужб. Також історик каже, що ОУН(м) не підтримала Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року, ініційованого ОУН(б). 

Що відомо про Софію Федак-Мельник? Софія Федак-Мельник була співзасновницею осередку «Пласту» у Відні. Її родина була тісно пов’язана з українським націоналістичним рухом. Зокрема, брат, Степан Федак, входив до УВО; батько, Степан Федак, був відомим філантропом, юристом і директором «Дністра», якого сучасники жартома називали «тестем ОУН», а її сестра Ольга була дружиною засновника ОУН Євгена Коновальця.

У 1920-х роках Софія підтримувала Андрія Мельника під час його ув’язнення польською владою, а після звільнення вийшла за нього заміж. Після загибелі Коновальця у 1938 році подружжя виїхало за кордон, де Мельник очолив ОУН. Під час Другої світової війни вони перебували під домашнім арештом у Берліні, а в 1944 році були інтерновані нацистами до концтабору Заксенгаузен.

Життя та смерть у Люксембурзі. Після Другої світової війни подружжя Мельників оселилося в Люксембурзі. Андрій Мельник продовжував політичну та організаційну діяльність в еміграції, зокрема у 1957 році запропонував створити світове об’єднання українців. Уже після його смерті ця ідея стала основою для заснування Світового конгресу вільних українців. Водночас Софія Федак-Мельник працювала в банківській сфері й допомагала чоловікові підтримувати діяльність ОУН(м) та впорядковувати матеріали з історії визвольного руху.

Андрій Мельник помер 1964 року в німецькому Кельні. Його поховали в Люксембурзі, де він прожив останні 18 років. Софія Федак-Мельник пережила чоловіка на понад чверть століття й померла у 1990 році.

Що означає це перепоховання для України? На думку історика Ігоря Бігуна, перепоховання історичних діячів на території України є важливою подією. Завдяки цьому українці матимуть змогу відвідувати Національний пантеон і вшановувати пам’ять загиблих. Водночас, за словами Ігоря Бігуна, те, що цей процес розпочався саме з перепоховання Андрія Мельника, може ускладнити сприйняття всієї кампанії, адже він залишається доволі суперечливою постаттю в історії українського визвольного руху.

Що ще відомо? Перше поховання відбулося відповідно до ухвали Кабміну про перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) видатних борців за незалежність України у 20 столітті. Заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук також зазначила, що має бути закон про пантеон видатних українців, який визначить основні критерії, хто може бути перепохований в Україні.

Ще у березні 2026-го голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном. За його словами, значну роль у цьому процесі має відіграти НВМК. На запит НЗЛ у відомстві відповіли, що станом на 30 березня 2026-го не отримували доручення щодо напрацювання ідеї створення пантеону видатних українців. Також представники НВМК не брали участі в нараді 28 березня, де обговорювали створення пантеону. Проте перше перепоховання у межах ініціативи відбулося саме на території НВМК.

Співробітник Українського інституту національної пам’яті Іван Стичинський у коментарі НЗЛ зазначив, що пантеон видатних українців та Меморіал українських героїв — це різні проєкти. Зокрема, пантеон видатних українців — це ініціатива щодо перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Сьогодні, 19 травня, в Люксембурзі ексгумували прах другого голови Організації українських націоналістів (ОУН) Андрія Мельника та його дружини Софії. Їх перепоховають у Києві на Національному військовому меморіальному кладовищі у Пантеоні видатних українців. Про це повідомив голова ОУН Богдан Червак.

Що ще відомо? Патріарший собор Воскресіння Христового УГКЦ повідомив, що подружжя мають перепоховати в Україні на території Національного військового меморіального кладовища 22-24 травня. 

Що відомо Пантеон видатних українців? 28 березня голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення Пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Що відомо про подружжя? Андрій Мельник — військовий і політичний діяч 20 століття, полковник Армії УНР, співзасновник Української військової організації та другий голова ОУН. Він був близьким соратником Євгена Коновальця, а після його загибелі 1938 року очолив Провід українських націоналістів. За українську діяльність Мельника арештували 1924 році, після чого він провів п’ять років у польських тюрмах. Під час Другої світової війни очолив помірковане крило ОУН.

Софія Федак-Мельник стала дружиною Андрія Мельника в 1929 році після того, як чоловіка звільнили з польського ув’язнення. Подружжя поховали на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі.

Значення Великодня для УПА

Для УПА Великдень був святом великої надії. Про це свідчать і звернення, які видавали командири повстанської армії та провідники ОУН з нагоди свята до своїх підлеглих.

«Загалом лейтмотивом було порівняння страждань Христа на Голгофі зі стражданнями України: під окупацією спочатку німецькою, потім радянською. Проводилася аналогія між розіп’яттям Христа і розпинанням ворогами України. Воскресіння було променем надії, на який потрібно сподіватися Україні у своїй боротьбі за незалежність. І висувалося гасло: “Христос Воскрес, Воскресне Україна!”», — розповідає дослідник.

Окрім того, у цей період після зими пожвавлювалася повстанська боротьба. Тож Великдень і воскресіння Христа символізували відродження збройної боротьби.

«Весна — це не тільки період відродження природи, а й час пожвавлення повстанської боротьби, бо взимку вона теж завмирала. Особливо наприкінці 1940-х років, коли повстанців було небагато, вони споруджували бункери й криївки в малопомітних місцях і могли проводити під землею листопад, грудень, січень, лютий і частину березня. Навесні вони виходили», — ділиться Ігор Бігун.

Великдень у підпіллі 40-х років та теперішній час. Чи змінилося щось?

Саме святкування Великодня — молитви, писанки, крашанки, великодній кошик — істотно не змінилося. Проте, за словами Ігоря Бігуна, зменшилася кількість людей, які дотримуються цих релігійних традицій. Зокрема, через те, що раніше українське село мало незмінну традицію — ходити до церкви.

«Не слід забувати, що багато командирів УПА й провідників ОУН виховувалися в сім’ях священників. Степан Бандера теж був сином греко-католицького священника, колишнього капелана Української Галицької армії. Тому для учасників визвольного руху це було органічне середовище. Релігійну складову, як і загалом релігію та віру в Бога, провід ОУН і командування УПА підтримували й культивували у своїй ідеології», — коментує Ігор Бігун.

Про що свідчать архівні фото зі святкування Великодня в підпіллі?

Найпомітніше, за словами Ігоря Бігуна, те, що на фотографіях святкування відбувалося в лісі. Водночас на знімках бачимо звичні для нас великодні атрибути: паску, ковбасу, крашанки. Однак Ігор Бігун звертає увагу на одну світлину.

«На серії фотографій, зроблених 1948 року в лісах під Миколаєвом Львівської області, є крайовий провідник Зиновій Тершаковець та інші. Промовиста деталь цієї світлини — пляшка шампанського. Це була святкова пляшка, яку, напевно, або приберегли, або спеціально десь роздобули, щоб підсилити атмосферу свята. Проте загалом алкоголь в українському підпіллі був офіційно заборонений».

Звідки члени ОУН та УПА брали їжу для святкування?

Своєрідне волонтерство існувало також в УПА та ОУН. Оскільки державного апрату не було, а відповідно й заводів і фабрик, вони розраховували на українське населення.

«У період Другої світової війни, особливо німецької окупації, на територіях, підконтрольних УПА, могли діяти кустарні підприємства: пекарні, м’ясарні. Пізніше утримувати такі підприємства стало неможливо. Тож розраховували на населення. Це називалось запіллям УПА, тобто тилом», — розповідає дослідник.

Керівні органи мережі ОУН різного рівня також мали відділи, які відповідали за певні напрями роботи. Вони називалися референтурами. Наприклад, військова референтура займалася обліком і підготовкою військових фахівців. Референтура пропаганди випускала пропагандистську продукцію, готувала тези для агітації. Господарські референтури займалися заготівлею харчів серед населення. Це була загальна структура харчового постачання, без прив’язки суто до Великодня чи інших свят. 

«До Великодня починали готуватися завчасно. Зокрема, серед населення було багато прихильників визвольного руху — родичів повстанців: матерів, батьків, сестер, братів. Вони за кілька днів могли всім селом пекти паски чи робити якісь інші приготування. Крім того, в тих місцевостях, де УПА контролювала територію, повстанці могли прийти в село і розташуватися по хатах. Спочатку відділ ішов на службу Божу, а потім господарі запрошували повстанців».

Великдень 1948 року, ліси на схід від Миколаєва Львівської області

За святковим столом зліва направо перший ряд: «Петро», «Федір» (Зиновій Тершаковець, провідник Львівського краю, командир ВО «Буг»), «Горський»; другий ряд: «Ворон» (Михайло Данильців), «Славко».

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Повстанський Великдень 1948 року, ліси на схід від Миколаєва Львівської області

За святковим столом — провідник Львівського краю ОУН і командир військової округи УПА «Буг» (1946-1948) Зиновій Тершаковець «Федір», в. о. референта Служби безпеки Проводу ОУН (1947-1948) Ярослав Дякон «Мирон», рефернт СБ Львівської округи Євген Пришляк «Ярема» і їхні підлеглі.

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Зліва направо: провідники «Федір» (Зиновій Тершаковець), «Мирон» (Ярослав Дякон)
і «Ярема» (Євген Пришляк) їдять крашанки

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Повстанці Північно-західного краю ОУН (Волинська область) святкують Великдень 29 квітня 1951 року

Зліва направо сидять волинські повстанці «Роман» (імовірно, Степан Пешко, загинув), «Бойко» (загинув), «Береза» (загинув), «Калина» (потрапив у полон), «Явір» (загинув) і Федір Денисюк («Потап», «Рижий», «Ясний»).

Джерело: архів видавництва «Літопис УПА»

Невідомі повстанці на святкуванні Великодня, 1949 рік

Джерело: фейсбук / Український Визвольний Рух – ОУН і УПА 

Невідомі повстанці святкують Великдень з крашанками, ковбаскою та хлібом

Джерело: галузевий державний архів СБУ

Невідомі повстанці святкують Великдень з крашанками, ковбаскою та хлібом

Джерело: галузевий державний архів СБУ

Повстанці за Великоднім столом, 1946 рік, Лемківщина (військова округа «Сян»)

Джерело: архів Віталія Манзуренка

Повстанці за Великоднім столом, 1946 рік, Лемківщина (військова округа «Сян»)

Джерело: архів Віталія Манзуренка

Великдень 1945–1949 років, Гуцульщина



Зліва праворуч: Олексюк Павлина «Орися» — дружина кущового провідника «Їлака»; Олексюк Дмитро «Їлак», «Вій» — бунчужний сотні «Святослава», кущовий провідник ОУН; невідомий; Дмитро Білінчук «Хмара» — командир сотні ім. Б. Хмельницького; член штабу тактичного відтинка № 21 «Гуцульщина»; невідомий; Федір Столащук «Лужок» — згодом заступник кущового провідника Дмитра Олексюка; невідомі.

Джерело: Яворівський фотоархів УПА, надано проєктом «Локальна історія»

Олена походила з української родини. Імперський Санкт-Петербург був містом її дитинства та юності. Отримала освіту, змалку вивчала іноземні мови. Та української на той час не знала.

У 1918 році її родина переїхала до Києва. Батько Олени був призначений міністром Української Народної Республіки. Але через політичний стан у державі родина емігрувала в Чехію. Саме там Олена потрапила в українське середовище, почала писати вірші та публіцистичні статті українською. Була постійною учасницею літературних процесів, що відбувалися в громаді. У Празі Олена вступила до Українського вищого педагогічного інституту та познайомилася зі студентом Михайлом Телігою. З ним вона одружується. З ним же згодом і піде на розстріл. 

Олена читала власні поезії, брала участь у літературних заходах та дискусіях. Дізнавшись про загибель двох українських патріотів — Василя Біласа й Дмитра Данилишина, поетеса написала вірш «Засудженим». У Кракові вона зустріла свого давнього знайомого Олега Кандибу-Ольжича — поета та громадського діяча, одного з керівників націоналістичного руху. Відтоді поетеса взялася до активної роботи в ОУН.

Олена Теліга повернулася до Києва в 1941 році. Тут вона організувала Спілку українських письменників та почала редагувати літературний тижневик «Літаври». Видання мало «яскраве антиімперське забарвлення». У ньому публікувалися праці українських культурних діячів, які прагнули поширювати ідеї української соборності й самостійності. Олена не брала до уваги постанов та ігнорувала вказівки німецької влади. Це стало приводом для доносів у гестапо. Врешті «Літаври» заборонили. 

У лютому 1942 року Олену заарештували. «Тут сиділа й звідси йде на розстріл Олена Теліга» — такий напис помітили в камері, де вона перебувала. Вище був стилізований під меч тризуб. 22 лютого українську поетесу та громадську діячку розстріляли в Бабиному Яру.

Авторка тексту: Маргарита Нікітіна

Фото: uinp.gov.ua

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики