Щоразу, коли лесбійки, геї, бісексуали і трансгендери намагаються говорити про захист своїх прав в Україні, вони чують: це не на часі.
Вкотре таке трапилось у Львові 19 березня, коли організаторів «Фестивалю рівності» засудили за порушення теми ЛГБТ під час Великого посту. Фестиваль, метою якого було об’єднати представників вразливих груп, зокрема вимушених переселенців, людей з особливими потребами, безпритульних та ЛГБТ, зірвали право-радикальні активісти, щойно він розпочався.
За словами організаторів фестивалю, пізніше, того ж дня, на п’ятьох людей напали через їхню причетність до події.
Львівська поліція заявила, що запобігла правопорушенням проти представників ЛГБТ, і проігнорувала запитання, чи затримали хоча б одного з нападників. Водночас критики ЛГБТ назвали «Фестиваль рівності» провокацією, метою якої було зірвати консультативний референдум у Нідерландах щодо асоціації України і Євросоюзу, призначений на 6 квітня.
Експерт Коаліції з протидії дискримінації Ірина Федорович, обурена такими заявами, каже, що кожен день годиться для дискусії про права людей, зокрема про права ЛГБТ-спільноти. За її словами, влада, включно з правоохоронними органами, не захищає українських громадян.
«Ніхто не вимагає від них ходити на гей-прайди чи загортатись у прапори кольорів веселки, ми всього лише вимагаємо виконувати свій прямий обов’язок, виходячи з того, що всі мають рівні права», — зазначає вона.
Олена Шевченко, директорка громадської організації «Інсайт», яка захищає права ЛГБТ, каже, що місцева поліція не змогла захистити учасників «Фестивалю рівності».
Насильство у Львові
Проблеми в організаторів події почались задовго до її старту.
Міський голова Львова Андрій Садовий, котрого сприймають як прогресивного політика, проігнорував запрошення долучитись до фестивалю або принаймні підтримати захід. Понад те, коли активісти подали заявку на проведення квесту у центрі міста, Львівська міська адміністрація звернулась до суду з проханням заборонити будь-які публічні події у зазначений день.
Організатори вирішили провести закриту подію, проте кілька закладів відмовились прийняти їх, заявляючи про ймовірну загрозу нападів.
Готель «Львів», у якому учасники фестивалю заздалегідь забронювали кілька номерів та конференц-залу, виявився раптово переповненим напередодні події. Під час запланованого заселення 18 березня адміністратор перепросила і, посилаючись на технічну помилку, відмовила учасникам фестивалю — мовляв, вільних місць немає.
Активісти записали розмову з нею, яку пізніше оприлюднили онлайн. На записі чутно, що адміністратор зізнається — організаторам фестивалю не раді через їхню причетність до ЛГБТ-спільноти. Інші учасники розмови натякали на те, що представники ЛГБТ — збоченці, яким не місце у Львові. Готель «Львів» відмовився коментувати.
Врешті-решт готель «Дністер» погодився розмістити учасників фестивалю. А вже 19 березня під його стінами зібралось щонайменше 150 молодиків у масках та балаклавах і з камінням та палицями в руках. За словами організаторів, вони заблокували вхід до будівлі, тож лише близько 60 із понад 200 зареєстрованих учасників змогли потрапити на фестиваль.
Шевченко каже, що неодноразово намагалась викликати поліцію, однак правоохоронці прибули лише за годину. Щойно вони приїхали, до готелю зателефонував невідомий та повідомив про замінування будівлі. Учасників фестивалю евакуювали — і на цьому захід закінчився. Коли автобуси від’їжджали, згадує Шевченко, молодики жбурляли у них камінням. Ввечері того ж дня, додає вона, на активістів фестивалю розпочали «полювання», внаслідок якого постраждали п’ятеро людей, серед яких були й випадкові перехожі.
Львівська поліція не відповіла на запитання, чи затримали когось у зв’язку з цими подіями. За словами речника Національної поліції України Ярослава Тракала, поліція Львова запобігла будь-яким провокаціям.
Бездіяльність влади
Марш рівності у Києві 6 червня 2015 року також закінчився насильством. Група радикально налаштованих активістів правих сил прорвалась через кордон правоохоронців та кинула у натовп петарди й димові шашки. Двоє поліціянтів отримали поранення. Марш закінчився менш ніж за півгодини після початку.
І Шевченко, і Федорович наголошують: такі інциденти лише підсилюють гомофобні настрої у суспільстві, адже люди бачать, що насильство стосовно ЛГБТ-спільноти можливе і з ним ніхто не бореться.
За даними правозахисного центру «Наш світ», щонайменше 71 людина постраждала від гомофобних нападів у 2015 році.
Богдан Глоба, виконавчий директор благодійного центру «Точка опори», каже про навіть більшу цифру — за його словами, протягом 2015 року внаслідок нападів на ґрунті гомофобії до організації по допомогу звернулось 150 людей.
Справжня кількість таких нападів, імовірно, набагато більша, погоджуються правозахисники. По-перше, напади на представників ЛГБТ важко порахувати через відсутність окремої норми у Кримінальному кодексі. По-друге, жертви такої агресії у більшості випадків не заявляють про насильство — або не вірять, що правоохоронці розслідують справу, або просто не хочуть, щоб із них глузували представники поліції.
Такі страхи мають підґрунтя.
Ілля Ківа, очільник департаменту Національної поліції України з боротьби із наркозлочинністю, коментуючи події у Львові, оприлюднив на своїй сторінці у Facebook цитату зі Старого заповіту, яка закликає вбивати гомосексуалів.
Речник поліції Тракало вважає, що цитувати Біблію і закликати до насильства чи вбивства — це різні речі. «Особиста сторінка у Facebook — приватна справа Іллі Володимировича», — заявив він. Сам Ківа пізніше видалив допис зі своєї сторінки.
Певний прогрес
Нік Сторчай, 17-річний відкритий гей із Запоріжжя, — один із тих, хто не заявив до поліції про напад на нього.
Невідомі зламали йому ніс після Маршу рівності у Києві. Проте, за його словами, офіційне розслідування означало б, що йому треба їздити до столиці та надавати свідчення, а він не хотів відволікатись від навчання в останньому класі школи.
Сторчай каже, що у Запоріжжі панують гомофобні настрої і він часто чує не дуже пристойні коментарі щодо ЛГБТ-спільноти. Тим не менше, він додає, що йому пощастило зі школою, адже учні знають про його сексуальну орієнтацію і не знущаються з нього, навіть навпаки — підтримують.
За словами хлопця, Україна зробила кілька важливих кроків у бік захисту прав ЛГБТ-спільноти.
Один із них — ухвалення поправок до Трудового кодексу, які забороняють дискримінацію співробітників, зокрема на ґрунті сексуальної орієнтації. Ці поправки були однією з вимог ЄС, які Україна мала виконати для отримання безвізового режиму.
Проблема у тому, розповідає Сторчай, що українці досі розглядають питання прав ЛГБТ лише у контексті євроінтеграції. «Мало хто задумується, що це стосується й українських цінностей. Ідеться ж про права усіх громадян. ЛГБТ-люди — це також громадяни, також українці. Українці, які мають такі ж права, як і всі інші», — каже хлопець.
Ця стаття опублікована у рамках проекту «Журналістика толерантності» громадської організації «Фонд Розвитку ЗМІ» та газети Kyiv Post. В рамках проекту будуть висвітлюватись проблеми та виклики з якими стикаються представники сексуальних, етнічних та інших меншин в Україні. Проект проходить за підтримки американського народу, що була надана через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID) та Інтерньюз. Зміст матеріалів необов’язково відображає точку зору USAID, уряду США та Інтерньюз.
