Правила життя у світі, де більше немає правил

Цей текст є частиною книжки «Уроки для відважного світу». Проєкт створений спільно Програмою ЄС House of Europe, що втілюється Goethe-Institut, та The Ukrainians Media.

§§§

Культура — це переклад досвідів. А досвід — неперекладний. Ти не зможеш зрозуміти, «як це» — бути під обстрілом, якщо ти сам під обстрілом не був. Ти не зможеш зрозуміти, «як це» — втратити найближчих, якщо сам найближчих не втратив. 

Але культура — це відчайдушна спроба перекласти те, що перекласти неможливо. 

Вона не дасть тобі повною мірою відчути, «як це». Але вона наблизить тебе до цього відчуття. Максимально близько підведе тебе до кордону країни, в якій ти ніколи не був. 

Культура дозволяє навчитися. З досвіду інших. З болю інших. З радостей інших. 

Це школа людської взаємодії. І у цій школі нам, українцям, є що вам розповісти.

Ось мої правила життя. Це правила життя у світі, де більше немає правил. Це правила життя у світі, де життя швидко закінчується. Це правила мої як українця — але не факт, що інші українці з ними погодяться. 

Будуть вони для вас корисні чи ні — вирішувати вам. 

Правила — як риби: найчастіше вони вислизають з рук. 

Але якщо вони вам усе-таки знадобляться — передайте своїм друзям та ворогам. І разом з ними передайте вітання з землі, де живуть попри смерть, люблять попри ненависть і радіють попри смуток. 

Живи попри 

Українці живуть не завдяки, а попри. Наше поняття «воля» означає «свободу попри». Це свобода, яка вимагає вольового зусилля. Це свобода проти течії. 

Ми пливемо від моря, а не до нього. 

Великі справи творяться тільки тоді, коли ти щось подолав. Матерія світу інертна, а часто ворожа. Ти можеш зробити те, що інші вважають неможливим. Свобода — це мʼяз, який слід тренувати. У комфортних умовах він атрофується. 

Жити попри, жити всупереч — означає шукати рідкісні квіти. Рятувати життя там, де, вважають, воно померло. 

Дарувати любов там, де, вважають, у неї немає шансів. 

Прагни неможливого

Неможливе — це часто межі, встановлені попереднім досвідом. А інколи неможливе — це клітка, створена кимось іншим для нас. 

Коли ти випурхнеш, вона залишиться кліткою — тією самою, але без тебе.

Суть людського зусилля — у посуванні цих меж.

Є речі справді неможливі, а є речі, що такими лише здаються. Відвага — це перевірити, що є чим. Мудрість — це здатність відрізнити можливе від неможливого. Тому мудрість нерозривно повʼязана з відвагою.

«Cміливі завжди мають щастя», — писав український класик Іван Багряний. 

Звʼязуйся з іншими 

«Пекло — це інші», — говорив Сартр; «пекло — це відсутність інших», — говоримо ми. 

Ніколи раніше в історії людства ми не були такі залежні одне від одного і такі безпорадні наодинці — і ніколи раніше ми так не отруювали себе ілюзією індивідуалізму. 

Самостійно ми не здатні прогодувати себе, вдягнути себе, обігріти себе, бути щасливими — але ми постійно сконцентровані на собі, на своєму іміджі, задоволенні та репутації.

Але правда проста: ми живемо завдяки іншим, і інші живуть завдяки нам. Ми залежні від інших щосекунди свого існування. Ці інші можуть мати світогляди, які ми ненавидимо, слухати музику, яка нам огидна, чи жити в країні, про яку ми нічого не хочемо знати. І все ж ми залежні від інших, немов немовля від своїх батьків. 

Український досвід свідчить: спільноти мають значення; звʼязки між людьми можуть бути рятівними; зробити щось ти можеш лише звʼязуючи і повʼязуючи себе іншими людьми. 

Звʼязуйся з якнайбільшою кількістю людей — і тоді може статися щось важливе. 

Вір

Найважливіших речей у світі ми ніколи не бачили. 

Любов, справедливість, чеснота, вічність, краса — ми лише підозрюємо, що вони існують. Ми завжди обманюємося в комусь чи в чомусь. 

І все ж — ми їх постійно шукаємо, бо віримо, що вони є. 

Без віри ми позбавлені очей. Без віри ми — здобич для мисливців. 

Ми так відчайдушно погналися за «критичним мисленням», що забули про віру. 

Віра без критичного мислення фанатична, але критичне мислення без віри безсиле. 

Українці вірять у перемогу, хоч емпірична реальність не дає нам для цього підстав. Наші предки вірили в те, що Україна стане незалежною, хоча емпірична реальність заперечувала можливість такого розвитку подій. 

Завдяки вірі в мале ми здатні прожити сьогоднішній день. Завдяки вірі у велике ми можемо змінити світ. 

Не плутайте критичне мислення з безвірʼям. Не плутайте розум із розпачем.

Умій захищатися 

Зло не зникне з людської природи. Воно не висохне під добрим сонцем кишенькової ідеології. Зло завжди буде в нас. Воно — наша хвороба. Ми народилися хворими. Ми — діти першородного гріха. Християни праві, навіть коли вони атеїсти. 

Але, окрім «першородного гріха», в нас є також «першородне добро». Добро і зло борються всередині нас, щодня. І жодна перемога одного з них не є остаточною. Наступної миті починається нова війна. 

Умій захищатися від зла. Не лише уникати його — а й захищатися від нього. Не лише вмовляти його, звʼязуватися з ним довірливими стосунками (щоб його, мовляв, роззброїти), звертати його увагу на міжнародне право й статут ООН — але й захищатися від нього. 

Інколи потрібен діалог, а інколи потрібен бій. 

Бо страх спровокувати зло провокує зло. Бо зло йде туди, де йому не чинять опору. 

Бо зло харчується безкарністю. 

Цінуй життя, воно крихке

Життя — це диво, узаконене фізикою, хімією та біологією. Це диво, перекладене мовою матерії. 

Паскаль казав: «Людина — це тростина, що мислить». Вона тростина, і її легко зламати. Але вона мислить — і через неї Всесвіт знайомиться із самим собою.

Всесвіт може пізнати себе тільки через людину. Тільки через тростину, що мислить. Тільки через мозок, який є дзеркалом Всесвіту — але який крихкий, ніби справжнє дзеркало. 

Життя крихке, воно може будь-якої миті обірватися. Є в цьому світі сили, що хочуть, аби воно обірвалося зараз.

Ти щойно побачив (або побачила) темні цятки на екрані, переклав їх у звуки, звуки у слова, слова в сенси, замислився. Це вже диво. У цей момент ти здійснив кілька вдихів і видихів. Твоє тіло працює саме собою. Це диво.

Людина — це жива істота, наділена розумним словом, казав Арістотель. А ми кажемо: людина — це жива істота, що усвідомлює життя в момент, коли воно може зникнути. 

Цінуй його, поки воно є. Бо скоро його не стане.

Люби, це корисно

Сучасний світ застерігає нас від любові. Він знову повертає нас до думки, що любов — це пастка. Що це небезпека. 

Що любов — це занадто ідеалістично. Що це занадто інфантильно. 

Любити — це віддавати себе. А нас вчать жити в режимі економії енергії. Нас вчать накопичувати. Нас вчать мати приватний простір з парканом і злим собакою. 

І так ми стаємо самотніми. За парканом, за злим собакою. 

Але любити ніколи не пізно. Війна вчить любові. Люди захищаються не через ненависть, а через любов.

Бо ненависть не вчить нічого й нікого захищати.

Що вразливішим є життя, то сильніша любов. Що коротшою є мить, то гостріша стріла захоплення. 

Любіть, бо це найкращий спосіб звʼязку. Віддавайте, коли можете, бо це найкращий спосіб набути. 

Люблять ті, хто не може без інших. Люблять ті, без кого інші не можуть. 

Ілюстрація — Вадима Блонського. Якщо ви хотіли б поділитися своїми думками, ідеями чи досвідами і написати колонку, то надсилайте листа на емейл — [email protected]. Погляди, висловлені у матеріалі, можуть не співпадати з точкою зору The Ukrainians Media. Передрук тексту чи його частин дозволений лише з письмової згоди редакції.