Алевтина Кахідзе живе у селі на Київщині, малює від руки та вирощує сад. І водночас вона — одна з найбільш політичних мисткинь України, чиї роботи показують на Венеційській та Берлінській бієнале. Для неї це не суперечність: кожна робота, кожен перформанс, кожна рослина в саду — це спосіб побачити систему і поставити їй питання. Мистецтво для Кахідзе ніколи не буває просто красивим.
У центрі сучасного мистецтва PinchukArtCentre незабаром відкриється виставка з кількома роботами Алевтини Кахідзе. Одна з них — відеоробота «Я можу бути дівчиною з блакитними очима», створена понад двадцять років тому. У ній художниця вдягає блакитні контактні лінзи — немов іншу ідентичність. Відео уповільнене: одягання відбувається без дзеркала — буденний акт стає майже насильницьким.
Очі Алевтини — карі. Прізвище — грузинське. Пізніше ми ще будемо говорити про подвійну ідентичність і міжгенераційну колоніальну травму. А поки що — шукаємо місце для інтерв’ю. Вирішено, що з вином.
Дорогою встигаємо коротко згадати художній ліцей, директоркою якого Алевтину призначили торік. Художниця показує мені фотографії своїх «інтервенцій»: відсунула меблі, що затуляли вітражі на вікнах ліцею, і запропонувала студентам вигадати для них назви. Виявилося, вітражів раніше ніхто не помічав.
Те, що наприкінці 2025 року Алевтина Кахідзе очолила художній ліцей імені Тараса Шевченка, викликало хвилю невдоволення. Як це часто буває, навколо події окреслилися два табори: ті, хто переживав за традиції закладу — читай: академізм як єдина художня мова, — і ті, хто цих побоювань не поділяв. Були й ті, кого тривожила сама невідомість — передусім батьки, які не отримали належної комунікації про зміну директорки. З часом суперечки вщухли, комунікація владналась і настала щоденна робота.
Пропозицію обійняти посаду Алевтина отримала від Міністерства культури. Прийняла після вагань і довгих міркувань. «Я подумала: це невідповідально — так багато критикувати систему освіти, а коли мені кажуть: бери й роби — відмовитись».
Сама Кахідзе має три історії формальної освіти. Перша — технічна: сім’я не одразу підтримала рішення навчатися мистецтва, тож Алевтина вступила до Дніпровської академії будівництва та архітектури. Ці знання, каже вона, виявляються корисними й нині — у перші місяці роботи в ліцеї вона займається тепломережею, водостоками і паркуванням.
До Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури в Києві вступила не з першого разу: приїхала зі Жданівки, що на Донеччині, в Горлівському районі, показати малюнки — і не отримала допуску. «В цьому ліцеї я бачу те саме. Приїжджають діти, дають стос творчих робіт — і не отримують допуску». Для допуску потрібен певний набір академічних малюнків, які годі опанувати без підгото
На жаль, перший доступ до цього тексту має Спільнота The Ukrainians Media
Сотні людей виїхали з Олешок: міста без світла, води й їжі. Як минула їхня перша зустріч з рідними та з вільною Україною
Ярослава Тимощук, Данило Павлов
Просолені
Поїхати у Косів за тишею і вчитися чути одне одного, навіть якщо між вами — гори горя
Олена Лівіцька, Валентина Поліщук
R Так і знала, що ви щось забудете
Україна здобувала незалежність протягом століття у важких боях і ціною велетенських втрат — не завжди очевидних. Одна жінка втратила не лише батька, а й мову
Олег Криштопа, Дарія Ковтун
Думки
Перейти Розчаровану Десну
Про гостру потребу перечитування книжок і пошук рятівних метафор
Віра Курико, Вадим Блонський
Перегорни цю сторінку — і ти вже пливеш
Коли я читаю чужі оповіді про війну усвідомлюю, що свідкам вдалося пережити трагедію і написати про неї. Отже, і в нас є надія.
Богдана Романцова, Вадим Блонський
Курахове. Непоховане місто
Іноді я дивлюся на фото з Курахового і думаю: Боже, де це?
Яригіна Яна
Інтерв’ю
Богдана Лаюк: «Історія української літератури дає тобі відчуття суверенітету, випростаної спини»
Заступниця міністерки культури — про дитинство серед книжок, мовну політику і перетворення нечитачів на читачів
Ірина Славінська, Данило Павлов
Фелісіті Спектор: «Їжа є чудовим віконцем для розуміння культури»
Британська журналістка, авторка книжки Bread and War, про культурні мости, розвіяння ілюзій та улюблену українську їжу
Дарина Тимків, Данило Павлов
На зв’язку з Україною
Американська юристка українського походження Ярослава Джонсон — про відкриття першого Макдональдза в Києві, інтерес американських інвесторів до України під час війни, відновлення зруйнованого Росією та цінність української кухні
Тетяна Катриченко, Данило Павлов
Спадкоємці
Шістнадцятий номер журналу літературного репортажу та документальної фотографії Reporters — про тяглість поколінь, яку в нас відібрали, і спадок, який ми знову набуваємо і прагнемо передати нащадкам.
Меншовартість, яка доймає багатьох українців, тягнеться звідти — від пограбованих і вбитих людей, наших предків, які в кожному поколінні мусили вибудовувати все з нічого, а не множити традицію.
Сьогодні ми — чи не перше за довгий час покоління, яке знову має що передати, ба більше, навіть зачерпнути трохи спадку з минулого. Покоління, якому дістанеться цей спадок, частково вже тут — і от-от прийме на себе країну. Ми ще не знаємо, якою вона стане для них: країною війни чи країною після війни. Що опиниться в руках і на плечах цих людей — матеріально й морально, — значною мірою залежить від нас.
В The Ukrainians Media замість листопада тепер Читень. Це місяць якого завгодно читання: громадськотранспортного, обідньоперервного, підковдрового, собакогуляльного і будь-якого ще — обираєте ви. А разом ми перетворюємо це на щоденне заняття, яке допомагає витримати і зрозуміти сучасний світ.
Щодня з 1 по 30 читня надсилаємо листа, де розповідаємо, як вперше або знову зробити читання своєю звичкою, а ще рекомендуємо книжки і не тільки. Новий лист — вже незабаром на вашій пошті. Неважливо, скільки часу до кінця місяця, головне, щоби у ньому було яке завгодно читання.
В The Ukrainians Media замість листопада тепер Читень. Це місяць якого завгодно читання: громадськотранспортного, обідньоперервного, підковдрового, собакогуляльного і будь-якого ще — обираєте ви. А разом ми перетворюємо це на щоденне заняття, яке допомагає витримати і зрозуміти сучасний світ.
Щодня з 1 по 30 читня надсилаємо листа, де розповідаємо, як вперше або знову зробити читання своєю звичкою, а ще рекомендуємо книжки і не тільки.
Читень починається просто зараз
Один день — один лист на вашій пошті. Неважливо, скільки часу до кінця місяця, головне, щоби у ньому було яке завгодно читання.
Дякуємо, що читаєте нас і разом з нами
Новий лист — вже незабаром на вашій пошті. Неважливо, скільки часу до кінця місяця, головне, щоби у ньому було яке завгодно читання.