«Цією обручкою я поєдную свою долю з твоєю, беру відповідальність за наш рід і наш спільний шлях…».
У кишенях та складках однострою нареченої — зернятка ячменю. Може, десь зачепилася і пелюстка троянди, поки молодят обсипали з голови до ніг.
Санітарна інструкторка Третьої штурмової бригади Юлія «Фрея» та її наречений, фахівець батальйону безпілотних систем, Павло «Сьомий» боялися запізнитися на власне весілля, підготовлене у лісах Слобожанщини. Сутеніло, і під потріскування багаття — символ переходу у новий життєвий етап — посеред побратимів та хорунжих лунала молитва українського націоналіста.
Наречені познайомилися на третій рік повномасштабної війни. Через службу хлопця бачитися вдавалося не часто, тож Юлія, маючи медичну освіту і досвід, вирішила долучитися до війська теж.
Юлія давно цікавилася скандинавськими обрядами — звідти й узяла свій позивний та додала дрібку північної традиції до власного весілля. Організувати все допомогла Хорунжа служба. Спершу Юлія з Павлом планували розписатися в Дії, адже піймати одне одного у різних підрозділах видавалося важко. Ідею організувати церемонію у бригаді запропонував побратим та близький друг Сьомого. У справі допомогла хорунжа подруга Мамайка. Церемонію одруження ж провели командир бригади друг Бот і заступник командира бригади друг Школа.
У бригаді вважають так: шлюб для воїнських спільнот — чи то скандинавські дружини, чи то сучасне українське військо — ніколи не існував лише в межах двох людей. Він завжди ставав подією для ширшого кола. Бо ж нова сім’я означала, що життя триває, а рід — має продовження.
Під покровительством Фреї на святковому столі з’явився кований меч як поєднання двох людей у війні. І дві обручки на ньому. Замість традиційного вишитого рушника зап’ястки молодого подружжя зв’язали залізним ланцюжком — теж за скандинавським звичаєм.
«Рід створено, долю скріплено…».
Скандинавська мрія в українських традиціях здійснилася.
