У найближчі кілька років Україні не варто очікувати масового напливу мігрантів. Нинішній страх щодо завезення іноземців до країни значною мірою надуманий і не підтверджується цифрами. А більшість повідомлень про бангладешців чи індійців, які останнім часом поширюються в соцмережах, є частиною ІПСО. Проте рано чи пізно все ж доведеться зіткнутися з цим питанням і вирішити: Україна хоче бути країною, яка активно розвивається, є високоінноваційною — чи спокійною, не дуже багатою країною, де живуть здебільшого старші люди. Про це НЗЛ говорить керівниця програмного напряму «Демографія та міграція» Інституту фронтиру Ольга Духніч.
З чого все почалося? У соцмережі Threads почали обговорювати відео, на якому була група іноземців з валізами. Користувачі писали, що «Україну заселяють мігрантами», «українців відправлять на фронт, а іноземців завезуть працювати», «нас замінять». У TikTok чимало переглядів набрало відео, згенероване штучним інтелектом, де Володимир Зеленський, Віталій Кличко та інші політики зустрічають мігрантів з Індії. У Facebook поширювали фото з українських міст, де нібито зображені трудові мігранти.
Що це було? Видання StopFake зафіксувало десятки тисяч подібних коментарів чи публікацій з наративами про те, що «4,5 млн індусів, африканців та колумбійців заселять Україну до 2030 року»; «пакистанців та індійців масово привозять на захід України»; «йде планове винищення української нації» й «Україну фактично змушують прийняти всіх цих мігрантів за наказом ЄС чи США». Також Інститут масової інформації з’ясував, що наративи про мігрантів, які поширюють у соцмережах, є російською пропагандою.
Яка насправді ситуація з мігрантами в Україні?
- Станом на кінець березня 2026 року в Україні на обліку перебували 305 775 іммігрантів. Про це свідчить звіт за перший квартал 2026 року Державної міграційної служби.
- Наприкінці 2025-го мігрантів на обліку було 305 982 — це на 207 більше, ніж станом на березень 2026-го.
- У 2025 році видали 2851 дозвіл на імміграцію, тоді як у 2024-му — 4250.
- Крім того, попри дефіцит кадрів, в Україні наразі є близько двох мільйонів економічно пасивних людей, які з різних причин не долучаються до ринку праці. Ольга Духніч називає цю цифру суттєвою.
Скільки дозволів на працевлаштування іноземців видають роботодавцям?
- За даними Державної служби зайнятості, до початку повномасштабного вторгнення роботодавці щороку отримували близько 20 тисяч дозволів на працевлаштування іноземців.
- Після 2022 року цей показник зменшився і досі не сягнув довоєнного рівня. До прикладу, у 2024 році видали 4720 дозволів, у 2025 році — 7483.
Скільки бізнесу коштує залучити мігрантів?
За словами Ольги Духніч, залучити одного іноземного працівника до України коштує від 30 до 100 тисяч гривень залежно від країни, звідки прибуде робітник. Одним з українських бізнесів, який залучає іноземних працівників, є компанія МХП. Зокрема, в організації зазначають, що процес залучення одного іноземного мігранта триває близько шести місяців — від запиту бізнесу до приїзду працівника. В Україні працевлаштування іноземців регулює закон «Про зайнятість населення».
Згідно з ним, у більшості випадків роботодавець має:
- отримати дозвіл на застосування праці іноземця;
- подати відповідні документи до служби зайнятості;
- сплатити державну плату за видачу або продовження цього дозволу.
У 2026 році дозвіл на строк від шести місяців до одного року коштує 16 640 гривень, а його продовження — 13 312 гривень.
Що важливо памʼятати? Потрібно розуміти, що є два типи міграції — економічна та демографічна. Перша — коли іноземні мігранти приїжджають в певну країну працювати на короткотривалий або довготривалий термін. Друга — це демографічна міграція, тоді держава залучає не лише робітників, а також їхні сім’ї, які інтегруються в суспільство. За словами Ольги Духніч, Україні та суспільству в контексті міграції важливо спершу зрозуміти, чого саме держава очікує від цього процесу: лише заповнення нестачі робочої сили чи формування умов для інтеграції мігрантів у суспільство.
То чи загрожує Україні масова міграція з Бангладеш або інших країн?
Бангладеш — одна з країн — найбільших донорів міграції у світі. Зазвичай трудові мігранти з цієї країни обирають держави з вищим рівнем зарплат і розвиненою діаспорною інфраструктурою — наприклад, Велику Британію або країни Перської затоки. Водночас, як пояснює Ольга Духніч, Україна не є привабливим напрямом для громадян Бангладеш. До того ж Бангладеш входить входить до переліку країн міграційного ризику в Україні.
Водночас Ольга Духніч зазначає, що Україна може бути більш зрозумілою для мігрантів з азійських країн, зокрема з Узбекистану та Казахстану. Однак у Казахстані нині рівень життя вищий, ніж в Україні: у 2026 році прогнозований ВВП на душу населення з урахуванням купівельної спроможності становить приблизно 48,3 тисяч доларів США проти 18,6 тисяч доларів США. Тому навряд чи варто очікувати значної трудової міграції звідти. Тож залишається Узбекистан. Проте спершу держава має сформувати чітку пропозицію щодо трудової міграції.
Ольга Духніч зазначає, що бізнес має формувати запит до держави: озвучувати потреби ринку праці й узгоджувати, з яких країн залучати працівників. Як приклад вона наводить Польщу, де спрощена міграційна система дозволила бізнесу самостійно завозити мігрантів, частина з яких згодом опинилася без належного захисту прав. За словами експертки, такі процеси можуть посилювати суспільну напругу й негативне ставлення до мігрантів.
Як закон в Україні (не)захищає іноземних працівників
Ольга Духніч наголошує, що міграція має бути контрольованою, а бізнес повинен співпрацювати з державою. Зокрема, країна має розуміти, яким чином люди приїжджають в Україну, чи мають вони законні підстави для роботи, чи перебувають на обліку, чи є соціально захищеними і що відбувається з ними після працевлаштування.
Проблема виникає тоді, коли окремі представники бізнесу намагаються самостійно — законно або незаконно — завезти іноземних працівників, щоб швидко закрити кадрові потреби. У таких випадках люди, які приїжджають у нову країну, не завжди виявляються саме тими фахівцями, яких шукав роботодавець. Бізнес може їх звільнити, однак повернення таких працівників додому — це дорого і складно. У результаті вони можуть залишитися в Україні без належного соціального захисту та правової підтримки.
За таких обставин державним органам, зокрема міграційній службі, складно відстежити, де перебуває людина, який у неї статус, чи не протерміновані її документи і чи не опинилася вона в ризикованій ситуації. Формально закон «Про зайнятість населення» може передбачати правила перебування та працевлаштування іноземців, однак на практиці ці механізми захисту не працюють, якщо держава не контролює всього процесу.
Що нам з цим робити: два гіпотетичні варіанти для України від Ольги Духніч
- Якщо Україна хоче бути країною, яка активно розвивається, є високоінноваційною та економічно привабливою, то ми маємо обрати варіант іноземної міграції.
- Якщо ж Україна прагне бути спокійною, не дуже багатою країною, де живуть здебільшого старші люди, які не зможуть чинити опір будь-яким агресивним діям сусідньої країни, то ми обираємо інший шлях. Зокрема, Україні доведеться збільшити навантаження на молодь, пенсійна система може опинитися на межі колапсу, а в результаті молодь виїжджатиме з країни.
Проте, за словами експертки, демографічна проблема України не вирішиться лише іноземною міграцією:
- насамперед варто розробити політику повернення українців з-за кордону;
- заохочувати народжуваність, проте з цим складніше, доки триває війна.
За словами Ольги Духніч, повернення українців можливе лише за умови, що зв’язки з ними будуть налагоджені й підтримуватимуться, а самі люди бачитимуть сенс у поверненні додому. Якщо цього не буде, Україна ризикує повторити досвід попередніх хвиль міграції, частину яких, за словами експертки, держава фактично втратила, бо не працювала системно з цими людьми. Ще один важливий напрям — народжуваність, із якою під час війни також є серйозні труднощі, адже на рішення народжувати дітей впливає багато факторів.
Що відомо про досвід іноземної міграції в Україні? За даними досліджень Інституту соціології України та компанії «Рейтинг», українці радше позитивно, ніж негативно ставляться до іноземної міграції. Україна вже мала досвід міграції: у 1990-х роках до країни приїхало близько 2 млн людей. Проте це були українці, кримські татари, які поверталися, та представники радянських республік. Водночас, раніше Україна не мала досвіду масової міграції людей саме з культурно віддалених країн.
Також український контекст відрізняється від досвіду багатьох західних країн. Україна не була імперською державою, тому не має накопичених історичних образ у відносинах із колишніми колоніями. Крім того, Україна не може забезпечувати мігрантів значними соціальними виплатами чи допомогою, адже залишається небагатою країною. Тому, якщо люди приїжджатимуть до України, найімовірніше, це будуть ті, хто готовий працювати та інтегруватися.
Нагадаємо. 9 квітня очільник Офісу Президента Кирило Буданов заявив, що МЗС і СБУ переглянуть список країн «міграційного ризику». Про це він сказав, відповідаючи на запитання про дефіцит робочої сили та труднощі із залученням працівників із Бангладеш, Індії, Колумбії й Ефіопії.
Авторка: Соломія Михайлюньо
