Прогулянка Полтавою в день після обстрілу

Дівчина років п’ятнадцяти співає пісню Zombie гурту Cranberries. З нею гітарист і ударник — повноцінний бенд. Дівчина не витягує, але мені подобаються її смак і амбіції.

Травневий вечір, вулиця Соборності. Місцеві майстри торгують сувенірами, вишиванками, прикрасами, керамікою, картинами, смаколиками. Полтавщина багата на таку красу, треба тільки знати, де шукати. В Опішні гончарський осередок, у Решетилівці — килими з вічнозаквітчаними «деревами життя», в Гадячі — сині узори на вишитих сорочках, у Лубнах — будівлі Кричевського, в Козубівці — вино, кози, етнографічний музей…

Але зараз я гуляю вулицею Соборності у Полтаві.

Сідає сонце. Якщо дивитись на захід, то на тлі навдивовижу гарного жовто-червоного неба видно Корпусний сад і просто посеред нього — колону з орлом. Це так званий Монумент слави, встановлений 1811 року на честь століття Полтавської битви.

Колона проголошує те саме, що й комуністичні пам’ятники: ця територія належить імперії, ось її мітка. Колону досі не прибрали, бо громада щодо цього не одностайна.

***

Під Монументом слави — автопарк дитячих машинок. Карета, мерседес, «швидка», якась військова машинка. На лавках обіймаються парочки і тусять компанії молоді. Гуляють пенсіонери.

Серед полтавців та гостей міста недоречно блукає Іван Мазепа в розкішних шатах: хутро, золото, гетьманська булава. Він недобрим оком позирає на орла. Іван Мазепа вмер 317 років тому, але в Полтаву його тягне досі.

Він піднімається на постамент, дивиться на орла знизу.

— Бодай ти здох, — каже тихо орлу.

Орел мовчить. Він давно здох, як і та інкарнація імперії, що його породила. Втім, ми досі боремось із зомбі-апокаліпсисом, що триває на тих теренах і суне на нас.

— Zombie, zombie, zombie! — старається дівчинка під ЦУМом.

***

Я з Києва. Цього травня я була на літературній резиденції «Крайнебо» в Полтаві. У ніч проти 24 травня русня вкотре обстріляла Київ. Постраждав Національний художній музей України, горів музей Чорнобиля на Подолі, пошкоджена муніципальна опера. Згорів багатостраждальний торговельний центр «Квадрат» на Лук’янівці й ринок поруч. Зруйнована квартира моїх знайомих. У квартирі інших знайомих повилітали вікна. Друзі написали, що пошкоджена лікарня, де лікуються їхні діти. Та інше, інше, інше.

Про це я прочитала зранку в Полтаві. Тут було відносно тихо, і я непогано виспалася. Ми з друзями планували того дня відвідати музей Полтавської битви. Зустрічаємося зранку. Ми всі знервовані через обстріл Києва, але це не причина скасовувати плани.

***

Отже, Полтавська битва. Йшов 1708 рік. Тривала Північна війна, король Швеції Карл XII просувався в бік Московії, завдав кілька відчутних поразок її союзникам. Він рухався на південь і планував захопити землі Гетьманщини. Іван Мазепа побачив у цій ситуації шанс вийти з-під влади царя.

Які були його мотиви? На той час Московія урізала права і вольності козаків, обмежувала гетьманську владу, вводила свої гарнізони в українські міста, викачувала ресурси з українських земель, планувала реорганізувати козацьке військо в регулярну армію на службу імперії.

Тож Мазепа уклав зі шведами договір і перейшов на їхній бік. Так само зробив кошовий отаман Кость Гордієнко.

Полтавська битва відбулася 27 червня 1709 року. Московити розбили шведсько-козацькі сили. Петро І мав більше військо, а Карл XII був поранений і не міг повноцінно керувати кампанією. Шведи досі вивчають причини цієї поразки.

Після битви гетьман Іван Мазепа змушений був тікати до Молдовського князівства. Йому було на той момент 70 років, і він невдовзі помер.

Ця спроба звільнитися від Москви не вдалася.

Утім, такі історичні процеси треба розглядати на довгому відрізку часу.

***

На вулиці Івана Котляревського Іван Мазепа побачив самого Котляревського. Той сидів на лавці і щось писав.

— От диви, Іване, — підсів до нього Мазепа. — Поговорімо як поет із поетом. Чого саме «Енеїда»? Чим вона тобі сподобалася? Еней програв війну, утік на чужі землі…

— Тригерить? — співчутливо спитав Котляревський.

— Краще б «Одіссею», — зітхнув Мазепа. — Повернення додому…

— Кажуть, якраз Нолан перезняв, — підхопив Котляревський. — Коли буде в кіно — підемо подивимося.

— Та ну його. Там із кінотеатру виганяють, коли тривога. А тривога десять разів на день.

Далі обидва нецензурно вилаялися.

***

Ми з друзями ходимо музеєм історії Полтавської битви.

Полтавська битва — частина імперського міфу, що його підтримували і в радянський час. Заповідник «Поле Полтавської битви», створений 1981 року, мав утверджувати цей міф — і він досі відчутний.

Ось величезний портрет Петра І. Ось епічна панорама Полтавської битви, де в центрі — постать того-таки Петра І на білому коні. Щоправда, поруч є стенди, де розвінчуються російські міфи про Полтавську битву. Я почитала, тексти хороші, мені сподобалися.

А портрети царя з часом приберуть. Я сподіваюся. Он недавно прибрали пам’ятник на місці відпочинку Петра І.

***

У ніч проти 24 травня русня обстріляла не тільки Київ. Полтавщина теж постраждала. Повідомляли про ракети на Лубни. У Миргороді сталась пожежа: шахеди поцілили в резервуари з нафтопродуктами. У Полтаві було чути роботу ППО.

У дворі місцевого краєзнавчого музею є виставка трофейної російської техніки, серед іншого там красуються кілька підбитих безпілотників.

Коли б я була полтавським соцьким, то поставила б підбитий шахед на колону. Отой орел і російський безпілотник створили б непогану візуальну риму.

Під вечір я пишу знервований вірш про смерть і травень. Зрештою, я в письменницькій резиденції, було б непогано тут щось написати.

***

Іван Мазепа сидить за столиком біля однієї з численних кав’ярень у центрі. Він замовив велике лате з карамельним сиропом і чизкейк. Кава й десерти — вагома причина знов і знов повертатися в Полтаву. З кав’ярні чути радіо, щойно закінчилась пісня «Смарагдове небо» і почалися новини. Диктор повідомляє: наші війська просуваються на Сумщині.

«Непогано просунулися з 1709-го», — думає Мазепа.

***

«Збройний виступ українських козаків на чолі з гетьманом Іваном Мазепою ще на пів століття затримав повну інкорпорацію України північним сусідом», — написано на інформаційних стендах у музеї Полтавської битви.

Знаєте, чим відрізняється література від життя? В літературі автор обирає, де поставити крапку у своїй розповіді. Залежно від цього розповідь може бути сумною або щасливою. Якщо розповідати про романтичне кохання і поставити крапку відразу після весілля закоханих, то це щаслива історія. Якщо продовжити далі й поставити крапку перед розлученням, то вже не дуже щаслива. В житті такої опції немає, в житті ми не можемо точно сказати, завершився вже сюжет чи буде продовження.

Якщо розповідати про Полтавську битву і ставити крапку відразу після поразки шведів і козаків, це сумна історія для нас теперішніх.

Але.

604 повітряні цілі, які збила українська протиповітряна оборона в ніч проти 24 травня.

Решетилівські килими й гадяцькі вишиті сорочки.

Пісня Zombie гурту Cranberries, що її виконують підлітки.

Резиденція для письменників у Полтаві.

Українська мова, якою я пишу цей текст.

Усе це — продовження сюжету про Полтавську битву. Це продовження сюжету про набуття і ствердження нашої суб’єктності й нашої незалежності. Якби я була Мазепою в такій версії потойбічного життя, що передбачає гостьові візити в цей світ, то поверталась би просто втішитися, що все було недаремно. Що сюжет, частиною якого він обрав бути, не загубився в нетрях історії. Що він триває. Що ми триваємо.