У передчутті моменту Х

У перші роки після здобуття незалежності, виступаючи на одному з форумів Народного руху, я здивував усіх присутніх словами: «Я буду щасливий, коли доживу до 25-літнього ювілею нашої держави». Така недовіра в моїх устах звучала дуже непатріотично, однак у мені в той час усе ще голосно промовляла Кассандра. Радість від здобуття незалежності не перекривала мого усвідомлення: крім невеликої пасіонарної частини суспільства, була ще значно численніша частина, яка до цієї незалежності ні світоглядно, ні психологічно не була готова. 

Доброю ілюстрацією цього був, за розповідями, один факт: у Кривому Розі один водій випустив кермо з рук і вчинив аварію, коли раптом побачив над міською радою синьо-жовтий прапор…

Сьогодні, хоч триває виснажлива війна, яка може ще принести незліченні лиха, я сміливо зазираю в майбутнє України на кілька десятиліть уперед. Бо бачу перед собою народ, який уже психологічно спроможний не просто захистити свою незалежність, а й нарешті змінити на свою користь одвічне протистояння Києва та Москви.

Усі дотеперішні наші Майдани були передусім духовними революціями, якими український народ щоразу скидав якісь незримі імперські обручі, що його духовно поневолювали. Ці «перейми» все ще тривають, а цілковито оновлена Україна ще не народилася. Проте щораз більше ознак того, що вирішальний момент Х уже наближається. І тоді УРСР з усіма її подальшими модифікаціями остаточно відійде в історію.

Оцей момент Х інтригує мене найбільше, бо саме в ньому будуть сформовані обриси нової України. Сьогодні відгадати, якими вони будуть, принципово неможливо. Цього не дозволяють закони метафізичного переходу, які роблять таку трансформацію незбагненною таємницею. Ось чому мене більше займає проблема, як можна підготувати й гарантувати такий перехід.

Я давно вже вийшов на біблійну паралель — перехід біблійного народу з єгипетського рабства до волі в землі обітованій. Ні для кого сьогодні не є таємницею, чому Мойсей водив свій народ пустелею аж сорок років: мали проминути два покоління, щоб відповідальність за долю народу змогли взяти на себе люди, які не пам’ятають гіркоти рабства. В Україні на 35-му році незалежності ми бачимо щось подібне. Недавній «картонковий» протест якраз і засвідчив нам, що в нашому  суспільстві сформувався запит на таку зміну поколінь.

Проте, хоч зміна управлінських поколінь є необхідною, це все ж не достатня передумова для повного преображення народу. В біблійній історії на цьому шляху сталася ще одна, і то визначальна, подія: Мойсей зійшов на гору Синай і отримав від Бога скрижалі Його завіту зі Своїм народом. Кажучи секулярною мовою, Мойсей передав народові засади нового суспільного договору, за якими цей народ відтепер повинен був жити, щоб стати гідним увійти в землю обітовану. 

Що ж, в Україні відчувається пекуча потреба зміни суспільного договору. Адже він у нас досі квазірадянський, корупційний, морально червивий. Такими у «вушко голки» до своєї власної землі обітованої ми не проліземо. Тобто мають стати неписаним законом суспільства такі речі: сприймати незалежність і суб’єктність України як найвищу мету нашого державного устрою, дбати про спільне благо, а не лише про свою кишеню, толерантно сприймати «свого іншого» тощо…

Проте, хоч замінити релігійну назву «завіт Бога з народом» на секулярну назву «новий суспільний договір» достатньо легко — значно важче не зауважити факту прямого божественного втручання з метою корекції буття народу. Секулярна свідомість такого дискурсу просто не передбачає. Але він усе-таки був вирішальним.

Тому мені доведеться шукати певну реалістичну метафору, щоб описати це передчуття іншими словами. І я її знаходжу в процесі перетворення венозної крові, яка віддала органам майже весь кисень, у кров артеріальну, таким киснем збагачену. Ми вдихаємо повітря, і кисень через складну систему капілярів у легенях підживлює кров, а тоді серце спрямовує цю збагачену кров через артерії знову до органів. 

Отож мені йдеться про цей образ збагачення киснем, який надходить іззовні. У наших суспільних «венах» усе ще циркулює кров, яка потребує збагачення киснем. А «кисень» у цьому випадку — духовні принципи й цінності, не сконструйовані людським розумом, а задані людському родові ззовні як його ДНК. І суспільство, яке повертається до тих цінностей і збагачується ними, стає спроможним творити великі діла.

Особливість отого моменту духовного збагачення суспільства — або, якщо хочете, його духовного преображення — полягає в тому, що його неможливо призначити рішенням уряду чи якоїсь партії. Він настає, коли надходить час, — і в цьому релігійні люди бачать волю Господнього Провидіння.

Але чи можемо ми все-таки зазирнути через якусь шпаринку в оте таємниче «задзеркалля»? Що ж, я спробую, хоч попереджаю про недоведену вірогідність моїх передбачень.

В Україні майбутнього духовно оновлений Київ займе своє прадавнє місце визначального епіцентру східноєвропейського простору. Українські еліти, скинувши з себе аморальні імперські «обручі», стануть спроможними творити нові сенси і сказати нове цивілізаційне слово. Саме в Києві людство «вдихне збагаченого киснем повітря» і дасть потужний імпульс подальшому його розвиткові.   

Тривале перебування такого епіцентру в Москві викривило геополітичну оптику і прирекло світ на конфліктне протистояння. Бо конфлікт закладено в саму формулу «Третього Риму», який протистоїть Римові Першому. Київ з його одвічною формулою «поєднання між Сходом і Заходом» зможе перетворити українську землю на простір гармонійного вирішення загальносвітових суперечностей. 

Тому я певен, що Україна стане однією з опор майбутнього світового порядку. І тоді здійсниться пророцтво нашого великого Поета:

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України…

Читайте до теми

Країна дітей

Поряд із нами виростає покоління дітей, які не мають досвіду життя без війни

Країна чорних лебедів

Нашим світом керують чорні лебеді. Просто у нашій країні чорні лебеді — це ми самі

Майбутнє, що проростає з гідності

Громадянська ідентичність — це вибір. Щоденний, дієвий, усвідомлений