[«Всі. Свої. Історія креативних українських брендів» — спільний проект The Ukrainians та найбільшої у світі платформи українських виробників «Всі. Свої».
Разом ми познайомимо вас із українцями, які вже сьогодні розбудовують креативну економіку нашої країни. Майстри, дизайнери, кулінари й підприємці — про любов до своєї справи, бізнес і натхнення.]
Олена Шабалтас в’яже сумки, кошики та інші речі для дому. Усе почалося з того, що якось дизайнерка інтер’єрів Олена не змогла знайти сумки своєї мрії — і виготовила її сама.
Цей день став відліком історії бренду в’язаного декору Shabaltas. Ми поспілкувалися з Оленою про те, як творчість переростає в бізнес, звідки черпати натхнення та яке значення мають деталі у повсякденні.
Як у вас визріла ідея започаткувати власну справу?
Я закінчила інститут легкої промисловості у Києві — навчалася на дизайнера інтер’єру та меблів. Працювала за фахом, мала кілька великих замовників. Це була хороша співпраця з гарними взаєминами, але в якийсь момент я зрозуміла, що втомилася. Щоб виконувати чужі замовлення, погоджуватися зі зміною рішень клієнта (ця фінальна частина проекту для мене завжди виявлялася найважчою), слід мати відповідний характер. Треба бути виваженою, поміркованою та водночас вміти спокійно донести свою точку зору. Я ж надто емоційна. (Усміхається)
Тому залишила дизайн інтер’єрів. Мені завжди подобалося все, що пов’язане з одягом, сумками, аксесуарами. Після народження першої дитини зайнялася рукоділлям — спершу для себе, потім почала потрохи продавати вироби. Зароджувався бізнес. Узимку 2013 року вперше — як відвідувачка — побувала на найбільшій виставці інтер’єрного дизайну Maison&Objet у Парижі. Додому повернулася з відчуттям, що можу робити все: і сумки, і аксесуари, і декор.
Що саме вас так надихнуло?
У нас тоді ще не було виставок та виробників такого масштабу. Для мене стало відкриттям, що існує цілий світ декору ручної роботи, який, до того ж, є продуманим бізнесом, налагодженою сферою послуг. Я подивилася на своє заняття іншими очима. Знайшла свій стиль, від якого тепер не відходжу. В асортименті можу додавати нові речі, але всі об’єднані спільною філософією: натуральні матеріали, монохром, спокійні, природні кольори. Це прості і зрозумілі речі, які виникали спершу з моїх потреб.
Якось я захотіла сумку із товстої шкіри: звичайну, без жодних замочків, ремінців і кишеньок. Ніяк не могла знайти такої у магазинах. Зайшла на youtube, подивилася, як працювати зі шкірою. Виявилося, нічого надскладного. Купила матеріал, інструменти — і пошила кілька перших сумок. Вони сподобалися подружкам, тож почала робити на замовлення. Людям «заходило»: всі хотіли такі прості сумки, а тодішній ринок таких не пропонував. Згодом додалися в’язані декоративні речі.
Яких інвестицій потребувала справа?
Спершу сприймала все як хобі, не відразу почала рахувати, скільки витрачаю, скільки заробляю. Але після виставки в Парижі вирішили з чоловіком робити все серйозніше. У вересні 2014-го року зареєструвалися на виставку вже як учасники. Облаштувати стенд (ділили його з іншими дизайнерами, щоб заощадити), плата за участь, дорога туди й назад — на все витратили приблизно дві тисячі євро. Бельгійцям припав до душі необроблений жорсткий льон, який використовую для своїх робіт.
Якщо регулярно відвідувати такі виставки, дещо можна заробити. У нас спершу було всього кілька замовників, та щоразу їхня кількість зростала. Українські вироби, як для Європи, — недорогі, крім того, європейці цінують ручну роботу: непопсову, незвичну, з душею. Ми чотири рази взяли участь, після народження другої дитини більше не їздили — хоча цьогоріч думаю знову податися.
Водночас ви розвивали бізнес в Україні, правильно?
Так, продавали речі — здебільшого через Фейсбук та Інстаграм. Також добре спрацьовувало сарафанне радіо. У 2016-му з’явилися маркети «Всі.Свої | Дім та декор» — тут я мала нагоду проявити себе в оформленні стенду, експериментувати з декором. Це неймовірно подобалося, у мене нарешті був величезний стенд. Я прикрашала його пальмовими гілками й згадувала продумані до деталей стенди на паризькій виставці. У Києві така розкіш теж стала можливою — і не за всі гроші світу.
Після кожного маркету на нашій Фейсбук-сторінці більшало підписників та постійних покупців. Нам писали здивовані люди, які ставали клієнтами: «Як? Ви справді це в Україні робите?». З’являвся попит на наші речі, тож вже не треба було пояснювати, навіщо гарний кошик вдома.
Хто ваші клієнти?
Це люди, які цінують деталі, затишок. Молодь, яка, можливо, має не так багато грошей, але має смак і бажання витратити на цю річ останні кошти. Сказала б, що це люди, які вміють бачити красу, які самі багаті внутрішньо.
На маркетах маю змогу безпосередньо спілкуватися з покупцями: вони часто мандрують, мають відчуття стилю, цікаве бачення речей. Це люди різних професій: музиканти, художники. Декор у нас купують і ресторатори, і власники спа-салонів.
Також є покупці з-за кордону, які з’являються після виставок. Усіх їх об’єднує розуміння: дім має бути таким же красивим, як ти сам, коли виходиш на вулицю. Це твій маленький захищений світ — і він має бути затишним.
Хто і за що відповідає у вашій команді?
Є три працівниці, які зі мною з 2014 року, вони в’яжуть. Мій чоловік відповідає за структуру та операційну діяльність. Моя зона відповідальності — творчість, пошук ідей. Створюю перший виріб, а далі за зразком його повторюють мої помічниці.
Звідки берете натхнення, щоб створити ту чи іншу річ?
Найважливіше — довіряти інтуїції, своєму відчуттю світу. Більше нічого не треба. Тренди, кольори, мода — вторинне. Намагаюся навіть менше дивитися на чужі речі, щоб бути чистішою всередині. Не хочу, щоб мої ідеї чіплялися за чиїсь.
Ідеї легко з’являються: бачиш якусь незвичну форму — і переносиш її на свої вироби. Природа, мандрівки, міста, архітектура — все це надихає. Та найбільше моє натхнення — це діти. Після народження дитини — нове бачення і натхнення. Власне, після первістка я й прийшла до цієї роботи.
Найважливіше — довіряти інтуїції, своєму відчуттю світу
Що з власного досвіду ви могли б порадити тим, хто починає свій бізнес?
Важливо знайти нішу в тій справі, до якої лежить душа. Відкинути страх і бути готовим до того, що правила можуть не діяти, що універсальних інструкцій немає. І йти до мети, попри труднощі.
Коли я виготовляла свої перші сумки, то доводилося постійно їздити з сином у автомобілі. Він практично жив у авто — так призвичаївся до такого режиму, що швидше там засинав, аніж удома в колисці. Можливо, когось це зупинило б: мовляв, куди з дитиною їхати, їй треба спати спокійно. Не стверджую, що я тут беззаперечно маю рацію, але нам обом це не спричиняло незручностей.
Що змінилося у вашому житті, відколи ви перестали бути дизайнеркою інтер’єру та розпочали власну справу?
Попередня робота передбачала більше адміністративних обов’язків. Якщо ти дизайнер інтер’єру, це означає, що на тобі безмір спілкування: з клієнтами, з майстрами, з усіма іншими. Нині я більше зосереджена на творчості, на придумуванні нових форм і функцій, на експериментах. Треба постійно вигадувати щось нове — тільки тоді ти будеш цікавим іншим.
Що для вас означає мода на українське? Як її відчуваєте?
Я за українське, але не попсове, не шароварщину. Розвиваю традиції, але з новим поглядом на них. В основі деяких моїх речей — стара техніка в’язання, але вигляд вони мають сучасний. Таке поєднання — вічний тренд, бо на основі столітніх знань завжди можна придумувати щось нове.
