Пришпилені бражники дому Коцюбинських 

Можна багато пояснити революціями, добою, тягарем обставин. Багато чого не можна пояснити нічим.

Родинний будинок письменника Михайла Коцюбинського стоїть у Чернігові: п’ять кімнат, велика тераса, пишний сад. Коцюбинські встигли пожити тут тільки 15 років. Михайло помер за рік до Першої світової — і відтоді цей дім сім’ї і належить, і не належить. Усе тут ніби зі сну — звідси вже ніколи нічого не винести. Бо все, що лишилося родині від спадку, — тепер під музейним склом, підписане інвентарним номером.

Опріч демонів. 

Юрій. Старший син

1.

Не його біда, чий він син, але чий він син — багато означало для росіян, які направляли дула гармат на правий берег Києва.

2.

Назвав це «Листом без конверта» й опублікував узимку 1918 року — саме тоді, коли совєти стояли за крок од окупації Києва. Сергій Єфремов, письменник і «хрещений батько» УНР, радів, що його друг, чи не найніжніший український письменник Михайло Коцюбинський, помер — і тепер не бачить, як його син Юрій став поруч із тими, хто нахвалявся обернути Київ на руїну, і «почасти нахвалки свої справдили». Радів, що з могили над Десною, на яку і Єфремов кинув квіти, письменник не бачив, як його син «бомбардує красу землі нашої й кладе в домовину молоду українську волю».

Надія Суровцова, працівниця міністерств закордонних справ часів УНР, Гетьманату й Директорії та ровесниця Юрія, згадувала, що він ніяк не помстився Єфремову за той лист. Цього, на її думку, уже достатньо, аби замислитися. Над чим? Такий спогад про нього вона записала вже в таборах.

3.

Але посада «головнокомандувача» радянської армії 1918 року означає, що 22-річний Юрій Коцюбинський мусив би віддавати накази — як-от накази бити артилерією по Києву. Під таким ударом спалахнув будинок Михайла Грушевського, який не раз грошима підтримував Юрієвого батька, — пише дослідник Кульбицький, який першим зібрав усі долі письменникових дітей в одну книжку.

Просто Юрій, як кажуть прихильніші до нього дослідники, був не лише сином письменника Коцюбинського, а й «сином свого часу» — часу багатообіцяючого комунізму. А це могли бути дуже різні сини.

4.

Перечитування маршруту наступу радянської російської армії взимку 1918 року на Київ може бути повчальним.

Одна частина більшовицького війська захопила Бровари, потім увійшла на Дарницю і вийшла на лівий берег Дніпра, пробивши українську оборону на Залізничному мосту — залишки того мосту поховані під водами річки обабіч теперішнього Дарницького мосту.

Примаков, друг і зять Юрія, перейшов Дніпро по кризі, підступив до Вишгорода, пройшов Пущу-Водицю, Куренівку і ввійшов на Поділ, де вступив у бій з українськими юнкерами. Після тривалої оборони українське військо відійшло на Хрещатик.

Останні сили УНР відступали з Києва Берестейським шосе, тим самим, яким уранці 24 лютого, сто чотири роки потому, тисячі автомобілів тікатимуть на захід із Києва, знову загроженого російським військом.

Опісля росіяни заволоділи містом і почало робити те, що вміло: вбивати й грабувати. У 2022 році росіяни не захопили Києва. Тож влаштували різанину на його ок