Бур'яни теж мають власні назви – Reporters.

09:00

загальнонаціональна
хвилина памʼяті

Бур’яни теж мають власні назвиБур’яни теж мають власні назви
Reporters, Портрет

Бур’яни теж мають власні назви

Алевтина Кахідзе називає себе художницею і садівницею. Обидва заняття для неї — про зростання всупереч системі
Анна Потьомкіна, Данило Павлов
01.06.2026
Анна Потьомкіна, Данило Павлов
01.06.2026

Велика краса

Цей текст опублікований у друкованому журналі Reporters

Алевтина Кахідзе живе у селі на Київщині, малює від руки та вирощує сад. І водночас вона — одна з найбільш політичних мисткинь України, чиї роботи показують на Венеційській та Берлінській бієнале. Для неї це не суперечність: кожна робота, кожен перформанс, кожна рослина в саду — це спосіб побачити систему і поставити їй питання. Мистецтво для Кахідзе ніколи не буває просто красивим.

У центрі сучасного мистецтва PinchukArtCentre незабаром відкриється виставка з кількома роботами Алевтини Кахідзе. Одна з них — відеоробота «Я можу бути дівчиною з блакитними очима», створена понад двадцять років тому. У ній художниця вдягає блакитні контактні лінзи — немов іншу ідентичність. Відео уповільнене: одягання відбувається без дзеркала — буденний акт стає майже насильницьким.

Очі Алевтини — карі. Прізвище — грузинське. Пізніше ми ще будемо говорити про подвійну ідентичність і міжгенераційну колоніальну травму. А поки що — шукаємо місце для інтерв’ю. Вирішено, що з вином.

Дорогою встигаємо коротко згадати художній ліцей, директоркою якого Алевтину призначили торік. Художниця показує мені фотографії своїх «інтервенцій»: відсунула меблі, що затуляли вітражі на вікнах ліцею, і запропонувала студентам вигадати для них назви. Виявилося, вітражів раніше ніхто не помічав.

Те, що наприкінці 2025 року Алевтина Кахідзе очолила художній ліцей імені Тараса Шевченка, викликало хвилю невдоволення. Як це часто буває, навколо події окреслилися два табори: ті, хто переживав за традиції закладу — читай: академізм як єдина художня мова, — і ті, хто цих побоювань не поділяв. Були й ті, кого тривожила сама невідомість — передусім батьки, які не отримали належної комунікації про зміну директорки. З часом суперечки вщухли, комунікація владналась і настала щоденна робота.

Пропозицію обійняти посаду Алевтина отримала від Міністерства культури. Прийняла після вагань і довгих міркувань. «Я подумала: це невідповідально — так багато критикувати систему освіти, а коли мені кажуть: бери й роби — відмовитись».

Сама Кахідзе має три історії формальної освіти. Перша — технічна: сім’я не одразу підтримала рішення навчатися мистецтва, тож Алевтина вступила до Дніпровської академії будівництва та архітектури. Ці знання, каже вона, виявляються корисними й нині — у перші місяці роботи в ліцеї вона займається тепломережею, водостоками і паркуванням. 

До Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві вступила не з першого разу: приїхала зі Жданівки, що на Донеччині, в Горлівському районі, показати малюнки — і не отримала допуску. «В цьому ліцеї я бачу те саме. Приїжджають діти, дають стос творчих робіт — і не отримують допуску». Для допуску потрібен певний набір академічних малюнків, які годі опанувати без підгото

На жаль, перший доступ до цього тексту має Спільнота The Ukrainians Media

На щастя, зараз у вас є можливість приєднатися!

Paywall The Ukrainians Media

Що ви отримаєте

  • Емейл-розсилка «TUM зсередини»
  • Екоторба «Ambassador»
  • Ранній доступ до текстів TUM
  • Digital-доступ до історій Reporters
  • Доступ до онлайн-зустрічей
  • Доступ до офлайн-подій
  • Книжковий та інші клуби
  • 30% знижки на паперовий Reporters
  • 4 друковані номери Reporters на рік
  • Знижки на книжки TUM Publishing

Ви вже у Спільноті?

Ознайомитись з виданням

Доступно Спільноті

Велика краса

Відкрийте для себе історії з цього номера

Переглянути число
Їсти, любити, воювати

Чотирнадцятий номер журналу літературного репортажу та документальної фотографії Reporters присвячений їжі, що в умовах війни стала для українців символом опору й солідарності, а також маркером національної ідентичності.

У цьому випуску ми досліджуємо, як змінюються гастрономічні практики нації, що мусить збройно відстоювати своє право бути, а також розглядаємо їжу як акт деколонізації. Тоді як радянська влада цілеспрямовано нищила міську кулінарну культуру, сьогодні ми повертаємося до втраченої унікальності — відшукуємо перервані традиції й водночас вибудовуємо нові.

Придбати

Запросіть друга до Спільноти

Вкажіть, будь ласка, контактні дані людини, яку хочете запросити

Придбайте для друга подарунок від TUM

Вкажіть, будь ласка, контактні дані цієї людини, щоби ми надіслали їй посилку

Майже готово

Вкажіть ще, будь ласка, своє ім’я та емейл.

Дякуємо і до зв’язку незабаром!

Вхід в кабінет

Відновлення пароля

Оберіть рівень підтримки

Вітаємо у спільноті!

Ваша підтримка буде активована впродовж 10 хвилин. До зв’язку незабаром. Повернутися до читання