«Вшануй»

Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?

Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами. 

Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу. 

Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?

Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему. 

За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.

Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання? 

Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.

Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати. 

Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати. 

Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання? 

Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.

Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста. 

Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.

Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.

По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.

Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?». 

Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?

Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.

Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?

Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо. 

Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.

Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим. 

Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?

Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію. 

Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го.  Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново. 

Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла. 

Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?

Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».

Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент. 

Авторка: Ірина Кравець

Фото: Андрій Якименко

У межах аудіочастини виставки звучать роздуми про хвилину мовчання та пам’ять. Текст транслюється о 9:00, 12:00 та 15:00. Крім того, є можливість відсканувати QR-код і прослухати аудіо. На виставкових фото зображено небо над могилами українських військових. Візуально інсталяція нагадує вікна, на звороті кожного — імена.

Мистецька інсталяція «Вікно пам’яті» триватиме до 13 січня.

Що це означає? Громадська організація «Вшануй», яка популяризує хвилину мовчання, пояснює, що цей законопроєкт фактично легалізує для міст та громад можливість впроваджувати хвилину мовчання як сталу частину локальної культури пам’яті. 

Наразі хвилина мовчання існує на рівні указу Президента. За словами організації, через те, що немає прописаного механізму впровадження, кожна установа чи громада самостійно вирішує, чи долучатися до ритуалу. 

Що пропонує законопроєкт? Документ визначає хвилину мовчання, як щоденний комеморативний ритуал національного рівня. Також у законопроєкті йдеться про дозвіл використання систем оповіщення для оголошення хвилини мовчання.

Для чого це потрібно? Громадська організація «Вшануй» пише, що завдяки цьому закону в суспільстві з’являється єдиний ритуал вшанування пам’яті, який стає публічним та спільним. 

Хто інформуватиме? Законопроєкт передбачає, що органи влади державного та місцевого самоврядування мають інформувати організації та громаду про хвилину мовчання, а медіа нагадувати про неї. Також Український інститут національної памʼяті розробляє рекомендації, як організовувати та пояснювати ритуал етично.

Фото: Валентина Поліщук

«Одна хвилина для загиблих — цілий день для живих», — йдеться в повідомлені «Вшануй».

У яких містах відбудеться акція?

• Київ, Майдан Незалежності;
• Львів, пам’ятник Т.Г. Шевченку;
• Хмельницький, вулиця Проскурівська 4/3;
• Біла Церква, від ТЦ «Гермес» до перехрестя вулиці Ярослава Мудрого та бульвару Михайла Грушевського;
• Хорол, перехрестя вулиці Соборності;
• Стрий, Алея Героїв, біля слова «Дякую»;
• Полтава, перетин вулиць Соборності та Сінної
• Миргород, перетин вулиць Гоголя та Воскресінської
• Ужгород, площа Ш. Петефі;
• Рівне, Майдан Незалежності;
• Запоріжжя, бульвар Шевченка;
• Харків, перехрестя вулиць Сумської та Свободи;
• Одеса, парк Обласної ради
• Дніпро, зупинка «Прозорий офіс»;
• Вишгород, площа Шевченка;
• Вінниця, перетин Хмельницького шосе та вулиці Магістратської.

Чому це важливо? «Цей день про захисників і захисниць живих і тих, кого ми втратили. Ми запрошуємо вийти у своєму місті й розділити цю Хвилину мовчання. Не дайте пам’яті стати справою одиниць — зробімо її справою всього суспільства», — кажуть організатори акції. 

Довідка. Щосереди та щосуботи в різних містах України о 9:00 «Вшануй» організовує акції-нагадування про хвилину мовчання. Щоб долучитися — шукайте чат свого міста за посиланням.

Фото: Валентина Поліщук

Що відомо? За словами команди «Вшануй», у столиці діє стара система оповіщення. Наразі триває поетапне оновлення електронних гучномовців, які можуть передавати не лише сигнал тривоги, а й голосові оголошення. Завершити модернізацію планують до кінця 2025 року. НЗЛ звернулося по коментар до КМДА, щоб дізнатися, на якому етапі перебуває оновлення системи. 

Окрім того, в КМДА, посилаючись на Кодекс цивільного захисту населення та постанову Кабміну №733, кажуть, що оголошення хвилини мовчання через загальну систему оповіщення не передбачено. Однак ініціатори організації «Вшануй» наводять приклади Львова та Вінниці, де за дорученням міських голів запустили відповідне оповіщення.

Цитата. «У 2024 році КМДА посилалася і на технічні, і на правові перепони, і на величину міста. Ми наводили приклади інших міст, де хвилину мовчання озвучують через гучномовці. Київська влада відповідала, що для цього потрібні зміни в законодавстві. Але тут варто сказати, що тоді ж — у 2024 році — ми домовились про деякі зміни: часткове оголошення в метро, оповіщення в “Київцифровому” та відео з нагадуванням про цю хвилину в місті», — йдеться в повідомленні організації «Вшануй». 

У «Вшануй» також додають, що для запуску хвилини мовчання через гучномовці потрібно ухвалити політичне рішення — так, як це зробили у Львові, Вінниці, Чернівцях та Острозі.

«Укрзалізниця». О 9:00 по всій країні пролунають одночасні гудки потягів. Це символічний жест залізничників на честь полеглих. Також щоденно на вокзалах та у потягах «Інтерсіті» звучатимуть оголошення з нагадуванням про хвилину мовчання.

Uklon. Водії компанії зупиняться о 9:00, а у застосунку з’являться сповіщення, банери та наліпки з нагадуванням про хвилину мовчання.

«ПриватБанк». У відділеннях робота розпочнеться з хвилини мовчання, а клієнти побачать тематичні банери у застосунку та на сайті.

Starlight Media. О 8:59 телеканали медіагрупи («ICTV», «СТБ», «Новий канал», «М1» інші) зупинять ефір. Весь день ефірна сітка буде присвячена памʼяті, на сайтах каналів також з’являться нагадування.

Православна церква України. У застосунку «Моя церква» віряни отримають сповіщення про хвилину мовчання 29 серпня, а відтепер — щодня. У Михайлівському Золотоверхому соборі пролунає дзвін памʼяті.

Київський метрополітен. О 9:00 усі поїзди зупиняться, а у вагонах та на станціях пасажирів попросять вшанувати полеглих хвилиною мовчання. Це вже третій рік поспіль, коли метрополітен долучається до акції.

Київстар. Компанія нагадуватиме абонентам про хвилину мовчання через СМС-повідомлення та банери на сайті й у застосунку.

OLX. З 08:30 до 9:01 на платформі працюватимуть статичні банери з нагадуванням про вшанування памʼяті. Протягом дня вони зʼявлятимуться знову.

Rozetka. Компанія починатиме роботу відділень із хвилини мовчання, а на сайті та у застосунку розмістить банери-нагадування.

Comfy. Усі відділення розпочнуть роботу з хвилини мовчання, а онлайн-користувачі побачать тематичні банери.

Prom. На сайті та у застосунку із 8:59 до 9:01 будуть розміщені банери-нагадування.

Хто вже впровадив культуру памʼяті у щоденність? Деякі компанії вже зробили хвилину мовчання частиною своєї щоденної культури: «Аврора», Work.ua, «Укрзалізниця», «Сільпо», АТБ, «Фора», «Ашан», «Ощадбанк», «Райффайзен банк», Діла, OKKO, WOG. ГО «Вшануй» закликає відзначати та підтримувати ті бізнеси, які приєднуються до ініціативи, адже саме вони формують новий рівень культури памʼяті в Україні.

Що ще? Також 29 серпня ви можете долучитись до акцій хвилини мовчання, що відбуваються у різних містах України:

• Київ, Майдан Незалежності (у випадку тривоги проводимо в метро Майдан Незалежності).
• Львів, Марсове поле.
• Хмельницький, вул. Проскурівська 4/3, біля ТЦ «Дитячий Світ».
• Біла Церква, вулиця Героїв Небесної Cотні, 2а (ТРЦ ВЕГА).
• Хорол, перехрестя вул. Соборності.
• Чернігів, Масани (вул.Незалежності, 12Б) та Ляльковий театр (пр. Перемоги, 135). 
• Вінниця, Алея Слави.
• Полтава, перетин вулиць Соборності та Сінної (поруч із Алеєю Героїв).
• Стрий, Алея Героїв (зустріч біля слова «дякую»).
• Ужгород, площа Ш.Петефі.
• Рівне, Майдан Незалежності, біля пам’ятника Шевченка.
• Івано-Франківськ, Вічевий Майдан.
• Харків, перехресня вул. Свободи та вул. Сумської.
• Дніпро, перехрестя Яворницького та Грушевського (за Пасажем).
• Одеса. Соборна площа (біля фонтану).

Фото: Валентина Поліщук

«Ми б хотіли, щоб на рівні держави сформулювали механізм, як це робити»

О 9:00 ви можете зупинитися і схилити голову. Якщо є така можливість, припиніть будь-яку діяльність. Згадайте тих, кого за роки війни вбили росіяни.

«Нам би не хотілося, щоб це була зупинка людей заради зупинки. Має бути розуміння, для чого вони зупиняються, що конкретно вони вкладають в цю одну хвилину», — каже Катерина, менеджерка проєкту «Вшануй».

Аби внормувати сам процес хвилини мовчання на рівні держави, «Вшануй» розробляють гайд, яким може бути процес о 9:00 по всій країни. 

«Щоб міські голови, коли ми їм кажемо «впровадьте хвилину мовчання», не казали, що немає єдиної політики вшанування, ми це зараз розробляємо, щоб їм було на що спиратися», — розповідає Катерина. 

Ірина Цибух та хвилина мовчання

Однією з тих, хто активно поширювала хвилину мовчання, була парамедикиня та доброволиця батальйону «Госпітальєри» Ірина (Чека) Цибух. Вона багато говорила та робила задля її популяризації. Разом з командою встигла провести одну лекцію у Veteran Hub — «Як вшановувати памʼять полеглих воїнів всередині бізнес-компаній». Проте 29 травня під час ротації на Харківському напрямку Ірина загинула. Дівчині було 25 років — за кілька днів вона мала святкувати день народження. 

Вінниця як приклад того, як може відбуватися хвилина мовчання

У Вінниці з серпня торік під час загальнодержавної хвилини мовчання у місті зупиняється транспорт, а про ритуал сповіщають з гучномовця. Далі рівно хвилину йде відлік. У соцмережах публікують чимало відео з різних частин міста, де видно, як люди зупиняються у цей час.

«Вони це почали робити майже відразу після оголошення Президентом указу про хвилину мовчання. У місті говорили з водіями громадського транспорту, з поліцією, містянами, їм пояснювали, навіщо це робиться. І зараз у більшості жителів вже не виникає питань. І якщо ти опинишся у Вінниці о 9:00, то бачиш, як все просто завмирає», — ділиться думками Катерина.

Тому зараз команда «Вшануй» домовляється з міською владою, аби спільно розробити гайд про те, як їм вшановувати, для інших міст. 

Раніше nzl.media розповідало приклади того, як по-різному в Україні підходять до вшанування пам’яті та хвилини мовчання, зокрема й про Вінницю. Також ми неодноразово нагадували зупинятися кожного дня о 9:00, аби постояти хвилину, згадуючи кожного і кожну, хто поліг в бою за Україну.

Яким бачать процес хвилини мовчання в проєкті

Спочатку має бути голос, який оголосить хвилину мовчання. Далі пояснення, що треба зробити: піднятися, зупинитися або схилити голову і подумати. А потім — відлік.

«Бо просто відлік, це здається ніби на поверхні, але відверто — це багато хто не розуміє. Тому от саме цей голос-пояснення перед самим відліком, він супер важливий», — каже Катерина. 

Про відлік, який звучить під час хвилини мовчання

Команда «Вшануй» хотіла б, аби цей звук відліку змінили. Тому вони приєднуються до ініціативи Інституту національної пам’яті і планують оголосити конкурс на мелодію, яка буде звучати о 9:00. В Інституті пропонують мелодію з використанням бандури.

«Хвилина мовчання — це не радянська традиція. Це дуже давня традиція, ще з часів після Першої світової війни. Але єдине радянське, що в ній є, це ось цей метроном (пристрій, який видає регулярні, ритмічні звуки або клацання з постійними інтервалами часу — ред.). Від нього треба позбутися», — розповідає представниця проєкту.

Авторка тексту — Ірина Кравець

Фото: Роман Балук / Львівська міська рада

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики