«Щоб добре воювати, треба добре їсти»

Наталка вже була на шляху до сховища, коли на заправку зайшли двоє військових. У запорошеному пікселі, з позицій, певна річ, голодні. Звісно, треба було б ховатися, та в них були такі очі. «Як у сумних котиків», — подумала Наталка і вголос запитала:

— Що, хлопці, кави хочете?
— Угу, дуже.
— І що, мабуть, голодні?
— Угу.

Менш ніж за кілометр прилітали російські ракети. Вони падали десь у промзоні за мостом. Та дим від них розповзався над усією Костянтинівкою. Колектив заправки ОККО вже був в укритті, тільки Наталка забарилася. Менеджерка завжди виходила останньою.

Тихенько вилаявшись, Наталка метушливо махає рукою — себто, заходьте, хлопці, але хутко. Пробиває каву, робить бургери та картоплю фрі, усе складає в пакети та з фірмовою усмішкою каже:

— Смачної кави!

На цих Наталчиних словах чергова російська ракета свистом розриває небо над заправкою. Хлопці падають на підлогу, Наталка інтуїтивно ховається під касу. На голови хвилею сиплеться бите скло з вітрин, вікон та пляшок. Приміщення наповнюється димом.

— Та всі вціліли. Дивом. Ніхто не постраждав. Навіть бургери. А в мене з’явився другий день народження — 5 вересня 2024 року. Назавжди цю дату запам’ятаю.

Енергійна 36-річна білявка Наталія Зеленкова говорить про страшні речі, та очі все одно усміхаються. Вона занадто любить свою роботу — годувати тих, хто воює за Україну. Навіть якщо доводиться робити це за 10 кілометрів від лінії фронту й під обстрілами.

Було б логічно припустити, що після вересневого обстрілу співробітники костянтинівського ОККО звільнилися через небезпеку. Але заправка пропрацювала ще пів року. І стала легендарною. Як символ того, що навіть у кіл-зонах українці завжди годують, гріють та приймають своїх.

— Наші хот-доги чи бургери для військових — це не тільки про їжу. Наша заправка була острівцем нормальності посеред війни. Он там, за 11 кілометрів, — окопи, грязюка та бої. А тут — світло, можна відігрітися, випити кави, поїсти, почути добрі слова від наших працівників, побачити усмішки дівчат на касі. Це була наша подяка хлопцям за те, що вон