Любити, лікувати, рятувати
Цей матеріал створений у партнерстві з MasterZoo
Наталія Соколова працює з тваринами. Оглядає, лікує, оперує їх. Раніше Наталія трудилася у приватній клініці, а також у Київській міській лікарні ветеринарної медицини. Зараз же вона працює — «в полі». Допомагає тим, хто цього потребує найбільше. Наталія — головна лікарка ветеринарних місій UAnimals у прифронтові зони.
Ветеринарні місії — це виїзди команди лікарів у прифронтові та деокуповані міста та села. Там вони впродовж кількох днів проводять безоплатні стерилізації, щеплення від сказу та огляди. Допомогу надають як безпритульним, так і домашнім улюбленцям.
Такі місії вдається реалізовувати завдяки благодійній ініціативі «Лапка турботи», організованої мережею зоомаркетів MasterZoo та UAnimals.
Проєкт «Лапка турботи» зʼявився у 2022 році у відповідь на виклики повномасштабного вторгнення, щоб рятувати чотирилапих від війни. Кілька разів на рік у мережі MasterZoo можна придбати благодійну наліпку, кошти з якої спрямують до UAnimals на закриття найгарячіших потреб. За шість хвиль акції вдалося зібрати майже 8 млн гривень. Кошти з останніх трьох хвиль «Лапки турботи» спрямовувалися саме на організацію ветеринарних місій.
Чотири дні на велику місію
Коли громада стає прифронтовою, там зазвичай зникає багато буденних речей. Зникають супермаркети, аптеки, поштові відділення. Зникають зоомагазини, ветаптеки й ветеринарні лікарні.
Коли громада стає прифронтовою, там часто залишаються коти, собаки та інші тварини. Дуже-дуже багато котів і собак. А ті, хто можуть їм усім допомагати, — теж зникають.
Ветеринарна допомога у прифронтових селах чи містах — украй обмежена. Часто її немає зовсім. Саме у таких випадках допомагає команда ветеринарної місії, у складі якої працює Наталія. Вони приїздять, лікують і — рятують. Команда ветеринарних місій UAnimals добре спрацьована разом: часто на виїздах працюють одні й ті ж люди.
Крім Наталії, рятувати тварин їздять ветлікарка Юлія, асистентка Наталія, Анна, яка допомагає виводити тварин із наркозу, та Андрій — ловець, котрий відловлює диких тварин для стерилізації. Мати стабільну та надійну команду в цій справі дуже важливо — адже вони проводять одне з одним багато часу і разом працюють часто в екстремальних умовах. Усіх об’єднує велика любов до тварин і бажання бути корисними.
Звичний виїзд на ветеринарну місію виглядає так: спершу команда збирається у Києві, тоді — долають шлях до місця призначення. Іноді ця дорога займає понад 10 годин. По приїзді розкладаються, готують робочі місця. Уже наступного дня починають приймати пацієнтів.
У них традиційно — чотири дні на роботу. Люди приводять своїх тварин за чергою. Зовсім диких безхатніх тварин, найчастіше собак, відловлюють і також привозять на місце. Основне завдання місії — стерилізація та щеплення від сказу. Проте часто стається так, що у населеному пункті, де перебуває місія, немає жодного ветлікаря. Тоді ветеринари консультують петбатьків і надають необхідні медикаменти. Якщо собаці чи коту необхідна операція — оперують. Це можуть бути пухлини, травми чи поранення.
Коли ж тварина потребує тривалого лікування, але не має родини, то дорогою назад її завозять у клініку, яка співпрацює з UAnimals.
Розірвати коло страждань
Раніше команда могла їздити в населені пункти зовсім близько до лінії фронту. Зараз же працюють у містах за 10-15 кілометрів від лінії зіткнення. Часто у дуже складних умовах: під обстрілами, у підвалах чи укриттях.
«Найнеприємніше це чути, що місто, де ми працювали — уже не наше. Або коли місто, в якому ми жили, повністю знищене. Ми ж знали людей, які там були й залишалися. Оце і є наш найбільший виклик», — розповідає Наталія Соколова.
Часом до ветеринарів звертаються з тваринами, які отримали поранення внаслідок воєнних дій. Проте Наталія наголошує: таке стається рідко. Значно більша проблема, яку принесла із собою війна, — покинуті тварини.
Люди виїжджають із зон бойових дій і не завжди мають змогу забрати домашніх котів чи собак із собою. Тому просто залишають їх на вулицях.
Наталія каже, це запускає певне «коло страждань»: покинуті тварини не мають де жити та що їсти, а потім у них народжуються кошенята або ж цуценята, які так само хворіють і недоїдають. Їм важко вижити й адаптуватися до вуличних умов. Найчастіше — гинуть.
Власне, одне із завдань ветеринарних місій — це «коло страждань» розірвати за допомогою безкоштовної стерилізації. Наталія вважає, що така операція має бути доступна всім — для тварин у прифронтових громадах.
У неї вдома 11 котів і дві собаки
Олені Руднєвій із Балаклії на Харківщині теж небайдуже до покинутих тварин. Саме в цьому місті пройшла одна з недавніх ветеринарних місій UAnimals за підтримки благодійної ініціативи «Лапка турботи».
У неї вдома — одинадцять котів і дві собаки. Коли в Балаклію приїхали ветлікарі, Олена привела до них стерилізувати три свої кішки та одного кота, а собаку — на огляд. Жінка має ще й вуличних «підопічних» — підгодовує котів та собак. Тож на стерилізацію принесла й одну вуличну кішку, а також допомагала сусідам, які хотіли звернутися до лікарів місії.
Майже всі тварини Олени — з вулиці.
«Від початку повномасштабного вторгнення вуличних тварин у Балаклії стає більше й більше. Часом їх залишають просто посеред вулиці, інколи підкидають під чужі будинки», — розповідає вона.
Балаклію окупували на початку березня у 2022-му, увесь час аж до звільнення міста у вересні того ж року Олена нікуди не виїздила. Лишалася тут і продовжувала підгодовувати вуличних тварин. Пояснює: з усіма своїми котами та собаками поїхати б не змогла, а хіба ж могла їх залишити?
Про ветеринарну місію у своєму місті Олена говорить із вдячністю.
«Такі місії не просто важливі, вони необхідні. Мені дуже важко дивитися на вуличних тварин і їхніх кошенят чи цуценят. А місія допомагає цю проблему вирішувати. У нас було чотири лікарки, і я майже щодня з ними спілкувалася. Щиро вдячна за те, що вони роблять і яку допомогу надають», — наголошує.
Ще одна пацієнтка ветеринарів під час місії у Балаклії — собака Скай. Її власник Олександр Чеснюк побачив, що до них приїздить ветеринарна місія, в одному з місцевих каналів у телеграмі. Тоді Олександр разом із дружиною вирішили Скай стерилізувати.
Скай — півтора року. Олександр підібрав її з вулиці: знайшов ще цуценятком у траві й приніс додому. Лікарі ветеринарної місії оглянули, прооперували й віддали її власникам. Олександру дали пам’ятку, як поводитися з собакою у перші дні після стерилізації та пакет корму. Зараз Скай удома, відновлюється після операції.
Загалом під час місії у Балаклії безоплатно стерилізували 366 домашніх та безпритульних тварин.
Любов і бажання жити
Щоразу на повернення з місії ветлікарку Наталію вдома теж чекають улюбленці — чотири коти та дві собаки.
Час від часу вона забирає до себе собак з місій. Найчастіше це ті, хто потребують особливого лікування або не можуть одразу поїхати у притулок: після хвороб та операцій не мають бути поруч з іншими тваринами, бо ризикують заразитися інфекцією.
Саме до таких вона й прив’язується найсильніше. Як скажімо, до Фантіка.
Під час однієї з ветеринарних місій ловець привіз хворе безпритульне цуценя. Спершу думали його присипляти. Не мало лапки, було сліпе, не вміло саме їсти. Наталія глянула — защеміло, забрала Фантіка додому.
«Він дуже хотів жити й боровся», — каже вона. Бажання жити й любов іноді роблять дива: зараз Фантік живе у Наталчиної свекрухи.
Ще одна така собака на імʼя Мала певний час мешкала у Наталії, а потім їй знайшли сім’ю в Києві. Часто жінка з командою допомагає безпритульним тваринам шукати дім. Для того мають спеціальну сторінку, де публікують світлини собак чи котів. У кожного й кожної з цієї команди вдома є тварина, яка потрапила до них із місій.
Зараз із Наталею повсюди їздить маленька собака Сємка: шукає родину.
«Я бачу дуже багато тварин. Але інколи стається так, що відбувається з ними якийсь коннект. От вона мені ніби каже: “Ти будеш мене прилаштовувати”. А я їй: “Гаразд”. І шукаємо їй дім», — так Наталія розказує про своїх підопічних.
Війна, каже вона, вплинула не лише на тварин, а й на їхніх власників. Ті, хто має домашніх улюбленців і залишається з ними, почали ставитися до них і їхнього здоров’я значно відповідальніше. Наприклад, ще одне важливе завдання місії: вакцинація тварин від сказу. Часто у прифронті планові вакцинації не проводяться, бо там їх просто немає кому робити. Тож, коли приїздить ветеринарна місія, саме за цією послугою звертається багато людей: люди відповідально ставляться до своїх тварин, а часом приводять навіть свійських.
«Так вони за допомогою тварин намагаються утримувати якусь норму реальності. У цьому хаосі, який відбувається, дбати про них для людини означає залишатися господарем свого життя», — міркує лікарка.
Наталія розказує, що люди везуть до них котів чи собак під обстрілами й через розбиті дороги. Звертаються до місій і військові: приводять тварин на огляди, щеплення чи стерилізацію.
«От приїжджає до нас військовий і привозить ящик з-під снарядів. Відкриває, а він — повний цуценят. Каже: “Я приїхав їх вакцинувати й, може, маму їхню можна буде стерилізувати”. Ця турбота дає військовим певне відчуття спокою і теж лікує», — додає вона.
Часто лікарі ветеринарних місій допомагають не так тваринам, як — людям.
«Якщо це дуже прифронтове місто чи село, то мешканці просто хочуть поговорити. Там у них дуже обмежене коло спілкування. Хочуть розказати про своїх тварин, поділитися, як переживають обстріли. Тому ми турбуємось і про тварин, і про людей»,— ділиться Наталія.
Робити маленькі кроки
В одній із недавніх місій лікарям повідомили про дику собаку, яка заплуталася у дротах і, втрачаючи сили, бродила у населеному пункті. Поїхали шукати. Хтось поставив дротяні пастки, в них почали потрапляти тварини. Це небезпечно: дріт намотується на шию чи лапи, самостійно пес чи кіт зняти їх не можуть. Місцева жінка, знаючи про таку собаку, довго намагалася її піймати сама — не вдавалося.
Знайшли, розплутали, полікували. Допомогли не просто собаці, а й людині, котра за неї щиро вболівала.
Саме люди і їхня безмежна любов до тварин надихає Наталію та її колег на роботу. Часто без чиїхось маленьких кроків на поміч тваринам, лікарям не вдавалися б великі місії.
У її роботі, розповідає Наталія, оце і є надважливим: робити маленькі кроки. Коли вони їдуть у прифронт, то спершу не думають про всі чотири дні операцій. Планують їх поступово: щось буде завтра, а щось — далі. Це допомагає команді триматися, не розгубитися в надзвичайно складних умовах.
Такими ж маленькими кроками тваринам можуть допомогти й усі небайдужі.
Такими ж маленькими кроками тваринам можуть допомогти й усі небайдужі. Частина ветеринарних місій UAnimals проводять за підтримки благодійної ініціативи «Лапка турботи» від мережі зоомаркетів MasterZoo.
Долучитися до неї може кожен: придбати благодійну наліпку чи печиво для песиків.Прибуток від продажу таких товарів спрямовують на фінансування ветеринарних місій у прифронтові зони. Одна ветеринарна місія, до прикладу, вартує в межах 500 000 – 600 000 грн, а це — понад 17 000 наліпок «Лапка турботи» або 6000 благодійного печива.
«Не треба надто великих зусиль. Людям достатньо, не покидаючи зону комфорту, купити смаколик своїй собаці – й так врятувати когось дуже схожого на неї. Виходить: хтось купив печиво песику, а ми у прифронтовому селищі змогли дати якійсь бабусі ліки й прооперувати її кота».
Так Наталія та її ветеринарна команда рятують не лише лапки. Рятують направду — серця. І не тільки там, куди їдуть.
Ви читаєте цю історію не випадково
Вона з’явилася тут, бо ми — команда професійних журналістів, редакторів, фотографів і дизайнерів — зібралися разом, щоб її розповісти. Але є ще одна команда, без якої ця сторінка залишилася б порожньою, — це Спільнота The Ukrainians Media.
Люди з різних міст і професій, різного віку і досвіду об’єднані тим, що вірять у важливість якісної, змістовної, глибокої журналістики. Кожен із них своєю системною підтримкою робить можливим публікацію кожного нового інтерв’ю, нового репортажу, нової історії, яка має значення.
Єдність з’являється, коли роблять крок назустріч. Якщо ви читаєте цей текст, значить, між нами уже є чимало спільного — бажання знати більше, розуміти глибше, споживати якісне. Наступний крок — зробити цю єдність постійною
