Анна Дудіч — перша вчителька з України, яка ввійшла до п’ятдесятки фіналістів конкурсу Global Teacher Prize. Вона викладає англійську мову для середніх і старших класів у кропивницькій гімназії, застосовує новітні технології та проектну діяльність на своїх уроках і мріє, щоб кожен учень і вчитель мав доступ до інновацій.
Напередодні визначення переможця конкурсу ми поговорили з Анною про те, як їй вдалося осучаснити українські уроки англійської мови.
Анно, ви ввійшли до 50-ки найкращих вчителів світу. Яким був ваш шлях навчання?
У Кропивницькому я ходила до школи з поглибленим вивченням англійської мови (сьогодні це колегіум № 11). І це далося взнаки, тому що англійську нам викладали на високому рівні. Моя вчителька, — якій довелося навчати нас уже за незалежної України, але ще за радянськими підручниками, — намагалася зробити уроки цікавими та захопливими. Вона запрошувала на уроки іноземців, з якими ми розмовляли англійською. Також давала слухати платівки з автентичними записами, читати британські газети, неадаптовані книжки.
В 11 класі я взяла участь у конкурсі FLEX — future leaders exchange — програмі обміну майбутніми лідерами. Це був перший рік її існування в країнах пострадянського простору. Завдяки цій перемозі я рік навчалася в загальноосвітній американській школі. До того ж ще й отримала їхній диплом про середню освіту.
Наша гімназія — це унікальне середовище, яке відкрите до освітніх інновацій
Згодом я вступила у Центральноукраїнський педагогічний університет імені Винниченка, а пізніше прийшла працювати в Гімназію імені Тараса Шевченка №5. Тут я вже 18 років і не збираюся змінювати місце праці. Наша гімназія — це унікальне середовище, яке відкрите до освітніх інновацій.
У яких міжнародних стажуваннях ви брали участь?
У 2014 році я перемогла в конкурсі, який започаткував один із авторів підручника з англійської мови — Headway. Відтак мені випала нагода взяти участь у двотижневій літній школі для вчителів у Оксфордському університеті.
Також я брала участь у семінарі з втілення проектних технологій у навчання, що відбувався на Мальті. Там ми відвідували школи та семінари-практикуми з теоретичною частиною та роботою в міні-групах із вчителями з різних країн. Ми намагалися відповісти на питання, як саме втілювати проектну діяльність, як залучити учнів до міжнародних проектів, як показати, що світ — це global village. Тобто що відстань між країнами зменшується завдяки використанню віртуальних онлайн-технологій.
Адже сьогодні можна працювати в онлайн-компанії, де частина працівників — в одній країні, ще частина — в іншій, а керівник — у третій. І всі вони спілкуються за допомогою комп’ютерних технологій і спільно вирішують завдання та проблеми. Те ж саме втілення освітніх проектів допомагає учням пристосуватися до цікавого життя в епоху цифрових технологій. Це вчить їх працювати віддалено в парах і групах.
До Іспанії я їздила на Microsoft Global Forum. Це корисно для вчителів, які використовують інновації, ґаджети і програмне забезпечення на уроках. На Форумі нам показували найсучасніші програми, засоби, за допомогою яких можна організувати спільну роботу для учнів з різних країн світу.
Чому ви вирішили впроваджувати інноваційні технології у методику свого викладання?
Це цікаво насамперед вчителю! Одна річ, коли ти просто використовуєш підручники і йдеш за планом, а зовсім інша — коли бачиш, що діти із задоволенням виконують завдання. Тому що проектна діяльність, інноваційні технології — це щось нестандартне, нове для них. Те, що мотивує їх до навчання. Дуже часто учні, які залучені до проектної діяльності, навіть ті, хто має достатній чи середній рівень знання англійської мови, все одно виконують роботу, яка їм під силу. Вони приходять на уроки усміхненими. Це як мотивація створити ситуацію успіху для кожного, незважаючи на те, якого рівня досягнула дитина.
З чого ви починали проектну діяльність? Яку технологічну базу маєте зараз?
Першим вдалим поштовхом була робота з Британською радою. Коли я зареєструвалася на їхньому сайті, у них тривав проект — Connecting classrooms. На сайті можна було знайти школу-партнера з будь-якої країни світу і долучитися до вже розроблених і запропонованих Британською радою проектів.
Ми з учнями зробили проект «Казки народів світу», до якого долучилися учні з Уельсу та Індії. Це була наша перша спроба проектної діяльності. На Microsoft Global Forum проект посів третє місце в номінації Collaboration — спільна робота. Адже діти з трьох країн працювали разом. Але в цьому проекті був і виховний момент — учні читали казки народів тих країн, які брали участь. А в кожній казці є своя мораль, де пропагується і доброта, і доброзичливість, і любов, і працелюбство. Після того я побачила, що проектне навчання дійсно працює і дає результати. Утім, найголовніше те, що діти мають змогу спілкуватися англійською з їхніми реальними однолітками з іншого кінця світу, а не з уявними друзями.
Ще був проект, який наші учні зробили під патронатом видавництва Macmillan. Вони написали книжку про Україну. Учні самостійно створили тексти та ілюстрації, оцифрували їх, а видавництво Macmillan надрукувало книжку. Сьогодні її можна знайти в електронному форматі на сайті. А в друкованому варіанті її презентують усім, хто купує комплекти підручників видавництва. До того ж усі діти, які брали участь у проекті, зазначені там як автори.
Також ми з учнями розробляли проект утеплення нашої школи. За умовами конкурсу, якщо клас розробить, опише свій проект і вкаже, які дані їм потрібно проаналізувати, то організатори конкурсу подарують планшети для втілення цих проектів. Тоді, навесні, в школі було холодно. Тому учні вирішили, що хочуть дослідити, як впливає тепло в класі на рівень їхніх знань і успішності. Ми розробили проект, який сподобався організаторам, — і нам подарували планшети. Тепер ми їх використовуємо на усіх уроках.
Авторами ще одного проекту були учні з економічного класу. Вони розробили бізнес-план свого підприємства англійською мовою, розповіли, як можна його втілити в життя, розписали всі елементи — і виграли 2000 доларів. Нещодавно ці гроші надійшли на шкільний рахунок. Зараз у дітей з’явилася ідея відкрити інтернет-кав’ярню в коридорі на першому поверсі школи. Це має бути комфортне середовище, де можна буде сісти, розслабитися, зайти в інтернет, подивитися інформацію для домашнього завдання або зробити Skype-зустріч з учнями з іншої країни.
Інші вчителі англійської мови використовують ці технології?
Так, звичайно. У нас 14 вчителів англійської мови, і практично кожен з них має якусь свою родзинку. Хтось займається у Face to faith під патронатом Тоні Блера, колишнього прем’єр-міністра Великої Британії, і влаштовує Skype-конференції. Діти з різних країн обговорюють проблеми, що зараз хвилюють світове товариство. А хтось займається проектною діяльністю із поляками. Наші вчителі майже щороку возять учнів до Польщі за програмою обміну. А хтось працює з проектами від європейської організації eTwinning. Також є колега, яка шукає конкурси та проекти з написання есе й художніх творів. Один її учень виграв 300 доларів, а учениця — тижневе навчання у літній школі в Британії.
Як вам вдається балансувати між програмою Міністерства освіти і власними ініціативами?
Балансувати дуже просто. Головне — налагодити роботу і спробувати один раз. До того ж ми не маємо чіткого плану на кожен урок — лише певні теми та обов’язкові вимоги. У гімназії ми вже більш як 20 років використовуємо автентичні підручники видавництв Oxford, Cambridge, Macmillan з аудіо- та відео-додатками. Зізнаюся, вони полегшують життя вчителю. І якщо ми маємо тему уроку, то чим саме наповнити його і яке домашнє завдання дати — це фантазія вчителя.
У гімназії ми вже більш як 20 років використовуємо автентичні підручники видавництв Oxford, Cambridge, Macmillan з аудіо- та відео-додатками. Зізнаюся, вони полегшують життя вчителю
Ми використовуємо хмарні технології, систему Google Сlass, що дає нам змогу зробити «перевернутий клас». Тобто дати домашнє завдання через хмарний клас, ознайомитися з граматичним матеріалом, а на уроці робити лише тренувальні вправи. Так у нас звільняється час для того, щоби зайнятися проектною діяльністю або провести Skype-конференцію.
Такі види інноваційної діяльності — це і є тим, чому ми намагаємося навчити дітей. Я маю на увазі можливість застосувати англійську мову в реальному житті. Важливо, щоб діти спробували, чи зрозуміють їх учні з іншої країни. Чи зможуть вони донести свою думку до людей, а не лише до вчителів, які слухають їх на уроці.
Ви застосовуєте інноваційні технології на кожному уроці?
Звичайно, не на кожному. Уроки можуть бути різними. На деяких заняттях нам треба більше заглибитися в граматичні структури, на інших — почитати й обговорити тексти. Але звичайні уроки, на яких ми вчимо лексику і граматику, дозволяють потім застосувати ці знання під час відеоконференцій. Застосування інноваційних технологій — це лише практика та підсумковий етап, який показує, що ми дійсно чомусь навчили і маємо результат.
Ваші учні допомагають вдосконалювати уроки? Пропонують свої ідеї?
Так, іноді учні пропонують свої ідеї. Тут ми з ними на одній хвилі. Достатньо лише один раз показати — і наступного уроку вже вони приходять з чимось цікавим.
Моїм учням, наприклад, сподобалося брати участь у проекті PenPalSchools. Це сайт, на якому завантажена певна інформація про США у вигляді навчальних відео та текстів. Кожному учневі, який там реєструється, система знаходить партнера для переписки відповідно до віку та зацікавлень. Діти дивляться відео та читають текст, а потім переписуються у спеціально створеному та захищеному блозі. Вчитель не має доступу до їхньої переписки — лише спостерігає за станом виконання роботи.
Так учні і реально спілкуються з візаві, і використовують інтернет у корисних цілях, і тренують навички тайм-менеджменту. Вони знають, що мають тиждень на виконання завдання. Цю програму можна завантажити на смартфон, планшет, комп’ютер, що звично та зручно для учнів.
Іноземні колеги переймають вашу практику й методи викладання?
Іноземні колеги і самі користуються такими методами. І проектне навчання, і різноманітні інновації з використанням ґаджетів застосовують в усьому світі. І вчительські інтернет-спільноти допомагають обмінюватися досвідом.
Не треба боятися помилок — don’t be afraid to fail — потрібно не мати страху стати лузером. Адже для всього необхідна практика та бажання самовдосконалюватися
У Twitter також проводять #tweetmeet. Це ініціатива вчителів зі всього світу. Вони самі обирають тему для обговорення в соціальній мережі. Наприклад, впровадження певних методик у школі. У визначений час та за спеціальним хештеґом вчителі діляться досвідом протягом 5-10 хвилин.
Українські вчителі готові до того, щоб запроваджувати обов’язкове використання інноваційних технологій?
Я не думаю, що це має бути на обов’язковому рівні. Тому що не можна вчителя примусити бути сучасним. Педагог повинен відчувати це та мати інтерес до своєї роботи.
Звісно, не все вдасться з першого разу, коли вирішуєш використовувати інновації. Але не треба боятися помилок — don’t be afraid to fail — потрібно не мати страху стати лузером. Адже для всього необхідна практика та бажання самовдосконалюватися.
У нашій школі така атмосфера, що ми всі, вчителі англійської мови та інших предметів, ділимося досвідом. Наприклад, якщо триває якийсь онлайн-вебінар чи конференція, до якої можна долучитися і послухати з дому, то чому б цього не зробити? Колеги з задоволенням використовують ці можливості. Так само ми проводимо майстер-класи для інших колег. Це все абсолютно добровільно та непримусово — не через наказ директора, а з власного бажання.
Як ви гадаєте, завдяки чому вам вдалося потрапити до 50-ки найкращих вчителів світу?
Вперше я подалася на конкурс, щойно його започаткували — у 2014 році. Тоді мене номінувала колега — Наталя Ткаченко. Але я ще не мала багато досягнень — ані участі в Microsoft Global Forum, ані двотижневого стажування в Оксфорді, ані перемоги у Всеукраїнському конкурсі «Вчитель-новатор». Тому, можливо, ці досягнення й ідея про портативні steam-лабораторії вплинули на цьогорічне рішення журі.
Чому ви обрали саме таку ідею для фінального проекту?
Ця ідея виникла, коли влітку колеги з сільських шкіл запросили мене до себе. Вони дізналися, що я доволі активна у вчительських спільнотах і готова поділитися досвідом.
У людей виникла потреба дізнатися щось нове, а я мала час розповісти їм про це. Адже вчителі з сільської місцевості також мають бажання долучитися до освітніх новітніх інновацій. І не секрет, що наші діти здебільшого не розуміють, навіщо вони ходять у школу. Шкільні знання — непрактичні для них. Ідеться не лише про іноземну мову. Це і фізика, і хімія, і будь-який інший предмет.
А ще один момент — це те, що наша школа є партнером Малої академії наук України. Тому вже кілька років поспіль до нас приїздять науковці з МАНУ і привозять своє обладнання. Це цифрові вимірювальні пристрої, спеціальне комп’ютерне забезпечення. Науковці влаштовують з нашими дітьми під час літньої практики польові лабораторії. Вони обирають певний проект і досліджують його. Згодом свої висновки викладають у формі презентації. Діти у захопленні від того, що вони можуть вибратися з класу і в польових умовах протестувати якість питної води із джерел, наприклад. Минулого року учні оперували цифровими вимірювальними пристроями, як справжні науковці.
Але, на жаль, не всі школи мають змогу отримати таке обладнання навіть тимчасово. Тому можна зробити таку steam-лабораторію, як я запропонувала в проекті. Тобто обладнати звичайний мікроавтобус комп’ютерами, планшетами із завантаженими програмами, програмним забезпеченням, цифровими мікроскопами, телескопами, окулярами віртуальної реальності. А потім зробити графік і подорожувати школами регіону залежно від потреб. Це і дітей мотивуватиме до навчання, і вчителів — до розвитку.
Як відбуватиметься фінал конкурсу?
Наприкінці лютого з п’ятдесяти вчителів обрали десять. У березні їх запросять у Дубаї, де відбудеться велика міжнародна конференція вчителів. Вони проводитимуть майстер-класи та виголошуватимуть промови. Там таємним голосуванням оберуть одного вчителя-переможця.
