Між жнивами та сівбою

Лінія фронту на початку великої війни проходила через Количівку, село на Чернігівщині на півтори тисячі жителів. Коли область звільнили й фермерка Тетяна повернулась додому, першим ділом викликала саперів, аби розмінували її засіяні гречкою поля. Тоді взялася лагодити обстріляний млин, стіни й дах будинку. Відтак почала шукати нові маршрути для збору трав.

Коли Тетянин чоловік пішов водієм у військо, їй стало значно важче займатись землею. Але призвичаїлась — із меншими врожаями, більш непередбачуваним графіком посіву та збору, тривогою за чоловіка, що приїжджає в короткі відпустки лише на ті самі посів і жнива.

Не те щоб Тетяна так сильно горіла роботою на землі. Навпаки, відколи чоловіка Сергія немає вдома, а обовʼязків на неї впало чимало, стала любити це діло менше. Розраду знаходить в інших речах: вишукує по всій країні трави, з яких робить чаї на продаж. Колекціонує традиційний український одяг і прикраси, показує свої скарби в соцмережах.

Керується впертістю. У 1932–33-му совєти винищили її село голодом. Її сім’ї пощастило, і то кілька разів, тільки це й врятувало рід. Тож Тетяна народилась і ростить тепер гречку, двох дочок і носить стрій у себе вдома. І розуміє ціну й цінність повернутих і розмінованих полів.