НВМК

Після ексгумації на кладовищі «Кросвейк» у Роттердамі його останки 13 серпня доправили до Києва. У Патріаршому соборі УГКЦ провели заупокійну службу. Також 14 серпня біля труни полковника Коновальця «Азов» освятив хоругви підрозділів.

Поховання на НВМК — тимчасове. Згодом Коновальця перепоховають на Українському пантеоні. Він розташовуватиметься на території національного заповідника «Києво-Печерська Лавра».

Ким був Євген Коновалець? Під час Першої світової війни Коновальця мобілізували до австрійсько-угорської армії. У червні 1915 року після бою на горі Маківка він потрапив у російський полон. 

Після втечі з табору Коновалець прибув до Києва, де сформував Галицько-буковинський курінь Січових стрільців. За даними Українського інституту національної пам’яті, під його керівництвом Січові стрільці стали однією з найбоєздатніших частин Армії УНР. Після рішення уряду УНР 6 грудня 1919 року про розпуск регулярного війська та перехід до партизанської боротьби Євген Коновалець видав наказ про розпуск підрозділів Січових стрільців. Наприкінці 1919 року він опинився в польському таборі для військовополонених у Луцьку. Після звільнення виїхав за кордон, зокрема жив у Відні та Празі.

Перебуваючи за кордоном, Євген Коновалець шукав спосіб продовжити боротьбу за українську державність. Так у серпні 1920 року з’явилася Українська Військова Організація (УВО). Організація діяла підпільно на західноукраїнських землях, а також розбудовувала мережу в еміграційних осередках за кордоном.

Наприкінці січня 1929 року у Відні зібралися представники різних українських націоналістичних організацій. Серед них — УВО, Легія українських націоналістів, Союз української націоналістичної молоді та Група української національної молоді. Зібрання тривало з 28 січня до 3 лютого 1929 року. Саме тоді створили Організацію українських націоналістів (ОУН), яку очолив Євген Коновалець.

Вбивство провідника ОУН. Український інститут національної пам’яті пише, що Євген Коновалець пережив кілька замахів. У 1933 році радянські спецслужби почали готувати операцію щодо вбивства Євгена Коновальця. До неї залучили агента зовнішньої розвідки Павла Судоплатова.

23 травня 1938 року в Роттердамі Судоплатов зустрівся з провідником ОУН у ресторані «Атланта» й передав йому коробку шоколадних цукерок із запискою «від друзів», а також із вибуховим пристроєм усередині. За кілька хвилин після зустрічі, коли Коновалець вийшов на вулицю, стався вибух. Унаслідок цього він загинув. 28 травня 1938 року Євгена Коновальця поховали на цвинтарі Кросвейк у Роттердамі. 

Контекст. У березні 2026-го голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Фото: Валентина Поліщук

Поховання Андрія Мельника та його дружини Софії Федак-Мельник на території Національного військового меморіального кладовища (НВМК) є тимчасовим. У майбутньому їх перепоховають на території Українського національного пантеону. Сам пантеон планують створити не на території НВМК. Про це НЗЛ повідомили в Українському інституті національної пам’яті. 

Що передувало? 25 травня на НВМК перепоховали другого голову ОУН Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник. Їхній прах повернули з Люксембургу до України. Андрій Мельник помер 1 листопада 1964 року в Кельні та був похований на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі. Його дружина Софія Федак-Мельник померла 31 липня 1990 року. 

Що ще відомо? Поховання відбулося відповідно до ухвали Кабміну про перепоховання на НВМК видатних борців за незалежність України у 20 столітті. Заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук зазначила, що має бути закон про пантеон видатних українців, який визначить основні критерії того, хто може бути перепохований в Україні.

Нагадаємо. Перепоховання Андрія Мельника стало першим у межах ініціативи з повернення праху видатних українців, похованих за кордоном. Україна також отримала дозвіл на перепоховання Євгена Коновальця — засновника та першого голови ОУН. Йдеться про перенесення його праху з цвинтаря Кросвейк у Роттердамі (Нідерланди) до України. Про це повідомила Ірина Верещук, передає «Інтерфакс-Україна».

Контекст. У березні 2026-го голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Співробітник Українського інституту національної пам’яті Іван Стичинський раніше у коментарі НЗЛ зазначив, що пантеон видатних українців та Меморіал українських героїв — це різні проєкти. Зокрема, пантеон видатних українців — це ініціатива щодо перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном. Докладніше про Андрія Мельника та його дружину Софію Федак-Мельник — читайте у матеріалі НЗЛ.

Що передувало? 5 липня у Київському еколого-культурному центрі (КЕКЦ) заявили, що після зливи на могилах на території НВМК утворилися провалля. За словами представників центру, йдеться про вимивання насипного шару, яким штучно піднімали ділянку. У КЕКЦ додали, що найбільші проблеми виникли саме на тих ділянках, де гідрологи раніше попереджали про ризики через неефективне водовідведення та дренаж.

Що заявили у НВМК? Водночас у НВМК зазначили, що йдеться не про розмивання могил, а про природне просідання ґрунту на місцях поховань, здійснених протягом останніх 1-2 місяців. За словами адміністрації, такий процес є природним після традиційних поховань. Там також додали, що ущільнення ґрунту не свідчить про підтоплення, вплив ґрунтових вод чи розмивання місць поховань.

Нагадаємо. 29 червня 2025 року на Національному військовому меморіальному кладовищі відбулося перше поховання солдатів.

Контекст. Раніше НЗЛ публікувало матеріал про суперечки забудовників і представників громадськості щодо майже кожного аспекту створення кладовища: від законодавчих підстав і відстані поховань від житлових територій — до вирубки дерев і рівня ґрунтових вод на обраній локації. Докладніше — читайте на сайті.

Що ми знаємо про Андрія Мельника? Майбутній голова ОУН Андрій Мельник зростав на Дрогобиччині в сім’ї громадського активіста. Під час Першої світової війни він добровільно вступив до легіону Українських січових стрільців, хоча мав звільнення від військової служби за станом здоров’я. За словами історика Ігоря Бігуна, найкраще Мельник проявив себе саме як старшина легіону Українських січових стрільців в армії Австро-Угорщини та як один із творців формування Січових стрільців Армії УНР під час визвольних змагань 1917–1921-х років.

У 1916 році Андрій Мельник потрапив до російського полону, де в таборі для військовополонених у Царицині (нині — Волгоград) познайомився з засновником ОУН Євгеном Коновальцем. Пізніше Мельник став першим крайовим комендантом Української військової організації (УВО) на західноукраїнських землях. За цю діяльність він відбув чотири роки у польській в’язниці, де пережив тортури. Після звільнення, за словами історика Ігоря Бігуна, Мельник уникав активної участі в підпіллі й працював легально — управителем маєтків митрополита ГКЦ Андрея Шептицького.

Чому постать Мельника називають суперечливою?

Водночас у біографії Андрія Мельника рідко згадують епізод наради, скликаної Симоном Петлюрою 11 квітня 1919 року в Здолбунові. За словами Ігоря Бігуна, тодішній начальник штабу Дієвої армії УНР Мельник виступав за перемир’я з більшовицькою Росією та концентрацію сил у боротьбі з Польщею. 

Після смерті засновника ОУН Євгена Коновальця очолив організацію Андрій Мельник. Однак у 1940 році вона розкололася — на ОУН на чолі з Андрієм Мельником (відому як ОУН(м) або ж мельниківців) та на Революційну ОУН, яку очолив Степан Бандера (відому як ОУН(б) або ж бандерівців). Історик зазначає, що під час німецько-радянської війни ОУН(м) під керівництвом Андрія Мельника переважно співпрацювала з Третім Райхом, навіть попри репресії з боку гітлерівських спецслужб. Також історик каже, що ОУН(м) не підтримала Акта відновлення Української держави 30 червня 1941 року, ініційованого ОУН(б). 

Що відомо про Софію Федак-Мельник? Софія Федак-Мельник була співзасновницею осередку «Пласту» у Відні. Її родина була тісно пов’язана з українським націоналістичним рухом. Зокрема, брат, Степан Федак, входив до УВО; батько, Степан Федак, був відомим філантропом, юристом і директором «Дністра», якого сучасники жартома називали «тестем ОУН», а її сестра Ольга була дружиною засновника ОУН Євгена Коновальця.

У 1920-х роках Софія підтримувала Андрія Мельника під час його ув’язнення польською владою, а після звільнення вийшла за нього заміж. Після загибелі Коновальця у 1938 році подружжя виїхало за кордон, де Мельник очолив ОУН. Під час Другої світової війни вони перебували під домашнім арештом у Берліні, а в 1944 році були інтерновані нацистами до концтабору Заксенгаузен.

Життя та смерть у Люксембурзі. Після Другої світової війни подружжя Мельників оселилося в Люксембурзі. Андрій Мельник продовжував політичну та організаційну діяльність в еміграції, зокрема у 1957 році запропонував створити світове об’єднання українців. Уже після його смерті ця ідея стала основою для заснування Світового конгресу вільних українців. Водночас Софія Федак-Мельник працювала в банківській сфері й допомагала чоловікові підтримувати діяльність ОУН(м) та впорядковувати матеріали з історії визвольного руху.

Андрій Мельник помер 1964 року в німецькому Кельні. Його поховали в Люксембурзі, де він прожив останні 18 років. Софія Федак-Мельник пережила чоловіка на понад чверть століття й померла у 1990 році.

Що означає це перепоховання для України? На думку історика Ігоря Бігуна, перепоховання історичних діячів на території України є важливою подією. Завдяки цьому українці матимуть змогу відвідувати Національний пантеон і вшановувати пам’ять загиблих. Водночас, за словами Ігоря Бігуна, те, що цей процес розпочався саме з перепоховання Андрія Мельника, може ускладнити сприйняття всієї кампанії, адже він залишається доволі суперечливою постаттю в історії українського визвольного руху.

Що ще відомо? Перше поховання відбулося відповідно до ухвали Кабміну про перепоховання на Національному військовому меморіальному кладовищі (НВМК) видатних борців за незалежність України у 20 столітті. Заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук також зазначила, що має бути закон про пантеон видатних українців, який визначить основні критерії, хто може бути перепохований в Україні.

Ще у березні 2026-го голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном. За його словами, значну роль у цьому процесі має відіграти НВМК. На запит НЗЛ у відомстві відповіли, що станом на 30 березня 2026-го не отримували доручення щодо напрацювання ідеї створення пантеону видатних українців. Також представники НВМК не брали участі в нараді 28 березня, де обговорювали створення пантеону. Проте перше перепоховання у межах ініціативи відбулося саме на території НВМК.

Співробітник Українського інституту національної пам’яті Іван Стичинський у коментарі НЗЛ зазначив, що пантеон видатних українців та Меморіал українських героїв — це різні проєкти. Зокрема, пантеон видатних українців — це ініціатива щодо перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном.

Днями, 28 березня, голова Офісу Президента Кирило Буданов доручив напрацювати ідеї щодо створення Пантеону видатних українців. Йдеться про перепоховання видатних українців, які захоронені за кордоном. За його словами, значну роль у цьому процесі має відіграти Національне військове меморіальне кладовище (НВМК). На запит НЗЛ у відомстві відповіли, що станом на 30 березня не отримували доручення щодо напрацювання ідеї створення Пантеону видатних українців. Також представники НВМК не брали участі в нараді 28 березня, де обговорювали створення Пантеону.

Хто був на зустрічі 28 березня? У нараді взяли участь представники Інституту національної пам’яті, громадськості та науковці, а також Голова Верховної Ради Руслан Стефанчук, заступниця керівника Офісу Президента Ірина Верещук та народні депутати.

Кого із загиблих видатних українців вдалося ідентифікувати? Дипломатичні представництва ідентифікували поховання 98 українців у 21 країні. Серед них є політичні, військові, культурні та громадські діячі УНР, ЗУНР, ОУН-УПА, уряду в екзилі та національно-визвольних змагань.

Що відомо про спроби створення місця, де спочиватимуть видатні українці? 

2015 рік. Ідею створення такої ділянки обговорюють уже не вперше. У 2015 році за розпорядженням тодішнього Президента Петра Порошенка навіть створили Організаційний комітет, який мав займатися створенням Меморіалу українських героїв. 

2020 рік. Згодом, у 2020-му, вже теперішній Президент Володимир Зеленський вніс зміни до розпорядження. Зокрема, йдеться про вшанування пам’яті воїнів, які загинули в боротьбі з російською агресією, а також українських борців за незалежність 20 століття. 

2023 рік. Вже у 2023-му військова медикиня та депутатка Київради Аліна Михайлова зареєструвала петицію про створення Пантеону на Аскольдовій могилі. У тексті петиції йшлося про те, що це має бути місце спочинку лідерів національно-визвольних змагань усіх часів, військових командирів та визначних осіб. Зокрема, Героїв Крут, Героїв Холодного Яру, Української Повстанської Армії, Героїв Небесної Сотні, «Кіборгів» та Героїв України російсько-української війни.

Тоді за три дні петиція набрала необхідні 25 тисяч голосів. Президент відповів, що Міністерство культури спільно з Українським інститутом національної пам’яті (УІНП) опрацьовують проєкт Меморіалу героїв. Також у 2023 році у коментарі НЗЛ співробітник УІНП Іван Стичинський сказав: «Інститут вважає, що необхідно розмістити такий меморіальний обʼєкт на території поблизу Арки свободи українського народу або ж поблизу Національного музею історії України у Другій світовій війні». 

Водночас наразі незрозуміло, чи Пантеон видатних українців та Меморіал українських героїв — це одна ініціатива чи різні проєкти.

Цитата. «Ви сьогодні бачите пуск першої черги Національного військово-меморіального кладовища. Далі триватиме будівництво першої черги і вже будується друга черга. Тут в нас до 6 тисяч місць», — заявила міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова.

Довідка. Будівництво розділили на шість етапів (черг): більшість із них планують реалізувати у будь-якому разі, а окремі — за потреби. Раніше Ярослав Старущенко, заступник директора державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» (ДУ «НВМК»), розповідав, що до першого пускового комплексу першої черги будівництва входять місця для традиційних поховань, колумбарна стіна, санітарна зона для персоналу, парковка й системи водопостачання й водовідведення. 

Також на території кладовища планують створити:

•  зони адміністрації й охорони, магазин ритуальних атрибутів, будівлю трауру, меморіальну будівлю, додаткові колумбарні стіни (I черга);
• крематорій, флагшток заввишки 100 метрів і ще одну будівлю трауру (II черга); 
• додаткові місця для поховань, приміщення для поминків, готель для відвідувачів кладовища, автомобільні дороги, водонасосні станції й резервуари чистої води (III, IV, V і VI черги).

За словами Калмикової, частина місць на меморіальному кладовищі відведено для тих, чиї родини хочуть поховати близьких, іншу частину — для полеглих військових, ідентифікація яких ще триває.

Що відомо ще? На НВМК уже зробили колумбарні стіни на 360 місць. Поки що немає пам’ятника, який би уособлював невідомих захисників та захисниць. Спочатку планують провести архітектурний конкурс на створення цієї скульптури, а також каплиці та головного меморіалу.

Раніше НЗЛ публікувало матеріал про суперечки забудовників і представників громадськости щодо майже кожного аспекту створення кладовища: від законодавчих підстав і відстані поховань від житлових територій — до вирубки дерев і рівня ґрунтових вод на обраній локації. Докладніше — читайте на сайті.

Фото: «Укрінформ»

Цитата. «Ви сьогодні бачите пуск першої черги Національного військово-меморіального кладовища. Далі триватиме будівництво першої черги і вже будується друга черга. Тут в нас до 6 тисяч місць», — заявила міністерка у справах ветеранів Наталія Калмикова.

Довідка. Будівництво розділили на шість етапів (черг): більшість із них планують реалізувати у будь-якому разі, а окремі — за потреби. Раніше Ярослав Старущенко, заступник директора державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» (ДУ «НВМК»), розповідав, що до першого пускового комплексу першої черги будівництва входять місця для традиційних поховань, колумбарна стіна, санітарна зона для персоналу, парковка й системи водопостачання й водовідведення. 

Також на території кладовища планують створити:

•  зони адміністрації й охорони, магазин ритуальних атрибутів, будівлю трауру, меморіальну будівлю, додаткові колумбарні стіни (I черга);
• крематорій, флагшток заввишки 100 метрів і ще одну будівлю трауру (II черга); 
• додаткові місця для поховань, приміщення для поминків, готель для відвідувачів кладовища, автомобільні дороги, водонасосні станції й резервуари чистої води (III, IV, V і VI черги).

За словами Калмикової, частина місць на меморіальному кладовищі відведено для тих, чиї родини хочуть поховати близьких, іншу частину — для полеглих військових, ідентифікація яких ще триває.

Що відомо ще? На НВМК уже зробили колумбарні стіни на 360 місць. Поки що немає пам’ятника, який би уособлював невідомих захисників та захисниць. Спочатку планують провести архітектурний конкурс на створення цієї скульптури, а також каплиці та головного меморіалу.

Раніше НЗЛ публікувало матеріал про суперечки забудовників і представників громадськости щодо майже кожного аспекту створення кладовища: від законодавчих підстав і відстані поховань від житлових територій — до вирубки дерев і рівня ґрунтових вод на обраній локації. Докладніше — читайте на сайті.

Фото: «Укрінформ»

Ідея, масштаби й призначення: усе, що потрібно знати про кладовище

Про створення Національного військового меморіального кладовища говорили ще у 2011 році. Тоді Верховна Рада України навіть ухвалила відповідну постанову, однак проєкту так і не реалізували. За початковим задумом, кладовище мало слугувати місцем поховання для тих, хто брав участь у Другій світовій, війні в Афганістані й інших військових конфліктах. Повномасштабна війна актуалізувала це питання, і про будівництво почали активно говорити знову. Однак уже з новим задумом і для інших полеглих. 

Національне військове меморіальне кладовище розраховане на 130 тисяч могил. Там планують хоронити:

• військових, які загинули під час виконання бойових завдань; 
• ветеранів, які померли у цивільному житті, проте боролися за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність України від 2014 року;
• учасників миротворчих місій часів незалежності.

Також можливе перепоховання:

• Героїв України, нагороджених орденом «Золота Зірка» (від 2014 року);
• захисників і захисниць, які були поховані на територіях, що стали тимчасово окупованими (після їхньої деокупації);
• видатних борців за незалежність України у 20 столітті.

Для створення кладовища виділили понад 265 гектарів, із яких 120 — безпосередньо для поховань, крематорію, музейного комплексу й релігійних споруд. Для порівняння: площа найбільшого стадіону України — «Олімпійського» — сягає 16,88 гектара. 

Будівництво розділили на шість етапів (черг): більшість із них планують реалізувати у будь-якому разі, а окремі — за потреби. Раніше Ярослав Старущенко, заступник директора державної установи «Національне військове меморіальне кладовище» (ДУ «НВМК»), розповідав, що до першого пускового комплексу першої черги будівництва входять місця для традиційних поховань, колумбарна стіна, санітарна зона для персоналу, парковка й системи водопостачання й водовідведення. Як нам відповіли у ДУ «НВМК», на цей момент «будівельні роботи щодо першого пускового комплексу першої черги будівництва завершено», нині тривають «організаційні заходи».

Також на території кладовища планують створити:

• зони адміністрації й охорони, магазин ритуальних атрибутів, будівлю трауру, меморіальну будівлю, додаткові колумбарні стіни (I черга);
• крематорій, флагшток заввишки 100 метрів і ще одну будівлю трауру (II черга); 
• додаткові місця для поховань, приміщення для поминків, готель для відвідувачів кладовища, автомобільні дороги, водонасосні станції й резервуари чистої води (III, IV, V і VI черги).

Шість причин незгоди між забудовником і громадськістю

Локація, яку змінювали тричі

Одним із перших питань, що постало перед новоствореною ДУ «НВМК» восени 2022 року, була саме локація — і воно одразу ж спричинило суперечки. Спочатку реалізацію проєкту планували в урочищі Лиса гора в Києві. Проти цього виступили екологи й активісти, зібравши необхідну кількість голосів для петиції. Головний аргумент: територія є історичною та природною пам’яткою з великою кількістю унікальних насаджень. Київрада не підтримала петиції, вказавши, що будівництво можливе за умови «законодавчого врегулювання», а також з’ясування «низки питань, що належать до повноважень центральних органів виконавчої влади та Верховної Ради України». Тож на цій локації роботи так і не розпочалися. 

Тоді Київський еколого-культурний центр (КЕКЦ) запропонував п’ять ділянок у межах столиці, де можна було б розмістити кладовище. Серед них — Співоче поле у Печерському ландшафтному парку (на яке робили акцент), пустир на Виставковому центрі, пустир біля Берковецького кладовища та ще кілька вільних територій. Проте наступне місце обрали не з цього переліку. 

Тож вже у березні 2023 року почали розробку плану реалізації НВМК біля заповідника «Биківнянські могили» в Києві. Видимого спротиву серед громадськості не було — здавалося, місце влаштовувало всіх. 20 квітня 2023 року Київрада виділила для будівництва кладовища територію в Биківні: 8 гектарів були у власності міста, інші 90 — державні. Уже 2 травня 2023 року Верховна Рада України ухвалила законопроєкт про розміщення НВМК у цій локації. Однак Президент України його не підписав і не наклав на нього вето.

За кілька місяців, у серпні 2023 року, Кабмін схвалив будівництво кладовища на території Гатненської громади Фастівського району Київської області. Проте цього рішення спершу не підтримала Верховна Рада України, відхиливши його в листопаді 2023-го. Тоді депутат Володимир В’ятрович заявив, що це «антиконституційна авантюра», і нагадав, що «…парламент вже ухвалив закон про Національне військове кладовище і його розташування у Биківні. За нього тоді проголосували 322 депутати. Це розташування підтримали родини загиблих героїв, які очікували, що вже цього року зможуть поховати своїх родичів».

Проте вже 9 грудня Верховна Рада України ухвалила новий закон, за яким обрання місця для НВМК покладалося на Кабмін (який перед цим уже ухвалив локацію). 28 грудня 2023 року цей закон підписав Президент України. Мета такого рішення — пришвидшити процес узгодження всіх питань щодо розташування кладовища та реалізації проєкту. Зрештою саме ця локація зараз є епіцентром скандалів, адже вже у квітні 2024 року поблизу обраної ділянки почалися протести. 

Підвищений рівень ґрунтових вод

Найгучніше питання, що обговорюється зараз, — рівень ґрунтових вод на ділянці в Гатненській громаді. Якщо він становить менш як два метри до поверхні землі, згідно з державними санітарними нормами, поховання на такій території заборонено — інакше могили можуть бути підтопленими. У ДУ «НВМК» не заперечують, що на локації є потенційно загрозливі ділянки. Ба більше, у відповіді на запит НЗЛ додають мапу території із позначенням місць, придатних для традиційних поховань, а також тих, де це можливо лише після «проведення заходів із пониження рівня ґрунтових вод».

Також раніше заступник директора ДУ «НВМК» Ярослав Старущенко заявляв, що на потенційно загрозливих ділянках не проводитимуть традиційні поховання. Там розташують зону адміністрації, паркінг й інші господарські будівлі, що не залежать від рівня ґрунтових вод. 

У нашій розмові голова ГО «Мархалівка. Підтримка» — організації, що разом із КЕКЦ подавала позови до суду та виступає проти будівництва НВМК на обраній території, — Олександр Давиденко прокоментував: «Я не думаю, що вони не розуміють. Що означає високий рівень ґрунтових вод? Це регіон високих ґрунтових вод, тут три річки. На третій, на одному з притоків, вони збудували цей відстійник [йдеться про дренажну систему, — ред.], фактично розривши русло, і скидають туди дреновану воду. Погляньте на схему: це розгалуження річок повністю покриває територію. Тому очевидний абсурд їхнього твердження, що там, де немає води, вони будуть якісь гаражі чи ще щось будувати. Так, фундамент ізолюється, сучасні технології це дозволяють, але ситуації це не вирішує. Особливості рельєфу можуть підіймати рівень ґрунтових вод». 

Пригадує Олександр Давиденко і про геологічне дослідження, яке проводилося безпосередньо на запит ДУ «НВМК». За його словами, із 60 свердловин, зроблених на території, більшість показала рівень, вищий ніж 2 метри, —  і «це при тому, що осінь 2023 року, коли дослідження проводили, була посушливою». Ми надіслали запит до ДУ «НВМК» щодо результатів цього дослідження — і справді, за його результатами, із 60 свердловин 22 позначені як підтоплені, 11 — як потенційно підтоплені. Проте в коментарі вказано: «На непідтоплених та потенційно підтоплених ділянках гранична глибина залягання ґрунтових вод від поверхні землі — не менше 2.0 м, що відповідає вимогам». 

Київський еколого-культурний центр пізніше провів свою незалежну геологічну експертизу. За її результатами, у 8 із 10 свердловин рівень ґрунтових вод був вищим за 2 метри: «…у деяких свердловинах взагалі рівень води був 80 см […] у такому місці здійснювати поховання заборонено!».

Викликає питання у громадськості й дренажна система. Спершу її не планували будувати, проте все ж вирішили прокласти. За словами заступника директора ДУ «НВМК» Ярослава Старущенка, це було необхідно, аби «перестрахуватися, заспокоїти місцевих мешканців й нівелювати можливість підняття рівня ґрунтових вод до місць поховань». Наприкінці 2024 року в ДУ «НВМК» заявили, що роботи з влаштування дренажної системи «виконані на 95% у першому пусковому комплексі та на 70% — у другому». Забудовники заперечують інформацію, яку поширюють в соцмережах, про те, що система розрахована на 10 років, і запевняють: «вона буде працювати стільки, скільки буде працювати кладовище». Однак, за словами гідрологів, які підтримують скасування будівництва на обраній території, будь-який дренаж має обмежений термін експлуатації. Тож рано чи пізно його доведеться змінювати, а це створює ризики більшого підтоплення території, якщо на той момент кладовище вже буде діяти. 

Мешканці довколишніх громад також остерігаються ймовірності зараження ґрунтових вод і питної води. У ДУ «НВМК» заперечують таку загрозу: «…ніяких “могил у воді”, відповідно, не буде, як і не буде зараження води».

Вирубка дерев у Смарагдовій мережі

Ділянка, яку обрали для будівництва, є частиною Смарагдової мережі Європи — низки територій, що мають особливе природоохоронне значення в країнах, які підписали Бернську конвенцію. Україна приєдналася до неї у  1999 році. Вона створена для того, щоб зберігати рідкісні види рослин, тварин і місця їхнього проживання. Під час будівництва кладовища частину насаджень буде знищено. «У нас загальна ділянка — 266 гектарів. Саме будівництво буде на території приблизно 120 гектарів… Проєктом передбачено, що вирубка дерев становитиме орієнтовно 10% [26,6 гектара, — ред.] від загальної площі земельної ділянки…» — заявляли у НВМК. Крім того, забудовники додали, що передають вирубані дерева Державній спеціальній службі транспорту, підпорядкованій Міністерству оборони України, — для можливого використання у фортифікаційних спорудах на фронті.

Представники ГО «Мархалівка. Підтримка» спільно з екологами з КЕКЦ надсилали звернення до Секретаріату Бернської конвенції через вирубування частини насаджень на ділянці. У коментарі для НЗЛ адвокатка Юлія Рибіцька, яка залучена до всіх судових справ проти будівництва НВМК на обраній території й також готувала цю скаргу, розповіла: «Ми звернулися до них, і вони відкрили своє провадження на міжнародному рівні. Воно триває, це складний процес. Але в останньому листі, який Секретаріат надіслав до Міністерства довкілля України, бачимо, що вони доволі категоричні та виступають за те, щоб припинити незаконні дії, пояснити, чому так сталося, і спробувати знайти альтернативні варіанти розташування цього об’єкта».

Заступник директора ДУ «НВМК» Ярослав Старущенко раніше заявляв: «Ми дійшли висновку, що діяльність на території НВМК ніяким чином не вплине на видозміну Смарагдової мережі в цілому на території України. 30% нашої країни потрапляє до Смарагдової мережі […] там не заборонена будь-яка планова діяльність, у тому числі й будівництво».

Сумнівні тендери й відсутність відкритого архітектурного конкурсу 

Скандали в юридичній площині точилися ще з літа 2024 року. Тоді оголосили два тендери: на будівництво першої черги, на яке заклали 1,8 млрд гривень, і на проєктування другої черги реалізації кладовища. 

У першому тендері взяла участь лише одна компанія, яка й перемогла. Це консорціум — тимчасове об’єднання підприємств для досягнення спільної мети — ТОВ «Білдінг ЮА», до якого входить три організації. Одну з них, на яку припадає 80% прибутку згідно з протоколом, пов’язують із бізнесменом Георгієм Біркадзе, який неодноразово фігурував у корупційних скандалах. Іншу —  «АКАМ» — зі зрадником України Вадимом Єрмолаєвим. У 2023 році його внесли до санкційних списків за ведення алкогольного бізнесу в тимчасово окупованому Криму та сплату понад 6,5 мільйона доларів податків до російської скарбниці. 

Це лише частина людей, залучених до проєкту, які викликають питання. Наприклад, головний архітектор кладовища — Сергій Дербін із ТОВ «Інжиніринг-Холдинг», з яким поспішно укладали угоду за кілька тижнів після початку тендеру на створення ескізного проєкту в серпні 2023-го. Також у 2015 році, коли тривала війна, він їздив до Росії на конференцію.

8 січня 2025 року громадськість надіслала звернення до Президента України, прем’єр-міністра України та міністерки у справах ветеранів. У ньому просять «зупинити неорадянські практики кулуарного ухвалення рішень, проведення тендерів і призначення виконавців будівництва» й організувати відкритий архітектурний конкурс. Серед підписантів — як публічні особи, зокрема режисер Ахтем Сеітаблаєв, письменниця Оксана Забужко, Ігор Лаченков, керівники провідних медіа, а також рідні загиблих, військовослужбовці та небайдужі громадяни. 

У грудні 2024 року на сайті ДУ «НВМК» з’явилася публікація про намір провести «відкритий загальнонаціональний архітектурний конкурс на ключові об’єкти та споруди на НВМК». Серед них — центральний монумент, музейний комплекс, ритуальна будівля, каплиця й інші споруди. Однак поки що цього не відбулося. 

Тендер на другу чергу будівництва, який анонсували 14 березня 2025 року, також не обійшовся без скандалів. Будівельна компанія «Автострада» написала скаргу до Антимонопольного комітету України щодо конкурсних умов, які, на її думку, унеможливлюють конкуренцію. У результаті тендер призупинили. Однак уже наприкінці травня оголосили переможця — «Будівельну фірму Паритетбудінвест», чия пропозиція сягнула 1,211 млрд гривень. Станом на 16 червня 2025 року договору із компанією ще не підписали, а питання до неї у громадськості вже виникають. Один із власників — Аркадій Іллящук — раніше був помічником Валентина Гапуніча, депутата «Партії регіонів» і «Довіряй ділам» Геннадія Труханова.

«Підлаштування» закону під проєкт

Для будівництва НВМК видали ухвали, які викликали осуд громадськості. Одна з них — постанова Кабміну №225 від 1 березня 2024 року. Вона визначила спрощену процедуру вирубування насаджень на території лісу, де будують кладовище. «Вона передбачає, що для будівництва кладовища ДУ “НВМК” може фактично, без проходження необхідних процедур та фіксації кількості і якості, рубати дерева, чагарники й усе, що знаходиться на цій ділянці», — розповідає адвокатка Юлія Рибіцька. Вона ділиться перебігом справи: КЕКЦ подав позов проти Кабміну з вимогою скасувати цю постанову, виграв справу в суді першої інстанції та апеляційному суді. Кабмін оскаржив рішення Касаційного суду, який 23 травня 2025 року скасував попереднє рішення і відправив справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак, за словами адвокатки, «суд дуже красиво прописав його на нашу користь, тобто визнав, що постанова є незаконною. Але за процедурними причинами скасував попереднє рішення». Суди першої та другої інстанцій не залучили ДУ «НВМК» і Київську обласну державну адміністрацію як третіх сторін. Адвокатка стверджує, що представники НВМК знали про цю справу, відвідували засідання, проте не подавали клопотання про свою участь.

Інша ухвала, що викликала критику, — закон №3505 Верховної Ради України. Згідно з ним, для будівництва НВМК не потрібно проводити екологічну оцінку, а також публічне обговорення «намірів будівництва на території територіальної громади», які є необхідними для інших об’єктів. Юлія Рибіцька розповідає: «Найжахливіше в цьому те, що якби ці документи розроблялися [екологічні оцінки, містобудівна документація, — ред.], то під ними стояли б підписи конкретних чиновників і можна було б надалі стверджувати, що ці люди відповідальні за те, що там може статися. Зараз цього немає».

Відстань від житлових будівель

Точаться суперечки й щодо відстані від кладовища до житлових будівель. Згідно з державними санітарними нормами, дистанція від території кладовища і крематорію до громадських і житлових будівель, а також садів і городів має становити не менш як 300 метрів. Окремий підпункт стосується ґрунтових вод: «У сільських населених пунктах при розташуванні кладовища вище населеного пункту стосовно потоку ґрунтових вод, які живлять джерела децентралізованого господарсько-питного водопостачання та у випадку гідрологічного зв’язку поверхні кладовища з водоносним горизонтом санітарно-захисна зона збільшується до 500 м».

У ДУ «НВМК» нам відповіли, що будівництво цілком відповідає нормам і «за проєктними рішеннями відступ від житлових забудов до зони поховань коливається від 375 м до 600 м, а подекуди — майже до 1 км». Проте серед судових справ, порушених проти НВМК, є й цивільне провадження, у якому позиваються щодо відстані до житлової вулиці. Адвокатка Юлія Рибіцька пояснює розбіжність у позиціях і мотивацію позову: «У представників кладовища своя логіка. Вона будується на тому, що земельна ділянка велика — понад 260 гектарів. І вони кажуть: “Але ж вона не буде вся забудовуватися, поховання будуть не всюди, ми ховатимемо таким чином, щоб було якнайдалі від житлових кварталів”. Але проблема в тому, що якогось адекватного проєкту, де можна було б візуалізувати, де там і що знаходиться, — немає. Вони змінюють усе в процесі». У ході справи позивачі замовляли послуги геодезиста, який, за словами адвокатки, встановив, що від межі земельної ділянки, переданої під будівництво, до житлових будівель близько 500 метрів. Розгляду цієї справи ще не було, тож стверджувати, яка зі сторін має рацію, неможливо. 

Голодування Сергія Янюка й інші протести

Спротив громадськості набув форми мітингів навесні 2024 року, коли почалося будівництво на ділянці між селами Гатне й Мархалівка на Київщині. Активісти не погоджувалися з вирубкою дерев і впливом на рівень ґрунтових вод. Спочатку протести відбувалися безпосередньо біля території майбутнього кладовища, а вже у серпні 2024-го група була — біля Офісу Омбудсмана у Києві. 

Найрезонанснішим протестом стало голодування ветерана Сергія (Латиша) Янюка на Майдані, про яке він оголосив 20 травня 2025 року. Активіст вимагав зустрічі з Президентом України, а також гарантій, що на кладовищі не відбуватимуться поховання до проведення незалежної закордонної експертизи. За два тижні ветеран припинив голодування, як він пояснив, на прохання місцевих жителів. Проте пообіцяв продовжувати боротьбу, але вже з іншою тактикою. Протягом голодування з Сергієм не сконтактували уповноважені особи. 

Як нам відповіли у ДУ «НВМК», звернень від ветерана до установи не надходило. Також ми уточнили щодо можливості залучення незалежних закордонних експертів — що є однією з вимог активіста —  й отримали заперечення: «Обов’язок залучення замовником закордонних незалежних експертів до огляду території, на якій буде відбуватись майбутнє будівництво, законодавством у сфері містобудівної діяльності не передбачено, у зв’язку з чим таке залучення не планується».

Що відбувається зараз і чого очікувати надалі?

Наразі порушено п’ять судових справ щодо будівництва кладовища за позовами КЕКЦ, ГО «Мархалівка. Підтримка» і фізичних осіб (місцевих мешканців). Також триває провадження за скаргою до Секретаріату Бернської конвенції. Ці справи стосуються постанови Кабміну №225, за якою визначили спрощену систему вирубки насаджень на території лісу, де будують кладовище; дві інші оскаржують розпорядження місцевої влади про надання у постійне користування ДУ «НВМК» певних земельних ділянок, що повністю входять до Смарагдової зони; ще одна — порушена проти діяльності ДУ «НВМК» щодо проведення будівництва на обраній території; цивільне провадження стосується порушення гігієнічно-санітарних норм. У межах останнього Києво-Святошинський районний суд 28 травня 2025 року як тимчасовий забезпечувальний захід заборонив проведення поховань до повного введення проєкту в експлуатацію та вирубку лісу на окремих ділянках, що належать до Смарагдової зони, без спеціальних дозволів. Розгляд цієї справи запланований на вересень 2025 року. 

Деякі з цих справ, як-от про постанову Кабміну №225, уже були неодноразово розглянуті. Адвокатка Юлія Рибіцька вказує, що зі всіх саме ця справа є найбільш динамічною. Проте є й ті, які лише зареєстровані як відкрите провадження, але не мають розгляду. На думку адвокатки, яка долучена до ведення всіх цих справ, це відбувається через затягування процесу з боку ДУ «НВМК» та «вичікування» від суддів рішень в інших справах про кладовище. 

Представники опозиції будівництва на обраній території налаштовані рішуче. Як зазначив у коментарі НЗЛ голова ГО «Мархалівка. Підтримка» Олександр Давиденко: «Звичайно, це ще не кінець. Зараз тільки передих для наших громадян, які ніяким чином не допустять цього, інакше нам кінець. Вони поставили нас у таку позицію…». Натомість у ДУ «НВМК» нам відповіли, що «можливість перенесення Національного військового меморіального кладовища на іншу локацію не розглядається» і перші почесні поховання розпочнуться «найближчим часом».

Наразі все має такий вигляд, що розгляди судових справ затягнуться на тривалі місяці у ланцюжку розгляд — рішення — апеляція. Кожна зі сторін відстоює свою позицію і готова продовжувати. Будівництво такого масштабного значущого місця як Національне військове меморіальне кладовище перетворилося на добірку скандалів щодо всіх його аспектів. За бажанням спростити всі процедури й завдяки цьому пришвидшити процеси урядовці досягли зворотного. Пропустивши етапи громадського обговорення й екологічних оцінок, викликали недовіру суспільства, спровокували протести активістів і низку судових справ.
До України продовжують повертати тіла полеглих захисників, і найменше, на що вони заслуговують, — це гідне поховання. Та чи може бажання зробити все швидко стояти вище, ніж зробити це якісно? Особливо коли мова йде про місце останнього спочинку захисників і захисниць України.

Авторка: Роксолана Кривенко