Ліси спалахують не самі собою. За кожною пожежею — снаряд, міна, навмисний підпал. З початку повномасштабного вторгнення бойові дії торкнулись майже трьох мільйонів гектарів українських лісів, із них вигоріло близько 170 тисяч. Значна частина й досі недоступна для дослідження — замінована або в зоні активних боїв.
Художниця Руслана Ключко народилась і виросла в Хутір-Михайлівському на Сумщині — прикордонному регіоні, що восени 2024 року охопили лісові пожежі. Руслана повернулась до рідного міста з камерою і тепловізором, щоб зафіксувати те, що лишилось.
Її серія — не репортаж. Це радше дослідження: авторка накладає аналітичну розмітку на пейзаж, вимірює температуру обпаленої кори, фотографує дим і бункери, дивиться на ліс знизу вгору — туди, де крони ще є. Назва відсилає до наукового терміну: пожежі виділяють вуглекислий газ, він прискорює зміну клімату, клімат провокує нові пожежі. Петля замикається.
Втрата лісів — це і деградація ґрунтів, і висихання річок, і зміна температур. Але Руслана зупиняється не на статистиці, а на тому, як це виглядає зсередини — коли стоїш серед обгорілих стовбурів і знаєш, що виросла тут.
Ця серія створена у межах стипендійної програми для молодих фотографів, започаткованої незалежним документальним проєктом Living the War, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Зі 150 заявок відібрали шістьох фотографів, які протягом чотирьох місяців розробляли власні теми. Їх супроводжували досвідчені ментори, Елена Субач й кураторка Катерина Радченко. Фінальні роботи презентували на виставці, створеній за підтримки Nova Ukraine у співпраці з Національним ботанічним садом імені М. М. Гришка Національної академії наук України.
