Охоронці гірської погоди

Від їхньої роботи залежить прогноз погоди у ваших смартфонах — як працюють метеорологи

20.02.2019 Наталія Патрікєєва

Більшість трагічних випадків у зимових горах могли б і не трапитись, якби туристи зважали на прогнози синоптиків і рятувальників. В українських Карпатах погоду й вірогідність сходження лавин щодня пильнують дві сніголавинні станції — на Закарпатті та в Івано-Франківській області.

Від спостережень метеорологів, які там працюють, залежить, чи варто підніматися у високогір’я, чи краще залишитися вдома і не випробовувати долі.

Безперервна робота

Зима у Карпатах триває півроку — від листопада аж до травня.

Метеостанцію Пожижевська обіймає Чорногірський хребет. І хоча гори іноді важко розгледіти за важкими хмарами й туманом, у поодинокі сонячні дні звідси можна дивитися на гострий Гомул, Данціж, Брецкул і навіть Говерлу.

На її схилах, якщо бути уважним, іноді видно ледь помітні чорні цятки. Це люди, які прямують до вершини або ж спускаються вниз.

Сама станція — це просторий і затишний будинок із білим від снігу дахом і дерев’яними дверима, що відчиняються всередину, — аби у підступний рясний снігопад із будинку завжди можна було вийти. Поруч — майданчик із приладами для вимірювання погоди. На перший погляд, це звичайні будки та стовпчики, але насправді від їхньої роботи залежить, чи безпечно йти в гори, чи ні.

На Пожижевській працює одинадцятеро людей: восьмеро технічних працівників, двоє кочегарів та водій-електрик.

Робота позмінна — тиждень через два. День у день тут стежать за настроєм погоди ось уже 60 років, а за переказами метеорологів, місцеві пастухи робили це ще у 18-му столітті.

По всій Україні працює 180 метеостанцій, які синхронно фіксують погоду, а результати віддають до Українського гідрометеорологічного центру

DSC_8143

 

Основні професії тут — метеоролог та гляціолог (людина, яка досліджує льодовики, сніги та лавини).

Кожні три години, а коли погода погана, то й частіше, черговий працівник має вийти на вулицю і зафіксувати низку показників: температуру повітря та снігу, атмосферний тиск, силу і напрямок вітру, вологість, сонячну активність, а також виміряти кількість опадів.

Для цього беруть спеціальний опадомір — відро Третьякова. Протягом певного часу до посудини падає сніг, потім її заносять у тепле приміщення, де сніг тане. Потім вимірюють, скільки води утворилося.

По всій Україні працює 180 метеостанцій, які синхронно фіксують погоду, а результати віддають до Українського гідрометеорологічного центру.

Уже там із ними працюють синоптики: створюють карти руху повітря і прогнозують погоду, яку ми бачимо у новинах чи на екрані телефону.

Нині всі дані надсилають через інтернет (біля Пожижевської працює мобільний зв’язок). Раніше їх рацією передавали в Яремче, а вже звідти диктували до Києва телефоном.

Дослідник лавин

Олег Кочержук прийшов на станцію 12 років тому — після закінчення екологічного факультету в Івано-Франківську. Родом із Яремче, він часто бував у горах, але жодного разу взимку, тому робота на Пожижевській стала чимось новим.

Чоловікові трохи більше як тридцять. Він називає себе не надто комунікабельним, говорить швидко і коротко.

Від мого слова залежить, чи можна йти туристам у гори. Якщо ж не дослухаються, це уже буде на їхній відповідальності, — каже Олег.

DSC_8143

Його основне завдання взимку — стежити за лавинами. Гляціолог, він же лавинник, попереджає про ступінь лавинної небезпеки, а також мусить дослідити ті лавини, які вже зійшли, — виміряти площу та оцінити збитки.

Олег пояснює: лавина — це самовільне сходження снігу. Воно відбувається на схилах крутістю від 25 до 55 градусів. Існують цілі математичні розрахунки, аби визначити її поведінку, але без польових досліджень зробити це неможливо.

Сніг, який лежить на землі, з часом може змінюватись і ставати нестабільним. Моє завдання — перевірити, як він сам за себе тримається і скільки треба навантаження, щоб сніг зійшов лавиною, — пояснює Кочержук.

Про свою роботу Олег розповідає біля вікна на кухні станції. На підвіконні у склянці проростає цибуля і лежить книга про Конашевича-Сагайдачного. На плиті — чайник і каструля в тюльпанах, на стіні — картина «Тайна вечеря».

У будинку метеорологів тепло. Є вода, яка тече з водозабору, що стоїть на висоті майже 1800 метрів, газова плита, твердопаливний котел і дизельний генератор, завдяки якому на станції щовечора з’являється світло.

Поки Олег працює, його напарник відпочиває після нічної зміни, а до підвалу, де стоїть котел, час від часу спускається пані Василина — нині її зміна кочегара.

Жінка розповідає, що працює на станції лише коли холодно, а влітку їде за кордон збирати яблука. Зізнається: працювати із самими лише чоловіками їй легко — конфліктів не буває ніколи.

Я сама-одна поміж ними, то вони мене в обіду не дають, — усміхається жінка.

DSC_8143
DSC_8143

Всередині будинку метеостанції ще з порогу відчувається густий запах тютюну. Здається, він всотався тут у кожну шпаринку — метеорологи багато курять.

Усі метеорологи станції — чоловіки. Такий устрій Олег порівнює з антарктичною станцією «Академік Вернадський». І хоча там крига таки скресла і у 2019-му в Антарктиду вирушили чотири науковиці, у Карпатах це поки що табу.

Цінність хвилини

Розповідаючи про станцію, Олег постійно дивиться на годинник. У якийсь, відомий лише йому, момент він зривається з місця і зникає у своїй кімнаті. За мить виходить звідти у синьому спецодязі з написом «Метеорологічна служба» і поспішає на вулицю.

На метеомайданчику відбувається все блискавично: кілька хвилин — і Олег уже записав усі показники. Тепер їх чимскоріше треба передати до Києва.

Для цього у будівлі станції є спеціальний кабінет. Тут стоять комп’ютер, жива ялинка ще з новорічних свят, два робочих столи, ліжко та крихітний телевізор.

На стіні два годинники — один працює за київським часом, другий — за Гринвічем.

Тут метеорологи ще малослівніші — ретельно записують усі цифри у журнали й таблиці. Спокій у цій кімнаті порушується переважно вечорами, коли пані Василина дивиться програму «Стосується кожного».

Щотижнева зміна бригади відбувається по середах. Кожен приносить із собою рюкзак із їжею, яку треба швидко з’їсти, — холодильника на станції немає. Але є підвал, куди з осені завозять картоплю, крупи та консерви, дрова і вугілля.

Олег Кочержук ніколи не був в інших горах, але хотів би побачити Татри. Вищі його не цікавлять.

DSC_8143

 

Звісно, у нас не Альпи й туристів не так багато, — каже лавинник. — Але це лише через те, що в Карпатах не розвинена інфраструктура, поки що мало людей ходить, хоч в останні кілька років їх більшає. Туристичні фірми відмовляються вести людей у гори, коли погода небезпечна. Але це бізнес, рано чи пізно вони візьмуть на себе цю відповідальність і за гроші водитимуть у будь-яку погоду.

Чоловік зазначає, що різні лавини мають різні рівні небезпеки. Найменша — перший рівень, другий — для обвалу достатньо однієї людини, третій — достатньо групи. Четвертий — лавина може зійти сама собою, а п’ятий — коли її об’єм сягає понад сто тисяч кубічних метрів снігу і може знищити на своєму шляху навіть ліс.

Потрапляння у лавину — найгірший сценарій у горах, адже вирішальна кожна хвилина.

Від того, чи є поруч той, хто готовий швидко відкопати людину з лавини, залежить її життя, — наголошує Олег.

Врятуватися зі снігу можна в межах 30-40 хвилин, якщо ж часу минає більше — шансів вижити практично немає. Потерпілий гине від холоду й нестачі повітря.

Через це рятувальники завжди застерігають туристів, аби не ходили в гори поодинці та без спеціального спорядження для пошуку людей під снігом. Найчастіше нещасні випадки стаються саме із самотніми мандрівниками, які нікого не попереджають, куди йдуть.

Олег зізнається, що й сам, коли почав працювати на станції, двічі мало не потрапив у лавинну пастку.

В українських Карпатах є всього дві сніголавинні станції. Крім Пожижевської, ще Плай, на Закарпатті.

Завдяки їм на сайті Укргідрометцентру в реальному часі можна спостерігати за рівнем лавинної небезпеки.

П’ятий рівень небезпеки лавини — коли її об’єм сягає понад сто тисяч кубічних метрів снігу і може знищити на своєму шляху навіть ліс

Знавець хмар

Я вам нічого не скажу.

Такі слова після привітання чуємо від Олегового колеги, метеоролога Василя Тимінського. Вже десять років минуло відтоді, як йому не сподобався сюжет журналістів із івано-франківського телебачення про метеостанцію, і відтоді з медійниками він обережний. Але з часом Василь поступається і таки розказує кілька історій.

Метеорологові 53 роки, живе у селі Саджавка, біля Коломиї. Це понад сто кілометрів від станції. Василь носить чорний светр зі світлою кофтою поверх, на ногах — кальсони, в яких не мерзне навіть надворі.

Фотографується також неохоче — соромиться своєї ледь помітної неголеності. Але коли переконуємо, що це зараз модно, — дозволяє зробити кілька світлин.

На Пожижевській він працює з 1989 року. У гори закохався в армії, коли служив у Грузії, біля міста Ахалкалакі.

DSC_8143

— Не знаю, як це пояснити, але люблю цю роботу, сам процес, розвиток погоди, як вона утворюється. Це цікаво, хоча в більшості ми не знаємо, чого від неї чекати, — зізнається чоловік.

Уже працюючи на Пожижевській, Василь заочно закінчив Одеський гідрометеорологічний інститут (тепер Одеський державний екологічний університет). А ще — багато вчився сам.

Як людина хоче, то вона всього навчиться. От береш спеціальний атлас, сідаєш у кріселко на вулиці, роздивляєшся хмари й визначаєш, де яка.

На питання, як родина ставиться до його роботи, Василь Тимінський відповідає жваво:

Тиждень попрацюю, приїжджаю додому — і щоразу медовий місяць, так усе добре. Але тільки перший тиждень, бо на другий уже знову починаю сумувати за горами. Біля Коломиї їх видно, але не можна відчути, понюхати, — розповідає Василь.

Тоді він бере вудку, сідає в машину і їде на риболовлю — це його друга після гір улюблена справа.

DSC_8143

 

Історична погода

Книга про Сагайдачного — Олегова. Він любить читати історичну літературу і грати у стратегії. Один із його улюблених авторів — радянський розвідник-утікач, дослідник та письменник у жанрі історико-документального та художньо-історичного роману Віктор Суворов.

Олег багато читає про Радянський Союз і Другу світову війну. Запитуємо, хто, на його думку, з історичних постатей найвидатніший.

Сталін не захопив усього світу, хоч і хотів, Олександр Суворов не зчепився з Наполеоном, Кутузов багато разів був битий. А в українській історії не було майже нічого визначного. Коли українці перемагали, зразу починали ділити владу. Найбільше шансів було у Мазепи, але під час Полтавської битви він не перетягнув на свій бік достатньої кількості козаків. Хмельницький недооцінив московитів, думав, що вони допоможуть здолати поляків, — міркує метеоролог.

Йому цікава історія, бо вона має властивість повторюватись — як і погода.

Найменший погодний цикл — десять років. Коли Олег лише прийшов на станцію, зими були суворіші, потім м’якші, а тепер знову морозні.

DSC_8143

 

Чоловік дістає з шафи чарку і наливає з крана крижану воду. Випиває таких кілька і веде далі: згідно з літописами, у 16-17 столітті на Київщині у травні-червні міг випасти сніг.

Мені подобається одна з версій, чому втратила силу Римська імперія, — через зміну клімату, — розповідає Олег.

Коли тема стосується історії та погоди одночасно – чоловік сповнюється ентузіазмом і запалом.

Таку теорію запропонували дослідники, які вивчали льодові зруби в Антарктиді та Ґренландії. Щороку за сезон випадає шар снігу, який має певну товщину, — щось схоже на вікові кільця дерева.

Кожен шар — один рік. Якщо у ньому з’являються бактерії чи пилок рослин, отже, клімат тоді був теплим та вітряним, якщо попіл — могло щось долітати з вулкану.

У 350 році нашої ери почали фіксувати, що товщина льоду стає більшою, а отже, відбувалося похолодання.

І от, людям із півночі стало холодно і вони взяли сім’ї, зібрали манатки в руки й пішли на південь. Так протягом багатьох років вони туди пробирались, поки імперія не ослабла, — розказує Олег.

Він певний, що погода змінюється кожні кількасот років і, можливо, потепління, про яке сьогодні говорить увесь світ, відбувається не через людську діяльність, а тому, що це частина природного циклу.

Але все одно краще будувати все екологічно, щоб перестрахуватись, — усміхається лавинник.

Тиша і сонце

Одна з речей, що вражають у горах найбільше, — тиша. Коли на полонині немає вітру, в певні моменти складно повірити, що існує настільки чисте безголосся. Взимку сонце на Пожижевській з’являється рідко, але нам щастить і наступного дня по приїзді спостерігаємо, як воно повільно піднімається над хребтом і заливає світлом полонину.

Смереки, що завмерли під снігом у різних позах, наче з несподіванки, одразу змінюють відтінок і все із синього та сірого стає ніжно-блакитним.

Кілька років тому до станції приходив навіть ведмідь. Зайшов на метеомайданчик через хвіртку, потрощив термометри, залишив свої сліди та зник

Василь Тимінський поспішає до геліографа — пристрою, що фіксує тривалість сонячного сяйва протягом дня.

Навколо скляної кулі він не з першої спроби — через мороз — закріплює паперову стрічку з поділками, що відповідають годинам. Сонце, рухаючись, пропалює стрічку, а отвори утворюють смугу. Її довжина і визначає тривалість сонячної активності.

За поведінкою вітру тут стежить анерубометр, а термометри вимірюють не лише температуру повітря, а й снігу та землі під ним. Це роблять, щоб знати, скільки часу потрібно для того, аби весь сніг розтанув, — кілька днів чи навіть годин. Від таких показників із Пожижевської залежить, чи готуватися в Чернівцях до повені та чи зміцнювати берег Пруту.

Метеорологи дозволяють нам піднятися трохи вгору й роздивитися Пожижевську зі схилу.

Йти можна лише у снігоступах (широкі лижі для пересування) — глибина снігу подекуди понад два метри.

DSC_8143

Робота не для кожного

Найжвавіше працівники станції розповідають про звірів, на яких натрапляють у лісі або ж біля самого будинку.

Одна з видатних історій — про зайця на ім’я Петрович. Час від часу він приходить на Пожижевську і нікого не боїться.

Був здоровенний місяць. Ми саме вийшли з товаришем покурити. Бачу — Петрович сидить. Я: «Петрович, здоров, познайомся — це Міша». А той не розуміє, з ким я говорю, думав, Петрович — це якась людина. Потім питає: «А з ким ти говориш?» Я кажу: «Та от він, Петрович!». Посвітив на зайця, а він лиш на крок відійшов», — розповідає Василь Тимінський.

Кілька років тому до станції приходив навіть ведмідь. Зайшов на метеомайданчик через хвіртку, потрощив термометри, залишив свої сліди та зник.

Якось бачив ведмедя за метрів сто. Він був у малинах. Тягне гілки по роті й гарчить безбожно, бо ж тільки одне листя йому попадається. Але я не ризикнув підходити, звідки знати, що в нього там в голові. Ще й кажуть, він так швидко бігає, задні лапи вперед і шмик-шмик-шмик, — веде далі метеоролог.

У лісі він також не раз бачив оленів, кабанчиків і дикого кота.

—  Утричі більший, як звичайний. Лапа — як моїх два кулаки. Я так зрозумів, що він щось вполював, бо сидів і лиш поглядом проводив, куди я йду. Правда, нічого мені не казав, — сміється Василь.

Певний час у самому будинку жила ласка, яка допомагала боротися з мишами. Її також згадують із жартами — залазила через вікно і ховалась у шухлядах.

Влітку, коли є час, чоловіки ходять у гори на прогулянки. Збирають ягоди чи гриби.

Питають якось туриста: «Як гриби?». А нічого, каже, всі їли, всі хвалили, Царство їм небесне, — жартує метеоролог.

Про туристів, які часто заходять на станцію відпочити або обсохнути, історій у метеорологів багато. Проте, запевняють, останнім часом люди стали обізнанішими — читають інтернет і стежать за погодою.

Робота на Пожижевській — особлива, переконаний лавинник Олег. Так працювати зможе не кожен.

З одного боку, можна відпочити від родини. З іншого — тиждень без сонця, нікого з людей, крім колег, не бачиш. Це трохи тисне на психіку. Особливо молодь тут довго не затримується — зарплати трохи вищі від мінімальної.

І додає:

На станції працюють лише ті, хто любить усе це.

***
[Цей репортаж створений в рамках спецпроекту «Справжня країна» за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні. Погляди авторів не обов‘язково збігаються з офіційною позицією уряду США. — Supported by the Media Development Fund of the U.S. Embassy in Ukraine. The views of the authors do not necessarily reflect the official position of the U.S. Government.]

Наталія Патрікєєва Данило Павлов

Схожі публікації

15278 11

Суспільство, яке здатне себе змінити

Про можливість змін в українському суспільстві

03.10.2016 Руслан Савчинський
1415 10

Сирітство має бути винятком

Директор «СОС Дитячі Містечка» Україна Андрій Чупріков — про те, як запобігти сирітству в Україні

03.04.2018 Вікторія Ейсмунт
2448 26

Молитва за Грузію

Чи може Грузинська православна церква стати на заваді демократичним прагненням країни

05.10.2017 Марічка Паплаускайте

Популярні публікації

30392 15

Відчути світ

Ігор Шаверський та Олена Петросюк залишили престижні роботи і за два роки відвідали майже 40 країн
22.08.2016 Софія Пилипюк
237375 6

8 речей, які кожен повинен зробити до 8 ранку

Декілька простих, але важливих порад
25.02.2017 The Ukrainians
29213 5

7 відмінностей між професіоналами й аматорами

Письменник і підприємець Джеф Гоінз про аматорів і професіоналів
07.12.2016 The Ukrainians

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати