[Цим текстом продовжуємо серію публікацій, присвячених не завжди легким, але надзвичайно потрібним процесам зміцнення та розбудови громадянського суспільства на Донбасі.
Разом із нашим партнером — Форумом НДО в Україні — розповідаємо про тих, хто не нарікає на владу й обставини, а власними силами змінює простір довкола себе]
Регіональний менеджер організації HelpАge у Донецькій та Луганській областях Михайло Верич — про те, як можна розширити територію добра, підтримуючи потерпілих від війни на сході.
ОРГАНІЗАЦІЯ
Назва: Представництво HelpAge Intеrnational в Україні.
Місія: сприяти гідному, активному, безпечному та здоровому рівню життя для літніх людей. Організація дбає про те, щоб літні люди могли жити в гідності, безпеці та здоров’ї, відстоювати свої права, руйнувати дискримінацію та долати бідність.
Діяльність: надання засобів першої допомоги та допоміжних засобів, проведення громадських заходів, психологічна і психосоціальна підтримка, охорона здоров’я, догляд удома, інформаційно-просвітницька діяльність, адвокація.
Цільові групи: літні люди (чоловіки та жінки 60+), внутрішньо переміщені особи літнього віку.
Територія діяльності: 80 сіл, міст та містечок у Луганській та Донецькій областях.
Кількість підопічних: близько 8 000 людей.
Команда: 23 людини працюють у 3 офісах + близько 200 волонтерів та проектних асистентів.
КЕРІВНИК
Михайле, коли з’явилося представництво організації в Україні? На чому зосереджена її діяльність?
Міжнародна організація HelpAge International працює з 1983 року в понад 100 країнах світу, в Україні представництво відкрилося у листопаді 2014 року. Наша організація складається з координаційного офісу в Києві та операційних у Слов’янську, що у Донецькій області, та Сєверодонецьку у Луганській.
Нашими основними бенефіціарами — так називаємо літніх людей — є чоловіки й жінки, старші за 60 років, які постраждали від конфлікту. Також допомагаємо людям із інвалідністю та внутрішньо переміщеним особам цієї ж вікової категорії.
У яких форматах HelpАge надає допомогу?
Наша основна діяльність сфокусована в 80 локаціях на Донеччині та Луганщині. Для людей літнього віку ми облаштували 17 центрів безпечного дозвілля — ми їх ще називаємо community safe space centers. На сьогодні 7 таких центрів працюють у Донецькій області, 10 — у Луганській. Ними опікуються проектні асистенти та волонтери. Центри створені передусім для того, аби люди, які перебувають на території конфлікту, не почувалися ізольованими, а внутрішньо переміщені особи змогли інтегруватися у нові громади. У закладі можна обрати собі дозвілля на будь-який смак: фітнес, вишивання, хорові співи, малювання картин, перегляд фільмів, майстрування ляльок-мотанок тощо.
Нашою фішкою є peer-to-peer support groups, себто групи підтримки, які працюють за принципом «рівний — рівному». Багатьом нашим підопічним після виходу на пенсію не сидиться на місці — вони є напрочуд активними, спраглими до дій. Разом із волонтерами провідують немобільних та маломобільних бенефіціарів та організовують різні заходи. Дуже сподіваємося, що в майбутньому такі ініціативні групи стануть автономними і їхні учасники зможуть проводити більше часу з людьми, які мають труднощі у пересуванні, та допомагати їм. Для цього плануємо провести для таких активістів тренінги з юридичних та соціальних питань — аби продемонструвати, як можна бути злагодженою і сильною командою.
Із немобільними або маломобільними людьми також працюють наші волонтери. Перед тим, як вони приступлять до роботи, наші колеги мають заповнити так звану форму вразливості — розроблену згідно з міжнародними рекомендаціями анкету, завдяки якій розуміємо, у чому люди мають найбільшу потребу. Виявивши вразливість, можемо допомогти насамперед із нагальними речами: милиці, ходунки, продукти, ліки, засоби гігієни тощо. Адже у маленьких селах людям часто нема як перезимувати: тож для них ковдра, шкарпетки, тепла жилетка, сірники й свічки вже є порятунком. Коли ж комусь нічим опалювати помешкання, можемо спільно з партнерами допомогти з вугіллям, дровами або обігрівачем. Хоча забезпечити всім нараз не вдається, людина все ж отримує те, в чому відчуває найгострішу потребу.
Скільки активістів залучено до проектів HelpАge?
У нас така собі польова команда. (Усміхається) Сам намагаюся не сидіти весь час в офісі, а виїжджати на місця, щоб бачити, як ведеться нашим підопічним. Області, в яких працюємо, поділені на частини, за кожну з яких відповідає певна людина — проектний фахівець. Він опікується центрами безпечного дозвілля та локаціями, розташованими неподалік. Дрібнішою ланкою в цій структурі є проектні асистенти та волонтери — саме вони наповнюють центри життям та здійснюють домашні візити до наших бенефіціарів.
Існує така посада, як фахівець із безпеки — він стежить за поточними подіями й повідомляє, чи можливо доїхати до певного населеного пункту, чи не точаться неподалік у цей момент бойові дії. Адже 90% наших локацій розташовані всього за кілька кілометрів від лінії розмежування. Наш спеціаліст із захисту їздить по центрах безпечного дозвілля й аналізує, що в них можна поліпшити, записує побажання бенефіціарів, навідується додому до людей із інвалідністю. Також вона збирає інформацію про потреби людей, які не потрапили в список підопічних, але потребують допомоги, та реагує на дзвінки, що надходять на нашу гарячу лінію.
Окрім того, у команді є люди, відповідальні за фінансову, адміністративну та моніторингову діяльність. Представники останньої аналізують потреби підопічних, порівнюють роботу волонтерів на різних територіях, цікавляться, чи до вподоби бенефіціарам різноманіття активностей.
У чому особливість допомоги літнім людям?
Найбільша складність у тому, що багато хто залишився наодинці із собою неподалік лінії вогню. Молодші й активніші виїхали, а їхні старші родичі не змогли залишити дому і страждають від конфлікту. Знаємо багато таких історій із Авдіївки, Світлодарська, Попасної, Станиці Луганської.
Також літнім людям важко вимушено змінювати місце проживання після того, як більшу частину життя провели в рідному селі або місті. Вони вразливі, часто ображені, залякані. Їм нелегко підпустити до себе співрозмовників, подекуди можуть думати, що волонтери хочуть використати їхнє спілкування для якихось своїх цілей або намагаються обдурити.
Перед тим, як розпочати роботу, майже всі наші волонтери проходять тренінг від наших фахівців з Лондона на тему психосоціальної підтримки людей, які постраждали від конфлікту. Волонтери, які відвідують бенефіціарів, є однолітками або наближеними за роками до своїх підопічних — за відсутності контрастної різниці у віці між співрозмовниками швидше виникає довіра.
Який фідбек волонтери отримують від підопічних?
Волонтер не має змоги щодня відвідувати кожну людину, бо він закріплений відразу за щонайменше десятьма бенефіціарами. Проте між волонтерами й підопічними часто виникають теплі стосунки — й їхнє спілкування вже не обмежується роботою. Буває, волонтер приходить у вихідний день, щоб дізнатися про справи свого підопічного. Люди вдячні за це, адже іноді волонтер є їхнім єдиним шляхом до навколишнього світу. Завдяки спілкуванню бенефіціари відчувають себе потрібними, знають, що коїться в їхньому місті і в країні загалом.
Як на мене, навіть у Києві є мало просторів, де люди старшого віку могли б поспілкуватися, що вже казати про місця, за 15 хвилин їзди від яких точаться бойові дії. А наші активні підопічні реалізовують себе в центрах дозвілля, довкола них гуртуються громади.
У нас навіть є випадок, коли людина перейшла з отримувачів допомоги у волонтери. Жінка відвідувала наші заходи, поспілкувалася з активістами — і зрозуміла, що сама хоче не просто отримувати допомогу, а й віддавати щось тим, хто перебуває в більшій потребі.
Не замикаємося у своєму тісному колі активістів й готові до співпраці. Цьогоріч улітку наші бенефіціари отримали запрошення з Сєверодонецька виконати хорові пісні під час відзначення Всесвітнього дня гуманітарної допомоги. Привезли з собою вироби ручної роботи наших підопічних — їх дітлахи розібрали за якихось півгодини. Людям втішно бачити інтерес до їхніх активностей, способу життя, них самих.
Що спонукає волонтерів братися до не найлегшої роботи?
Волонтерами нашої організації стають люди, які мають активну життєву позицію, потребу в спілкуванні, зацікавленість процесами, що відбуваються навколо. Їм до снаги впливати на певні рішення, вони бачать видимість своєї роботи. Нещодавно ініціативна група наших волонтерів спільно із бенефіціарами вплинула на те, щоб міська влада у Торецьку відремонтувала автобусну зупинку. Це маленькі рішення, які, утім, впливають на загальну якість життя. Без сумніву, це новий спосіб мислення та життя громад на Донбасі.
До нас нерідко звертаються інші міжнародні та місцеві гуманітарні організації та представники державних установ з проханням приїхати подивитися на нашу роботу, перейняти певний досвід. Є велика зацікавленість у діяльності наших волонтерів.
Які результати діяльності організації вважаєте найвагомішими?
За час існування HelpАge в Україні ми надали допомогу близько 100 тисячам людей. Звісно, хотілося б бути корисними для ще більшої кількості населення.
Представництво HelpАge International в Україні тісно співпрацює з іншими міжнародними організаціями. У нас добре налагоджена система передачі даних, тому якщо ми не можемо владнати якихось проблем людей повністю або навіть частково, передаємо їх нашим партнерам — і в 90% випадків знаходиться той, хто може допомогти.
Якщо HelpАge не може відреагувати на потреби бенефіціарів, їхні питання виносимо на засідання спеціальної робочої групи, які відбуваються щомісяця: один день у Слов’янську і один — у Сєверодонецьку.
Цього місяця таке засідання додатково пройшло ще й у Маріуполі. Під час обговорень маємо змогу поспілкуватися щодо насущних питань із представниками інших міжнародних та місцевих гуманітарних організацій, міністерств та відомств, місцевої влади тощо. Приміром, останнього разу на такій зустрічі обговорювали закон про пенсійну реформу, працівники пенсійного фонду та департаменту соціального страхування надавали роз’яснення та рекомендації, розтлумачували прийдешні зміни в нарахуванні виплат.
Найбільше досягнення — бачити, як люди, які ще недавно були зломлені тягарем збройного конфлікту, починають усміхатися. Як вони змінюються, повертаються до життя.
Цікаво й те, як чоловіки та жінки знайомляться в Центрах безпечного дозвілля. Кілька таких пар зійшлися і вже одружилися. Тобто ми ще й такий собі клуб знайомств. (Усміхається)
Як організація планує розвиватися надалі?
Хочемо, щоб люди, які відвідують наші центри, ставали самостійнішими. Для цього невдовзі проведемо цикл тренінгів, де активістів навчать, як створити власну громадську організацію. Серед наших бенефіціарів багато людей, охочих розвиватися в цьому напрямку, — іноді їм лише потрібно підказати, які права вони мають, як варто будувати діалог із місцевою владою, як ставати самостійнішими.
Пріоритетними для нас залишаються ті села й міста, за кілька кілометрів від яких точаться бойові дії. Ми їдемо туди, де люди потребують більше допомоги. А там, де ситуація стабілізувалася, розвиваємо сприятливий ґрунт для того, щоб місцеві жителі брали справи в свої руки й самоорганізовувалися. Допомагаючи їм у цьому, сподіваємося побачити якомога більше ініціативних груп серед літніх людей.
ВІДГУКИ
Людмила Пахомова, волонтерка із селища Жованка Донецької області:
«Наше селище перебуває на лінії розмежування, вже четвертий рік тут не припиняються бойові дії. У Жованці залишилося 136 людей, більшість із них — пенсіонери, старі й самотні люди — родичі роз’їхалися. 24 людини належить до маломобільної категорії населення, вони не виходять із дому. Я народилася в селищі, всіх тут знаю і мене всі знають, усі ми близькі між собою. Намагаюся допомогти тим, кому більше допомогти нікому.
Для мене волонтерство не є важкою роботою. За професією я — вчитель початкових класів, працюю з дітками. А старі люди чимось схожі на дітей.
Найперша допомога — це передусім спілкування. Для людини, яка цілими днями сидить у чотирьох стінах, розмова є великим полегшенням і розрадою. Немало означає підтримати людину словом у важку хвилину. Найважче, звісно, коли починаються обстріли. Сидиш і думаєш: а раптом хтось у цей час потребує допомоги?
Також розповідаю бенефіціарам, куди звернутися, якщо, скажімо, виникли труднощі з оформленням пенсії. Якийсь час люди взагалі жили без належних виплат. Коли укладали договори щодо проведення світла, я була уповноваженою від пенсіонерів: подати документи, підписати їх. Люди мені довіряли.
Нереально залишитись людиною під час війни, якщо ти не твориш добра та не допомагаєш ближнім. І волонтерством я б не займалася, якби не відчувала потреби допомогти
Людина розуміє, що вона не сама, що їй є до кого звернутися зі своїми бідами і проблемами. Дякують, що приходимо. Нереально залишитись людиною під час війни, якщо ти не твориш добра та не допомагаєш ближнім. І волонтерством я б не займалася, якби не відчувала потреби допомогти. Більшість часу присвячуєш своїм підопічним, а не сім’ї. Зате знаєш, що приносиш комусь радість.
У нас є така собі бабця Поля. Живе сама, тішиться як дитина щоразу, коли її навідую. «Ой, як добре, що ти прийшла, — каже. — Давай-но розкажу тобі, як день прожила». Серце стискається, співчуваєш людині. Розумієш, що старість неминуча, що всіх вона торкнеться. Думаєш: не дай, Боже, опинитися в такій ситуації, а якщо вже опинишся, то нехай буде поряд волонтер, який зможе підтримати в важку хвилину бодай спілкуванням».
Перегляньте онлайн-мапу більш ніж 600 українських та міжнародних НДО та ініціатив, що працюють у різних сферах.
Фото з підопічними надані організацією HeplAge.
