Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
09:00
загальнонаціональна
хвилина памʼяті
Навіщо це все було Ізраїлю?
Після довгих років боротьби проти підтримуваних Іраном бойовиків, уряд Ізраїлю бажав знищити спроможність самого Тегерана завдавати ударів по єврейській державі. Насамперед Тель-Авів хотів знищити ядерну зброю. Наразі немає доказів наявності в Ірану такої зброї: на це вказують і офіційні повідомлення самого Тегерана, і заяви західних розвідувальних служб. Але Ізраїль — а разом з тим і адміністрація президента США — вважають, що Ісламська Республіка працює над розробкою бойових ядерних технологій.
Отже, Ізраїль завдав удару, який назвав попереджувальним, знищивши військових керівників Ірану, частину ядерних розробок, кількох науковців, а також виробництво ракет й засоби ППО. Втім, глибоко під землею залишався великий іранський ядерний об’єкт, якого звичайною зброєю неможливо було досягти. Таку потужну бомбу — разом із засобами її доставлення — мають лише США. Певний час Дональд Трамп сумнівався щодо того, як Вашингтону діяти на Близькому Сході. Він навіть достроково покинув саміт G7, щоб зосередитися саме на цьому питанні. Та все ж США вдарили по цьому підземному об’єкту. Однак, за даними Reuters із посиланням на американську розвідку, руйнування було не остаточним. Дональд Трамп у відповідь заявив, що цілей таки було досягнуто, а оцінку розвідки назвав хибною. Тож, хоч іранські військові спроможності зазнали значних втрат, але тотальної перемоги для Ізраїлю не сталося.
Що потрібно Ірану?
Іран заперечує, що удари США й Ізраїлю повністю зупинили ядерні розробки. Нагадаємо, Ісламська Республіка запевняє, що розробляє технології виключно для енергетичних потреб. Для місцевого авторитарного уряду атаки на територію країни були також ударами по репутації. Війна між Іраном та Ізраїлем — у яких немає спільного кордону — потрібна була режиму аятол для посилення свого впливу в регіоні. Для цього Тегеран підтримував низку бойовиків в Лівані, Сирії, Іраку, Ємені та Секторі Гази.
До того ж режим мав стримувати й внутрішніх опонентів. Адже аятоли прийшли до влади внаслідок революції й утримують контроль за допомогою сили та ідеї про те, що Захід та Ізраїль є зовнішніми ворогами. А коли людям загрожує зовнішній напад, вони часто готові поступитися політичними свободами заради безпеки. Тепер же, коли Тель-Авів знешкодив більшість підтримуваних Тегераном бойовиків і може напряму атакувати Іран, постає питання: чи втримається режим аятол у своїх владних кабінетах?
Наразі виглядає, що так. Режим в Ірані нікуди не зник, і немає ознак, що йому загрожує масове повстання — принаймні в короткій перспективі. Міжнародні оглядачі Deutsche Welle зазначають, що станом на зараз скинути іранську владу можливо хіба що із застосуванням наземних військ іноземних держав — а це створює більше загроз, ніж можливостей.
Тож, з одного боку, Тегеран втратив міжнародний вплив, але аятоли зберігають владу. Аби показати свою силу у відповідь на удар США, Тегеран атакував місце розташування американських сил у Катарі, завчасно попередивши Вашингтон, щоб той вивів звідти своїх солдатів. Це може свідчити про прагнення Ірану уникнути масштабної війни. Власне, це завжди було тактикою Тегерана: підтримка іноземних бойовиків і уникнення прямих збройних конфронтацій. Це очевидне рішення, адже США мають набагато більше сил, тож початок прямої війни був би самогубством для Ірану.
Що потрібно США?
Після атаки Ірану на бази США могло здатися, що великої війни не уникнути. Але невдовзі після того президент США оголосив, що Ізраїль та Іран досягли перемир’я, яке Іран, утім, швидко порушив. Вочевидь, Дональд Трамп намагається уникнути прямої участі наземних американських військ у війні проти Ірану. Зрештою, саме це він і обіцяв своїм виборцям: збереження життів американських солдатів і відмову від участі у війнах на іншому боці планети.
Водночас, розробка ядерної зброї значно посилила б режим аятол і поставила під пряму загрозу саме існуванні Ізраїлю — ключового союзника США в регіоні. Тож, аби підтримати Тель-Авів і зупинити можливе посилення Ірану, американські війська завдали удару, але лише одного.
А що з Росією?
На тлі всіх цих перипетій варто звернути увагу на роль РФ у подіях на Близькому Сході. Тегеран є одним із найближчих союзників Кремля. Міністр закордонних справ Ірану Аббас Арагчі навіть літав до Москви з проханням про підтримку, та все обмежилося лише заявами. Заступник голови Ради безпеки Росії та експрезидент Дмітрій Мєдвєдєв навіть натякав на можливість таємної передачі Ірану ядерної зброї. Але якби це було реальним планом Кремля, чи озвучували б такі наміри відкрито?
Судячи з дій Москви у світі, наразі більшість уваги та ресурсів Росії зосереджені на війні проти України. Кремль навіть не допоміг дружньому режиму сирійського диктатора Башара аль Асада, який впав внаслідок довгої громадянської війни. Іран — країна значно більша і стикається з набагато серйознішими міжнародними викликами. Вочевидь, Росія намагається грати роль дипломатичної сили, підігруючи Дональду Трампу, який пропонував Путіну бути посередником. Можна припустити, що це все для того, щоб віднадити американського президента від підтримки України у війні з Росією.
Що з того Україні?
З усіх фактів, що наведені вище, можна зробити кілька важливих висновків. По-перше, якщо війська Тель-Авіва одним ударом вбивають кількох найвищих військових керівників, науковців та нищать ключові промислові, військові та наукові об’єкти Ірану, це свідчить, що влада в Тегерані не може достатньою мірою захиститися від таких атак — принаймні, поки що. Отже, вплив Ірану у регіоні зменшиться, але місцевий режим буде працювати над посиленням оборони і тим, щоб утриматися при владі.
По-друге, Іран має можливості й бажання завдавати ударів у відповідь, але робить це менш ефективно, ніж Ізраїль. Отже, існуванню Ізраїлю навряд чи щось серйозно загрожує, але бойові дії можуть загострюватися. Такий розвиток подій створює нові проблеми для сусідніх з Іраном держав, які опинилися поміж воюючих сторін, що шкодить їх безпеці, економіці та інфраструктурі.
По-третє, військово-промисловий комплекс Ірану зазнав удару — принаймні певний час Тегеран не зможе допомагати РФ зброєю, ба більше, сам її потребує. На початку повномасштабного вторгнення Іран постачав російській армії низку озброєнь — зокрема, ударні дрони типу «Shahed». Зараз ця допомога вже не є такою критичною для Росії, яка наростила власне виробництво військових безпілотників. Водночас роль Росії в подіях на Близькому Сході послабилася. Бажання Кремля завоювати Україну забирає у РФ щораз більше ресурсів, які раніше спрямовувалися на підтримку дружніх режимів, що зрештою зменшує вплив Путіна на міжнародній арені.
Можна припустити: сторони не знають, як продовжувати бойові дії. Ізраїль знищив заплановані цілі, Трамп зіграв свою улюблену роль міжнародного миротворця, а режим в Ірані уникнув великої війни та втримав владу. Утім, передумови для війни не зникли: іранський режим досі не визнає права Ізраїлю на існування, а Тель-Авів, звісно ж, не планує здаватися. Чинна влада Ірану не має сили змінити ситуацію, що, ймовірно, лише підштовхуватиме її до посиленої розробки ядерної зброї. Росія наразі теж не може втрутитися, а Ізраїль вже робить все, що може. Питання тепер полягає в тому, що робитимуть політики у Вашингтоні, як діятиме Китай — ще один союзник Ірану, до того ж значно могутніший, ніж РФ, — і яке рішення ухвалять громадяни Ісламської Республіки. Поки відповідей на ці питання немає, Близький Схід і далі нагадує порохову бочку, на якій сидять владні амбіції, сотні тисяч потенційних жертв і мільйони біженців.
Автор статті: Дмитро Спорняк
Війська РФ завдали удару по маршрутці в Херсоні. Внаслідок цього одна людина загинула. Про це повідомив голова міської військової адміністрації Ярослав Шанько.
Що ще відомо? Загиблий, за попередніми даними, водій автобуса, його особу наразі встановлюють відповідні служби. Ще п’ятеро пасажирів постраждали. Двоє людей перебувають у тяжкому стані.
Рік тому в Києві почали оголошувати про хвилину мовчання — на Хрещатику, у громадському транспорті, в додатку «КиївЦифровий» і на всіх телеекранах міста. У деяких містах, як-от Вінниці чи Львові, це зробили ще раніше. Цьому допомогла статися організація «Вшануй», ідейною натхненницею якої була Ірина (Чека) Цибух. Ми поспілкувалися зі співзасновницею «Вшануй» Катериною Даценко про те, звідки ми починали та де ми є зараз.
Згадаймо початок «Вшануй», що змінилося відтоді?
Ми не розуміли, що робити, як і куди рухатися, як комунікувати та які обережні слова підбирати. Зараз ми це все чітко розуміємо. У всіх наших комунікаціях намагаємося обирати максимально нетравматичний спосіб спілкування. Ми перестали боятися брати складні теми й навчилися працювати з регіонами.
Мені б дуже не хотілося, щоб пам’ять вимірювалася цифрами — ми встановили стільки-то табличок, а ми провели стільки-то акцій. Результат — це про навчання і про те, наскільки свідомішим стало суспільство. Це ніколи не про навʼязування, це про гру в довгу.
Можливо, є ситуація, яка б пояснила, що саме змінилося?
Мабуть, найпоказовішим є те, що деякі речі почали поширюватись без нашого втручання. В якихось містах немає наших координаторів [акцій-нагадувань про хвилину мовчання, — ред.], друзів, близьких чи знайомих, але там почали виходити на акції й активніше просувати цю тему.
За останній рік я помітила, що на багатьох виставках і в різних комунікаціях почала зʼявлятися тема пам’яті. Але я не скажу, що це лише наша заслуга, бо вона — комплексна. По-перше, заслуга Іри, яка говорила про це. По-друге, люди говорять про пам’ять і про те, навіщо нам пам’ятати. Третє, це «Платформа пам’яті Меморіал», яка теж комунікує про персоналізацію пам’яті.
Що «Вшануй» намагаєтеся впроваджувати ще, окрім хвилини мовчання?
Зраз одне з важливих — прощання з прапором. Мені дуже хочеться створити цей ритуал, адже прапорів на кладовищах у нас багато. І мені дуже сумно, коли вони валяються десь на смітниках. Не всі так роблять, але, на жаль, таке теж трапляється. Часто люди просто зберігають, бо не знають, що з ним робити.
Ми також — співорганізатори фестивалю «ЧекаFest». У нас є кілька проєктів, з якими хотілося б поїздити регіонами й розповісти їм про різні практики, які існують в Україні. Також разом із моєю подругою мисткинею Веронікою Моль зробили проєкт «Вікна пам’яті». Окрім цього, ми співпрацювали з агенцією nar.but і створили «Простір пам’яті» — місце, де є тільки камера і мікрофон. Туди можна зайти, повністю зануритись у власні думки, розповісти про близьких, про свої відчуття, про тих, кого хочете згадати.
Я б хотіла, щоб цей рік став роком складних тем. Щоб ми не боялися обговорювати питання алей памʼяті, табличок на школах чи будинках, де жили люди. Мені б хотілося, щоб ми були тим голосом, який допомагає іншим дієвцям пам’яті звучати.
Щодо Києва — як там усе починалося і що відбувається зараз із оголошенням хвилини мовчання?
Початкова комунікація з їхнього боку звучала так: «Давайте не сіяти сум, нам це не треба». Потім ми познайомилися з Вікторією Мухою, яка очолила Координаційну раду з питань пам’ятання. Вона запропонувала приєднатися, щоб організувати хвилину мовчання.
Ми шляхом довгих обговорень дійшли до рішення Київської міської ради про звукове оголошення на Хрещатику, в метро, у застосунку «Київ Цифровий» і про трансляцію на всіх екранах міста.
Після цього ми чекали кінця 2025-го, бо нам сказали, що до того часу мають завершити оновлення системи оповіщення. На початку січня я надіслала їм запит, щоб дізнатися, чи тепер вони можуть оголошувати хвилину мовчання по всьому місту. Поки що відповіді не отримала.
Чому Київ так довго зволікав із цією темою? До прикладу, Вінниця почала впроваджувати хвилину мовчання ще 2022 року, Львів також узявся це швидше робити.
По-перше, Київ — це справді величезне місто. Якщо у Вінниці чи Львові з акціями можна побувати в кожному районі, то в столиці це зробити дуже складно. Ми одного разу приїхали на Лук’янівку, іншого — на Позняки, а наступного зможемо повернутися туди лише за кілька місяців. По-друге, взаємодія з місцевою владою. Якщо вона активно долучається — то процес рухається.
Київ, наприклад, як місто каже: «Держава нам не сприяла». Не дала прикладів, способів, інструментів, не запропонувала якоїсь наративної рамки, як це робити. Місто боїться брати на себе відповідальність. Проте столиця могла б узяти першість у цьому напрямку і стати таким собі локомотивом. Вона могла б як мінімум ініціювати розмову з державою і запитати: «Підкажіть, а що нам робити?».
Чи відчуваєте ви саботаж цього процесу з боку окремих людей?
Це відчувається. Не в усіх і не завжди, але загалом — так. Це схоже на дуже типову чиновницьку поведінку — небажання брати на себе відповідальність. Таке справді є. Не у всіх, але є.
Коли ви зрозумієте, що «Вшануй» зробила все, заради чого починали. Чи це все ж процес, який не має завершення?
Я не думаю, що ми — та організація, без якої не може існувати всесвіт. Тому, можливо, наша діяльність колись завершиться. Але поки що я бачу, що в нас пам’ять — це радше процес. Ми постійно щось робимо.
Я розумію, що в осмисленні досвіду війни, у спробах знайти відповіді на питання, як пам’ятати, як згадувати, як взаємодіяти з цією реальністю, — ми не єдині. Ми просто одні з тих, хто потенційно може з цим працювати. І після завершення війни теж.
Якщо казати про довший період, ми справді змінимося. Можливо, прийдуть нові люди і я як голова організації передам повноваження комусь іншому і піду в якийсь інший проєкт або буду займатися чимось іншим.
Яка порада або життєвий принцип Іри Цибух рухає вас у цій справі?
Мабуть, це цінності, про які Іра неодноразово говорила, та її безпрецедентність. Вона була доволі різкою — в хорошому сенсі цього слова — і могла чітко відстоювати свої кордони та позицію.
Я досі згадую її першу і, на жаль, єдину лекцію у Veteran-хабі в травні 2024-го. Більшість її слів завжди десь поруч зі мною. Вони ніби над організацією й вказують нам шлях. Я періодично повертаюся до них і починаю розуміти їх заново.
Вона казала про тяглість інституцій і про те, чому пам’ять — це про майбутнє. Це ніби дуже очевидна цитата, але коли розкладаєш її на молекули, то розумієш, чому це про майбутнє, що таке тяглість і для чого вона треба. Коли ми починали «Вшануй», я їх ніби розуміла. І от лише тепер, протягом цих років, я до них дійшла.
Чому, на вашу думку, ми потребуємо цих усіх ритуалів зараз?
Я відповім цитатою Іри: «Нам ритуали дуже необхідні, аби реалізувати відповідальність живих перед мертвими».
Одягання вишиванки теж можна вважати ритуалом. Інколи, коли хтось каже: «Боже, яка в тебе красива вишиванка!», ти відповідаєш: «Так, це моя, з Полтавщини». І так ти ознакуєш про себе і цю вишиванку. І далі вже може розпочатися діалог. Або ритуал зі свічкою у вікні. Це теж дає тобі розуміння, чому ти бачиш ще одну свічку — у вікні навпроти, з якими цінностями ця людина і про що ви обоє думаєте в цей момент.
Авторка: Ірина Кравець
Фото: Андрій Якименко
ВАКС обрав запобіжний захід колишнім топпосадовцям Державної прикордонної служби (ДПСУ) України в справі про хабарі за сприяння перетину кордону. Колишньому голові ДПСУ призначили заставу в розмірі 10 мільйонів гривень. Правоохоронці не називають імені, однак зі справи випливає, що йдеться про Сергія Дейнека.
Що ще відомо? Вже колишньому начальнику відділу пункту пропуску Держприкордонслужби призначили два мільйони гривень застави. За даними «Суспільного», йдеться про ексначальника відділу прикордонної служби «Соломоново» Олександра Марущака
Також на обох підозрюваних поклали процесуальні обов’язки, зокрема не виїжджати з України, не спілкуватися з фігурантами справи та свідками, а також здати закордонні паспорти.
Нагадаємо. 4 січня Володимир Зеленський звільнив Сергія Дейнека з посади очільника Держприкордонної служби, яку той обіймав з червня 2019 року. Дейнеко став радником міністра внутрішніх справ.
Президент Франції Еммануель Макрон заявив, що буде змушений відпустити затриманий нафтовий танкер тіньового флоту РФ через вимоги французького законодавства. Про це він повідомив в телефонній розмові з Володимиром Зеленським.
Що ще відомо? Макрон повідомив, що планує змінити законодавство, щоб надалі затримані російські танкери залишалися заарештованими в Франції. Водночас Зеленський закликав європейські держави слідувати прикладу Франції та зупиняти й арештовувати танкери тіньового флоту РФ.
Нагадаємо. 22 січня у Середземному морі військово-морські сили Франції зупинили й обшукали нафтовий танкер, який прямував з Росії.
Українська Волонтерська Служба (УВС) оголосила набір на ретрити для волонтерів та волонтерок. Учасникам обіцяють відпочинок, нові знайомства з однодумцями та взаємну підтримку.
Програма складатиметься з трьох хвиль для різних груп волонтерів:
Як доєднатися? Зареєструватися можна за посиланням. УВС покриває проживання та харчування, а також компенсує вартість квитків.
Фото: УВС
У «Читомо» назвали переможців у трьох номінаціях за помітні здобутки у книговидавничій справі. Церемонія нагородження відбулася 29 січня в Києві. Про це повідомили на сайті медіа.
Переможцями стали:
Зокрема українське видавництво «Основи» отримало спеціальну відзнаку Франкфуртської книжкової виставки — безплатний стенд на цьогорічній виставці, що відбудеться з 7 до 11 жовтня.
Також переможці отримають по 150 000 гривень у кожній номінації.
Довідка. Премія Читомо — професійна нагорода у сфері книговидання та літератури в Україні. Її мета — висвітлювати роботу тих, хто змінює книговидання та популяризує українську літературу у світі.
У Національному музеї історії України у Другій світовій війні демонтували російськомовні написи зі скульптурної галереї, що зберігалися ще з радянських часів. Про це повідомили у Мінкульті.
Що відомо? Заступник міністра культури Іван Вербицький зазначив, що очищення музейного простору від радянських мотивів є важливим для усунення пропаганди тоталітарного режиму.
Що ще відомо? Робота із деколонізації музейних експозицій триватиме і надалі. Вона передбачає оновлення текстів, візуального оформлення та підходів до представлення історичного матеріалу.
Нагадаємо. У 2023 році на щиті «Батьківщина-Мати» замінили радянський герб на український Тризуб. Також у 2024 році на Алеї міст-героїв прибрали літери з назвами міст та зображення медалі «Золота Зірка».
Фото: Міністерство культури
Сили оборони завдали удару по російському зенітно-ракетному комплексі «Оса» у Семенівці на тимчасово окупованій території Запорізької області. Про це повідомили в Генштабі.
Що ще уразили? Українські військові атакували ремонтний підрозділ окремої бригади спеціального призначення РФ поблизу Токмака, склади матеріально-технічного забезпечення артилерійського полку неподалік Охримівки, а також об’єкти 76-ї десантно-штурмової дивізії в районі Кирилівки.
Німеччина збільшить екстрену енергетичну підтримку України до 120 мільйонів євро. Країна вже передала до Києва дві мобільні когенераційні установки, які нададуть тепло та світло 86 тисяч киян. Про це повідомили в Уряді.
Також в Україну доставлять ще 41 когенераційну установку та 76 модульних котелень. Це підтримає забезпечення світлом та теплом мільйони людей по всій країні.
Що ще відомо? Єврокомісія надала додаткові 50 мільйонів євро українській державній енергетичній компанії Нафтогаз. Кошти планують витратити на забезпечення опалення та енергопостачання домогосподарств, критично важливих служб та підприємств по всій країні.
Яка наразі ситуація в Києві? У столиці без тепла залишаються ще 378 багатоповерхівок — переважно на Троєщині. Протягом 29 січня там до опалення під’єднали перших понад 100 будинків. Цієї ночі — ще 50. Також вчора, 29 січня, Київ перейшов на тимчасові графіки відключень.
Війська РФ завдали удару по Кривому Розі — одна людина загинула, ще троє постраждали. У Синельниківському районі через пожежі пошкоджені житлові будинки, об’єкти інфраструктури та підрозділ ДСНС. У Павлоградському та Нікопольському районах пошкоджені транспорт та будинки. Про це повідомили в ДСНС.
Харківщина. Внаслідок російської атаки на Харківщині пошкоджено адміністративну будівлю. Також зайнявся дах двоповерхової будівлі на площі 100 метрів квадратних.
Запоріжжя. Увечері 29 січня росіяни атакували один із районів міста ударним БпЛА. Внаслідок обстрілу загорівся приватний житловий будинок — пожежу ліквідували. Вибуховою хвилею також пошкоджено два сусідні житлові будинки.
Запросіть друга до Спільноти
Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити
Придбайте для друга подарунок від TUM
Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку
Майже готово
Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.
Дякуємо і до зв’язку незабаром!
Дякуємо за покупку!
Вхід в кабінет
Відновлення пароля
Оберіть рівень підтримки
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше499 грн/міс
Амбасадорський
digital & print
на 17% дешевше416 грн/міс
499 грн/міс
При оплаті 4999 грн за рік
