Аварію на Чорнобильській АЕС цілком виправдано називають найбільшою техногенною катастрофою людства. Втім, за цим теоретичним і «сухим» визначенням приховані сотні тисяч життів реальних людей: ліквідаторів, які віддали своє здоров’я, а почасти і життя, щоб зменшити наслідки вибуху, мешканців теперішньої зони відчуження, які думали, що їдуть зі своїх домівок на кілька днів, дітей, які раділи, що можуть пропустити уроки в школі, та не уявляли, що більше ніколи не сядуть за свої парти.
Чорнобильська трагедія — це болюча сторінка в книжці історії нашої країни, яку, попри це, часом варто перечитувати, а не прогортувати. Сьогодні, в Міжнародний день пам’яті про Чорнобильську катастрофу, пригадаймо, як це сталося. Початок 1970–го: початок будівництва електростанції
Чорнобильська АЕС була першою атомною електростанцією в Україні. Ідею побудови нової АЕС в СРСР обговорювали з середини 60-х: вона мала забезпечити електроенергією всю тогочасну Україну й Ростовську область. Серед 16 ймовірних місць у різних областях обрали територію біля села Копачі Чорнобильського району, на правому березі річки Прип’ять. Також розглядали варіант села Ладижин у Вінницькій області, на Південному Бугу, але зрештою, у 1967-му, зупинилися на відомому зараз розташуванні. У 1970 році створили дирекцію Чорнобильської АЕС і почали будівництво.
Лютий 1970-го: місто атомників — Прип’ять
Водночас зі спорудженням АЕС у 1970 році почали будувати майбутнє місто атомників — Прип’ять. Атомгради, як їх називали в СРСР, були радянським містобудівним експериментом: їх створювали/розбудовували біля атомних електростанцій насамперед для працівників станцій і їхніх сімей.
Таких в Україні є кілька: Вараш (Рівненька АЕС), Нетішин (Хмельницька АЕС), Енергодар (Запорізька АЕС), Южноукраїнськ (Південноукраїнська АЕС), власне Прип’ять і Славутич — місто, яке побудували для працівників ЧАЕС уже після аварії.
За проєктом, у Прип’яті мали жити 75-85 тисяч людей, але спершу це було селище — статус міста воно здобуло аж 1979-го. Насамперед у Прип’яті спорудили гуртожитки і їдальні, далі — багатоквартирні будинки.
26 вересня 1977-го: запуск першого енергоблока
Запуск першого енергоблока ЧАЕС планували на 1974-й, але дату двічі переносили через повільний для радянських цілей темп будівництва і проблеми з постачанням. Зрештою, його ввели в експлуатацію 26 вересня 1977 року — так почала працювати перша атомна електростанція України. Четвертий енергоблок, на якому і стався вибух, запустили у 1984 році, він вважався найсучаснішим. Будували також п’ятий і шостий енергоблоки, але їх не завершили через аварію.
26 квітня 1986-го: аварія на ЧАЕС
Субота 26 квітня для більшості мешканців Прип’яті й інших населених пунктів майбутньої зони відчуження почалася звично: незначні аварії на ЧАЕС траплялися й до того, тож діти пішли до школи (тоді була 6-денна система навчання), батьки відпочивали після робочого тижня, переважно не усвідомлюючи, яка масштабна аварія сталася вночі на ЧАЕС. Вибухи пролунали в четвертому енергоблоці о 01:23. Того місяця радіоактивний цезій забруднив 75% території Європи. Серед викидів, що потрапили в атмосферу через аварію, є елементи, які розпадаються тисячоліттями. Наприклад, плутоній-239, період напіврозпаду якого — понад 24 тисячі років.
Перше офіційне повідомлення про аварію оприлюднили аж за 36 годин, коли мешканців Прип’яті евакуйовували. Людям говорили, що це лише на три дні, тому вони не брали з собою багато речей і сподівалися повернутися. Радянська влада не скасувала масових заходів, щоб створити ілюзію, що все під контролем і аварія не масштабна: у Києві провели першотравневу демонстрацію за участі школярів, а на стадіоні «Олімпійський» 27 квітня відбувся футбольний матч між київською і московською командами (подію відвідали понад 80 тисяч уболівальників).
Листопад 1986-го: спорудження першого «саркофага»
Перше укриття чи, як його ще називають, «саркофаг» побудували над четвертим реактором у листопаді 1986 року. Він планувався як тимчасове, але необхідне розв’язання проблеми на 20-40 років. На нього витратили сотні тисяч тонн бетоносуміші та чимало металевих конструкцій. Під «саркофагом» продовжували перегорати ядерні відходи, тому з’явилися щілини, а у 2013-му з нього обвалилися плити площею 600 квадратних метрів.
15 грудня 2000-го: повна зупинка ЧАЕС
Після аварії ЧАЕС продовжила свою роботу: перший і другий енергоблоки знову почали працювати восени 1986-го, третій — у грудні 1987-го. З 1986 по 2000 рік електростанція виробила 158,6 мільярда кВт-годин електроенергії. Для порівняння: у доаварійний період з 1977 по 1986-й — 150,2. З 1996-го енергоблоки поступово зупиняли, а остаточне припинення роботи ЧАЕС відбулося 15 грудня 2000 року о 13:17, тоді вивели з експлуатації третій енергоблок.
2012-2016: будівництво нового «саркофага»
Те, що перше укриття ненадійне, було зрозуміло майже одразу після його встановлення у 1986-му, тому у 90-х тривав пошук варіантів, чим можна його замінити і де взяти на це кошти. У 1997 році відбулася зустріч країн «Великої сімки», де підписали документ про надання допомоги Україні «в трансформації існуючого «саркофагу» Чорнобиля в безпечну та екологічно стабільну систему». Після цього створили фонд «Укриття», донорами якого згодом стали 28 держав. За кошти з фонду і будували нове укриття.
Новий «саркофаг» (також «Арка») розрахований на сто років. Це найбільша рухома наземна конструкція світу, а на її спорудження витратили близько 1,5 мільярда євро. У реалізації проєкту «Укриття-2» взяли участь понад 10 тисяч будівельників й інженерів з усього світу.
Лютий-березень 2022-го: ЧАЕС під російською окупацією
24 лютого 2022 року росіяни захопили Чорнобильську АЕС і перебували там до 31 березня. Медіа переповнили заголовки про можливі наслідки удару по електростанції. Виникла ще одна, вже не гіпотетична, а реальна проблема: 9 березня ЧАЕС була повністю знеструмлена через обстріли Київської області, а це означало неможливість охолоджувати ядерне паливо у сховищах і відстежувати ситуацію всередині четвертого енергоблока. Завдяки працівникам електростанції катастрофи вдалося уникнути. Втім, окупанти не дозволяли проводити ротацію персоналу понад три тижні, люди були виснажені безперервною роботою. Зв’язок й інтернет вимкнули. Відступивши 31 березня 2022-го, російські військові пограбували станцію і взяли в полон близько 200 осіб, серед яких нацгвардійці, які охороняли ЧАЕС.
Авторка тексту: Роксолана Кривенко
Фото: unian.ua
Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians — підтримуйте розвиток українськомовної журналістики
