Стороже, яка пора ночі?

Міркуючи про зміни останнього десятиліття, ми попросили письменників та письменниць розповісти про те, які перетворення сталися з їхніми містами. Про стоїцизм, що став символом Києва, образи революцій, що починалися тут — у столиці, рефлексує Наталка Білоцерківець.

В історичному часі, у вічності, десять умовних років — це не більш як невидима пилинка космічного пилу, або ж невідчутна частинка космічного відлуння. Важливими, видимими і чутними їх роблять тільки людські життя, особисті досвіди проживання кожного з нас. 

Та іноді окремі дні, місяці, роки чи й десятиліття набувають особливих ознак — уже не тільки персонального, а й колективного досвіду. Спільного образу певного місця, певних подій, певних спільних почуттів і думок — за всієї їхньої формальної розмаїтості.

Для мене десятиліття, що минає, розпочалось у лютому 2014-го. Я навіть назву точний день — 20 лютого. І місце — майдан Незалежності в Києві. Простір, що давно став одним із центральних, і не лише в сенсі розташування. Майдан — це не тільки місце, а й дія, символ єдності особистого й колективного, народного, де кожен елемент, деталь, річ здатні раптом освітитися особливим світлом. Як будь-який камінець здатен раптом стати наріжним каменем.

Так, як це було наприкінці вісімдесятих, коли славна «Осінь народів» охопила центр Європи — і на центральному майдані Києва з’явилися українські прапори. Так, як це