Мова любові

Журналіст про те, як українська стає мовою більшості

29 Березня 2023

Соціологічні опитування фіксують збільшення кількості українських громадян, які переходять на українську, — не кажучи вже про зростання числа тих, хто вважає її рідною мовою. Та що там соціологічні опитування! Ми й самі чуємо, як багато людей зараз розмовляє українською мовою на вулицях, у кав’ярнях й установах. Ми бачимо, як українська мова остаточно стає мовою більшості.

Тут можна було б полегшено зітхнути і сказати, що українці нарешті зрозуміли важливість мови і здійснили цивілізаційний поворот. Але ми чудово розуміємо, що для багатьох людей перехід на українську — насамперед жест протесту проти країни, мовою якої вони говорили все життя і яка зараз обстрілює та знищує їхню Батьківщину, вбиває їхніх близьких, руйнує їхні міста та села.

Можливо, для багатьох цього було б цілком достатньо. Але для мене дуже важливо, щоб українська мова з мови протесту проти російської агресії перетворилася на мову любові. На мову любові до України, до її культури, до її минулого та майбутнього. На мову любові до самої мови, зрештою.

Я кажу, пишу і — що найважливіше — думаю українською мовою не тому, що протестую проти російської.

Так само ви не залишаєте чужу вам людину заради коханої не тому, що протестуєте проти свого недавнього партнера. А тому, що ви закохуєтесь у людину, з якою ви хочете бути. І я вірю, що саме таким має бути ставлення до мови у майбутньому.

Але це — не питання слів. Це — питання дій. Ми повинні бути готові до того, що після закінчення війни — та що там війни, навіть й інтенсивних бойових дій — суспільство почне відходити від воєнного наркозу.

І тоді багато хто з тих, хто зараз розмовляє з нами українською мовою, знову перейде на російську — просто тому, що війна вже закінчилася і так легше. І тому, що гострота протесту поступово вивітриться, як будь-яка сильна негативна емоція. І тут найголовніше — чи зможуть Українська держава та суспільство запропонувати українську мову не як альтернативу, а як необхідність, як елемент, без якого не буде самої держави та самого народу, як гарантію того, що ми живемо не просто у своєму домі, але у своєму світі.

Для утвердження цих простих понять має бути продумана державна політика — і у галузі культури, і в освіті, і у підтримці громадських ініціатив, спрямованих на розвиток української мови. Адже ми повинні пам’ятати, що тепер, у відкритому світі, ми зіткнемося ще й із справжнісінькою конкуренцією соціальних мереж та гаджетів. Непомітно для себе ми можемо втратити нові покоління, які не уявляють себе без російськомовного тік-току і не дуже цікавляться, про які високі матерії ми тут говоримо. І без нашої безпосередньої зацікавленості — і держави, і суспільства — у створенні якісного продукту — не обійтися. Інакше ми можемо виграти війну, але програти мир.

Дуже важливо (саме тепер, коли світ нарешті починає розуміти, що Україна — не продовження Росії, а українська культура — не задвірки російської) зробити акцент на нашій цивілізаційній самодостатності. На тому, що українська культура — одна із самостійних європейських культур.

Що в себе вдома ми говоримо своєю мовою. Що російська мова — не мова українського сходу та півдня, а мова іншої країни.

Що «російськомовне населення» — термін, вигаданий російськими шовіністами для русифікації та знищення культурної самостійності інших народів. Що росіяни в Україні — національна меншість, яка має право на розвиток своєї мовної ідентичності так само, як угорці чи румуни, але мова міжнаціонального спілкування в нашій країні — українська.

Для того, щоб зрозуміти це, просто відмовтеся від ненависті на користь любові. Просто забудьте про мову, яку принесла до нашої країни жорстока та брехлива імперія. Або навіть так: не хочете забувати — не забувайте, цікавтеся та читайте. Але хоча б усвідомте, яка яскрава, звучна, виразна мова створена українським народом. Як багато нею можна сказати, заспівати, подумати. Для початку просто зізнайтеся українською у коханні близькій вам людині. І ви відчуєте, як у ваших грудях швидше заб’ється серце. У цей момент ваше серце — Україна і є.

Віталій Портников, журналіст, письменник, публіцист, лауреат Премії імені Василя Стуса, лауреат Шевченківської премії.

Цей текст створений завдяки системній читацькій підтримці. Приєднуйтеся до Спільноти The Ukrainians і допомагайте нам публікувати ще більше важливих і цікавих історій.

Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected].

Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції. Головне зображення створене за допомогою технології штучного інтелекту у нейромережі Midjourney.

Місія The Ukrainians — уможливлення позитивних соціальних змін в Україні
Долучайтеся до Спільноти, підтримуйте якісну українськомовну журналістику та приєднуйтеся до змін!
Приєднатися
Наші головні тексти тижня у красивій розсилці. Щовихідних у ваших емейл-скриньках.

Запроси друга до спільноти

Вкажіть, будь ласка, емейл свого друга якого хочете запросити.

Купи Welcome Pack для друга

Вкажіть, будь ласка, всі дані свого друга якому хочете подарувати WP.