Листи зі скриньки «71»

1.

Єдиний спадок, який лишився мені від моїх пра, — іноземне прізвище, зубата усмішка і віра у велику любов. Ця віра зашита в десяток рукописних листів, які я бережу в памʼятній скриньці — поруч із записками від шкільних подруг, пожовклими газетами з першими опублікованими текстами мого авторства, фотографіями колишніх та бузковим вельоном із власного дівич-вечора. Найцінніший скарб серед усіх цих свідчень життя, звісно ж, — листи. 

Ще підліткою, заходячи у прохолодний під’їзд нашого з батьками дому і чекаючи ліфта, я любила забігти на міжповерховий майданчик, щоб дотягнутися до скриньки «71» і вправністю рук, без ключа, дістати листи. Часом конверти приходили помарковані індексом відправника із Запоріжжя, де Дніпро розливається найширше, часом — з Іркутська, столиці східного Сибіру. За своєчасне листування з обома бабусями — між ними шість тисяч кілометрів і кордон — у молодій сімʼї «радянських» інженерів з антирадянськими поглядами відповідала я, середуща з онучок. 

2.

Татова гілка

«Дорогий Саша, як мало ми жили разом. З 17 років ти живеш в Україні. Бачилися ми рідко, тому наше життя минало окремо від твого», — пише моя бабуся Ася своєму синові. Від міста, куди він поїхав учитися, до батьківського дому — тиждень потяго

«Я часто згадую, яким ти був, коли тобі було 3-5-10 років […] Коли оголосили про повернення Гагаріна з космосу і його політ, ми за нашим сімейним сніданком обговорювали це. Тобі було три роки, і раптом ти заявляєш, що літав разом з Гагаріним. Ми не сперечалися, а лише спитали, що ви там пили. Ти відповів, що ти пив лимонад, а Гагарін — вино […]

Райніс з Ріменькою поїхали до Литви, а ми з тобою до Чорного моря, бо тобі щойно видалили гланди. В Анапі купили тур до озера Ріца і йшли туди пароплавом. Ти дуже добре переживав морську хитавицю і, до прикрості інших пасажирів, постійно бігав у буфет і купував що-небудь поїсти. 

Далі ми їхали автобусом, а по дорозі зупинилися, аби подивитися на невелике озеро. Ти сміливо заперечив екскурсоводу, оголосивши, що це не озеро, а болото. Справжнє озеро — це Байкал […]».

3.

Мамина гілка

У листах іншої бабусі — Євдокії, Дусі, Дуньки Петрівни — спогадів трапляється менше, натомість багато новин і пліток. З ким вона купалася у Дніпрі на Хортиці, як сильно згоріла її спина. Що у тітки В. трапився інсульт і та місяць лежала в лікарні, тітчин син заробляє півтори тисячі доларів і телефонує мамі щотижня, а донька її розтовстіла. Перечитую й усміхаюся бабусиній безпосередності. 

Євдокія пише менш розбірливо, стрибає з мови на мову: хоча жила в місті, що говорило російською, її полтавська українська не здавалася. Як і продиктоване радянською свідомістю бажання не дати нікому сидіти без діла. «[…] Коли приїдете до мене, будете всі отдихать. Я ва