#МедіаПрактики: Автор Ukraїner про цілі проекту, важливість сторітелінгу та історій простих людей, а також про бунтарство як одну з характеристик хорошого журналіста.
Слухайте подкаст або читайте короткий текстовий конспект розмови.
Слідкуйте за оновленнями проекту на сторінці подкасту у Facebook, а також підписуйтеся на проект → SoundCloud / iTunes / RSS.
Про старт у медіа
У школі я створював стінгазету. Після закінчення школи працював редактором і журналістом. Ще під час навчання інколи дописував у доволі дивні видання.
Одразу після закінчення школи стартував медійний проект «Сумно.com». На початках це була спільнота україномовних киян. У нас був дуже простий меседж. Згодом ми перетворилися на культурне комюніті. Спочатку це було онлайн-видання, яке згодом перетворилося у мережу блогів.
Читач міг пропонувати свій контент, після чого адміністрація сайту повинна була його схвалити. Частина потрапляла на головну сторінку, а частина залишалася у блогах. Це було щось на кшталт Live Journal, але винятково про культуру. Вже на другий рік існування «Сумно» мене почали запрошувати у інші різноманітні медіа.
Далі пробував себе у культурному менеджменті та займався концертами. Впродовж певного часу жив у Польщі — там у мене була концертна агенція. Потім мешкав у Південно-Східній Азії і розвивав туристичну агенцію. Продовжував писати у різні медіа.
Власне, тоді й зароджувалася ідея Ukraїner. Бо найбільшим викликом було розповісти і пояснити моїм друзям з Індонезії та Малайзії, що таке Україна. Хотілося чогось яскравого, чогось показового. Хотів, щоб були історії таких самих простих людей, як в Індонезії, Малайзії.
Коли приїжджав в Україну, то розумів, що тут такі люди є. Але їх немає у медіа. Я намагався пропонувати різноманітні формати вже існуючим медіа. Але співпраця нам не вдавалася. Тоді й з’явився формат Ukraїner.
Про місію Ukraїner
Однієї конкретної місії немає. Натомість у нас є декілька цілей, яких ми прагнемо досягти.
Одна з них — розповісти про Україну за кордоном. Ми хочемо створювати контент, який презентуватиме Україну за кордоном. Зараз шукаємо, як це зробити і в якому форматі це було б цікаво. Статті проекту все частіше читають іноземці і багато іноземців нам пишуть. Але ми надалі шукаємо формат, в якому можна цікаво розповідати про Україну для іноземців.
Друга ціль — познайомити між собою українців у регіонах. Ми це називаємо стиранням внутрішніх кордонів
Друга ціль — познайомити між собою українців у регіонах. Ми це називаємо стиранням внутрішніх кордонів. Візьмімо, наприклад, Закарпаття. З Ужгорода ближче і набагато швидше доїхати в будь-який регіон Центральної Європи, ніж до Маріуполя. Люди в Ужгороді нічого не знають про Маріуполь, а мешканці Маріуполя нічого не знають про Ужгород. Ми ж намагаємося максимально захопити їхню увагу проектом, і не розпорошити, а зацікавити історіями людей з інших регіонів.
Спочатку їдемо на Закарпаття, потім на Приазов’я, Полтавщину, Полісся… Далі ці історії публікуємо і міксуємо між собою. Багатьом людям, які стежать за нашими відеоблогами, не дуже подобається, що у нас все йде трохи нелогічно. Але таким чином ми намагаємося медійно зблизити різні регіони України.
Третя ціль — змістити медійний фокус у цих регіонах. Тобто розповісти, що є цінного у кожному з них. Коли ми приїжджаємо на Закарпаття, то нам кажуть, що найцінніше тут — ліс. І саме тому потрібно знімати вирубку лісу.
У нас є маркери до кожного регіону, які нам формують медіа. Тому ми не уявляємо, що насправді є на Закарпатті чи Поліссі. Ми живемо в інформаційному полі, де головними темами є вирубка лісу, бурштин, економічні і політичні проблеми. Через це у нас з’являються значно більші проблеми, бо ми не помічаємо того, що справді є і залишається цінним.
Про відсутність історій простих людей
Тут є багато причин. Одна з них — журналістська лінь. Бо часто тут треба робити серйозні дослідження. Якщо наша початкова ціль — це знайти конкретну кількість історій у кожному регіоні, показати ті регіони більш-менш збалансовано, то пересічному журналісту обласної ТРК абсолютно по барабану, де буде ця історія.
Для нас це величезна справа — дослідити і провести таке дослідження. Можливо, ми є тими, хто першими відкривають медіа-персон такого типу. Ми розуміємо, що нам потрібно показати те, що фактично є на кордонах України, а потім сконцентруватися на тому, що є у нас під носом.
Мені здається, що у журналістиці мало людей, які можуть спрогнозувати, буде чи не буде матеріал успішним у медіа. На великих телеканалах та медіа-холдингах це зона відповідальності журналіста.
Але найчастіше журналіст не ризикує. Набагато простіше зняти історію про ймовірно цікавого персонажа, ніж ризикувати і їхати «в невідоме».
Про команду і експедиції
Все залежить від конкретної експедиції. Завжди є продюсер, координатор експедиції. Це Ольга Шор, вона найчастіше їздить у експедиції і завжди присутня на найголовніших частинах поїздки.
Найчастіше їжджу я і залежно від ситуації виконую ролі водія, журналіста чи автора. Є третя постійна людина — оператор Павло Пашко.
Четвертий і п’ятий — оператор і фотограф. Це зазвичай сесійні виконавці, тобто люди, які приєднуються на п’ять-сім днів. Тому в одній експедиції сумарно можуть брати участь до 30 людей. Далі увесь матеріал потрапляє до режисера.
У нас немає поділу на волонтерів і не-волонтерів. Ми всі волонтери, хоча декілька людей, які працюють у проекті full-time, отримують певну мінімальну винагороду. Але її точно не можна назвати конкурентною зарплатою. Тому я такий самий волонтер, як і всі інші. Зарплата кожного залежить від того, скількох комерційних партнерів ми залучимо у проект.
Про мови і переклади
Зараз на сайті можна читати тексти і дивитися відео сімома мовами. Загалом близько 200 волонтерів брали участь у написанні та перекладах текстів Ukraїner, основна команда зараз — близько ста.
Це волонтерство, тому очевидно, що у кожного по-різному буває із часом. Хтось на певному етапі від’єднується, хтось — приєднується. Але є постійні — наприклад, монтажери чи редактори.
Про менеджмент волонтерів
Я до кінця не вірив, що нам усе вдасться, коли ми оголошували набір волонтерів. Хотілося, щоб хоча б десяток зголосилися. Але мені здається, що воно зрезонувало у багатьох людей, які подорожували за кордоном, а також у тих, в кого виникали схожі проблеми з самоідентифікацією там.
Про бюджет
У порівнянні з відомими тревел-шоу, нам напевне дещо складніше, бо у нас матеріали, де ми не маємо права робити жодних партнерських проявів, окрім логотипів. Зрозуміло, що кожна компанія, яка пропонує нам участь у проекті, хотіла б бачити себе в основних історіях. Щоб головний герой тексту, наприклад, жував чипси, а компанія-виробник чипсів була партнером. Чипсів у нас не було. Ми не розважальне шоу і не можемо собі цього дозволити.
Колись ми порахували, скільки коштувало б виробництво, якщо ми відмовилися б від волонтерства і «спання на підлозі». Орієнтовна місячна вартість проекту — 40-50 тис. доларів.
У експедиціях намагаємося максимально економити. Наприклад, зупиняємося у героїв і друзів, а не у готелях. Якщо це й буває, то доволі рідко. Також возимо із собою спальники та каремати. Це значно здешевлює виробництво.
Колись ми порахували, скільки коштувало б виробництво, якщо ми відмовилися б від волонтерства і «спання на підлозі». Орієнтовна місячна вартість проекту — 40-50 тис. доларів.
Цього вистачало б на три-чотири історії у тиждень. І це мали б бути постійні експедиції, а не короткі вилазки, як у нас є зараз. Ми розуміємо, що до цього ще далеко, бо жодною партнерською угодою ми таких грошей не залучимо. Тому в перспективі ми не збираємося відмовлятися від волонтерства, хоча хотіли б на деяких етапах таки відмовитися.
Про взаємодію з партнерами
Все залежить від експедиції. У наступній експедиції у нас буде всього три компанії. Загалом до проекту долучалося близько десяти. Ми постійно ведемо переговори. Зараз саме переформатовуємо підхід.
Раніше партнери просто долучалися до експедицій. Зараз ми пропонуватимемо спеціальні серії на певну тему. Тобто партнер отримуватиме один-два репортажі з кожної експедиції. Одному з партнерів, наприклад, пропонуємо серію про національні парки.
Ми завжди експериментуємо. Хотілося б взяти чиюсь модель і просто імплементувати її у проект. Але немає з кого взяти приклад
Ми завжди експериментуємо. Хотілося б взяти чиюсь модель і просто імплементувати її у проект. Але немає з кого взяти приклад. Бо теперішня модель не ідеальна. А нам хочеться рухатися далі та розвивати тематику. Хочемо робити це корисніше для партнерів, із якими працюємо, бо зараз не завжди відчуваємо, що віддаємо максимум. Є партнери, які працюють з нами з позиції корпоративної соціальної відповідальності. Дуже часто навіть у великих компаній соціальна відповідальність — це компетенція відділу маркетингу.
Партнерство зазвичай фінансове. Є лише один digital-партнер, який допомагає з сайтом і веденням кількох інших. Є також юридична компанія, яка координує наші юридичні питання та бухгалтерію.
Від Land Rover ми маємо і автомобіль, і фінансову підтримку. Так само можна сказати про !Fest — маємо і фінансову підтримку, і частково отримуємо від них продукцію, яка допомагає нам у експедиціях.
Про ідеї для регіональних активістів
У мене давно є ідея, яку дуже мені хотілося б реалізувати. У нас є безліч свят: День шахтаря, День водія, інші. Круто було б зібрати регіональних журналістів і на кожний із цих днів написати матеріал із районних чи обласних центрів про таких людей. Уяви тридцять портретів водіїв маршруток з усієї країни. Це фантастика!
Можливо, з часом ми втілимо цю ідею у життя. Також у нас є ідея робити регіональні ЗМІ. Після основної експедиції продовжувати їх силами місцевих людей.
Мені здається, що форматів можна знайти безліч. Питання лише у тому, чи готові люди, які споживатимуть цей контент у регіонах. Можуть бути досить складні теми.
Коли думаю про регіональну журналістику, то мені хочеться порівнювати, наприклад, Івано-Франківськ та Чернівці. І тут багато тем, з якими можна працювати. Але поки що в регіональній журналістиці цього не бачу.
Про те, чому мало історій і багато інформаційного сміття
Розумію, про що ти говориш, але не ставлю цього питання до медіа-холдингів і видань. Цей меседж я спрямовую до самих журналістів. Якби я повернувся у свої 17-18, то рвався б у якесь село робити будь-який репортаж. Бо зрозуміло, що це на часі. При цьому поїхати на тиждень в село — це не надто затратно.
Мені подобаються бунтарі в журналістиці. Я не розумію, де ті наші люди, які беруть камеру GoPro та їдуть куди завгодно. Чому ми їздимо по селах і розуміємо, що зазвичай ми перші, хто там коли-небудь був? Дуже часто бачу людей, в яких є камери, час і гроші, але які цього не роблять. Потрібно знаходити щось нове і ризикувати.
Розумію, що для деяких медіа це занадто затратно і що в українському медіа-просторі дуже мало грошей. Але чому так мало персональних медіа? Чому мало відеоблогерів? Ніяк не можу зрозуміти, чому в Польщі, Росії їх так багато, а у нас майже немає. Для мене загадка, чому я не можу подивитися якісних відеоблогів українською.
Можна просто записати відео і опублікувати на YouTube. Вам майже ніяких ресурсів для цього не потрібно. Це майже нічого не коштує.
Розумію, що для деяких медіа це занадто затратно і що в українському медіа-просторі дуже мало грошей. Але чому так мало персональних медіа? Чому мало відеоблогерів?
Про кількісні показники
У нас у YouTube близько 100 тис. переглядів щомісяця. Найбільше охоплення у нас у Facebook: бувало два-три мільйони у місяць, але зазвичай — мільйон. Для себе ми диференціюємо те, що публікуємо на різних соціальних майданчиках.
Соціальні медіа ми сприймаємо як доповнення, яке виходить до нашого продукту на сайті. У нас були відео, які виходили лише на Facebook, і ті, які з’являлися лише у YouTube. Коли ми робимо аналітику для партнерів, то рахуємо цифри на усіх наших медіа-платформах.
Про улюблену історію
Улюбленої немає, бо до кожної історії ставишся по-особливому. Тут, можливо, варто розказати про історію, яка виросла за межі Ukraїner і частково перетворилася на краудфандинговий проект. Це історія про Валерія, з яким ми нещодавно повернулися з Греції. Це довга історія про те, як людина втілює свою мрію завдяки Facebook.
Під час поїздки на Полтавщину ми натрапили на цікавого персонажа — Валерія, який створював різноманітні скульптури. Більшість скульптур мали грецькі мотиви, а у його бібліотеці найбільше книжок саме про античну міфологію.
Ми подумали, що для нього це було б дуже круто потрапити до Греції. Запитали його про це після публікації матеріалу. Він сказав, що наразі про таке і мріяти не міг. Ми зрозуміли, що для його творчості це було б дуже сильним підсиленням.
Окрім того, Валерій займався авіамоделюванням. Зараз йому 79 років, і він розповідав, що хотів би ще раз політати на літаку. Ми зрозуміли, що нам організувати для нього політ до Греції не буде великою проблемою. Порахували орієнтовний бюджет і зрозуміли, що це близько 40 тисяч гривень. Але буквально за три дні у Facebook назбирали 110 тисяч. Ми ще до кінця не розрахували всі витрати з поїздки, але ми точно не вписалися в цю суму.
У підсумку буде два документальних фільми. Один із них буде від нас, від команди, про нашу зустріч і про те, що відбувалося поза межами головної історії. Інший — це основна історія про Валерія, де буде він, його кіт і собака, а також випадкові люди, яких він зустрічає у Греції та Києві. У Києві, до слова, він не був близько 50 років, тож навіть це було величезним відкриттям.
Дуже часто люди, які приходять у медіа, хочуть показати себе замість того, щоб показати інших. Найчастіше це его стає перепоною, яка не дозволяє зробити якийсь крутий якісний матеріал
Поради медійникам
Я страшенно не люблю давати порад. Бо мені здається, що з Ukraїner ми навпомацки рухаємося. Рухаємося дуже інтуїтивно. Наприклад, та ж історія з Валерієм. Багатьом здається, що це було організовано неймовірно та нереально. Але це імпульс, який поступово переріс у значно більший проект.
Із самого початку ми зрозуміли, що про це треба робити документальний фільм. Потім зрозуміли, що тут навіть два формати треба робити — фільм і фільм про фільм, — бо неможливо все охопити одним матеріалом. У будь-якому разі, варто ризикувати.
Перш за все, треба любити медіа. Я дуже часто зустрічаю людей у медіа, які не вміють слухати. І це, мабуть, є найбільшою проблемою, з якою зіштовхувався, коли працював з іншими ЗМІ. Дуже часто люди, які приходять у медіа, хочуть показати себе замість того, щоб показати інших. Найчастіше це его стає перепоною, яка не дозволяє зробити якийсь крутий якісний матеріал.
Є, наприклад, «Орел і Решка», де зрозумілий формат, де ведучі шоумени і де обов’язково має бути представлене его. Є інший, наш формат. Має бути розуміння, що якщо людина хоче зробити відеоблог про себе, то треба любити себе у кадрі. Треба любити цей формат.
Якщо ж є ідея зробити дослідження і показати інших, то тут треба самому мінімально залазити у цей фільм. Головне — розібратися з мотивацією і зрозуміти, чого саме ти хочеш під час роботи у медіа.
***
[Виготовлення подкасту стало можливим завдяки підтримці американського народу, що була надана через проект USAID «У-Медіа», що виконується міжнародною організацією Інтерньюз.
Зміст матеріалів є виключно відповідальністю The Ukrainians та необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.]
