Останніми тижнями українське суспільство обговорює кризу у Верховній Раді. Парламент мав ухвалити низку законодавчих змін для отримання фінансування від МВФ. Йдеться про підвищення податків, оподаткування цифрових платформ, міжнародних посилок та запровадження ПДВ для ФОПів із доходом від 4 млн гривень на рік. Упродовж останнього пленарного тижня депутати провалили голосування за урядові законопроєкти, зокрема й ті, що необхідні для отримання коштів від ЄС та МВФ. Проте інституційна криза в парламенті почалася не зараз — засідання у 2026 році й до цього закривали через брак голосів. НЗЛ поговорило з Любомиром Скочилясом, кандидатом політичних наук, про те, чому вона виникла, як з неї вийти й, головне, якими можуть бути наслідки.
Які законопроєкти потрібно ухвалити й навіщо? Щоб Україна отримувала кошти від міжнародних установ, а також просувалася в євроінтеграційному процесі, потрібно вводити в дію певні зміни в законодавстві. Їх ухвалює парламент.
Розберемо на прикладі найактуальнішого зараз кредиту від Міжнародного валютного фонду (МВФ). У межах чотирирічної програми кредитування фонд планує виділити Україні 8,1 млрд доларів США (ми вже отримали 1,5 млрд доларів США). Щоб ці кошти надали, Україна зобов’язалася виконати низку умов: від посилення процедури призначення наглядових рад нацбанків до визначення нового складу правління АМКУ (Антимонопольного комітету) за реформованою процедурою. Серед необхідного — і непопулярні в суспільстві податкові рішення:
- ухвалити норму про запровадження оподаткування доходів від цифрових платформ;
- запровадити оподаткування міжнародних посилок, незалежно від суми;
- закріпити введення ПДВ (податку на додану вартість) для ФОПів із річним оборотом 4 млн гривень із 1 січня 2027 року (початково МВФ установлював такі умови для ФОПів із доходом від 1 млн гривень на рік, після переговорів поріг підвищили до 4 млн гривень).
Саме довкола цих трьох пунктів зараз найбільше обговорень, адже крайдата їхнього ухвалення — кінець березня 2026 року. 10 березня Верховна Рада не змогла проголосувати за законопроєкт про оподаткування цифрових платформ, який є одним із зобов’язань перед МВФ. За нього віддали голоси лише 168 депутатів. Раніше представниця МВФ в Україні Прісцилла Тоффано висловила стурбованість щодо затягування процесу, а фахівці МВФ із 18 березня проводять зустрічі з українською владою.
Також міжнародним зобов’язанням для України є ухвалення таких законів: реформа ДБР (Державного бюро розслідувань), перезапуск Держфінмоніторингу, оновлення НКРЕКП (Нацкомісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг), формування Дорадчої групи для Рахункової палати та оцінка майна для МВФ. Проте саме питання податкового пакета на 2026–2027 роки зараз стоїть найгостріше через терміни.
Ще один напрям законопроєктів, ухвалення яких гальмує криза в парламенті, — євроінтеграційні. 11 березня парламент провалив голосування за урядовий законопроєкт №6319 «Про органи самоорганізації населення». Він потрібен для того, щоб у межах програми Ukraine Facility отримати фінансування від ЄС. Дмитро Кулеба, ексміністр МЗС, розповів, що, хоч «цього не видно в стрічці новин, але криза в парламенті вже сильно гальмує процес вступу до ЄС». Йдеться про те, що 17 березня Україна отримала умови для вступу за трьома фінальними переговорними кластерами. «Там є дуже велика кількість питань. Їх треба буде голосувати в парламенті, і не всі вони будуть простими», — зазначив Кулеба.
Чому криза стала особливо помітною саме зараз? Питання фінансування загострилося ще й через затримку кредиту на суму 90 млрд євро від ЄС на 2026–2027 роки. Виділення коштів із 20 лютого блокує Угорщина. Її представники вимагають відновлення роботи південної гілки нафтопроводу «Дружба» на території України для транзиту російської нафти. 17 березня представники «Нафтогазу» й «Укртранснафти» проінформували європейських партнерів про наслідки російської атаки по нафтопроводу 27 січня та презентували план відбудови.
Чому депутати не голосують? Існує кілька ймовірних причин, чому депутати не підтримують урядових законопроєктів. Зокрема, через втому від роботи в Раді сьомий рік поспіль, натягнуту комунікацію між урядом і парламентом, страх перед підозрою від САП і небажання втрачати рейтинг через непопулярні урядові рішення, яких вимагає МВФ. Самі депутати коментували причини так.
Анастасія Радіна, депутатка від «Слуги народу»: «Відповідь треба шукати у взаєминах між фракцією монобільшості та урядом. Депутати не розуміють, чому уряд може фінансувати всі можливі варіанти роздачі грошей, але соромиться подати до парламенту законопроєкт про підвищення податків для ФОПів, хоча таке зобовʼязання перед МВФ підписав саме уряд».
Роман Лозинський, депутат від «Голосу»: «Цю проблему часто перебільшують, підсилюючи реальні недоліки парламенту і створюючи враження, ніби Верховна Рада вже “зламалася” і її неможливо відновити […] Президент не підписав понад пів сотні законів, ухвалених Верховною Радою. Вони не були ветовані, але й не набули чинності. Це також свідчить про проблему. Парламент не може повноцінно працювати, коли порядок денний формується поза його межами. До того ж уряд активно витрачає кошти через різні “є-програми”, а потім пропонує парламенту підвищувати податки…»
Олександр Федієнко, депутат від «Слуги народу»: «Єдність треба підрегулювати, можливо, але потрібно більше комунікації з урядом […] Комунікація обов’язково повинна бути: не просто так, що вони щось пообіцяли, а нам потім розгрібати все це».
Михайло Бондар, депутат від «Європейської Солідарності»: «Одні “слуги народу” втікають від підозр НАБУ і САП, другі — через те, що змучилися за цей період, інші — декларують, що мала зарплата. На мою думку, це цементування з боку ОП влади. Їм вигідно показати, що в час війни, коли неможливі вибори, Верховна Рада непрацездатна».
Євген Брагар, депутат від «Слуги народу»: «Розкол у Верховній Раді завжди був, у нас є представники різних фракцій з різними позиціями й ідеологічними підходами […] На сьомому році діяльності Верховної Ради її продуктивність не може бути дуже високою. Я знаю декого з народних депутатів, хто дійсно хоче скласти мандат, від різних фракцій».
Петро Порошенко, лідер партії «Європейська Солідарність»: «Це не криза парламенту, це криза державного управління. І причиною цього є не НАБУ та САП, не опозиція та не громадські активісти. Причиною цього є корупція й тотальна некомпетентність влади».
Любомир Скочиляс, керівник Центру політичних досліджень (Львів) та кандидат політичних наук, прокоментував для НЗЛ: «Усі зазначені чинники можуть бути частково причетними до нинішньої ситуації у Верховній Раді, проте вони — ні кожен окремо, ні навіть усі загалом — не є вирішальними».
За словами експерта, втома дійсно простежується в деяких депутатів, однак переважно стосується тих, «хто випадково потрапив у політику й чесно зрозумів, що це не його».
«Стосовно хвилювання за рейтинги, то це може стосуватися хіба що опозиційних фракцій, які, зрештою, й без цього були в опозиції. Тут можна говорити про втому бути конструктивною опозицією, бо зазвичай опозиція в українських умовах, коли це реально дозволяли демократичні умови, була непримиренною», — каже Скочиляс.
Можливість проведення виборів у недалекому майбутньому відображається в поведінці опозиції, проте монобільшості вона не мала б стосуватися, на думку політолога: «Інша річ, що колись переконлива монобільшість зараз вже не є такою однозначною в кількісному плані».
Щодо розслідувань НАБУ та САП, Любомир Скочиляс коментує: «Я не бачу, який тут прямий зв’язок із турбулентністю у парламенті: ті, хто почувається через це в небезпеці, уже або за межами України, або скоро там будуть».
Чи дійсно парламент заблокований? Народна депутатка від фракції «Слуга народу» Анастасія Радіна заявила, що Верховна Рада працює та щотижня є законопроєкти, що набирають необхідну кількість голосів. Голова цієї ж фракції Давид Арахамія стверджував, що ситуація «під контролем».
25 березня засідання Верховної Ради таки відбулося, і депутати голосували за законопроєкти. Водночас необхідних урядових законів, зокрема щодо податків, у порядку денному не було.
Напрацювання рішень, необхідних для отримання грошей від МВФ, продовжується, але не у Верховній Раді. 27 січня відбулося засідання Комісії з відбору голови Митниці: з 15 кандидатів обрали двох. Співробітники НАБУ Орест Мандзій і Руслан Даменцов стали фіналістами, їхні кандидатури передали на розгляд міністра фінансів Сергія Марченка. Він має визначити нового очільника Митниці впродовж десяти днів. Це призначення також є одним із зобов’язань перед МВФ, яке потрібно виконати до кінця березня 2026 року.
Чи залишиться Україна без грошей?
Гроші від ЄС. Очільниця Європейської комісії Урсула фон дер Ляєн 20 березня заявила, що Україна отримає кошти з обіцяної позики (90 млрд євро), попри блокування Угорщини. Речник МЗС Георгій Тихий також зазначав, що зараз триває робота над можливістю надання щонайменше першого траншу в межах кредиту, незалежно від позиції Будапешту. Однак невідомо, коли саме це станеться.
Гроші від МВФ. Прямих заяв від МВФ про те, якщо до кінця березня парламент не ухвалить необхідних рішень, то наступний транш точно не відбудеться, немає. Однак, як і будь-яке недотримання зобов’язань, це матиме наслідки. З 18 березня тривають зустрічі представників МВФ з українськими політиками: що обговорюють за зачиненими дверима — достеменно не відомо. Однак важливо розуміти, що ненадання Міжнародним валютним фондом кредиту — це питання не лише 8,1 млрд доларів (або, точніше, 6,6 млрд доларів, адже частину суми ми вже одержали), а й ризику неотримання іншої фінансової допомоги. Кошти як від окремих країн, так і від міжнародних організацій надають за наявності дієвої та якісної програми співпраці з МВФ.
Що буде, якщо криза посилиться? Є кілька можливих варіантів дій у критичній ситуації, якщо парламенту все ж не вдасться мобілізуватися для ухвалення необхідних рішень, а блокування кредиту від ЄС триватиме. Україні потрібно приблизно 52 млрд доларів США зовнішнього фінансування у 2026 році. З січня ми отримали 5,5 млрд доларів США. Де взяти решту?
Україна може використовувати золотовалютні резерви до залучення коштів. Економіст Олександр Савченко в коментарі 24 каналу зазначав, що завдяки цьому українська економіка існуватиме без кредиту ЄС приблизно один рік, якщо враховувати потреби і фронту, і країни. Станом на 1 березня 2026 року Україна має 54,8 млрд доларів США у міжнародних резервах.
У найгіршому варіанті Нацбанк буде вимушений відновити пряме кредитування Міністерства фінансів, як це було на початку повномасштабної війни. У 2022 році НБУ таким чином фінансував бюджет у середньому на 40 млрд гривень на місяць, напряму викуповуючи військові облігації уряду. Ці гроші підуть на виплату зарплат військовим, працівникам держсектору та фінансування базових послуг, проте з часом це спричинить гіперінфляцію.
Які є шляхи виходу з кризи? Любомир Скочиляс визначає три способи вирішення ситуації, що склалася в парламенті: «пожежний», «інвентаризація» та переформатування. Для НЗЛ експерт пояснив кожен:
- «Пожежний» — усіма способами мобілізувати й кількісно підтримувати діяльність депутатів, які налаштовані на підтримку уряду та Президента. Такий спосіб може давати швидкі операційні результати, але не забезпечить стабільної роботи на тривалу перспективу.
- «Інвентаризація» депутатського складу і його перезавантаження: визначення тих, хто є «мертвими душами» (вважаються за обранців, але не беруть участі в роботі парламенту), і пошук способів або повернути їх до роботи, або знайти юридичні процедури їхньої заміни. Якщо йдеться про депутатів, які були обрані за списками партій, то це не проблема, депутатом стає наступний у списку; з мажоритарниками складніше — їх треба обирати в округах, а вибори зараз неможливі.
- Переформатування більшості та створення міжфракційної коаліції. «Якщо зараз монобільшості вже де-факто кількісно не існує, то стратегічно правильно було б створити більшість із кількох фракцій, щоб забезпечувати результативне голосування», — пояснює Скочиляс. Однак, за його словами, на це навряд чи підуть: «По-перше, це остаточно поховає монобільшість, а відтак переконливу політичну опору Президента. По-друге, технічно нова коаліція вимагатиме формування нового уряду, що за собою тягне розподіл портфелів, торги, домовленості тощо. По-третє, така коаліція вже не буде суто пропрезидентською, й тому з’являється момент часткової когабітації (коли президент й уряд належать не до однієї політичної сили)».
Наразі незрозуміло, який шлях оберуть українські можновладці, проте ситуацію з кризою в парламенті потрібно вирішити, щоб не гальмувати євроінтеграційного процесу, а також не ставити під ризик надання Україні коштів від МВФ і ЄС.
Авторка: Роксолана Кривенко
