вшанування пам'яті

Як подивитися? Ознайомитися з посібником «Так живе памʼять» можна за посиланням.

Про що йдеться в довіднику? Автори гайду «Так живе памʼять» поділили його на шість основних вимірів живої пам’яті:

• пам’ять як дія — фестивалі, забіги, ритуали, мистецькі події;
• пам’ять як простір — алеї, стадіони, майстерні, кафе і книгарні;
• пам’ять як продовження справи — ферми, бізнеси, культурні і соціальні проєкти;
• пам’ять як культурна спадщина — книги, архіви, музика і творчість;
• пам’ять як спільнота — військові ритуали, громадські ініціативи й локальні проєкти;
• пам’ять як турбота — стипендії, реабілітація, допомога ветеранам і родинам.

Що ще відомо? В іншій частині гайду згадуються цифрові формати пам’яті — сторінки у соцмережах, відео на YouTube і позначки на міських картах та університетських сайтах. 

Також автори зібрали блок з десяти запитань для тих, хто планує власний меморіальний проєкт, а також довідкові матеріали — посилання на відео, статті й приклади пам’ятування. 

Хто створив? Ідея гайду належить співзасновниці Платформи Меморіал Гаяне Авакян і дизайнерці та керівниці сектору з меморіалізації Відділу культури Ірпінської міської ради Софії Мартинюк.

Що ще відомо? На вершині Петроса студенти ділилися власними способами пам’ятання, зачитували цитати й роздуми загиблих випускників з їхніх листів, повідомлень і особистих розмов. Там учасники розгорнули копію прапора, який 24 серпня 1991 року був у залі Верховної Ради під час проголошення незалежності України. 

В останній день студенти провели спільну хвилину мовчання, а потім виконали планку, присвячену загиблим випускникам академії.

Довідка. Платформа «Дотик», яка допомагає військовим зі спільноти Української академії лідерства, другий рік поспіль організовує вшанування пам’яті загиблих випускників на Петросі.

Фото: Поліна Кузьміна

Цитата. «Символічна хвилина зупинки — це найменше, що ми можемо зробити для тих, хто віддав життя, щоб ми мали можливість жити, працювати й просто стояти сьогодні на цьому перехресті», — написав голова Одеської ОВА. 

Що ще відомо? За даними Одеської міськради, щоденно о 9:00 у режимі «червоний для всіх» у місті працюють світлофори на восьми перехрестях — по два у кожному районі.

Фото: Олег Кіпер

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Поховання на цій локації погодила робоча група, до якої входять науковці, військовослужбовці, ветерани, члени родин загиблих героїв та військові капелани.

Чому обрали нове місце? 18 листопада Євген Бойко повідомив, що на Полі почесних поховань на Личаківському цвинтарі залишилось лише 20 місць. Також він додав, що наступного року на Полі почесних поховань на вулиці Мечнікова розпочнуться роботи над меморіалом як тільки дозволить погода.

Фото: ЛМР

Зараз саме час підтримати незалежну журналістику — долучайтеся до Спільноти

Ким був Артем Козій? Артем народився у місті Южноукраїнськ Миколаївської області, де здобув освіту в місцевому будівельному коледжі. У червні 2020 року підписав контракт на військову службу та вже в липні вирушив на фронт у складі 1-го окремого батальйону морської піхоти.

21 липня 2020 року під час обстрілу з автоматичного гранатомета поблизу села Павлопіль матрос отримав численні уламкові поранення. Його доправили до мобільного шпиталю в Маріуполі, де лікарі понад сім годин боролися за життя військовослужбовця, однак врятувати його не вдалося. Президент України посмертно нагородив Артема Козія орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Фото: Treads-сторінка онуки чоловіка

Коли? 4-6 липня

Де? Київ, на галявині Протасового Яру

Окремий захід у межах цьогорічного фестивалю планують присвяти брату Романа Ратушного  —  Василю Ратушному, який загинув на фронті в лютому цього року. 

Що буде на фестивалі? 

• концерти та поетичні читання; 
• дискусії, розмови та лекції;
• екскурсії;
• дитяча програма, що діятиме впродовж усіх фестивальних днів. 

Що цікавого ще? На фестивалі ви зможете дізнатися більше про першу книжку The Ukrainians Publishing — «Контурні карти пам’яті». Приєднуйтеся до розмови з Марічкою Паплаускайте — співзасновницею The Ukrainians Media та шеф-редакторкою Reporters, — щоб послухати про один з есеїв книжки, присвячений Першій українській гімназії імені Миколи Аркаса, яка в листопаді 2022 року постраждала від російського ракетного удару. Ідея створення книжки належала Вікторії Амеліній, яка хотіла через авторські есеї зафіксувати російські злочини проти української спадщини.

Контекст. У 2023 році організація «Захистимо Протасів Яр» разом із громадою заснувала фестиваль «Протасів Яр». Уже вдалося провести два фестивалі — у 2023 та 2024 роках. Це були виставки світлин, виступи та інші події, присвячені Роману Ратушному. 

Нагадаємо. Роман Ратушний брав участь у Революції гідності, виходив на акції протесту у справах Катерини Гандзюк та Сергія Стерненка, боровся проти незаконної забудови у столиці й міг зробити ще багато хороших речей. Однак у червні 2022 року він загинув під Ізюмом на Харківщині. Хлопець потрапив у ворожу засідку. Роман був розвідником 93-ї механізованої бригади «Холодний Яр».

Фото: Сергій Нечай / Facebook-сторінка Фестиваль «Протасів Яр»

«Ми б хотіли, щоб на рівні держави сформулювали механізм, як це робити»

О 9:00 ви можете зупинитися і схилити голову. Якщо є така можливість, припиніть будь-яку діяльність. Згадайте тих, кого за роки війни вбили росіяни.

«Нам би не хотілося, щоб це була зупинка людей заради зупинки. Має бути розуміння, для чого вони зупиняються, що конкретно вони вкладають в цю одну хвилину», — каже Катерина, менеджерка проєкту «Вшануй».

Аби внормувати сам процес хвилини мовчання на рівні держави, «Вшануй» розробляють гайд, яким може бути процес о 9:00 по всій країни. 

«Щоб міські голови, коли ми їм кажемо «впровадьте хвилину мовчання», не казали, що немає єдиної політики вшанування, ми це зараз розробляємо, щоб їм було на що спиратися», — розповідає Катерина. 

Ірина Цибух та хвилина мовчання

Однією з тих, хто активно поширювала хвилину мовчання, була парамедикиня та доброволиця батальйону «Госпітальєри» Ірина (Чека) Цибух. Вона багато говорила та робила задля її популяризації. Разом з командою встигла провести одну лекцію у Veteran Hub — «Як вшановувати памʼять полеглих воїнів всередині бізнес-компаній». Проте 29 травня під час ротації на Харківському напрямку Ірина загинула. Дівчині було 25 років — за кілька днів вона мала святкувати день народження. 

Вінниця як приклад того, як може відбуватися хвилина мовчання

У Вінниці з серпня торік під час загальнодержавної хвилини мовчання у місті зупиняється транспорт, а про ритуал сповіщають з гучномовця. Далі рівно хвилину йде відлік. У соцмережах публікують чимало відео з різних частин міста, де видно, як люди зупиняються у цей час.

«Вони це почали робити майже відразу після оголошення Президентом указу про хвилину мовчання. У місті говорили з водіями громадського транспорту, з поліцією, містянами, їм пояснювали, навіщо це робиться. І зараз у більшості жителів вже не виникає питань. І якщо ти опинишся у Вінниці о 9:00, то бачиш, як все просто завмирає», — ділиться думками Катерина.

Тому зараз команда «Вшануй» домовляється з міською владою, аби спільно розробити гайд про те, як їм вшановувати, для інших міст. 

Раніше nzl.media розповідало приклади того, як по-різному в Україні підходять до вшанування пам’яті та хвилини мовчання, зокрема й про Вінницю. Також ми неодноразово нагадували зупинятися кожного дня о 9:00, аби постояти хвилину, згадуючи кожного і кожну, хто поліг в бою за Україну.

Яким бачать процес хвилини мовчання в проєкті

Спочатку має бути голос, який оголосить хвилину мовчання. Далі пояснення, що треба зробити: піднятися, зупинитися або схилити голову і подумати. А потім — відлік.

«Бо просто відлік, це здається ніби на поверхні, але відверто — це багато хто не розуміє. Тому от саме цей голос-пояснення перед самим відліком, він супер важливий», — каже Катерина. 

Про відлік, який звучить під час хвилини мовчання

Команда «Вшануй» хотіла б, аби цей звук відліку змінили. Тому вони приєднуються до ініціативи Інституту національної пам’яті і планують оголосити конкурс на мелодію, яка буде звучати о 9:00. В Інституті пропонують мелодію з використанням бандури.

«Хвилина мовчання — це не радянська традиція. Це дуже давня традиція, ще з часів після Першої світової війни. Але єдине радянське, що в ній є, це ось цей метроном (пристрій, який видає регулярні, ритмічні звуки або клацання з постійними інтервалами часу — ред.). Від нього треба позбутися», — розповідає представниця проєкту.

Авторка тексту — Ірина Кравець

Фото: Роман Балук / Львівська міська рада

Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики