Київський потяг відправляється з Харкова поміж тривогами. Провідниця на запитання, чи прибуде вчасно, відповідає ухильно.
— Подивимося, подивимося…
Чайні склянки дзенькають від руху. Жінка у темно-синій формі УЗ кладе біля кожного підсклянника по парі шматочків рафінаду та цукерку-серденько на солодке. Слідом додає трохи гіркоти:
— Якщо буде тривога, не панікуйте, беріть теплі ковдри й виходьте з вагона організовано. На евакуацію у нас буде кілька хвилин.
Сусідки-бабусі, 80-річна Валентина й 75-річна Людмила, шелестять пакетами з бутербродами у своєму купе, оновлюють карту тривог, телефонують родичам у Полтаві — чи не летять через них «Шахеди». Шепочуться між собою:
— Дай Боже, не доведеться виходити. Я, щоб заспокоїтися, молитви читаю — і мені легше.
— А я матюкаюся — і мені легшає.
Потяг підбирається до межі областей між Харківщиною та Полтавщиною. Сонце сідає на заході, зі сходу заходять російські дрони.
Провідниця отримує повідомлення у робочу рацію про початок тривоги. Чортихається, поправляє формений піджак, набирає в груди повітря й на видиху оголошує якнайгучніше:
— Не панікуйте… Беріть ковдри… Виходьте з потяга…
Тепер такі евакуації стали частиною нової реальності подорожей потягами. Росія все частіше прицільно б’є по залізничній інфраструктурі України — дрони буквально полюють на локомотиви й вагони з пасажирами. У відповідь на загрозу Укрзалізниця запровадила нові правила безпеки. Щоб потяг не став пасткою при наближенні ударного дрона чи іншої загрози, його зупиняють, а людей виводять із вагонів. Іноді просто у відкрите поле, іноді — кілька разів за ніч.
В Укрзалізниці не приховують: нові правила незручні, але альтернатива гірша.
Лише за останній місяць евакуація мінімум чотири рази виявилася своєчасною — після відбою на місці зупинки фіксували влучання. Вагони горіли, локомотиви виходили з ладу, рейси затримувалися — але загиблих пасажирів у Ерастівці, Миколаєві та Ворожбі не було. «Скасувати половину рейсів було б простіше за все, але — не наш шлях», — пояснюють у компанії. Поїзди стали однією з пріоритетних цілей: тільки у першому кварталі 2026 року на них припало близько 10% від усіх влучань за чотири роки війни.
Темрява, поле та дрони
Перший раз наш потяг зупиняється десь у темному полі на Харківщині, хвилин на 20. Кілька пар рук спускають бабусь на щебінь. Хтось віддає свою ковдру чужій дитині.
Провідниця пояснює, що валізи із собою брати не варто. Тільки телефони, документи й помаранчево-сині ковдри. Її рація тріскотить і повідомляє, що дрони заходять з напрямку Полтавщини.
— Ми евакуюємося, якщо дрон наближається до нас на 30 км і ближче.
Вона намагається заспокоювати, та у самої тремтять руки. Для неї така евакуація — перша. До того про подібне розповідали тільки колеги з потягів, що йдуть із Лозової.
Чути вибухи. Темрява додає гучності їхньому відлунню. Співробітники потяга просять усіх відійти від вагонів. Люди важко спускаються з двометрового гравійного насипу кудись у бік посадки.
— І куди нам ховатися? Може, залізти під вагони?
— Охуєнний фітнес!
Сотні людей у ковдрах перегукуються у відкритому полі. Провідники вимикають світло у вагонах та обговорюють між собою, чи не зняти їм люмінесцентні сигнальні жилети. Нікому не хочеться бути підсвіченою ціллю у темряві.
Пасажири вимикають ліхтарики телефонів. На кілька хвилин єдиним джерелом світла стають кросівки з діодами у підошві дитини, яка ховається під покровом маминої ковдри.
Про відбій тривоги повідомляють якраз тоді, коли руки й носи починають замерзати. Весняні ночі на Харківщині все ще холодні. Тож пасажири радісно повертаються у теплі вагони після пережитої пригоди. Навіть сусідки-бабусі продовжують жартувати:
— Як же тепер знайти наше купе?
— Шукай по запаху ковбаси, що ми їли.
Та наступні три евакуації проходять уже без жартів. Втома і злість наростають.
Чотири евакуації й один потяг
До Полтави з постійними зупинками ми їдемо майже шість годин. У купе провідниці пахне валеріаною. Та заспокоїтися їй не вдається.
Наступна евакуація застає нас на перегоні. На сусідній колії зупиняється ще один потяг зі сходу, повний військових. Вони спускають із вагона пасажирів у колісних кріслах. Кількість пасажирів подвоюється. Тепер усі туляться на вузькому пероні поміж двома рухомими складами.
Хлопець у пікселі дає пораду начальнику потяга:
— Вам треба купувати якісь «Чуйки» чи детектори дронів кожному провіднику, бо так зупинятися щоразу небезпечно. Тут же зараз братська могила буде, як «Шахед» влучить.
— Думаєте, нам це подобається? Але такі нові правила.
Працівника Укрзалізниці від неприємної розмови рятує відбій тривоги. Люди вчетверте за ніч повертаються у свої вагони. Та вже не питають, чи будемо ми вчасно.
Правила життя змінилися. Тепер доїхати вчасно — це доїхати живими.
