Каховська ГЕС зʼявилась у радянські часи ціною, з якою влада не рахувалася: людей примусово виселяли з їхніх домівок, нехтували перепохованнями, дно майбутнього водосховища не очищали. Але станція запрацювала — і десятиліттями забезпечувала водою посушливий південь України. Штучне море, що виникло тут, стало звичним краєвидом — частиною того, що люди називають домом.
У червні 2023 року російські війська підірвали греблю. Повінь змивала все на шляху — включно з будинками й людьми. Точну кількість жертв досі неможливо встановити: окуповані території закриті. Разом із водою зникли екосистеми, що існували тут десятиліттями. Науковці називають це екоцидом і наголошують, що його наслідки тільки починаються: далі слід чекати деградації ґрунтів, нестачі води, засолення й зміни температур.
Але є й інше. Дніпро повернувся до природного річища. На місці водосховища щось починає рости. І питання про те, чи варто відбудовувати греблю, більше не таке однозначне — нове втручання може знищити те, що тільки-но відроджується.
Фотопроєкт візуального художника і фотографа Микити Безуса про дослідження наслідків підриву греблі Каховської ГЕС та осушення Каховського водосховища був створений у межах стипендійної програми для молодих фотографів, започаткованої незалежним документальним проєктом Living the War, за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».
Зі 150 заявок відібрали шістьох фотографів, які протягом чотирьох місяців розробляли власні теми. Їх супроводжували досвідчені ментори, зокрема Елена Субач й кураторка Катерина Радченко. Фінальні роботи презентували на виставці, створеній за підтримки Nova Ukraine у співпраці з Національним ботанічним садом імені М. М. Гришка Національної академії наук України.
