Я народився у черешні

Військові дістаються фронту манівцями. Дорогою не завжди трапляються заправки з хот-догами та дріп-кавою, тож іноді доводиться зупинятися  на перепочинок або перекус поблизу сіл. Одне з таких —  село Терпіння, за 20 кілометрів від Мелітополя. Поки війну ще не називали війною, через Терпіння лежав шлях до зони АТО, пізніше — ООС. Місцеві пригощали військових тим, що мали вдома. А в сезон із кожного двору несли черешні. На другий день, відколи війну почали називати війною,  росіяни окупували села навколо Мелітополя. Тоді черешня в Терпінні раптом почала хворіти, а торгівля ягодами занепала. Хтось утратив заробіток і бізнес, хтось улюблений сорт, а хтось — дитинство в черешні.

З покоління в покоління

Якщо реінкарнація й справді можлива, то прадід Влада Мельниковича — героя цього тексту — мав стати черешнею.

Лише так його нащадок може пояснити щедру врожайність цих, здавалося б, утомлених дерев посеред двору. Старий нагадує про себе навіть із того світу — кидається мʼясистими ягодами просто на землю. Спершу старий експериментував із вирощуванням технічних конопель, але діло не пішло. Тоді посадив двійко черешень — і вгадав, дерева прижилися.

У селі Терпіння сприятливі ґрунти — чи то географія виняткова, чи то духоборці, що оселилися тут у 1802 році, підсипали якогось добрива в землю. Бо вже за десять кілометрів, у селі Мирне, де розташована памʼятка Камʼяна могила, не такі родючі чорноземи — один пісок. Місцеві «терплячі» користувалися перевагою, яку подарувала їм природа, і саджали черешню в кожному господарстві. А потім збували набряклі ягоди на гуртовому ринку «Арка», просто тут, у селі. Мельниковичі не відставали від односельців. 

Справу прадіда продовжили Владові батьки. У їхньому саду на сорок пʼять соток множилися дерева різних сортів. Малого хлопця кусала допитливість: звідки походять їхні назви. Якщо «Чорна мелітопольська» не викликала жодних питань, то «Валерка», «Чорний орел» та «Сюрприз» лишалися загадкою. Влад питав тата, але той знизував плечима: «Вони ще до нас з’явилися». 

Не турбувала хлопця тільки історія улюбленого сорту «Франц» — його він любив їсти. Пру