Свій райський борщ я скуштував у Райгородку

Я курю неподалік їдальні на території однієї з військових частин, в глушині українського лісу. Я — один з українських військових. Триває мій 1141 день в армії. 

Що сьогодні в меню, дізнаюся, коли зайду всередину, візьму тацю й приладдя, і, ще не дійшовши до гори з хлібних скибок, зустріну її — контрольну порцію. Контрольна порція — це взірець, еталон, гідний музею мір і ваг. Сьогодні це борщ, пшенична каша з курячою гомілкою, компот і свіжі сливи на десерт. Основні страви прикрашені петрушкою. Натюрморт, який не гріх сфотографувати на телефон.  

У цивільному житті я захоплювався фотографією, а ще — працював барменом. За географію мені слугували напої, спеції, трави, екзотичні плоди й маловідомі рецепти. Тепер моя географія — побратими: грузини та колумбійці, канадійці та бразилійці, британці та білоруси, американці й поляки. За три роки через наш підрозділ пройшли чоловіки й жінки понад півсотні національностей. Безліч людей, які добровільно приїхали до України, аби за неї воювати, а поміж тим — хоч-не-хоч долучитися до гастрономічного культурного обміну. 

***

Японці подарували мені патч із прапором — тепер сонце, що сходить, я ношу на своєму наплічнику. Аргентинець проводив для мене майстер-клас із заварювання мате. Він приїхав із власним калебасом — традиційним для Південної Америки дерев’яним горням для пиття цього трав’яного напою. Натхненний своїм новим знайомим, я замовив для себе калебас в інтернеті на українському маркетплейсі, але з першого ж разу виявилося, що він протікає. 

Бразилієць розповідав, що в них удома на кухні можна раптом натрапити на змію — це буденність. Натомість кілька разів