Анна Заячківська

Розмова із моделлю й громадською активісткою

21.01.2015 Інна Березніцька

Яке майбутнє можна спрогнозувати для молодої дівчини, про яку знаємо таке: виростала у традиційній християнській родині на заході України, у дитинстві зі сестрою на великі свята готувала сімейні концерти, очолювала студентську християнську спільноту, а на останніх курсах вузу почала писати ікони… Ще знаємо, що чи не з перших днів ця красуня поїхала на Майдан і, щоб не стояти просто так, спершу мастила канапки, а потім працювала у медичних пунктах. Хто вона?

На думку спадають цілком передбачувані відповіді.

А тепер давайте обернемося в інший бік і спробуємо дати відповідь на ще одне питання. Яке минуле можна вгадати з такої наявної інформації: вродлива, має титул «Міс Україна» і пропозиції співпраці від провідних модельних агенцій, планує якийсь час пожити у Нью-Йорку, не вірить у мрії і дуже раціонально оцінює власні можливості. Хто вона?

Відповіді і на це питання — відомі наперед.

А насправді усе це — одна людина. Це саме новини про неї під час Євромайдану дивували, усміхали і навіть ошелешували. Пригадуєте ті статті та телесюжети? «Навіть Міс Україна вийшла на Майдан підтримати своїх співвітчизників!»

…Натомість сама Анна Заячківська каже, що перемога у головному українському конкурсі краси — не найвища для неї висота. Це просто нові можливості і нові виклики. Набагато природніше для неї, переконує, — допомагати далеким і близьким, писати ікони, а з актуального — отримати другу вищу освіту. Знайомтеся!

 

 

Напевно, не помилюся, якщо скажу, що ти єдина наша «Міс», яка рік тому, на морозі, пліч-о-пліч з іншими українцями стояла на Євромайдані. Чому прийняла таке рішення?

Просто я Революцію Гідності з перших днів розцінювала, як спільну справу. На Євромайдані дуже хотіла підтримати чим вмію тих наших людей, які жертвували заради спільних цінностей не лише свій час, а й своє життя. Спершу ходила на Майдан просто постояти поруч з іншими, але швидко зрозуміла — від самого лише стояння діла не буде. Якось зайшла на кухню до дівчат і просто спитала: «Як ви тут? Стомилися?» Дівчата: «Та ми уже три ночі не спимо». Тоді не вагаючись відправила їх спати, а сама почала готувати канапки, варити борщі. Хоча, відверто кажучи, у кухонних справах я далеко не експерт. Проте так хотілося тим дівчатам допомогти, віддатися справі на всі сто…

…А потім мене покликали до Відкритого університету Майдану. Пригадую минулорічну новорічну ніч. На сцені я разом з радіоведучою Євгенією Стрижевською підбадьорювали людей. Співали, конкурси різні проводили, дискотеку влаштували… Мені було дуже приємно від того, що я відчувала власну корисність, що могла допомагати.

…Настав січень. Тоді уже опікувалася медичними пунктами, контактувала з інформаційними центрами, кухнями. Намагалася ліки сортувати, продукцію. Могли подзвонити, наприклад: «Терміново потрібні верхній одяг і картопля!» Негайно поширювала це в Інтернеті, і за кілька годин усе необхідне з’являлося. Я знала, кому і що саме потрібно, через це докладала усіх зусиль, аби це дістати…

Коли розпочалися криваві події, стала волонтером Медичної Сотні. Мила хлопцям рани, перев’язувала, навіть асистувала лікарям. Коли пораненим ставало краще, відвозили їх до лікарні, а потім навідували. Удома готували хлопцям супчики і возили у госпіталь. Потім чергували у медичних пунктах, приймали разом з лікарями нових потерпілих. Зокрема, у храмі Василія Великого багатьох вдалося врятувати.

Це був непростий період. Тоді час наче зупинився. Гостро і швидко переосмислювалося життя і його значення. Я нікуди не їздила з робочих питань, бо визначила для себе інші пріоритети на той час. Вважала, що подібні виїзди не на часі, навіть некоректні, бо йде боротьба за кращу Україну. Матеріальні проблеми у ті дні почали видаватися мені дрібними і несуттєвими. Справді, багато переосмислила. Багато домовленостей та контрактів втратила, але зовсім не шкодую. Лише три місяці тому відновила свою модельну діяльність.

…Майдан перевернув усе з ніг на голову. Я зрозуміла, як важливо цінувати і берегти один одного. Шкода, що ми про це згадуємо лише зрідка, коли уже когось втрачаємо. Так не має бути, мусимо пам’ятати про це завжди-завжди.

TU_Zay (1)

Аню, розкажи нам більше про себе, про свою сім’ю.  Як ти стала такою, як є зараз?

Народилася поблизу Івано-Франківська, десь за 20 кілометрів від самого міста. Зростала у щасливій і дружній сім’ї — з дідусем, бабусею, мамою, татом і сестричкою. Сестричка старша за мене, але ми завжди були однією командою! Наприклад, на свята дуетом виконували пісеньки, які ж самі і складали. (Усміхається) Дуже закарбувалася у пам’яті бабуся. Вона уже чотири роки не з нами. Ця людина для мене — втілення мудрих думок, вчинків, поглядів. Часто думаю, як вона б вчинила у тій чи іншій ситуації…

А щодо батьків… Вони з ранніх років намагалися мені прищепити віру в Бога, навчити різних релігійних нюансів. За це я їм дуже вдячна. Уже буквально з першого класу, щойно вступила до гімназії, увійшла до молодіжно-християнської спільноти «Еммануїл». Це при греко-католицькій церкві. Ця організація мене якоюсь мірою сформувала. Ми збиралися з з отцем та говорили про Святе Письмо, ставили різні вистави, ходили до шкіл, до студентів, дискутували про духовні речі, які слід втілювати в життя. Ці поїздки, реколекції, шліфування свого внутрішнього світу — усе це допомагало ставати тією, якою я є зараз.

І от уже у студентські роки я стала головою молодіжної християнської спільноти. А водночас ще й працювала в Івано-франківському обласному театрі фольклору. Там зіграла головну роль у виставі  «Поза межами болю» — дисидентку Ірину Сеник. Це для мене значило дуже багато. Тим паче прем’єра відбулася 12 грудня, на мій день народження. Тож цей день був одним з найособливіших у моєму житті. Я так перейнялася долею Ірини, що половина залу плакала. Це був новий, прекрасний досвід. Звичайно, і в університеті «горіла» багатьма проектами. Сама писала пісні і їх виконувала. Не знаю, чому, але мені подобається вести активне життя, пробувати нове, досягати високих цілей.

…Ну а перемога у конкурсі «Міс Україна» стала несподіванкою навіть для мене! Напевно, Бог подарував мені цей новий досвід, допоміг зробити новий крок. Не можу сказати, що цей титул був моєю метою. Не вважаю звання «Міс» якимсь великим подвигом. Мені хочеться в житті щось більше зробити, щось визначне! А статус «Міс» лише допомагає у цьому. Можна сказати, відкриває  нові досі небачені  горизонти.

Ти кажеш, що хочеш зробити щось справді визначне. А чи вже маєш конкретні ідеї? Якій саме діяльності себе присвятиш?

Праці з людьми! У мене є певні задумки щодо створення благодійної мистецької школи. Навіть працювати у цьому напрямку вже почала, але наразі ця ідея тимчасово призупинена. На жаль, не можу розповісти усі деталі. Є певні нюанси. Тому  поки що планую лише підтримувати добрі проекти, які впроваджуються для підтримки освіти, медицини, довкілля. Думаю, невдовзі ви почуєте про один із них. (Усміхається)

…Також є ще одна конкретна мета — організувати власну виставку. Дуже хочеться поділитися з іншими людьми своїм баченням світу, добрими речима, які є в мені.

Щодо модельної кар’єри, то ще кілька років планую попрацювати у сфері моди. Зараз міркую над контрактом з одним із модельних агентств. А у планах — друга освіта (мабуть, біоетика або психологія).

Хотілося б, щоб люди працювали не лише над своїми проектами, а й над своїми душами

TU_Zay (9)

Чим для тебе був досвід участі у конкурсах краси? Часто цей конкурс жартома називають «конкурсом гаманців». Як було у тебе?

Знаєш, уже після овацій і привітань, почула від одного з організаторів (імені не називатиму, вибачте), що я є другою переможницею, яка отримала титул просто так, без нічого! Не знаю, як велося до мене, не хочу говорити про те, у чому не впевнена. Але мені Господь подарував цей прекрасний шанс. А я просто вклала душу у цю справу. І все.

Нікого не вдавала, не грала ролі, просто вчилася на репетиціях і вникала у деякі модельні  нюанси. Просто була такою, якою є.  Звісно, часом було не по собі. Дивувало, наприклад, коли чи не кожна конкурсантка приїздила на власній (зазвичай недешевій) автівці… Але для мене це усе другорядне.

Головне полягає у тому, що це був чудовий досвід. Якби мені дали шанс усе повторити, нічого б не змінювала. Я там відшліфувалась, багато речей зрозуміла, урешті-решт випробувала власну силу волі. Наприклад, уже на конкурсі «Міс світу» раптом не вистачило на всіх вечірніх суконь. Виявилося, що національний комітет не зміг професійно організувати роботу дизайнера — дуже довго тягнули з коштами. В останній день намагалися якось виправити ситуацію, але за два дні створити щось якісне — неможливо. І справа, звісно, не в дизайнерці (я її люблю і поважаю), а у неорганізованості усього процесу. Не надто приємна ситуація, якщо коротко.

Однак я дуже вдячна Богові за те, що не дав мені впасти духом, тримав мене, давав сили на більше. Знаєш, у житті ми дуже часто постаємо перед вибором між мораллю і грошима. Дякувати Богу, я завжди вибирала мораль.

Ти займаєшся двома, на перший погляд, непоєднуваними справами: модельною справою та іконописом. Чи не заважає одне іншому? І що дає силу рухатися далі, що штовхає?

Почну з того, що справді — непросто жити в цьому світі дівчині, яка має красу і титул «Міс Україна». На тебе дивляться по-іншому: не як на професіонала у якійсь царині, а просто як на вродливу дівчину. (Усміхається) Кажуть, що усім гарним дівчатам легко живеться. Це неправда. Усе залежить від того, як ці дівчата себе показують, якими життєвими принципами керуються.

…Три роки нас, студентів, навчали основам мистецтва. Це графіка, живопис, композиція, рисунок, скульптура. Особисто мене тоді зацікавила майстерність написання ікон. Для мене це було наче чудо якесь. Адже це є дуже близьким до природи, це щось глибоке.

Ікону пишуть від найтемніших кольорів до найсвітліших, відтак зображення наче висвітлюється, проявляється, як плівка зі старих фотоапаратів. Це таке собі маленьке диво. Коли ти пишеш ікону, потрібно усі свої думки приводити до ладу,  відчувати гармонію усередині, адже мимоволі на думку під час такого іконопису приходять прекрасні речі, які несуть добро. Ти мусиш їх відчувати. Кожна ікона, якщо вона написана людиною, яка ставиться до цього відповідально, з повагою, несе світло і спокій у домівку. Вона так заспокоює! Тому й вибрала іконопис. Не скажу, що цей вибір базувався лише на вірі, хоча і мої переконання там є, безумовно.

Хто мав на тебе найбільший вплив? Хто був прикладом для наслідування?

Я особливо цікавилася історією матері Терези з Калькутти. Її покірність, смиренність і терпеливість викликає велику повагу.

А у професійному житті, у модельному бізнесі для мене приклад – Анджеліна Джолі. Мені імпонує те, що ця жінка віддається на сто відсотків своїй роботі, а водночас увесь інший час віддає сім’ї. Не скажу, звісно, що вона ідеальна, але ті речі, які вона пропагує, думки і сенси її життя, усе це мені подобається. Я теж колись мріяла зніматися у фільмах, і, можливо, з часом спробую себе.

Які правила ти можеш порушити, а яких — не порушиш ніколи?

У житті трапляються речі, які я обіцяла собі ніколи не робити. Навіть зарікалася. Це не є якісь принципові моменти чи чесноти, але для мене вони усе одно важливі. Наприклад, я казала собі, що ніколи не житиму у шумному місті… А сьогодні от мешкаю у Києві. Можливо, навіть у Нью-Йорк поїду на певний час жити. Бачиш, скільки б ми не зарікалися, часом життя пропонує нам такі обставини, що доводиться порушити якісь свої правила. І виявляється, що не все так страшно. Більше того! Думаю, деякі правила існують для того, щоб їх порушити. (Усміхається) Тому ніколи не кажіть «Ніколи»!

Але, безумовно, мають бути речі, через які справді не варто ніколи переступати. Слід відчувати і знати, що є добре, а що є погано, і цієї лінії дотримуватися. Особисто я можу хіба перебігти «на червоне», але і таких речей треба оминати. (Усміхається) А от що стосується таких принципових речей, як корупція, тут слід бути дуже відповідальним. Я, приміром, рік тому підписала декларацію «Я ніколи не беру хабарів!» і ніколи їх не візьму. Всіляко підтримую рух «Ні хабарництву!». Для мене це важливо. Не дозоляю собі порушувати того, про що пообіцяла.

Успіх – це гармонійне поєднання матеріального і нематеріального. Успіх – це відчувати у серці спокій і гармонію, бути самореалізованим

TU_Zay (12)

Чесність — цінність?

Цінність. Знаєш, якби кожен українець був чесним, ми не мали б тієї ситуації у політичній сфері, яку маємо нині. Ми боїмося і чесності, і відповідальності за свій вибір. Це неправильно. Досить! Більше не потрібно одягати маски, не потрібно показувати себе тим, ким ти не є. Це нечесно не лише перед собою, але й перед іншими. Просто слід перестати брехати і толерувати фальш — тоді ми будемо вимагати цього самого й від близьких.

Нам потрібно навчитися грати у гру з доданою вартістю. Це коли кожен думає не лише про себе, про власну вигоду, а й про ближнього. У нас є все, аби з’явився міцний середній клас і не було такої великої різниці між бідними, які на межі виживання, і дуже багатими.

Що для тебе успіх? І чи вважаєш ти себе успішною людиною?

Успіх — коли ти відчуваєш себе у суспільстві на своєму місці. Коли розумієш, що ти саме там, де повинна бути. Успіх — це коли ти можеш бути корисним і для широкого кола людей, і для своїх найближчих. Тоді ти відчуваєш себе комфортно і зреалізовано. Успіх – це не хапати зірок з неба, а якісно і максимально добре робити те, у чому ти найсильніший.

Часом у мене питають: «А чому ти ні про що не мрієш?» Це правда, не люблю мріяти. Я розумію, що ніколи не буде так як ти вимрієш. Тому вважаю, що треба просто чесно і багато працювати, а з тих обставин, які з’являються, шукати можливості.

Успіх – це гармонійне поєднання матеріального і нематеріального. Успіх – це відчувати у серці спокій і гармонію, бути самореалізованим.

TU_Zay (14)

Майдан змінив українців. Ми почали по-іншому ставитися до певних речей і по-іншому ставитися до іншого. А що, на твою думку, нам досі заважає?

Ми так і не навчилися відповідати за свої слова і за свій вибір. Про це свідчить наша влада, ті подачки по двісті гривень, які дехто приймав під час виборів. Це усе смішно. Ми міняли наше майбутнє на мішок картоплі. Це просто не вкладається в голові! Ми не стали далекогляднішими, на жаль. Дехто досі думає: «Після нас — хоч потоп!» Через таку безпринципність, через цю хатоскрайність і відбулася Революція Гідності, через те і гинуть наші люди на Сході.

Більшість безхребетних треба було добряче струсонути, аби вони зрозуміли, що не хто інший, а вони самі – творці майбутнього. А усе через те, що ми звикли, що нас тримають у сталевих рукавицях, вказують, що говорити і як діяти. Це неправильно. Годі. Ніхто у цьому світі нікому нічого не винен. Грубо кажучи, ні Америка нам нічого не мусить, ні ми — Америці. Ми самі собі щось винні. У нас є багато внутрішніх проблем, у яких ми самі маємо поставити крапку.

Особливо болить, коли зараз деякі люди наживаються на війні. Скільки продуктів, одягу і грошей передають діаспоряни, і все — наче в яму. Я спілкуюся з ними, щотижня збирають, і де все це? Сумно, що є серед нас, поруч з нами, для кого «війна — мати рідна».

Я зовсім не політик. Мені часто говорять: «Аню, чому в політику не йдеш?» Відповідаю, що не хочу бути просто «обличчям» у Раді, і не хочу, щоб хтось просто шепотів мені на вухо, що робити і який закон підтримувати. Поки що вважаю себе недостатньо компетентною для роботи у парламенті.

…Насправді усе просто. Поки що кожен мусить максимально віддано трудитися на своєму місці — від водія автобуса до Президента. Усім важко, але ми маємо триматися й разом усе це пережити. Маємо підтримувати один одного. Той хто має більше, нехай тепер поділиться з тим, що має менше.

Які твої настільні книги?

Мене цікавить науково-популярна література. Через те, що я багато часу віддаю зйомкам і роботі, намагаюся не згаяти час потім даремно, а підвищувати свій інтелектуальний рівень.

Важко зараз назвати щось конкретно, але з художньої останнє, що прочитала – «Їсти, молитися, кохати», «Перехрестя».

Які кінострічки переглядаєш у вільний час?

Останнє, що подивилася: «Інтерстеллар», «Боги і царі», «Загублена».

Одна порада для наших читачів.

Мрійте попри все! Навіть якщо я це не роблю, це не означає, що це неправильно. І працюйте не лише над своїми проектами, а й над своїми душами.

Інна Березніцька Максим Баландюх

Схожі публікації

ГОЛОВНА
28880 8

Сам собі пастир

Що знайшов у лісах Житомирщини колишній в’язень «ЛНР» і чому краще фантазувати, ніж бути реалістом

19.07.2016 Євген Руденко
strong (4)
6175 20

Ілля Стронґовський

Розмова з українським книжковим дизайнером, перекладачем, співзасновником благодійного фонду «Добра Листівка» та видавництва «Видавництво»

21.04.2016 Юліана Паранько
IMG_8270-Edit-2xx
12342 16

Роксоляна Шимчук

Розмова з українською мисткинею

19.03.2015 Інна Березніцька

Популярні публікації

photo-1419976267187-4ad6b3c60cca
35012 2

Чи зобов’язаний пасажир «Укрзалізниці» збирати за собою постіль?

Як спілкуватися із провідником
22.12.2015 Роман Рак
gbn4flheyko-david-beale
25114 5

Що святкувати першим: Різдво чи Новий рік?

11 карток про те, чому українці живуть за двома календарями одночасно і що з цим робити
09.12.2016 Ірина Сало
Img_51
55176 18

KindGeek

Юрій Гнатюк, співзасновник та COO KindGeek, про історію компанії, важливість планування та вміння брати на себе відповідальність
13.06.2017 Тарас Прокопишин

Краудфандинг

Малі міста

2608
зібрали
36000
потрібно

Нові медіа нової країни

36
зібрали
5000
потрібно

Найрозумніші діти країни

2538
зібрали
4500
потрібно

підтримайте проект

Donate

Введіть слово, щоб почати