Мистецтво — його блякла рутина

1.

Ігор Едуардович довго мізкував, але так і не зрозумів ідею химерної інсталяції з намальованою кляксою на яєчних коробках. 

«Господи, як же це називається?» — звернувся до колег поруч, щоб колективно розшифрувати задум художника. 

Чоловіки у спецівках легковажно посміялися — мовляв, дурня та й годі. Аж раптом бозна-звідки виринув солідно вдягнутий незнайомець. Відрекомендувався автором. 

Усміхнені мить тому чоловіки враз посуворішали й зніяковіли. 

«Це павучки злигаються», — пояснив художник.

2.

— Процес взаємодії з творчими людьми цікавий: вони не бачать світ так, як я. Там, де я бачу простоту, вони бачать якусь складність. І навпаки, — каже 60-річний Ігор Едуардович.

Останні дев’ять років він працює керівником монтажно-оформлювального відділу в Національному центрі «Український дім». Його команда з трьох людей розпаковує картини, розвішує їх по всьому виставковому простору, будує невеликі інсталяції — хіба що на альпіністів і будівельників вони не тягнуть.

Цей процес хаотичний і потребує постійних змін. Куратори не з першого разу визначаються з кінцевим розташуванням експонатів, тому монтувальники переробляють роботу по кілька разів.

Спочатку Ігор Едуардович дратувався з незвичних для нього творчих підходів. Знадобився час, щоби збагнути: «Творчість не може бути лінійною», — говорить з абсолютним прийняттям.

Допоки чоловік не влаштувався в Український дім, мистецтво оминало його, як і він — мистецтво. В художній світ його привів не потяг до прекрасного, а збанкрутілий завод, магазин, який Ігор покинув через корупцію, і батько, що знав потрібних людей в Ук